1.1. Фінансовий ринок як економічна категорія.

1.2. Фінансовий ринок та кругообіг капіталу в економіці.

1.3. Роль фінансового ринку в сучасній економіці. Скорочення

ВВП — валовий внутрішній продукт

ВНП — валовий національний продукт

ПФТС — Перша фондова торговельна система

ТНК — транснаціональна корпорація GAAP — Загальноприйняті принципи рахівництва, Generally Accepted Accounting Principles IFC — Міжнародна фінансова корпорація, International Finance Corporation IFRS — Міжнародні стандарти фінансової звітності, International Financial Reporting Standards NASDAQ — Автоматизована система котирування Національної асоціації дилерів з цінних паперів, National Association of Securities Dealers Automated Quotation NYSE — Нью-Йоркська фондова біржа, New York Stock Exchange OECD — Організація економічного співробітництва та розвитку, ОЕСР, Organisation for Economic Cooperation and Development Компетентності, яких має набути студент:

• засвоєння базових теоретичних знань щодо фінансового ринку;

• осмислення суспільного призначення фінансового ринку та місця його у кругообігу капіталу;

• розуміння того, як формувався фінансовий ринок та якими є його функції і роль в сучасній економіці, за умов інтернаціоналізації й глобалізації господарства.

1.1. Фінансовий ринок як економічна категорія

Суспільне призначення фінансового ринку

Фінансовий ринок відіграє надзвичайно важливу роль у суспільстві, тож належне розуміння його теоретичних засад і закономірностей розвитку є запорукою дієвого прогнозування динаміки цього ринку, мінімізації ризиків його учасників, ефективного виконання ринком його функцій, що безпосередньо сприяє розвитку всієї економіки. Саме такий підхід при вивченні даної наукової дисципліни є актуальним у контексті фінансових та економічних криз останніх десятиліть, оскільки дає змогу не лише опанувати практичні навички роботи на фінансовому ринку, а й зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки в сучасному глобальному ринковому просторі, виявити можливі шляхи подальшого сталого розвитку фінансового ринку та економіки загалом.

З позицій теорії фінансовий ринок є економічною (фінансовою) категорією, і як будь-яка економічна категорія він має характерні ознаки, притаманне лише йому суспільне призначення, форми прояву, функції та роль у суспільстві, в його

економіці. Як економічна категорія фінансовий ринок є системою економічних відносин, предметом яких є гроші, точніше — грошовий капітал. Саме це зумовлює унікальність ролі фінансового ринку в економіці, адже без грошового капіталу неможливі товарообмінні процеси.

Економічні відносини на фінансовому ринку складаються між домогосподарствами, корпораціями фінансового та нефінансового секторів, державою та місцевими органами влади, міжнародними організаціями. З точки зору їхньої ролі на фінансовому ринку розрізняють певні групи його учасників.

По-перше, фінансові посередники, що є інституціями фінансового ринку і працюють на ньому, здійснюючи свою господарську діяльність. Як професійні учасники фінансового ринку вони підлягають обов’язковому регулюванню з боку відповідних органів, що відповідають за його діяльність.

По-друге, охочі отримати фінансову вигоду від свого грошового капіталу, вкладаючи його у фінансові активи. Суб’єкти господарювання, що пропонують свій капітал для продажу чи в кредит, є донорами (інвесторами, кредиторами). Серед цих учасників найбільшу групу (за обсягами пропонованого на ринку капіталу) становлять домогосподарства. Далі за обсягами інвестування та кредитування йдуть компанії фінансового сектору (пенсійні фонди, страхові компанії тощо), після них — компанії нефінансового (реального) сектору, потім — державні та місцеві органи влади.

По-третє, ті, хто звертається до фінансового ринку, щоб придбати необхідний їм грошовий капітал. Суб’єкти господарювання, котрим грошовий капітал потрібен для фінансування процесу виробництва товарів та надання послуг, погашення бюджетного дефіциту, дефіциту платіжного балансу, для власного розвиту (наприклад, кредити на навчання), для оплати медичних послуг та іншого, звертаються до фінансового ринку. Вони є реципієнтами (емітентами, позичальниками) грошового капіталу й мають такі наміри: придбати необхідний їм грошовий капітал на певний час (позичити, взяти в кредит) та за відповідну плату (відсоток, комісійні); запропонувати власникові капіталу інвестувати його в обмін на пайові цінні папери, за якими він може отримувати періодичний дохід або дохід у вигляді приросту капіталу (внаслідок продажу пайового цінного папера за ціною, вищою, ніж ціна його придбання). На фінансовому ринку здійснюється також мобілізація донорських коштів безкоштовно. Зазвичай таке має місце, коли країни-донори (розвинені економіки) надають гранти країнамреципієнтам (країнам із перехідною економікою та країнам, що розвиваються).

По-четверте, різного роду регулятори, до числа яких належать як державні, так і недержавні (саморегулювальні організації, асоціації) та міжнародні учасники (наприклад, International Monetary Fund, IMF, Міжнародний валютний фонд).

По-п’яте, учасники інфраструктури фінансового ринку, серед яких різноманітні консалтингові компанії, аналітичні агентства, рейтингові агентства, аудиторські компанії.

Між усіма групами учасників існує тісний взаємозв’язок. Одні й ті самі суб’єкти господарювання можуть виконувати функції, характерні для різних груп учасників. Зокрема, комерційні банки залучають на фінансовому ринку грошовий капітал у формі розміщення пайових цінних паперів, відкриття депо-зитних рахунків, випуску облігаційних цінних паперів й організації інших запозичень. Разом із тим залучені таким чином кошти вони використовують для надання кредитів та інвестування. Одночасно банки є фінансовими установами і як професійні учасники фінансового ринку є його важливими інституціями, фінансовими посередниками. І, звісно, у них є департаменти, що займаються аналізом стану фінансового ринку, його моніторингом та управлінням у межах компетенції кожного конкретного банку, його операціями на фінансовому ринку. Належна професійна діяльність фінансових посередників, інфраструктури фінансового ринку, його адекватного регулювання є запорукою ефективного виконання фінансовим ринком своїх функцій та суспільного призначення.

Фінансовий ринок відіграє унікальну роль у трансформації грошей у грошовий капітал, тобто у вартість, що приносить додану вартість. Адже грошовий капітал реалізується як такий лише у процесі руху, і капіталізація грошей уможливлюється завдяки вкладанню (інвестуванню) їх в активи, здатні приносити додану вартість. На фінансовому ринку такими активами є банківські депозити; цінні папери, емітентами яких є корпорації, що ведуть бізнес у різних секторах економіки; випускати (емітувати) цінні папери можуть також органи державної й місцевої влади та міжнародні організації. Згідно зі законодавством України до фінансових активів належать гроші на банківських рахунках, боргові та пайові цінні папери, а також права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів .

На рис. 1.1 схематично подано напрями взаємодії учасників фондового ринку, руху грошового капіталу, цінних паперів (наприклад, акції, облігації, похідні) та індивідуалізованих фінансових інструментів (наприклад, депозитні та кредитні банківські угоди).

•

Корпорації нефінансового (реального) сектору

•

Корпорації фінансового сектору (фінансові інституції)

•

Позабіржовий ринок: - банки; - інвестиційні фонди; - брокерські контори; - інші подібні інституції;

•

Корпорації фінансового сектору (фінансові інституції)

•

Держава

•

Держава (реального) сектору

•

Домогосподарства фінансовий ринок (біржа)

Рис. 1.1. Схема функціонування фондового ринку

1

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від 12 липня 2001 р. зі змінами та доповненнями, ст. 1.У суспільстві — у корпорацій, домогосподарств та держави — періодично виникає необхідність вигідно розмістити грошовий капітал або навпаки — постає питання пошуку додаткових джерел фінансування. Наприклад, корпорації, що є ключовими гравцями сучасної ринкової економіки, придбання й оновлення значної частини своїх реальних (нефінансових) активів (серед яких — основні засоби, виробничі та товарні запаси та нематеріальні активи) зазвичай фінансують за рахунок власного та (або) позиченого капіталу. При цьому в обох випадках у нагоді стає фінансовий ринок. На рис. 1.2 зображено основні напрями фінансових потоків у разі, коли корпорація для свого інвестиційного проекту з оновлення реальних активів залучає ресурси фінансового ринку.

Спочатку («1») корпорація (емітент) для фінансування своєї інвестиційної програми з оновлення основних засобів залучає на фінансовому ринку (а) додаткові ресурси у статутний капітал, випускаючи в обмін на це свої акції, та (або) (б) позичає на ринку необхідні ресурси, випускаючи свої облігації чи укладаючи кредитні угоди з банками. У перебігу виробничої діяльності корпорації створюється додана вартість, частина якої реінвестується у виробничий процес («2»), а решта спрямовується на повернення фінансовому ринку коштів та оплату капіталу і послуг фінансового ринку (дивіденди, відсотки, комісійні) («3»).

Рис. 1.2. Схема потоків грошового капіталу в разі, коли корпорація залучає його на фінансовому ринку для фінансування своїх реальних активів

Схема демонструє рух грошового капіталу від інвесторів, які діють на фінансовому ринку, до корпорацій (емітентів) та знову до інвесторів. У разі успішної діяльності корпорація має достатньо коштів, щоби розрахуватися з інвесторами й реінвестувати у свій розвиток. Вибір між тим — реінвестувати кошти чи повернути їх інвестору — не є довільним і залежить від чинних угод з інвесторами. Якщо, наприклад, свого часу корпорація отримала банківську позику, то її сума й відсотки (плата) за неї мають бути повернені банку. Якщо ж інвестиційна програма фінансувалася за рахунок збільшення статутного капіталу, власники корпорації можуть відкласти сплату відсотків, спрямувавши зароблені кошти на її розвиток (реінвестувати кошти). Крім того, залучений корпорацією грошовий капітал може приносити їй дохід, що перевищує суми, які вона має повернути ринку. Суми перевищення також можуть нею реінвестуватись.

Рішення корпорації щодо вибору джерел фінансування своїх інвестиційних програм завжди певною мірою відображає ту чи іншу теорію фінансових ринків, тобто систему принципів та узагальнень, що дають змогу зрозуміти, пояснити та спрогнозувати фінансовий ринок. Уявімо, що корпорація вирішує фінансувати свою програму розширення шляхом випуску облігацій. Для цього їй необхідно переконатися, чи обґрунтованою є ціна на ці облігації. Це своєю чер-

гою вимагає знання теорії встановлення ціни облігації. Далі виникає потреба з’ясувати, як облігаційна позика вплине на фінансовий стан акціонерів, адже тепер між акціонерами корпорації та її інвестиційною програмою, так би мовити, «вклинилися» боргові зобов’язання. У цьому випадку виникає потреба в знаннях теорії впливу позик на вартість її акцій. Крім того, важливо, щоб корпорація приймала інвестиційне рішення з огляду на необхідність зростання вартості акцій, що, у свою чергу, вимагає знань з питань теорії оцінювання вартості звичайних акцій.

Характерною рисою фінансового ринку є те, що предметом його економічних відносин є лише особливого роду товар — гроші (грошовий капітал). Тобто всі угоди, що належать до сфери економічних відносини фінансового ринку, стосуються операцій саме із грошовим капіталом. На фінансовому ринку суб’єкти господарювання можуть придбати необхідний грошовий капітал, продати його, надати в тимчасове користування, накопичувати, використовувати як забезпечення, страхувати ризики пов’язані з грошовим капіталом, розплачуватися грошовим капіталом за інші товари та послуги. При цьому діяльність фінансового ринку тісно пов’язана із ринками інших товарів та послуг (наприклад, ринок енергоносіїв, нерухомості, товарів широкого споживання, ринок праці тощо), де предметом угод є продаж відповідних товарів та надання послуг (нафта, газ, земельні ділянки, житло, автомобілі, продукти харчування, освітні послуги тощо).

Гроші як товар відповідним чином відображають у фінансових угодах, які укладаються між учасниками фінансового ринку. Таке має місце в угодах купівлі-продажу пайових, боргових та похідних цінних паперів, у банківських депозитних та кредитних договорах, у договорах факторингу, фінансового лізингу та різноманітних договорах страхування, в договорах на управління фінансовими активами та договорах щодо розрахунково-касового обслуговування. У кожній з таких угод обов’язково обумовлюють обсяги грошового капіталу, валюту платежу, а також ціну грошового капіталу. Такі фінансові угоди по суті є інструментами фінансового ринку.

На фінансовому ринку фіксується ціна грошового капіталу, завдяки чому у суспільства є можливість демонструвати ціни та цінові пропорції між рештою товарів в економіці. Оцінювання та прогнозування кон’юнктури фінансового ринку (динаміки його цін) є невіддільним елементом обмінно-розподільних процесів сучасної економіки. Показники стану фінансового ринку належать до основних в аналітичних матеріалах і прогнозах розвитку як національних, так і світової економіки. У всьому світі добре відомі біржові індекси, що слугують показниками біржової активності, бо узагальнюють динаміку цін на цінні папери й засвідчують часову зміну цих цін. Прикладами таких індексів є індекс ДоуДжонса (Dow Jones Industrial Average) у США, індекс Нікей (Nikkei 225) в Японії, ДАКС (DAX, Deutscher Aktienindex) у Німеччині тощо. В Україні також розраховують фондові індекси, зокрема індекс «Першої фондової торговельної системи» — ПФТС. Такі індекси обчислюють на кожен день і використовують у прогнозуванні руху цін фінансових інструментів, що обертаються на фінансовому ринку, а також обсягів їх продажу. Завдяки цьому учасники фінансового

ринку можуть оцінювати дохідність інвестицій у різні фінансові інструменти та приймати правильні інвестиційні рішення.

Суспільне призначення фінансового ринку полягає в тому, щоби забезпечувати перетік грошового капіталу в економіці відповідно до попиту та пропозиції на цей капітал. Обсяги грошового капіталу обмежені у просторі та часі. У кожен конкретний момент той чи інший суб’єкт господарювання може мати певні обсяги грошового капіталу, котрі він (інвестор, кредитор, донор) бажає інвестувати на фінансовому ринку. Водночас інший суб’єкт (позичальник, емітент, реципієнт), навпаки, потребує додаткових грошових коштів для реалізації своїх планів.

Завдяки інструментам фінансового ринку та діяльності його професійних учасників (біржі, банки, депозитарії, брокерські контори тощо) інвестори інвестують (вкладають) свій грошовий капітал, купуючи цінні папери або ж укладаючи депозитний договір, договір страхування життя, договір накопичувального пенсійного страхування тощо. Після цього фінансовий ринок (сукупність фінансових інституцій, які є його професійними учасниками) може перерозподіляти акумульований грошовий капітал тим, хто звертається до нього з цією метою. Перерозподіл відбувається на основі попиту та пропозиції на грошовий капітал, котрі, своєю чергою, залежать від його ціни (вартості). Реципієнти грошового капіталу залучають необхідні їм обсяги грошей шляхом емісії відповідних цінних паперів, укладання кредитних угод, договорів фінансового лізингу та інших інструментів фінансового ринку.

Для фінансового ринку як такого, що посідає центральне місце в ринковому обмінно-розподільному механізмі, конче важливими є наявність належної інформації й досконалі інформаційні технології. Ефективним фінансовим ринком визнається такий ринок, ціни на якому повною мірою відображають наявну в суспільстві інформацію. Такий підхід до оцінювання ефективності фінансового ринку вперше у 1970-х роках сформулював лауреат Нобелівської премії у сфері економіки 2013 р., американський учений Роберт МакКорнік (Євген Францис).

Фінансовий ринок уможливлює рух грошового капіталу в напрямі вищої норми дохідності для фінансування найефективніших проектів. Обіг грошового капіталу на фінансовому ринку підпорядковується об’єктивним економічним законам, зокрема, грошовий капітал на фінансовому ринку інвестується насамперед у ті проекти, котрі забезпечують найбільшу дохідність. Здатність фінансового ринку забезпечувати такий рух грошового капіталу є основою ефективності фінансового ринку. Цей рух уможливлюється зусиллями професійних учасників фінансового ринку. Як економічна (фінансова) категорія фінансовий ринок є системою економічних відносин щодо операцій з грошовим капіталом з метою уможливлення його руху в напрямі вищої норми дохідності та фінансування найефективніших проектів.

Формами прояву фінансового ринку в суспільному житті є ринки різноманітних фінансових послуг. В економічній літературі й на практиці окрім поняття «фінансовий ринок» використовують поняття «ринок фінансових послуг», які слід розрізняти. Незважаючи на те що ринок фінансових послуг також є системою економічних (грошових) відносин, предметом торгівлі на ньому є та чиінша фінансова послуга, а не грошовий капітал. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Економічні відносини, що відображають категорію фінансового ринку та ті відносини, що мають місце на ринку фінансових послуг на практиці, ніби накладаються одне на одне. І хоча вони тісно між собою пов’язані, їх необхідно розрізняти. Слід також розрізняти поняття «ціна грошового капіталу» та «ціна фінансової послуги». Остання є ціною послуг фінансового посередника (професійного учасника фінансового ринку), а не ціною грошового капіталу.

Сучасна фінансова наукова думка має у своєму арсеналі чимало теоретичних напрацювань, без застосування яких неможливо бути ефективним на фінансовому ринку. Так, при прийнятті інвестиційних рішень рекомендують дотримуватися двох рівнозначних правил: Перше правило — це правило чистої приведеної вартості, суть якого полягає у тому, що необхідно здійснювати лише ті інвестиції, які мають позитивну чисту приведену вартість. Друге правило — правило дохідності, яке диктує, що належить здійснювати ті інвестиції, дохідність яких перевищує їхні альтернативні витрати. Разом із тим слід пам’ятати, що за певних обставин такі правила можуть суперечити одне одному: зокрема, коли йдеться про фінансові потоки тривалістю понад два періоди . Існує зв’язок між рівнем економічного розвитку країни та розвиненістю її фінансового ринку, при цьому рівень розвитку останнього виступає показником розвиненості економіки. Лауреат Нобелівської премії 1990 р. за досягнення в теорії фінансової економіки В. Ф. Шарп (William Forsyth Sharpe, 1934) зазначає, що на відміну від примітивно розвинених економік, в яких переважають інвестиції в реальні (нефінансові) активи, в сучасній економіці більшість інвестицій здійснюють у фінансові активи. При цьому розвиненість інститутів фінансового інвестування суттєво сприяє збільшенню реальних інвестицій, і зазвичай ці дві форми інвестування взаємодоповнюють одна одну, а не конкурують між собою 2 .

Функціонування фінансового ринку підпорядковане дії низки об’єктивних законів — і загальних, і суто економічних. Серед економічних законів, що впливають на фінансовий ринок і виявляються в його діяльності, можна назвати, зокрема, закон попиту та пропозиції, закон грошового обігу, закон вартості та закон конкуренції. Ключовим для фінансового ринку є й те, що капітал на ринку завжди рухається у пошуках найвищої норми прибутку, певним чином зважаючи на ризики, пов’язані з отриманням цих прибутків.

Незважаючи на знання важливих економічних законів, суспільство періодично стикається з невизначеністю й непередбачуваністю багатьох ситуацій, особливо на ринку цінних паперів, для якого характерна висока динаміка. Це свідчить про те, що залишається чимало непізнаного в економіці і, зокрема, у механізмах функціонування фінансового ринку. Доказом цього слугують фінансові кризи останніх десятиліть, які фактично сигналізують людству про те, що його

1

Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов / Пер. с англ. — М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2006. — С. 17.

2

Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции / Пер. с англ. — М. : ИНФРА-М, 1999. — С. 1.

діяльність, у тому числі на фінансових ринках, здійснюється із порушенням базових принципів та закономірностей. Так звані фінансові бульбашки як причина криз на фінансовому ринку вже описані в багатьох джерелах, але й досі немає чіткого узагальненого уявлення, в результаті порушення яких саме закономірностей вони виникають. Можна лише припустити, що в економіці існує тісна залежність між ринком нефінансових товарів та послуг і фінансовим ринком. До першого належать основні засоби, нематеріальні активи, різні види запасів, нефінансові послуги (наприклад, медичні, освітні, комунальні). Чим більшими є обсяги фінансового ринку порівняно із ринком нефінансових товарів та послуг і ринком фінансових послуг, тим більшою є «фінансова бульбашка», а отже, й ризик настання фінансової кризи. Питання полягає в тому, наскільки допустимим є це перевищення і як його оцінити.

Одним з показників, що характеризують обсяг фінансового ринку, є його капіталізація. Капіталізацію фінансового ринку можна оцінювати в абсолютній та відносній величинах. В абсолютній величині капіталізацію фінансового ринку розраховують як суму ринкових цін фінансових інструментів, що торгуються на даному ринку. Відносний показник капіталізації фінансового ринку (у %) дорівнює співвідношенню між сумою ринкових цін фінансових інструментів та номінальним обсягом валового національного продукту (ВНП) або валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

На сучасному етапі обсяги фінансового ринку суттєво перевищують обсяги створеного валового продукту. За даними Міжнародного банку реконструкції та розвитку (International Bank of Reconstruction and Development, IBRD), 2010 р. обсяги світового ВВП перевищили 76 трлн дол. США. Разом з тим обсяги фінансового ринку (капіталізація) були майже втричі більшими — понад 210 трлн дол. США, в тому числі капіталізація ринку облігацій — майже 100 трлн дол. США, ринку акцій — майже 60 трлн дол. США. Таке перевищення є свідченням важливості фінансового ринку в сучасній економіці й показником того, що фінансовий ринок також є джерелом створення доданої вартості. До того ж таке перевищення частково є результатом так званої фінансової бульбашки, що виникає на ринку в результаті спекулятивних операцій.