Первинною структурною ланкою промислового сектора економіки України є промислове підприємство. Саме промислові підприємства безпосередньо здійснюють видобування і перероб-ку сировини, виготовлення і реалізацію продукції, необхідної для задоволення матеріальних потреб суспільства.
Правовий статус промислових підприємств загалом регламентований значною кількістю нормативно-правових актів, насамперед таких, як Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про акціонерні товариства» тощо. Ці та інші нормативно-правові акти присвячені регулюванню як приватно-правових, так і публічно-правових, зокрема й адміністративних аспектів діяльності підприємств.
Що ж до адміністративно-правового статусу промислових підприємств, то його особливості зумовлені специфікою функціонування цих підприємств як об’єктів державного управління. Найбільший масив правових норм, що стосуються адміністративно-правового статусу підприємств, міститься в таких актах законодавства, як Господарський кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності», Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Актом законодавства, що передбачає фундаментальні засади діяльності промислових підприємств та їх об’єднань, є Господарський кодекс України, який визначає поняття підприємства як організаційної форми господарювання, види підприємств, їхню організаційну структуру, загальні правила управління підприємством, особливості функціонування підприємств державної, комунальної, колективної та приватної власності, поняття, види та організаційно-правові форми діяльності об’єднань підприємств.
Так, відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України підприємством вважається самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватися для здійснення як підприємницької, і для некомерційної господарської діяльності. Як правило, підприємства діють на підставі статуту, якщо законом не встановлено інше.
Підприємство є юридичною особою, яка має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печаткузі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом та не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Згідно зі ст. 64 Господарського кодексу України підприємство має право самостійно визначати свою організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).
Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на засадах поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважений ним орган відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначається строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності в межах та порядку, визначених установчими документами.
Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюється статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог законодавства. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.
Як випливає із положень ст. 63 Господарського кодексу України, підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визнаються середніми.
Залежно від способу створення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють унітарні та корпоративні підприємства.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), спільного управління їх справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох чи більше осіб.
Найпоширенішою організаційно-правовою формою корпоративних підприємств є господарське товариство. Відповідно до ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства чи інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою отримання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою
відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
— приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
— підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
— комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
— державне підприємство, що діє на основі державної власності;
— підприємство, засноване на змішаній формі власності, тобто на базі об’єднання майна різних форм власності.
Відповідно до ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці або з використанням найманої праці. Приватним також є підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання — юридичної особи. Залежно від кількості засновників приватні підприємства можуть бути унітарними або корпоративними.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.
Виробничим кооперативом визнається добровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну та будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Виробничий кооператив є юридичною особою та діє на підставі статуту. Виробничий кооператив вважається створеним і набуває статусу юридичної особи від дня його державної реєстрації.
Самостійною організаційною формою кооперативного руху є споживча кооперація, тобто система самоврядних організаційгромадян (споживчих товариств, їхніх спілок, об’єднань), а також підприємств та установ цих організацій. Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство — самоврядна організація громадян, які на засадах добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об’єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів.
Підприємством об’єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на власності об’єднання громадян (громадської організації, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їхніх статутних завдань. Засновником підприємства об’єднання громадян є відповідне об’єднання громадян, що має статус юридичної особи, а також об’єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств.
Правовий статус комунальних підприємств визначено ст. 78 Господарського кодексу України. Згідно з цією статтею комунальне унітарне підприємство створюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника
— відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених Господарським кодексом та іншими законодавчими актами. Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органу.
Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою. Майно комунального унітарного підприємства перебуває в комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання, якщо це комунальне комерційне підприємство, або на праві оперативного управління, якщо це — комунальне некомерційне підприємство. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідоквиконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.
Особливості правового статусу державних підприємств визначені ст.ст. 73 — 77 Господарського кодексу України. Як випливає із зазначених статей, державне унітарне підприємство створюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки і входить до сфери його управління. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Майно державного унітарного підприємства перебуває в державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.
Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства, або казенні підприємства.
Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на підставі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності всім належним йому на праві господарського відання майном.
Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання. У разі, якщо вартість активів державного комерційного підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства орган, до сфери управління якого входить це підприємство, зобов’язаний провести в установленому законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду. Водночас держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями.
Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати івиконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.
Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.
Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану. В фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України. Органи, до сфери управління яких належать державні комерційні підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних комерційних підприємств для врахування їх при формуванні державного бюджету.
Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:
— законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
— основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
— за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
— переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
— приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.
Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємст-ва визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться за рішенням органу, до компетенції якого належить створення цього підприємства. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.
Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить. Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження з Фондом державного майна України.
Казенне підприємство може отримувати кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства.
З метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань про-мислові підприємства можуть утворювати об’єднання підприємств. Організаційно-правові засади створення та діяльності цих об’єднань визначено нормами глави 12 Господарського кодексу України.
Об’єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об’єднання підприємств. До об’єднання підприємств можуть входити підприємства, створені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, створені на території інших держав. Об’єднання підприємств створюються на невизначений термін або як тимчасові об’єднання. Об’єднання підприємств є юридичною особою.
Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть створюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.
Господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Господарські об’єднання діють на підставі установчого договору та/або статуту, який затверджується їхніми засновниками. Як випливає зі ст. 120 Господарського кодексу України, господарські об’єднання створюються і діють в таких організаційно-правових формах, як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.
Асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися в господарську діяльність підприємств — учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум — тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарськоїмети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій на засадах їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Державні та комунальні господарські об’єднання створюються переважно у формі корпорації або концерну незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).
Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи). Промислово-фінансова група є об’єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включно з програмами згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові й проектні установи, інші установи й організації всіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виняткове право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання. Поряд із ст. 125 Господарського кодексу України питання діяльності промислово-фінансових груп урегульовані Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 року.
Рішення про утворення об’єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України. Підприємства — учасники об’єднанняпідприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання. Майно передається об’єднанню його учасниками в господарське відання або в оперативне управління на підставі установчого договору чи рішення про утворення об’єднання. Об’єднання підприємств не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а підприємстваучасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об’єднання.
Господарські об’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та створюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об’єднання. Вищий орган господарського об’єднання затверджує статут господарського об’єднання та вносить зміни до нього; вирішує питання про прийняття в господарське об’єднання нових учасників та виключення учасників з його складу; утворює виконавчий орган господарського об’єднання відповідно до його статуту чи договору; вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об’єднання. Виконавчий орган господарського об’єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції. Здійснення управління поточною діяльністю об’єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об’єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об’єднання.
