Кругообіг капіталу в економіці
Практика свідчить, що капітал є ресурсом, обмеженим у просторі та часі, тому кругообіг капіталу в економіці та місце фінансового ринку в цьому процесі необхідно розглядати в контексті часової та просторової обмеженості капіталу. Саме такий підхід допомагає глибше зрозуміти характерні особливостіфінансового ринку та показати його значення у забезпеченні учасниками економічних відносин ефективності (оптимальності) розподілу, обміну та споживання капіталу.
У всіх економічних агентів (суб’єктів господарювання) — домашніх господарств, корпорацій фінансового та нефінансового секторів, держави — обсяг капіталу, якими вони можуть розпоряджатися впродовж певного періоду, обмежений. Надлишок або дефіцит капіталу у того чи іншого економічного агента, відповідно, спонукає його до пошуку можливостей вигідно інвестувати такий капітал або до пошуку додаткових джерел капіталу. Дефіцит капіталу в одних суб’єктів господарювання та відносний тимчасовий надлишок їх у інших є об’єктивною основою для купівлі-продажу капіталу на фінансовому ринку.
Кругообіг ресурсів капіталу в контексті функціонування фінансового ринку являє собою купівлю-продаж капіталу з метою збільшення його вартості. На рис. 1.3 подано схему кругообігу капіталу в ринковій економіці. Схема демонструє, що економічні агенти частину свого капіталу надають у тимчасове користування або продають у власність іншим суб’єктам господарювання. Тут вони виступають у ролі інвесторів. На схемі такий переданий у тимчасове користування або у власність капітал показано як фінансові активи, оскільки інвестори очікують, що завдяки періодичним доходам (відсотки, дивіденди) та приросту ринкової вартості капіталу вартість їхніх активів зростатиме.
Згідно з Міжнародними стандартами фінансової звітності (International Financial Reporting Standards, IFRS) до фінансових активів (financial asset) належать активи, які є:
• грошовими коштами;
• інструментом власного капіталу іншого суб’єкта господарювання;
• контрактним правом отримувати фінансові активи від іншого суб’єкта господарювання або обмінювати з ним фінансові інструменти;
• контрактом, розрахунки за яким здійснюються інструментами власного капіталу .
Суб’єкти господарювання, які пропонують свій капітал в користування за певну плату або продають у власність іншим суб’єктам господарювання з метою збільшення вартості своїх активів, називаються інвесторами. Фінансові активи інвестора мають вартість, оскільки дають право їхньому власнику (інвестору) претендувати на реальні активи тих, хто на даний момент користується цим капіталом (тобто реальні активи емітента). На практиці трапляються випадки, коли інвестори втрачають кошти внаслідок невдалого їх інвестування або настання форс-мажорних обставин.
Суб’єкти господарювання, що придбали капітал в тимчасове користування або у власність, підтверджують це відповідними фінансовими документами (фінансовими інструментами, інструментами фінансового ринку), які вони випустили (емітували). Отже, емітенти є тими особами, які емітують фінансові інструменти (у тому числі цінні папери), засвідчуючи свій обов’язок або право повернути придбаний ними капітал та сплати за нього його ціну. На схемі
1
Міжнародний стандарт фінансової звітності № 32 «Фінансові інструменти: подання», п. 11.рис. 1.3 показано як фінансові зобов’язання та чисті активи, а у домогосподарств — зобов’язання та заощадження.
1
Рис. 1.3. Схема кругообігу капіталу в ринковій економіці
1
За даними: Horne J. C., Dipchand R. C., Hanrahan R. J. Fundamentals of Financial Management. — Scar-borough, Ontario: Prentice-Hall Canada Inc., 1989. — P. 39.Фінансові зобов’язання свідчать про обов’язок повернути за певний час взяті в кредит кошти й сплатити за них певну ціну (відсотки, комісійні). За IFRS, до фінансових зобов’язань належать:
• контрактне зобов’язання надавати іншому суб’єкту господарювання грошові кошти або інший фінансовий актив або обмінюватися з ним фінансовими інструментами;
• контракт, розрахунки за яким здійснюються інструментами власного капіталу .
Чисті активи відомі ще як нетто-активи, або власний капітал, і розраховуються як загальна сума активів за мінусом зобов’язань. Емітент випускає інструменти власного капіталу (акції та інші пайові фінансові інструменти) в обмін на капітал, що пропонується ринком, і придбаний таким чином капітал стає власністю емітента. За IFRS, інструмент власного капіталу є будь-яким контрактом, що засвідчує залишкову частину в активах суб’єкта господарювання після вирахування всіх його зобов’язань 2 .
Перед фінансовим менеджером корпорації завжди постає питання: з одного боку, скільки і в які активи необхідно інвестувати? З іншого — де і як отримати необхідні для інвестування кошти? При цьому фінансовий менеджер має знайти такі відповіді на ці запитання, що будуть максимально відповідати інтересам власників.
Відповіддю на перше запитання має бути інвестиційне рішення корпорації, що може втілитись у: (а) інвестиції на фінансовому ринку, наприклад, придбання акцій чи облігацій іншої корпорації, державних чи місцевих облігацій, відкриття довгострокового банківського депозиту тощо; (б) інвестиції в реальні активи (тобто нефінансові активи), наприклад, може бути прийнято рішення модернізувати основні засоби і впровадити новітні технології на виробництві, придбати земельну ділянку, купити витвір мистецтва або сплатити за навчання. Відповіддю на друге запитання має стати рішення про вибір джерела фінансування.
Критерієм правильності прийнятого рішення зазвичай слугує вартість, а саме
— збільшення ринкової вартості її активів корпорації, зростання вартості чистих активів, зростання вартості часток власників корпорації. Правильним інвестиційним рішенням буде те, внаслідок якого придбані активи продукуватимуть вартість, вищу за витрати на їх придбання. Секрет успіху управління фінансами криється у збільшенні вартості.
