Posibniki.com.ua Мікроекономіка Мікроекономічний аналіз Структура ринку та інноваційна активність фірм


< Попередня  Змiст  Наступна >

Структура ринку та інноваційна активність фірм


— монополія, на противагу досконалій конкуренції, відрізняється неефективністю у виробництві і в розподілі, тому що захищена від жорсткої конкурентної боротьби, а отже не зацікавлена виготовляти продукцію з мінімальними середніми витратам. Таким чином, монополія як ринкова структура не здатна забезпечити швидкий технологічний прогрес.

В 1962 р. Кеннет Джозеф Ерроу отримав подібні висновки, які були представлені в моделі, де він порівнював наслідки інновацій для монополії й для конкурентної галузі. Висновок автора полягав у тому, що монополіст одержить менший виграш від інновації (наприклад, у вигляді патентів), ніж фірма-інноватор, що працює на конкурентному ринку. Причина цього в тому, що монополіст у ситуації до інновації й так одержує надприбуток, а після інновації відбудеться заміщення одного виду прибуткової діяльності іншим. Цей ефект заміщення і обумовлює менші стимули реалізовувати інновацію для монополії в порівнянні з конкурентним ринком. Іншої точки зору притримувався Йозеф Алоїз Шумпетер. Він обґрунтував особливу роль, яку відіграють великі фірми та монопольна ринкова структура в інноваційній діяльності. Переваги крупних фірм були ним пов’язані з економією від збільшення масштабу витрат на НДДКР та управління, значними потенціальними можливостями по розподілу ризику, що супроводжує інноваційну діяльність, а також перевагами по фінансуванню інновацій.

Й. Шумпетер підкреслював, що уявлення про великі фірми, які для отримання максимального прибутку навмисно скорочують обсяги виробництва, не відповідають дійсності. Якщо фірма отримує надприбуток, то це може бути не лише наслідком привласнення споживчого надлишку, але й результатом більшої ефективності виробництва. Цим визначається роль монопольного прибутку як стимулу в конкурентній боротьбі. Ініціюючи інновації, підприємець відіграє ключову роль у технічному прогресі. В результаті успішний інноватор нагороджується на певний час монопольним становищем на ринку та монопольним прибутком.

Однак, за логікою Й. Шумпетера, подібне положення не є стійким, оскільки введення нових технологій неминуче підриває ринкову владу фірм-старожилів, які залишаються прихильними старим технічним і організаційним рішенням. Процес творчого руйнування, тим самим винагороджує успішних інноваторів і карає відстаючих. Проте, фірми-інноватори повинні бути постійно насторожі. З одного боку, підвищений прибуток залучає на даний ринок імітаторів, що руйнують первісну монополію інноватора. З іншого, подібний ефект може бути пов’язаний з активними діями інших інноваторів, що розвивають нові продукти або процеси.

Сьогодні прийнято вважати, що характер цього зв’язку складніший, ніж припускає гіпотеза Й. Шумпетера. Вплив розміру фірми на схильність до інновацій залежить від багатьох специфічних властивостей галузі, таких як можливості розвитку технологій, середня вартість проекту НДДКР, рівень передбачуваності технологічного розвитку, наявність економії від ефектів масштабу та навчання. Також важливі стан попиту, рівень горизонтальної диференціації продукту й стратегічні взаємодії фірм.

Показовими є дослідження, згідно яких 70 найбільших інновацій ХХ ст. були засновані на винаходах, зроблених поза межами науково-технічних підрозділів великих фірм — у стінах університетів, а також силами індивідуальних дослідників і малих фірм. Однак саме великі корпорації довели ці винаходи до ринку. В той же час, значна частина досліджень показує, що інновації концентруються у великих компаніях і фактор розміру впливає на ймовірність фірми виявитися в числі інноваційно-активних.

Проведені з кінця 1960-х років дослідження характеру взаємозв’язку між типом ринкових структур і стимулами до інновацій дозволили зробити висновок про наявність перевернутої «U-подібної» залежності між рівнем концентрації продавців і стимулами для інновацій і відповідної інноваційної активності. Цей висновок був, зокрема, отриманий Ф.М. Шерером за результатами проведеного дослідження по 56 галузях США. Як було виявлено, інтенсивність НДДКР (точніше, витрат по R&D) спочатку зростає й досягає максимуму при індексі концентрації для 4-х фірм (CR

4 ), що дорівнює від 50 до 55 %, але далі зі зниженням індексу концентрації, інноваційна активність слабшала. Галузі ж із часток 4-х фірм нижче 15 % характеризувалися низькими стимулами в підтримці НДДКР.

Наявність перевернутої «U-подібної» взаємозалежності між інтенсивністю конкуренції й активністю компаній у сфері інновацій надалі тестувався рядом авторів на основі статичних даних. Р. Левін зі співавторами виявив, що відносний показник обсягу витрат на R&D до

грошового обігу компаній досягав свого максимуму при CR

4 = 52 %. Аналогічні результати були отримані Джоном Скоттом зі співавторами для CR

4 = 64 % [9, с. 633]. Ці й подібні їм результати лягли в основу припущення, що саме олігополія є ринковою структурою, найбільш схильною до інноваційної активності.

Вивчення зворотного впливу інноваційної активності фірм на тип ринкових структур показав, що в галузях, для яких характерна висока ефективність діяльності по R&D (що вимірювалась через відношення витрат на дослідження та розробки до обсягу продажів), при збільшенні інтенсивності зусиль по R&D повинен зростати й рівень концентрації продавців. Так, на думку Дж. Саттона галузі з високим рівнем витрат на R&D не можуть перебувати в стабільному стані, якщо ринок поділяє між собою безліч дрібних фірм (низька концентрація виробників на ринку). Це пояснюється, по-перше, зростаючою віддачею від масштабу, яка характерна витратам на R&D, і, по-друге, прибутковістю для великих фірм входу на низько концентрований ринок.

Цікавим прикладом тестування цієї гіпотези служить дослідження, проведене в 2008 році Н. Крапом і Й. Штефаном. Автори на прикладі знаннєвого сектору ряду країн ЄС провели оцінку впливу на рівень концентрації й ринкові структури показників, що характеризують знаннємісткість галузей (knowledge intensity). Вони підтвердили гіпотезу, що з підвищенням значення цих параметрів, зростав і рівень концентрації [5]. були отримані Джоном Скоттом зі співавторами для CR

4 = 64 % [9, с. 633]. Ці й подібні їм результати лягли в основу припущення, що саме олігополія є ринковою структурою, найбільш схильною до інноваційної активності.

Вивчення зворотного впливу інноваційної активності фірм на тип ринкових структур показав, що в галузях, для яких характерна висока ефективність діяльності по R&D (що вимірювалась через відношення витрат на дослідження та розробки до обсягу продажів), при збільшенні інтенсивності зусиль по R&D повинен зростати й рівень концентрації продавців. Так, на думку Дж. Саттона галузі з високим рівнем витрат на R&D не можуть перебувати в стабільному стані, якщо ринок поділяє між собою безліч дрібних фірм (низька концентрація виробників на ринку). Це пояснюється, по-перше, зростаючою віддачею від масштабу, яка характерна витратам на R&D, і, по-друге, прибутковістю для великих фірм входу на низько концентрований ринок.

Цікавим прикладом тестування цієї гіпотези служить дослідження, проведене в 2008 році Н. Крапом і Й. Штефаном. Автори на прикладі знаннєвого сектору ряду країн ЄС провели оцінку впливу на рівень концентрації й ринкові структури показників, що характеризують знаннємісткість галузей (knowledge intensity). Вони підтвердили гіпотезу, що з підвищенням значення цих параметрів, зростав і рівень концентрації [5]. грошового обігу компаній досягав свого максимуму при CR

4 = 52 %. Аналогічні результати були отримані Джоном Скоттом зі співавторами для CR

4 = 64 % [9, с. 633]. Ці й подібні їм результати лягли в основу припущення, що саме олігополія є ринковою структурою, найбільш схильною до інноваційної активності.

Вивчення зворотного впливу інноваційної активності фірм на тип ринкових структур показав, що в галузях, для яких характерна висока ефективність діяльності по R&D (що вимірювалась через відношення витрат на дослідження та розробки до обсягу продажів), при збільшенні інтенсивності зусиль по R&D повинен зростати й рівень концентрації продавців. Так, на думку Дж. Саттона галузі з високим рівнем витрат на R&D не можуть перебувати в стабільному стані, якщо ринок поділяє між собою безліч дрібних фірм (низька концентрація виробників на ринку). Це пояснюється, по-перше, зростаючою віддачею від масштабу, яка характерна витратам на R&D, і, по-друге, прибутковістю для великих фірм входу на низько концентрований ринок.

Цікавим прикладом тестування цієї гіпотези служить дослідження, проведене в 2008 році Н. Крапом і Й. Штефаном. Автори на прикладі знаннєвого сектору ряду країн ЄС провели оцінку впливу на рівень концентрації й ринкові структури показників, що характеризують знаннємісткість галузей (knowledge intensity). Вони підтвердили гіпотезу, що з підвищенням значення цих параметрів, зростав і рівень концентрації [5].

Таблиця 9.5 ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА ДЕЯКИХ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИХ СВІТОВИХ РИНКАХ

ГалузьКількість галузевих лідерів

вих продажах галузі, %

на R&D, %

Виробництво телекомунікаційного обладнання 7 (Nokia, Alcatel-Lucent, Ericsson, Cisco Systems, Motorola, Qualcomm, Nortel Networks)

Дослідження, що були проведені за даними 1500 найбільш інноваційно активних фірм світу за 2003

—2007 рр., показали, що для сектору високих технологій форма й характер впливу розміру фірми на витрати на R&D також відповідає перевернутій «U-подібній» формі. На практиці для галузей даного сектору характерна як жорстка так і ослаблена олігополістична структура (табл. 9.5). до інновацій Кеннета про лінійний попит і (сталість серед приводить до скоро витрат випуску до

інновації (С

1 ,) є більшою ніж після інновації (С

2 ,) — С

1 > C

2 (рис. 9.1).

Розглянемо детальніше модель стимулів

Ерроу. Модель побудована на припущенніпостійний ефект від зміни масштабу виробництваніх і граничних витрат випуску). Інноваціячення середніх витрат, тому величина середніхінновації (С

1 ,) є більшою ніж після інновації (С

2 ,) — С

1 > C

2 (рис. 9.1).

Модель стимулів до інновацій

К. Ерроу

С

2 P

2 P

1

0 P

С

1

С

2 Q

Q Q

2

1

Рис. 9.1. Прибуток монопольної фірми при впровадженні інновацій

В умовах монополії рівноважний випуск визначається рівністю граничного виторгу й

граничних витрат. Нехай до інновації монополіст отримує прибуток у розмірі

1111 )(QСР?=?, позначений на рис. 7.1 площею С

1

Р

1 AF, а після інновації

2222 )(QСР?=? — площа C

2 P

2 HB. Приріст прибутку монополіста, спричинений впровадженням інновації, визначається різницею зазначених фігур (C

2 P

2 HBС

1

Р

1 AF ), і складе: позначений на рис. 7.1 площею С

1

Р

1 AF, а після інновації

2222 )(QСР?=? — площа C

2 P

2 HB. Приріст прибутку монополіста, спричинений впровадженням інновації, визначається різницею зазначених фігур (C

2 P

2 HBС

1

Р

1 AF ), і складе: граничних витрат. Нехай до інновації монополіст отримує прибуток у розмірі

1111 )(QСР?=?, позначений на рис. 7.1 площею С

1

Р

1 AF, а після інновації

2222 )(QСР?=? — площа C

2 P

2 HB. Приріст прибутку монополіста, спричинений впровадженням інновації, визначається різницею зазначених фігур (C

2 P

2 HBС

1

Р

1 AF ), і складе:

111222 )()(QСРQCP m ???=?? ,(9.1.)

111222 )()(QСРQCP m ???=?? ,(9.1.)

Цей вираз може бути представлений як

CQQCPQQP m ?????+?=??

1212 ,(9.2) CQQCPQQP m ?????+?=??

1212 ,(9.2) де ( PQQP?+?

12 ) — виторг від продажу додаткового обсягу випуску, ?Q=Q

2 — Q

1 ; ?P=P

2 P

1 ;

С

2 ?Q економія, що викликана скороченням витрат у результаті впровадження інновації, на кожній додатковій одиниці випуску; Q

1 ?С — економія витрат при виробництві початкового обсягу товару, ?C=C

2 – C

1 .

В умовах конкурентного ринку жодна з фірм не може отримати прибуток у довгостроковому періоді, оскільки ціна встановлюється на рівні середніх витрат фірми. Отже, до впровадження інновації ринкова ціна дорівнює середнім витратам: Р

1 = С

1 (рис. 9.2.).де (

12 ) — виторг від продажу додаткового обсягу випуску, ?Q=Q

2 — Q

1 ; ?P=P

2 P

1 ;

С

2 ?Q економія, що викликана скороченням витрат у результаті впровадження інновації, на кожній додатковій одиниці випуску; Q

1 ?С — економія витрат при виробництві початкового обсягу товару, ?C=C

2 – C

1 .

В умовах конкурентного ринку жодна з фірм не може отримати прибуток у довгостроковому періоді, оскільки ціна встановлюється на рівні середніх витрат фірми. Отже, до впровадження інновації ринкова ціна дорівнює середнім витратам: Р

1 = С

1 (рис. 9.2.).Q

1 ?С — економія витрат при виробництві початкового обсягу товару, ?C=C

2 – C

1 .

В умовах конкурентного ринку жодна з фірм не може отримати прибуток у довгостроковому періоді, оскільки ціна встановлюється на рівні середніх витрат фірми. Отже, до впровадження інновації ринкова ціна дорівнює середнім витратам: Р

1 = С

1 (рис. 9.2.).дження інновації ринкова ціна дорівнює середнім витратам: Р

1 = С

1 (рис. 9.2.).де ( PQQP?+?

12 ) — виторг від продажу додаткового обсягу випуску, ?Q=Q

2 — Q

1 ; ?P=P

2

P

1 ;

С

2 ?Q економія, що викликана скороченням витрат у результаті впровадження інновації, на кожній додатковій одиниці випуску; Q

1 ?С — економія витрат при виробництві початкового обсягу товару, ?C=C

2 – C

1 .

В умовах конкурентного ринку жодна з фірм не може отримати прибуток у довгостроковому періоді, оскільки ціна встановлюється на рівні середніх витрат фірми. Отже, до впровадження інновації ринкова ціна дорівнює середнім витратам: Р

1 = С

Рис. 9.2. Прибуток конкурентної фірми після впровадження інновацій

1 (рис. 9.2.).

Рис. 9.2. Прибуток конкурентної фірми після впровадження інновацій

Припустимо, конкурентна фірма винайшла нову технологію, яка дозволяє їй знизити витрати до рівня С

2 . Якщо фірма-інноватор спробує призначити монопольну ціну Р

2 , вона не зможе продати жодної одиниці товару, оскільки інші фірми будуть пропонувати товар за ці

ною Р

1 <Р

2 при використанні старої технології. Тому фірма-інноватор буде пропонувати товар за ціною Р

1 = С

1 . Відповідно випуск фірми після інновації буде дорівнювати початковому рівню Q * .

Фірма-інноватор може продати іншій фірмі патент на право використання своєї технології за ціною (С

1 — С

2 ), при цьому остаточний результат буде тим самим: ринкова ціна й випуск на рівні до впровадження інновацій.

Сукупний прибуток інноватора : вар за ціною Р

1 = С

1 . Відповідно випуск фірми після інновації буде дорівнювати початковому рівню Q * .

Фірма-інноватор може продати іншій фірмі патент на право використання своєї технології за ціною (С

1 — С

2 ), при цьому остаточний результат буде тим самим: ринкова ціна й випуск на рівні до впровадження інновацій.

Сукупний прибуток інноватора :

0)()(

21 ???=?=? ?? QСQСС к .(9.3) ною Р

1 <Р

2 при використанні старої технології. Тому фірма-інноватор буде пропонувати товар за ціною Р

1 = С

1 . Відповідно випуск фірми після інновації буде дорівнювати початковому рівню Q * .

Фірма-інноватор може продати іншій фірмі патент на право використання своєї технології за ціною (С

1 — С

2 ), при цьому остаточний результат буде тим самим: ринкова ціна й випуск на рівні до впровадження інновацій.

Сукупний прибуток інноватора :

0)()(

21 ???=?=? ?? QСQСС к .(9.3)

Для порівняння величин прибутку фірми за монополії та конкурентного ринку в формулі

7.2. необхідно замінити вираз PQQP?+?

12 на ?

1 . Так як PQQPQС?+???

121 , то додатковий прибуток монополіста від інновації буде становити 7.2. необхідно замінити вираз PQQP

12 на ?

1 . Так як PQQPQС?+???

121 , то додатковий прибуток монополіста від інновації буде становити

21211212 )(QCCQQCQСCQQCPQQP m ??=???????????+?=?? , 7.2. необхідно замінити вираз PQQP?+?

12 на ?

1 . Так як PQQPQС?+???

121 , то додатковий прибуток монополіста від інновації буде становити

21211212 )(QCCQQCQСCQQCPQQP m ??=???????????+?=?? , ?

Виходячи з того, що ?????QCQC)()(

2 , можна зробити висновок, що додатковий прибуток від інновації в умовах монополії нижче, ніж прибуток, що одержує від впровадження інновації конкурентна фірма: km ???? .

Отже, за висновками К. Ерроу успішна інновація приносить більший виграш для конкурентної фірми, чим для монополіста, при однакових початкових умовах попиту й функцій витрат.

За умови, що обсяг ринку в умовах монополії в 2 рази перевищує обсяг ринку в умовах конкурентного ринку, граничний виторг монополії буде збігатися з кривою попиту конкурентної фірми. Тоді випуск продукції на ринку в цілому буде однаковим для монопольної та конкурентної фірми, а стимули до інновації будуть більшими у фірми-монополіста. Для монополіста додатковими стимулами є економія на витратах початкового випуску і додатковий прибуток, які отримує фірма при зростанні випуску, для конкурентної фірми — лише економія на витратах початкового випуску. Таким чином, стимули до інновації є сильнішими в умовах монополії при більших розмірах ринку, ніж в умовах конкуренції при незначних розмірах ринку.

В умовах досконало конкурентного ринку лише за умови, що впровадження нової технології дозволить знизити витрати виробництва, фірма зможе отримати конкурентні переваги в порівнянні з іншими.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Модель інноваційного процесу П. Дасгупти та Дж. Стігліца
Модель продуктової інновації ДорфманаШтайнера
Терміни і поняття
ТЕМА 10 ПОВЕДІНКА ФІРМИ НА ФАКТОРНОМУ РИНКУ
Попит на змінний ресурс монополіста
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)