1. Сутність державної промислової політики та адміністративно-правове регулювання нею.

2. Адміністративно-правовий статус промислових підприємств та їхніх об’єднань.

3. Система органів державного управління промисловістю та їхні повноваження.

4. Адміністративна відповідальність у галузі промисловості.

5. Правові основи стандартизації та метрологічної діяльності в галузі промисловості.

Перелік знань та умінь, яких набуде студент після опанування теми

У результаті вивчення даної теми студенти зможуть з’ясувати сутність державної промислової політики, її основні напрями; особливості адміністративно-правового статусу промислових підприємств та їхніх об’єднань; розглянути систему та адміністративно-правовий статус органів державного управління промисловістю та підстави застосування цими органами заходів адміністративної відповідальності; з’ясувати місце стандартизації та метрології в системі заходів, спрямованих на забезпечення випуску якісної промислової продукції. Опанування теоретичного матеріалу вказаної тематики допоможе вільно орієнтуватися в масиві законодавства з указаних питань та вирішувати практичні завдання при наданні юридичних послуг промисловим підприємствам.

1. Сутність державної промислової політики та її адміністративно-правове регулювання

Промисловість є однією з провідних галузей економіки, яка здатна забезпечити зростання національного багатства та продуктивного капіталу, розширене відтворення валового внутрішнього продукту, сприяти економічному та соціальному розвитку суспільства. Так, станом на кінець 2009 року, за даними Державного комітету статистики України, промисловими, крім підприємств електроенергетики, газо- та водопостачання), вироблено продукції на суму 843 166 млн грн (з них підприємствами видобувної промисловості — на 91551 млн грн, а підприємствами переробної промисловості — на 751615 млн грн), що становило 38,39 % валового внутрішнього продукту. Серед зайнятого населення віком від 15 до 70 років кожен п’ятий працівник був зайнятий у промисловому секторі економіки [2].

Промисловість поділяють на важку (виробництво засобів виробництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. Своєю чергою, підгалузі промисловості поділяють на ще дрібніші — так звані субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної промисловості поєднує текстильні, швейні та інші підприємства, підгалузь гірничої промисловості — гірничодобувні, гірничозбагачувальні, гірничо-металургійні та інші підприємства [1].

Як випливає з Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 р. № 947–р, державна промислова політика як важлива складова загальнодержавної політики спрямована на створення передумов для досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, підвищення його конкурентоспроможності. Згідно з проектом зазначеної програми досягнення цієї стратегічної мети має здійснюватися шляхом:

— удосконалення системи управління промисловістю;

— запровадження ефективних механізмів координації і взаємодії держави, регіонів, бізнесу і суспільства при формуванні й реалізації промислової політики;

— подальшого проведення інституціональних перетворень у промисловості;

— формування нової системи прискореного інноваційного розвитку промисловості;

— удосконалення структури промислового виробництва та здійснення його технологічного переоснащення;

— удосконалення інвестиційної політики;

— розвитку внутрішнього і зовнішнього ринків в умовах вступу України до СОТ;

— суттєвого покращення макроекономічних умов діяльності промисловості;

— розвитку людського потенціалу в промисловості;

— активізації регіональної промислової політики;

— стимулювання соціальної спрямованості промислового бізнесу;

— забезпечення екологічної безпеки.

Загальнодержавною цільовою економічною програмою розвитку промисловості на період до 2017 року передбачено способи реалізації зазначених напрямів державної промислової політики.

Так, удосконалення системи управління промисловістю передбачає суттєве підвищення ефективності функціонування і розвитку промислового комплексу і здійснюватиметься за рахунок:

— переходу на функціонально-орієнтовану структуру центрального органу виконавчої влади із запровадженням: дієвих важелів та механізмів проведення державної промислової політики; орієнтації на досягнення конкретних показників розвитку промисловості; ефективних механізмів взаємодії з регіональною та місцевою владою; сучасних методів програмованого розвитку з консолідацією дій центральних і регіональних органів влади та бізнесу;

— подальшого розвитку умов ринкової самоорганізації промисловості шляхом удосконалення нормативно-правового забезпечення;

— створення комп’ютеризованої системи підтримки прийняття управлінських рішень з автоматизованим доступом до єдиної бази даних статистичної інформації;

— формування трирівневої структури промисловості на основі запровадження другого рівня управління у вигляді великомасштабних об’єднань із переданням їм розпорядчо-господарських функцій;

— удосконалення системи наукового забезпечення процесів формування і реалізації поточних та стратегічних управлінсь-

ких рішень щодо розвитку промисловості та оцінювання їх наслідків;

— оптимізації системи державних і галузевих програм із забезпеченням спільних зусиль держави, регіонів і приватного капіталу на комплексне розв’зування ключових питань інноваційного розвитку.

З метою концентрації потенціалу держави, регіонів, бізнесу і суспільства передбачається запровадження ефективних механізмів їх взаємодії.

Держава забезпечує створення сприятливих умов, захист і підтримку вітчизняного виробника, бюджетне забезпечення, передусім, галузевої науки, конструкторсько-технологічних розробок, підготовки виробництва надає довгострокові привабливі кредити, державні інвестиції, нормативно-правове забезпечення та підтримку на міжнародному рівні.

Регіональні й місцеві органи влади забезпечують оформлення землі, отримання дозволів та погоджень, у тому числі на використання енергетичних мереж та комунальної інфраструктури, вирішують соціальні питання, надають кредити та кошти з місцевих бюджетів.

Приватний бізнес забезпечує інвестиції в переоснащення та створення нових виробництв, вихід на нові ринки, включно з міжнародними, розвиток бізнесу, своєчасну і повну сплату податків.

Важливими напрямами розвитку механізму партнерства держави, регіонів, бізнесу і суспільства є: створення галузевих і регіональних промислових асоціацій; залучення всіх зацікавлених сторін до формування пріоритетних напрямів розвитку промисловості, розроблення й реалізації програм та масштабних проектів; спільна відповідальність сторін за отримання кінцевого результату. Інституціональні перетворення в промисловому комплексі першочергово спрямовані на:

— реформування промисловості як системи в цілому шляхом створення та відродження стратегічно важливих галузей, замкнених макротехнологічних комплексів, переважно тих, що належать до п’ятого та шостого укладів;

— стимулювання створення великомасштабних об’єднань у вигляді концернів, холдингів, фінансово-промислових груп, які здатні виконувати повний спектр робіт (розробка, виробництво, продаж, сервіс, утилізація тощо) з проведенням попередніх робіт із реорганізації та реформування окремих підприємств;

— сприяння розвитку транснаціональних компаній.

Створення системи прискореного інноваційного розвитку промисловості спрямоване на сприяння масштабному технологічному оновленню всіх галузей економіки на основі передових науково-технічних розробок, формування платоспроможного ринку інноваційної продукції, забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної промисловості на світових ринках. Для цього передбачається:

— вдосконалення нормативно-правової бази для стимулювання інноваційної діяльності;

— доведення рівня фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності до 1,7% від ВВП;

— створення галузевого інноваційного фонду з наповненням його із коштів від приватизації промислових об’єктів;

— створення академії промислових наук;

— реформування галузевої науки: об’єднання, перепрофілювання наукових установ; використання коштів від продажу надлишкового майна на розвиток матеріальної бази; включення наукових установ у великомасштабні об’єднання;

— стимулювання розвитку інноваційної інфраструктури;

— створення галузевого центру трансферу технологій;

— стимулювання розвитку галузей 5 та 6 укладів.

Структурна політика спрямована на вдосконалення пропорцій промислового виробництва і має на меті формування структури випуску промислової продукції, яка відповідатиме потребам ринку, збалансуванню виробничих потужностей промисловості. Структурні зміни будуть здійснені за рахунок:

— випереджувального розвитку наукоємних галузей;

— формування нових галузей (підгалузей) для виробництва принципово нових та суттєво поліпшених видів промислової продукції;

— розширення асортименту промислової продукції;

— створення нових підприємств, виробництв, цехів, дільниць для випуску нової продукції.

Одночасно в усіх галузях будуть стимулюватися і підтримуватися процеси технологічного оновлення їх та переоснащення на інноваційній основі, щоб надолужити технологічне відставання від закордонних конкурентів. Інвестиційна політика передбачає:

— розвиток системи довгострокового інвестиційного кредитування;

— запровадження економічних механізмів для залучення інвестицій у конкурентоспроможні галузі промисловості;

— спрямування державних інвестиційних ресурсів суто на розвиток пріоритетних галузей;

— оптимізацію амортизаційної політики;

— упровадження податкової політики, що стимулюватиме інвестиційну та інноваційну активність;

— поліпшення економічних, правових та організаційних умов діяльності інвесторів;

— розвиток страхового бізнесу;

— посилення ролі інституціональних інвесторів (пенсійний фонд, інвестиційні та страхові фонди);

— створення суверенного інвестиційного фонду промисловості;

— реалізацію спільних (держава і бізнес) масштабних інвестиційних проектів.

Розвиток ринків промислової продукції має на меті суттєве розширення ринків збуту промислової продукції, оптимізацію балансу між внутрішнім та зовнішнім ринками, зменшення імпорту та експортозалежності держави. Основними напрямами діяльності тут є:

— розвиток виробництва промислової продукції для споживчого ринку (товари широкого вжитку, одяг, взуття, меблі тощо);

— створення нових виробництв та розширення випуску конкурентоспроможної продукції поглибленої переробки з вищими інноваційними рівнями;

— розвиток виробництва імпортозамінної продукції;

— освоєння трансферу високих промислових технологій та ринку інтелектуальної власності;

— стимулювання розвитку інфраструктури та вдосконалення механізмів просування вітчизняної промислової продукції на зовнішні ринки.

Для забезпечення конкурентоспроможності промисловості та її розвитку необхідно створити сприятливі макроекономічні умови, якими, зокрема, є:

— визначення механізмів здешевлення кредитних ресурсів до рівня світових;

— вирішення проблеми повернення ПДВ;

— запровадження системи оподаткування, що стимулюватиме інноваційно-інвестиційну діяльність (у тому числі: ПДВ на рівні 15%, податок з прибутку — 20%, зменшення податків за інноваційно-інвестиційної діяльності, віднесення інвестицій в основні фонди на валові витрати);

— урегулювання діяльності природних монополій.

Розвиток людського потенціалу в промисловості на першому етапі реалізації програми передбачає відновлення системи підготовки та перепідготовки кадрів для промисловості з доведенням її річної потужності до 25

— 30 тисяч інженерних і управлінських спеціальностей та 120

— 150 тисяч сучасних робітничих спеціальностей. Створення такої системи досягатиметься шляхом:

— удосконалення галузевої системи підготовки кадрів робочих професій та післядипломного навчання; відпрацювання механізмів закріплення та забезпечення роботою молодих спеціалістів;

— залучення потенціалу вищих навчальних закладів усіх форм власності до підготовки і перепідготовки кадрів;

— залучення ресурсів (кошти, приміщення, виробничі бази) промислових підприємств;

— запровадження галузевої системи підготовки кадрів вищої кваліфікації (кандидатів і докторів наук);

— формування державного замовлення на підготовку спеціалістів перспективних професій.

Завданням регіональної промислової політики є поєднання галузевих і регіональних механізмів для забезпечення ефективної діяльності промисловості. Це буде досягатися шляхом:

— оптимізації регіональних промислових кластерів;

— використання сприятливих умов регіонів для розширення виробництв, здатних позитивно впливати на галузеві та міжгалузеві результати діяльності;

— залучення для розвитку промисловості поряд з державними також регіональних ресурсів;

— надання підтримки регіонам у створенні й освоєнні виробництва промислової продукції.

Соціальна політика у промисловості має за мету поліпшення умов праці та підвищення добробуту її працівників за рахунок:

— удосконалення механізму укладання і виконання колективних договорів на підприємствах галузі;

— запровадження державного соціального стандарту в галузі;

— економічного заохочення власників щодо підвищення соціальних благ для працівників.

Метою промислової політики у сфері екологічної безпеки є зниження техногенного тиску на природне середовище та створення умов для реалізації процесів самовідтворення екологічних ресурсів. Це досягатиметься за рахунок застосування економічно обґрунтованих і технічно досконалих ресурсо- та природоз-

берігаючих, маловідходних технологій, упровадження високоефективних очисних споруд.

Нормативно-правове підґрунтя формування й реалізації державної промислової політики становлять Конституція України, Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 16.05.2008 р., Закон України «Про державну підтримку суднобудівної промисловості України» вiд 23.12.1997 р., Закон України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» вiд 18.11.1999 р., Закон України «Про розвиток літакобудівної промисловості» вiд 12.07.2001 р., Закон України «Про призупинення приватизації підприємств нафтопереробної промисловості України» вiд 23.12.2004 р., Закон України «Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки» вiд 11.01.2001 р., Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» вiд 07.02.2002 р.

На підзаконному рівні важливе значення у сфері формування та реалізації державної промислової політики мають укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства промислової політики України та інших промислових міністерств, зокрема Указ Президента України «Про підтримку цементної промисловості» вiд 25.05.1999 р. № 566/99, Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання вдосконалення управління підприємствами спиртової та лікерогорілчаної промисловості» вiд 10.09.2008 р. № 820, Постанова Кабінету Міністрів України «Про фінансове забезпечення функціонування підприємств торф’яної промисловості» вiд 29.11.2001 р. № 1588, Постанова Кабінету Міністрів України «Про подальше реформування медичної та мікробіологічної промисловості» вiд 05.06.2000 р. № 897, наказ Міністерства промислової політики України «Про затвердження Положення про реструктуризацію підприємств» 18.07.2008 р. № 460 та ін.