Державне управління економікою передбачає здійснення низки управлінських функцій. Саме управлінські функції лежать в основі функціонування системи управління, адже відображають взаємодію між суб’єктом і об’єктом управління через прямі та зворотні зв’язки. Сам термін «функція» у перекладі з латини означає діяльність. Отже, найчастіше в адміністративно-правовій літературі «функції управління» визначаються як види або напрями управлінської діяльності суб’єкта управління стосовно об’єкта. Якщо спробувати дати докладнішу дефініцію функційдержавного управління, то їх можна визначити як відносно самостійні й однорідні, об’єктивно необхідні частини змісту виконавчо-розпорядчої діяльності, що здійснюються державними органами, іншими уповноваженими державою суб’єктами і в межах правових настанов за допомогою спеціальних методів опосередковують владно-організуючий вплив держави на різні сфери суспільних відносин з метою реалізації її завдань.
Необхідно наголосити, що функції (напрями діяльності) держави в економіці, що їх охоплює поняття державна економічна політика, не є тотожними з поняттям функції державного управління. Державна економічна політика характеризує спрямованість діяльності в економічній сфері всієї держави, тобто всього її механізму, а не лише апарату державного управління. Обсяг участі в цій політиці органів державного управління і відповідно обсяг їхніх функцій обмежений виконавчо-розпорядчими рамками їхньої діяльності. Зміст і характер цієї специфічної діяльності відображають такі її об’єктивно необхідні, відносно самостійні й однорідні частини, як функції державного управління економікою. Серед них виокремлюють загальні, спеціальні і допоміжні функції [4, с. 99—100, 102].
До загальних функцій, які здійснюються у всіх галузях і сферах державного управління, в тому числі у всіх складових економіки, належать: інформаційне забезпечення, прогнозування, планування, організація, регулювання, керівництво, координація і контроль. Інформаційне забезпечення, як зазначає В.Ф. Опришко, передбачає збирання, опрацювання, аналіз інформації і передання її іншим суб’єктам. Без цієї функції неможливо здійснювати управління, адже вона дає змогу скласти уявлення про стан об’єкта управління, своєчасно приймати управлінські рішення [4, с. 102].
На підставі управлінської інформації здійснюється прогнозування, яке означає наукове передбачення позитивних і негативних явищ і тенденцій у сфері економічних відносин і базується на знанні об’єктивних законів її розвитку.
Від результатів прогнозування залежить функція планування, яка передбачає визначення в актах державного управління перспективних кількісних і якісних показників розвитку народного господарства, засобів та ресурсів, необхідних для їх досягнення, відповідних напрямів діяльності суб’єктів господарювання та органів державного управління. Одним із важливих результатів планування є прийняття комплексних програм розвитку тих чи інших галузей економіки.
Для формування структури системи управління здійснюється функція організації, що охоплює дії щодо створення, реорганізації, ліквідації, визначення організаційно-функціональної структури, штатів, прав і обов’язків органів державного управління економікою, а також окремих суб’єктів господарської діяльності, налагодження взаємозв’язків і взаємодії між ними.
Державне регулювання у сфері економіки полягає у визначенні загальних рамок і порядку здійснення господарської діяльності, формування відповідних суспільних відносин. Воно здійснюється шляхом встановлення правил, видачі дозволів, непрямого економічного впливу на цю діяльність [3, с. 157]. За умов розвитку плюралізму форм власності та різноманітності форм організації господарської діяльності саме регулювання господарських відносин стає провідною функцією державного управління економікою.
На відміну від регулювання керування це — сильніший вплив на діяльність об’єктів управління, що передбачає безпосереднє спрямування їхньої діяльності шляхом визначення поточних завдань і напрямів у рамках плану [3, с. 160]. Сьогодні на відміну від радянських часів застосування цієї функції менш поширене, зважаючи на необхідність забезпечення більшої свободи господарської діяльності та розвиток у цій сфері недержавних форм власності, які виключають пряму організаційну підлеглість суб’єктів господарських відносин органам державного управління.
Суть координації полягає в узгодженні дій. Таке узгодження необхідне як щодо управлінських дій органів державного управління, так і стосовно діяльності суб’єктів господарських відносин при вирішенні спільних завдань. Ця функція важлива з огляду на необхідність усунення протиріч у функціонуванні всієї системи державного управління в сфері економіки.
Контроль дає змогу встановити відповідність функціонування об’єкта управління управлінським рішенням, виявити результати впливу суб’єкта управління на об’єкт та відхилення від цих рішень, а відтак коригувати функціонування об’єкта управління [4, с. 108]. У сфері економіки здійснення контролю дає можливість відповідним органам державного управління виявляти порушення в діяльності суб’єктів господарювання та вживати заходів щодо їх усунення, в тому числі застосовувати господарськоправові санкції [2, c. 21].
Сфери здійснення державного контролю та нагляду за господарською діяльністю визначено ст. 19 Господарського кодексу України. До них належать:
— збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
— фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за дотриманням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
— цін і ціноутворення — з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію та послуги;
— монополізму та конкуренції — з питань дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства;
— земельних відносин — за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
— виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, дотриманням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
— споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;
— зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
Стосовно спеціальних функцій державного управління економікою слід зазначити, що вони відображають особливості функціонування окремих галузевих та міжгалузевих об’єктів управління, які входять до складу народного господарства. Як наслідок, ці функції дістають юридичне закріплення в компетенції конкретних органів державного управління відповідними об’єктами. Так, наприклад, Міністерство промислової політики України відповідно до Положення про нього сприяє створенню нових організаційних форм підприємництва та бере участь в розробленні механізмів структурної перебудови у промисловому секторі економіки; сприяє залученню вітчизняних та іноземних інвестицій у розвиток промисловості тощо.
Допоміжні функції державного управління: фінансування, матеріально-технічне постачання, транспортне обслуговування, кадрове забезпечення — безпосередньо на економіку не впливають, проте є необхідними для реалізації загальних і спеціальних функцій державного управління цією сферою [1, с. 130 — 131].
