Види учасників фінансового ринку
На сучасному етапі розрізняють чотири основні категорії економічних агентів (суб’єктів господарювання): домогосподарства (фізичні особи), корпорації, держава та міжнародні (міжурядові) фінансові організації. У процесі своєї діяльності між ними складаються відносини, що пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном та споживанням суспільного продукту. Фінансовий ринок є
1
Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006, ст. 1.
складовою ринкової економіки і його учасниками також є перелічені вище економічні агенти. Вони звертаються до фінансового ринку в пошуках капіталу та для того, щоб інвестувати. Як уже зазначалося в попередньому розділі, на фінансовому ринку його учасники можуть виступати в ролі емітентів (позичальників, реципієнтів), інвесторів (кредиторів, донорів) та посередників. Важливу роль в організації діяльності фінансового ринку відіграють його регулятори, а також ті його учасники, що представляють інфраструктуру фінансового ринку.
Залежно від форм здійснення операцій із цінними паперами учасників фінансового ринку класифікують на прямих (неопосередкованих) та непрямих (опосередкованих). До прямих учасників фінансового ринку належать ті, що укладають угоди за свій рахунок і/або за рахунок і за дорученням клієнтів. Непрямими учасниками є ті, хто мусить звертатися до послуг прямих учасників ринку.
До домогосподарств належать групи осіб, які зазвичай пов’язані між собою родинними відносинами і спільно приймають економічні рішення щодо формування й використання їхніх коштів. Джерелами формування ресурсів домогосподарств можуть бути доходи у формі: (а) заробітної плати; (б) пенсій; (в) різноманітних виплат за програмами соціальної допомоги; (г) стипендій; (д) доходів від підприємницької діяльності; (е) доходів від нерухомості, а також (ж) доходів від операцій на фінансовому ринку.
У всіх економіках домашні господарства є найбільшим джерелом заощаджень, при цьому заощадження можуть мати такі форми:
• створення страхових резервів «про всяк випадок»;
• накопичення грошових коштів для придбання предметів тривалого користування (машини, квартири та іншого);
• довгострокові накопичення (наприклад, страхування життя);
• створення грошового фонду для інвестування в різноманітні фінансові активи (придбання акцій, облігацій, паїв інвестиційних фондів, розміщення коштів на банківських депозитах та інше);
• вкладання грошових коштів у дорогоцінні метали (тезаврація), нерухомість, іноземну валюту та інші активи.
Корпорації можуть належать до реального (нефінансового) або фінансового секторів економіки.
До нефінансового сектору належать корпорації, що працюють у таких галузях господарства, як промисловість, сільське господарство, транспорт, освіта та інші, що не є фінансовими. Вони є не лише активними позичальниками на фінансовому ринку, а й формують значну частину тимчасово вільних фінансових ресурсів, які пропонуються для інвестування на ринку.
Фінансовий сектор економіки представляють банки, страхові компанії, лізингові компанії, кредитні спілки, трастові компанії (довірчі товариства), пенсійні фонди, факторингові компанії, інвестиційні фонди, компанії з управління активами тощо. Вони можуть виступати на ринку в ролі позичальників та інвесторів. Деякі з них також є професійними учасниками фінансового ринку, забезпечуючи його ефективне функціонування.
Важливим суб’єктом фінансового ринку є держава в особі державних та місцевих органів влади. Роль держави на фінансовому ринку передусім полягає в
тому, щоб забезпечувати правові основи його функціонування і тим самим регулювати його діяльність. Крім того, державні та місцеві органи є одними із найбільших реципієнтів (позичальників) на фінансовому ринку. Вони позичають кошти для покриття касового (поточного) та річного дефіциту своїх бюджетів. Держава також може виступати на фінансовому ринку в ролі кредитора та гаранта.
Важливу роль на сучасному фінансовому ринку відіграють міжнародні фінансові організації, які значною мірою уможливлюють глобалізаційні процеси такого ринку. Інвестори та кредитори на фінансовому ринку Інвестори та кредитори (узагальнено їх можна назвати донорами) на фінансовому ринку пропонують для продажу або в тимчасове користування свій тимчасово вільний капітал. Інвесторами можуть виступати домашні господарства, юридичні особи (корпорації) та держава. Особливу роль на сучасному фінансовому ринку відіграють інституційні інвестори. До інституційних інвесторів належать юридичні одиниці (корпорації), які створюються спеціально для акумулювання коштів від інших учасників економіки з метою їх подальшого вигідного інвестування. В Україні такими є інститути спільного інвестування (ICI), що включають корпоративні та пайові інвестиційні фонди.
Крім того, інституційними інвесторами можуть виступати страхові компанії та пенсійні фонди, які в процесі своєї діяльності нагромаджують чималі обсяги кошті, а для забезпечення їх капіталізації, тобто прирощення вартості акумульованого капіталу, вони зацікавлені в інвестуванні їх на фінансовому ринку. Якщо законодавство дозволяє, вони стають активними інвестиційними інвесторами, відіграючи важливу роль на фінансовому ринку, оскільки в їхніх руках зазвичай акумулюється довгостроковий капітал. Законодавство України дозволяє цим фінансовим інституціям виступати інституційними інвесторами на фінансовому ринку.
Компанії зі страхування життя мають змогу вкладати свої кошти в довгострокові цінні папери, адже, страхуючи на випадок смерті, вони значною мірою передбачають перспективи настання страхових випадків. Як правило, ці компанії здійснюють значні вклади в цінні папери з фіксованими доходами. До них належать облігації уряду та корпорацій, а також заставні. Інвестиції в акції корпорацій становлять менш як 10 % усіх інвестицій цих страхових компаній. Компанії із загального страхування більше вкладають свої кошти в урядові цінні папери і менше — в облігації та акції компаній з обмеженою відповідальністю. Їхня роль у фінансуванні корпорацій порівняно незначна.
Пенсійні фонди створено для забезпечення доходів громадян, які вийшли на пенсію. Упродовж своєї трудової діяльності громадяни здійснюють внески в ці фонди. Сюди ж надходять внески роботодавців. Накопичені кошти фонд інвестує. У разі виходу людини на пенсію фонд виплачує їй накопичену суму або забезпечує щорічний дохід. Акумульовані пенсійними фондами кошти інвестуються в довгострокові цінні папери. Пенсійні фонди є другим після страхових
компаній за розміром інвестором в облігації корпорацій та найбільшим інституційним інвестором в акції.
Важливу роль в акумулюванні капіталу відіграє банківська система. У деяких країнах існують спеціальні інвестиційні банки. Щодо решти комерційних банків, то в окремих країнах таким банкам дозволено виступати в ролі інституційних інвесторів, але в Україні вони не є інституційними інвесторами.
У багатьох країнах існують взаємні фонди (mutual funds). Залучаючи внески від численних осіб, вони вкладають їх у певні типи фінансових активів, формуючи портфелі цінних паперів. Кожна особа, залежно від розмірів її внеску, володіє певною часткою портфеля і має право цю частку продати. Кожен фонд має свої інвестиційні цілі, але в будь-якому разі особа, яка є власником частки капіталу фонду, долучена до диверсифікованого портфеля цінних паперів, яким управляють професіонали.
У західних країнах існують також компанії споживчого та торговельного кредиту (sales and consumer loan companies), що створюються для надання позик у разі купівлі на виплату, позик приватним особам та забезпечених (гарантованих) позик фірмам. Вони залучають кошти шляхом випуску своїх пайових цінних паперів (акцій), збільшуючи власний капітал, та беруть позики. Акумульовані кошти компанії споживчого та торговельного кредиту використовують через надання кредитів переважно фізичним особам (домогосподарствам). При цьому їхня роль у фінансуванні ділових компаній порівняно незначна й обмежується здебільшого строковими позиками, фінансуванням обладнання та лізингом.
