У ході наукового дослідження автором було узагальнено, систематизовано й критично оцінено результати розвитку провідних держав світу, особлива увага приділялася періодам виходу з економічних криз в економічній історії їх господарювання. Акумулюючи чужий досвід, Україна має можливість упровадити в процес реформування економіки їх головну рису — плідне поєднання сучасних ринкових принципів функціонування господарства з особливою організацією суспільних зв’язків, які випливають з історичних і культурних традицій, притаманних національній економічній культурі. У період глобалізаційних перетворень необхідно дослідити економічну культуру націй, що допоможе відтворити цілісну картину витоків поведінки сучасної ділової людини для прийняття рішень як на мікро-, так і на макрорівні.
Лібералізація господарського життя в Україні спонукає до необхідності опанування специфіки економічних процесів, які відбуваються у світовому господарстві. Досвід реформування економіки промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються, ефективність втілення якого посилюється у разі ментальної близькості національних культур, — дозволить запозичити найкращі ідеї та варіанти реформування у процесі формування засад ринкових відносин в Україні й при цьому уникнути великої кількості помилок і «розчарувань», неминучих під час проведення великомасштабних структурних перетворень.
Ключові слова: національна культура, інтеграція, міжнародні відносини.
Глобальний господарський механізм світової економіки утворюється сукупністю національних економік, пов’язаних між собою системою міжнародних економічних відносин (міжнародна торгівля, вивезення капіталу, валютно-кредитні відносини, міграція робочої сили, інтеграція тощо). Взаємоузгодженість національних економічних культур є необхідною умовою функціонування світової господарської системи в умовах глобалізації. З одного боку, сучасні процеси глобалізації зумовлюють певну стандартизацію національних економік, з іншого — кожна держава збагачує світову економіку специфікою власної ділової культури, національної економічної структури і т. ін., що надає розмаїття та динамізму світогосподарським процесам. У сучасному світі значущість впливу національної економічної культури, зокрема ціннісно-мотиваційного, ментального, соціокультурного її аспектів на розвиток економіки держави є загальновизнаним. Проте в Україні враховується недостатньо.
Проблема оптимізації процесу інтеграції України у міжнародне торговельне середовище прямо залежить від успішності розв’язання проблеми співвідношення цілей сучасного розвитку — економічної трансформації та інтеграції національного бізнесу у глобалізовану економіку і шляхів їх досягнення, зокрема засобом національної економічної культури. У ситуації, коли відбувається становлення найважливіших підсистем — економічної, соціальної, політичної, соціокультурної тощо, — етичні норми та принципи також перебувають у процесі становлення і можуть розглядатися як перехідні. На сьогодні вони являють собою конгломерат стереотипів поведінки, що перейшли з епохи тоталітарної та авторитарної економіки й були запозичені із західної ділової культури та власних «правил гри», які ще тільки формуються. Кепський стан культури бізнесу в Україні як визначального фактора національної економічної культури не в останню чергу є наслідком недостатньої уваги до етичних аспектів становлення підприємництва.
Проблема становлення національної економічної культури є також першочерговою в українській економічній науці, зокрема їй пр исвятив свої праці Ю. Пахомов. У роботі академіка «Извилистый путь в Европу» [1, c. 3—18] представлено дослідження цивілізаційних критеріїв сумісності України із Заходом. Автор виокремлює ірраціональність і правовий нігілізм як основні характерні риси вітчизняного культурного середовища (лише 7 % людей літнього віку й 5 % молоді вважають за необхідність дотримання законів, які розуміють як цінність) [1, с. 10]. Натомість бізнес західних економічних культур ґрунтується передусім на принципах високої моралі й довіри за обов’язкового дотримання «букви закону» що є запорукою дієвості ринкових інструментів.
Для розуміння означеної проблематики велике теоретико-методологічне значення мають праці В. Р. Сіденко. В монографії «Україна в процесах міжнародної інтеграції» професор піднімає проблему ідейно-ціннісно-мотиваційної специфіки економічного розвитку України як бар’єра на шляху адаптації західних моделей [2]. Автор проаналізував роль ментально-ціннісних, мотиваційних та соціокультурних чинників у розвитку процесів глобалізації та міжнародної інтеграції й наголошує на небезпечності глибокої інтеграції України до політико-культурних теренів об’єднаної Європи в сучасних умовах економічної та соціальної деградації суспільства [2, c. 80].
Водночас в умовах прискорення процесів інтеграції України у всесвітній торговельно-економічний простір, інституалізований в межах СОТ, першочерговою стала потреба подальших досліджень шляхів оптимізації умов інтеграції України та ринкового реформування вітчизняної економіки на підставі виявлення й оцінки близькості національних економічних культур. Тому метою даної праці є розробка науково обґрунтованих рекомендацій і пропозицій щодо оптимізації комплексу заходів інтеграційного реформування економіки України на базі досвіду ме нтально близьких національних господарств світової економіки, успіх трансформації яких заслуговує на увагу. Реалізація поставленої мети зумовила структуру пропонованого дослідження та логіку викладеного в ньому матеріалу.
Лібералізація зовнішньоторговельної діяльності України сприяє розширенню інтересів до процесів, що відбуваються у світовому господарстві. Досвід реформування економіки в індустріально розвинутих країнах та тих, що розвиваються, дозволяє запобігти значній кількості помилок, неминучих під час проведення широкомасштабних структурних перетворень. Поінформованість щодо специфіки бізнесу провідних країн світу полегшить переговорний процес, сприятиме прискоренню інтеграції України у міжнародне торговельне середовище.
Національна економічна культура впливає не тільки на взаємовідносини між країнами, а й на добробут та рівень життя у державі. Бізнес у міжнародних економічних відносинах часто виявляється першим контактом між країнами і залежно від його ефективності приводить до соціальних та економічних зрушень. Приходить розуміння необхідності визнання нових тлумачень світу та зростання можливостей так званих «нематеріальних сутностей» [3]. Держава спроможна створити передумови, за яких «моральний» бізнес буде вигіднішим за «неморальний». Бізнес повинен бути моральним не тому, що на всіх етапах підприємницької діяльності необхідно додержуватися етичних норм (які часто суперечать національній економічній психології), а тому, що моральний бізнес — це запорука перетворення його на міжнародний — більш прибутковий і перспективний.
Схожими, але не тотожними є поняття «ділова етика» та «ділова культура» нації. Проте останнє є ширшим і включає поряд з етичними якостями психологічні. Психологічне ядро виражає суть культури, але на його основі не можна робити однозначні висновки про моральні якості нації. Ми наполягаємо на необхідності дослідження національної економічної (ділової) культури в цілому, що допоможе відтворити цілісну картину витоків поведінки сучасної ді лової людини, позаяк ділова культура у своїй основі має відношення до людей, справи, суспільства та природи.
Питання про стан етики бізнесу в країнах з перехідною економікою є вкрай актуальним в умовах глобалізаційних перетворень. З переходом до ринку в економіці країн відбувається еволюція децентралізованих структур. Децентралізація вимагає довіри та всезагальної поваги й прозорості, добропорядності у вчинках. Зокрема американський вчений В. Вейгель виокремлює дві визначальні обставини, які зумовлюють актуальність реформування поряд з економікою й соціокультурних характеристик нації [4].
1. Необхідність вписати економіку перехідного періоду та її інститути в історичні та культурні умови, що їм не відповідають, адже функціонування економічних інститутів та етичні цінності взаємопов’язані.
2. Необхідність етичних відносин у децентралізованих структурах, які відповідають за прийняття рішень.
Методом усного опитування та анкетування нами проведено обстеження рівня моральності та логічності процесу прийняття економічних рішень суб’єктами підприємницької діяльності і державних службовців по реґіонах України на основі методики Лоренса Колберга. Методика обстеження, за Лоренсом Колбергом — професором Гарвардського університету, полягає у з’ясуванні рівня культури людської особистості по трьох чітко означених стадіях міркування [3]. І. Передконвенційний рівень
Стадія 1 — «винагороди і покарання». З неї починає розвиток людська особистість. Ми прагнемо робити правильні вчинки задля уникнення покарання.
Стадія 2
— «індивідуалізму і взаємовигоди». У міру дорослішання ми продовжуємо діяти, керуючись власними інтересами, однак усвідомлюємо, що інші люди теж мають власні інтереси. Тому для забезпечення своїх інтересів ми вступаємо в «угоди». ІІ. Конвенційний рівень
Стадія 3 — «суспільного конформізму». Тут ми вчиняємо так, як цього від нас очікують близькі до нас люди — сім’я, друзі, колеги чи суспільство в цілому.
Стадія 4 — «закону і правопорядку» або «соціальної системи». На цій стадії кожен вважає за свій обов’язок зберігати цілісність системи. Мораль у такій ситуації обмежується законами та нормами суспільства. ІІІ. Постконвенційний рівень
Стадія 5 — «громадського договору». На цій стадії кожен усвідомлює, що права та обов’язки базуються на раціональному розрахунку загальної корисності — на принципі «найбільшого добра для найбільшої кількості людей».
Стадія 6 — «універсальних принципів». На цій стадії громадянин вірить у такі уніфіковані моральні цінності, як справедливість, рівність і гідність кожної людини, а також усвідомлює свій особистий обов’язок перед суспільством.
Результати обстеження вітчизняного культурного середовища дозволяють стверджувати, що 2 з кожних 3-х дорослих українців зупиняються у своєму моральному розвитку на четвертій стадії чи нижче. Тому мораль та логічність прийняття економічних рішень, згідно з методикою, у нації в ціло му обмежується лояльністю до норм, правил і законів суспільства.
Лібералізація господарського життя в Україні спонукає до необхідності опанування специфіки економічних процесів, які відбуваються у світовому господарстві. Досвід реформування економіки промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, дозволить запозичити найкращі ідеї та варіанти реформування в процесі формування засад ринкових відносин в Україні й при цьому уникати великої кількості помилок та «розчарувань», неминучих у процесі проведення крупномасштабних структурних перетворень. Стало загальноприйнятим зіставляти економічні перетворення в Україні з реформами, що проводили протягом останніх двох десятиліть держави, які змінювали свою економічну систему. У ході наукового дослідження нами були узагальнені (систематизовані) й критично оцінені результати розвитку провідних держав світу, особлива увага приділялася періодам виходу з економічних криз в історії їх господарювання. Акумулюючи чужий досвід, Україна має можливість упровадити в процес реформування економіки його головну рису — плідне поєднання сучасних ринкових принципів функціонування господарства з особливою організацією суспільних зв’язків, які випливають з історичних і культу-рних традицій, притаманних національній економічній культурі. Розглянемо далі ринкові механізми та інструментарій, задіяний для впорядкування національних економік у кризових умовах, що може бути впроваджено в економіку України з метою оптимізації процесу адаптації до світового господарства в умовах глобалізації.
США. У державі діють основні принципи економічного лібералізму: мінімізація державного втручання; простота відкриття приватного бізнесу; підтримка конкурентного середовища; значна свобода цін і доходів.
Роль держави в економіці США обмежується:
1) жорсткими діями у сфері оподаткування;
2) наглядом за фінансовими установами;
3) регулюванням природних монополій;
4) впровадженням політики «соціального дарвінізму».
У США вважають, що зовнішня торгівля — це частина розподільчої мережі всього господарства країни разом із внутрішньою торгівлею, тому їх регулювання здійснює одне відомство — Міністерство торгівлі. Стратегічними напрямами зовнішньоторговельної політики США є: ? захист інтересів національних компаній у боротьбі за закордонні контракти, посилення підтримки експорту; ? активне застосування законів про антидемпінгові та компенсаційні мита; ? організаційне забезпечення захисту інтересів компаній США на зовнішніх ринках (створено 100 центрів сприяння експорту, які пов’язані зі 130 представництвами комерційної служби в 70 країнах, на які припадає понад 95 % американського експорту); ? збільшення ефективності режиму експортного контролю та ін.
Американський стиль ділової взаємодії визначається тезою «Все повинно давати дохід».
Якісне зростання японської економіки, яка наприкінці ХХ ст. опинилася перед необхідністю здійснення серйозних економічних реформ, на сучасному етапі забезпечується:
1) великими структурними зрушеннями та становленням інтенсивної моделі економічного зростання за послідовного збільшення частки наукоємних галузей промисловості;
2) оновленням виробничої бази за рахунок застосування ресурсо- та енергоощадних технологій;
3) розвитком електроніки та її впровадженням у всі виробничі і невиробничі процеси;
4) революційними перемінами в комунікаційних системах та переходом до моделі інформаційного суспільства.
Високим темпам зростання економіки Японії такі чинниками.
Соціальна структура. Основна кількість робочих місць припадає на малі та середні фірми.
Вертикальна інтеграція фірм. Вельми поширене об’єднання великих компаній з середніми та малими — «кейрецу». Суть його в тому, що головна компанія стає «мозком», виконуючи функції інноваційного, інвестиційного та товаро-розподільчого забезпечення; дочірня є субпідрядником (60 % малих і середніх компаній) — для зниження собівартості продукції виконує замовлення за нижчого рівня ЗП.
Національні традиції та особливості робочої сили. Трудові відносини базуються на філософії «фірма — наш спільний дім». Діє система довічного найму — залежність службової кар’єри від стажу роботи й віку, специфіка встановлення заробітної плати. Єдність державного апарату і великого капіталу для розв’язання спільних проблем. У Японії широко застосовується система загальнодержавного, реґіонального, цільового, галузевого та внутрішньофірмового планування. Основні цілі й завдання загальнодержавного розвитку втілюються у змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. Відсоткові ставки та валютний контроль. Комітет з політики Банку Японії встановлює депозитні та позикові ставки в межах мінімуму.
Пріоритети антикризової політики
1. Замороження структурних реформ у бюджетній сфері.
2. Скорочення сум податкових надходжень.
3. Прийняття плану «тотального фінансового оздоровлення» — впровадження методу запобігання ланцюговим банкрутствам.
4. Емісія облігацій на суму державного боргу.
5. Поширення пільгових купонів для сімей з низькими доходами на придбання товарів національного виробництва.
6. Стимулювання зовнішньоторговельних операцій.
7. Грошова реформа, яка б прискорила обертання готівки на внутрішньому ринку.
У Японії основу зовнішньої торгівлі складають промислові товари. У зв’язку з цим Управління зовнішньою торгівлею об’єднано з Управлінням промисловістю у Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості (МЗТП). Головними функціями міністерства є: ? підтримка закупівель сировинних і паливних ресурсів; ? сприяння стру ктурній перебудові промислових галузей і їх раціональному розташуванню (включаючи реґіони світу); ? допомога малому та середньому підприємництву; ? охорона прав промислової власності; ? підготовка аналітичних, статистичних і прогнозних матеріалів для визначення головних напрямів розвитку зовнішньоекономічних зв’язків Японії.
Західна Європа як цілісний реґіон має одне з провідних місць у світовому господарстві (за розмірами промислового та с/г виробництва, за обсягами експорту товарів та послуг, покладами золота та розмірами валютних заощаджень, за рівнем розвитку міжнародного туризму тощо) [2]. Реґіон відзначається високим рівнем розвитку інтеграційних процесів. Зокрема ЄС є основним напрямом реалізації національної інтеграційної стратегії. Значне розходження в рівнях с оціокультурних стандартів з країнами-членами буде одним з основних факторів послаблення інтересу до України з боку Організації. У цьому аспекті для України виникають серйозні проблеми, розв’язання яких набуває ефективності за умови врахування в економічних взаєминах особливостей ідейноціннісно-мотиваційної специфіки країн Західного реґіону. Реформування й адаптація економіки до західних моделей є засобом використання переваг власної національної культури та оптимізує процес інтеграції. Розглянемо характерні риси економічних систем, створених людьми західного ментально-ціннісного типу, що дозволить виявити близькість національних культур і піднести ефективність процесу інтеграції.
Уряд ФРН, яка посідає 2-е місце у світі після США (10,6 % — частка у світовому експорті; 8,1 % — у світовому імпорті), дотримується неоліберального напряму економічної політики, основні засади якого є такими: ? державні витрати не повинні перевищувати за темпами зростання виробництва; ? пристосування бюджетної політики до завдань досягнення загальноекономічної рівноваги; ? дотримання «закону магічного чотирикутника» — закону стабільності: стабільність цін; високий рівень зайнятості; зовнішньоекономічна рівновага (рівновага платіжного балансу); постійне та збалансоване економічне зростання; ? упровадження моделі соціально-економічного розвитку в позакризові періоди господарювання; ? сприяння зниженню рівня оподаткування для підприємців задля зростання обсягів інвестицій у виробництво; ? розширення мережі соціальних гарантій для громадян (для найманих працівників, на утримання дітей, для компенсування витрат на житло, для малозабезпечених верств, для студентів тощо) — 1/3 ВВП — рівень видатків на соціальне забезпечення. ФРН — індустріально-аграрна країна, характерними рисами економіки якої є: ? високий рівень концентрації виробництва та капіталу (концерн «Фольксваген», «Тиссен», «Крупп», «Сіменс», «Бош», «Басф»); ? загальне впровадження досягнень НТП, зростання витрат на НДДКР й освіту; ? піднесення конкурентоспроможності продукції за рахунок високої якості й екологічної безпеки; ? значна роль іноземного капіталу; ? потужна експортна політика.
Найхарактернішими рисами німців у ділових стосунках є професійність, компетентність, сумлінність.
На Францію припадає 6,0—6,5 % світового експорту (5-е місце у світі) й 6—7 % імпорту (4
—5-е місця). Приблизно 1/7 частина національного продукту експортується. Основними напрямами економічної політики є: ? всебічна підтримка та стимулювання малого бізнесу (95 % підприємств мають чисельність персоналу меншу за 20 чол. Проте 100 великих підприємств забезпечують 2/3 промислового виробництва країни); ? розширення суспільних робіт, житлове будівництво — скорочення безробіття; ? приватизація державної власності; ? запровадження податкових пільг для стимулювання довгострокових заощаджень приватних осіб; ? державні замовлення на будівельні роботи; ? проведення антиінфляційної політики, спрямованої на стримання росту ЗП та дефіциту держбюджету й фонду соціального страхування.
Як «трикутник зростання» у країні впроваджують: І «кут» — використання дефіциту держбюджету як стимулятора економічного зростання; ІІ «кут» — скорочення внутрішньої та зовнішньої заборгованості; ІІІ «кут» — зниження норм оподаткування.
Французький стиль ведення ділових переговорів формувався під впливом її славетної історії й культури та уявлень французів про особливу роль країни в європейських та світових справах.
Становище кожної країни на сучасному етапі визначається характером взаємодії з іншими країнами і наднаціональними процесами. Необхідність зміцнення позицій національної економіки у світовому економічному просторі й посилення ефективності зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних товаровиробників потребує максимального використання переваг міжнародного поділу праці. Дієвим фактором у процесі реалізації означеної стратегії розвитку має стати національна економічна культура, адаптована до багатогранного міжнародного торговельного середовища на етапі глобалізації. Виявлення близькості ментальних економічних пріоритетів держав і з’ясування на цій основі досвіду ефективного трансформування національних економік задля втілення їх у процесі ринкового реформування вітчизняної економіки дозволить оптимізувати процес інтеграції України.
Література
1. Пахомов Ю. Извилистый путь в Европу / Збірник наукових праць. Вип. 43 / Відп. редактор В. Є. Новицький. — К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2004. — С. 3—18.
2. Україна в процесах міжнародної інтеграції / За ред. д-ра. екон. наук В. Р. Сіденка. — Х.: Форт, 2003.
— С. 19—25, 78
—81.
3. Льюис Р. Д. Деловые культуры в м еждународном бизнесе. — М., 2000.
4. Майер П. Культура бизнеса // Проблемы теории и практики управления. — 2001. — № 4. Надійшла до редакції: 12.01.2006 р. канд. екон. наук, доц.
