Posibniki.com.ua Фінанси Фінансовий ринок 1.3. Роль фінансового ринку в сучасній економіці


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.3. Роль фінансового ринку в сучасній економіці


Генезис та еволюція фінансового ринку

Вивчення генезису фінансового ринку, його витоків та історії допомагає краще зрозуміти роль цього ринку в сучасній економіці та оцінити перспективи розвитку. Точкою відліку існування фінансового ринку у близькому до сучасного розуміння понятті можна вважати другу половину XVII ст.. Але до того періоду розвиток фінансового ринку пройшов такі чотири етапи:

• формування впорядкованої ринкової торгівлі товарами та системи ринкового ціноутворення;

• організація бізнесу у формі, що передбачає емісію пайових цінних паперів (акцій);

1

Побудовано за даними: Horne J. C., Dipchand R. C., Hanrahan R. J. Fundamentals of Financial Manage-ment. — P. 40.

2

За даними статистичних щорічників України: за 2001 р., С. 68—69; за 2004 р., С. 62—63; 2006 р., С. 58—59.

• розвиток банківського сектору;

• виникнення ринку державних облігацій.

Після становлення системи вищенаведених ринкових відносин у подальшому — протягом XVIIІ — на початку ХХІ ст. відбувалося подальше удосконалення механізму фінансового ринку.

Період до Х ст. Відомо, що колискою підприємницької діяльності та ринкових інститутів, зокрема фінансового ринку, є торгівля. Ярмаркова торгівля виникла ще за часів доримської епохи (Давній Рим, VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.), та лише у ІХ ст. в деяких містах Європи вона набула системного й організованого характеру, що свідчило про суттєвий прорив у розвитку європейської економіки, в якій домінував натуральний обмін. Саме у цей час міста Італії та Галії, всередині яких зароджувались особливі економічні інститути, набували ширшої економічної самостійності, ставали характерною складовою й орієнтиром середньовічної економіки. Європа вже не могла обходитися без ринків певної групи товарів (вовна, сукно, зернові культури, сіль, метал), і економіка окремої території тепер залежала від того, продасть (або купить) певний товар і які будуть на нього ціни. Державна влада та муніципальні органи управління середньовічної Європи, розуміючи важливість торгівлі, одразу взяли ярмарки під ретельний контроль і перетворили їх на джерело доходів для влади й населення, підвищуючи авторитет міст, що їх опікували.

Важливу роль у становленні фінансового ринку відіграли купці — люди, котрі професійно займалися торгівлею. Паралельно відбувався процес зародження особливих асоціацій (гільдій) з розвитком ярмаркової торгівлі усередині міських громад (тримав зокрема купецькі гільдії), що об’єднували різні групи їхніх жителів та впорядковували торгівлю. Перша відома нині згадка про гільдію купців датується 1093 роком.

Упорядкуванню ярмаркової торгівлі Європи сприяла також міжнародна торгівля з Візантією та великими азійськими центрами, що стрімко розвивалася у ІХ

—Х ст. Деякі торговці не могли або не наважувалися супроводжувати закордонне транспортування товарів і доручали цю справу спеціальним агентампредставникам, утворюючи для цього об’єднання (комменду) з двох компаньйонів: агента-посередника (трактатора), який не вкладав своїх коштів у комменду, але мав право на чверть прибутку, та купця (коммендатора). Трактатор міг укладати договори з кількома купцями, а, заробивши із часом достатньо грошей, деякі з них вкладали і свої кошти в поїздку. Поступово трактатори ставали організаторами і керівниками (директорами) утворених на пайових засадах товариств, в яких учасники несли необмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства. Такими були англійські торгові товариства (товариство купців — експортерів вовни, товариство купців — експортерів сукна) та німецькі відкриті товариства.

Період ХІ

—ХV ст. Винахідливі підприємці шукали досконалішу форму організації бізнесу, якою виявилися товариства у формі Joint Stock Company (дослівно — «компанія спільних фондів»). До початку ХV ст. саме в цій формі створювалися товариства для утримання й експлуатації середземноморських

суден, які були задіяні у міжнародній торгівлі. Вони перебували у власності, поділеній на частки, які, на відміну від комменди, продавалися. Хоча цей продаж іще не мав характеру відкритої (ринкової) торгівлі, а відбувався шляхом передання прав на частку з одних рук в інші за певні кошти, він став прообразом інституту пайового цінного папера — акції та ринку акцій.

Купуючи частку в торговому чи будь-якому іншому підприємстві, інвестор вступав у права співвласності з подібними собі інвесторами. Можливість купівлі-продажу таких часток сприяла створенню ринку, на якому врівноважувався попит на цей новий товар (комплекс прав, що втілювалися у частці підприємства), який згодом набув форми особливого цінного папера — акції.

Поява компаній спільних фондів за добу розквіту феодалізму виглядала як пряме порушення тодішніх законів і традицій суспільства. Тому створення таких компаній не мало відкритого характеру і не могло широко рекламуватися, коло задіяних осіб було дуже обмеженим. Перші такі компанії створювалися для здійснення лише однієї угоди або закордонної поїздки, пізніше — на певний термін (але не більше, як півтора-два роки). Зазвичай вони організовувалися завдяки унії її учасників з місцевою або державною владою, або завдяки прямій зацікавленості в них впливових структур (муніципалітетів, держав, монастирів, орденів, церкви) чи привілейованих осіб.

Період ХVІ

—ХVІІ ст. Першим із відомих нині акціонерних товариств була англійська «Московська компанія» (1553—1555), а півст. потому до неї приєдналися широковідомі Голландська та Англійська Ост-Індські компанії. Упродовж перших ста років існування Англійська Ост-Індська компанія була організацією, що періодично (для якого-небудь одного плавання) сколочувала капітал шляхом об’єднання часток. Після повернення з плавання кожен купецьакціонер повертав свою частку й одержував прибуток.

Тривалий час купці-акціонери мали право вільно вилучати свою частку з капіталу підприємства. Лише у 1612 р. законодавство зобов’язало укладати угоди з внесення часток у капітал підприємства на кілька запланованих експедицій, а від 1658-го акціонерний капітал став недоторканним. Завдяки цим важливим крокам уже за тридцять років — у 1688-му — розпочалися відкриті продажі та купівля акцій на Лондонській біржі.

Розвиток банківського сектору. Важливу роль у становленні фінансового ринку відіграли банки, розширення діяльності яких у ХІІ

—ХІІІ ст. супроводжувало розвиток ремесел і торгівлі в Європі. Упродовж ХІІІ

—ХІV ст. позикові та заставні операції почали широко використовувати в Італії, Англії та Франції, а у XV

—XVI ст. — у решті країн Європи. Разом із тим до початку ХVІІІ ст. банки в Європі переважно опікувалися прийманням депозитів і переказом коштів з рахунків.

Основний обсяг фінансових операцій, пов’язаних з кредитуванням та цінними паперами (переважно векселями), здійснювався поза банками. Англія у XVII ст. зробила перші правильні кроки на шляху до світового економічного панування, що було пов’язано з оздоровленням державних фінансів та створенням раціональної грошової системи в країні. У 1694 р. було засновано перший емісійний банк, побудований на сучасних принципах, — Банк Англії. Реальною

фінансовою столицею світу Лондон став лише наприкінці XIX ст., поступившись приблизно за півст. місцем Нью-Йорку.

Виникнення ринку державних облігацій. У XIV ст. в Європі зародилася й інша гілка ринку цінних паперів — ринок державних зобов’язань. Перші державні позики були у Генуї, і забезпечувалися вони доходами уряду республіки. Позики, що здійснювалися пізніше іншими містами-республіками Італії — Венецією, Флоренцією, на відміну від першого випуску, розміщувалися серед ширшою кола громадян, мали примусовий характер, а відсотки за ними, як писали свідки, сплачувалися лише для того, щоб уникнути сильного незадоволення. Добровільні позики з’явилися лише у XV ст.

Період ХVIII — початок ХХ ст. У період між ХVІІІ та кінцем ХІХ (початку ХХ) ст. фінансовий ринок поступово вдосконалювався. Були розроблені стандарти товару, що обертався на цьому ринку, формувався порядок випуску (емісії) його фінансових інструментів, уніфікувалися правила ринкових операцій, створювалися торгові майданчики для операцій з фінансовими інструментами.

Фінансовий ринок розвивався у формі біржової та позабіржової торгівлі. Якщо біржова торгівля відбувалась у спеціально відведеному місці — будівлі біржі, то позабіржовий ринок був представлений діяльністю банків, які виступали в ролі посередників при купівлі-продажу цінних паперів. Такі операції здійснювалися безпосередньо у банку через конторську стійку, з одного боку якої знаходився службовець банку, а з іншого — клієнт. Такий вид операцій дістав назву «через прилавок» (over the counter). У подальшому цей термін закріпився за всіма видами операцій, що здійснювалися через посередників поза біржею, а ринок дістав назву «позабіржового» (over the counter market, ОТС).

Нині найбільшою у світі позабіржовою системою торгівлі цінними паперами є Автоматизована система котирування Національної асоціації дилерів з цінних паперів (National Association of Securities Dealers Automated Quotation, NASDAQ), створена у США 1971 р. Сучасний позабіржовий ринок є розгалуженою телекомунікаційною мережею, що об’єднує учасників торгових операцій та забезпечує їх необхідною для укладання угод інформацію. Через NASDAQ здійснюється торгівля більш як 5 тис. випусків акцій, а в торгівлі беруть участь представники понад 50 країн світу, які провадять операції з віддалених терміналів.

Моделі фінансових ринків Історично сформувалися дві основні моделі фінансових ринків:

• фінансова система, що орієнтується на банківське фінансування (bank based financial system), яку прийнято вважати континентальною моделлю фінансового ринку;

• фінансова система, що орієнтується на ринок цінних паперів та систему інституціональних інвесторів — страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди (market based financial system), яку вважають англо-американською моделлю фінансового ринку.

Для англо-американської моделі характерною є орієнтація на публічне розміщення цінних паперів та високий рівень розвитку вторинного ринку, що заобсягом значно більший за вторинний ринок країн континентальної Європи. Для континентальної моделі властивий високий рівень концентрації акціонерних капіталів за невеликої кількості акціонерів і непублічності розміщення цінних паперів, вторинний ринок за цієї моделі менш розвинений.

Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століть у багатьох європейських країнах фінансові ринки почали набувати рис англо-американської моделі, тож зрештою відбувається поступове зближення, конвергенція континентальної та англоамериканської моделей фінансових ринків


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Фінансові ринки розвинених економік
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ СУЧАСНОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ Зміст розділу
Класифікація інструментів сучасного фінансового ринку
2.2. Учасники фінансового ринку
Емітенти та позичальники
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)