СУТНІСТЬ ТЕХНІЧНОГО ОНОВЛЕННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Проведено узагальнення поглядів на сутність процесу технічного оновлення за критерієм якісної основи відтворення розмежовано поняття «оновлення засобів праці» та «відновлення засобів праці» промислових підприємств.

Ключові слова: засоби праці, технічне оновлення, промислові підприємства.

У період ринкових трансформацій одним з вельми важливих завдань діяльності підприємства є формування та збереження його конкурентоспроможності. Реалізувати свої переваги можливо лише за якісного вдосконалювання виробничого процесу на новій техніко-технологічній основі, зокрема здійснюючи технічне оновлення. Особливо актуальною є ця проблема для України, де початковий етап ринкового реформування супроводжувався негативною тенденцією різкого падіння інвестиційної активності суб’єктів господарювання (рис. 1), наслідком чого було зростання ступеня зносу основних фондів, який на сьогодні у промисловості досяг критичної межі. Так, за даними офіційної статистики [8, с. 34; 10, с. 89], ступінь зносу виробничих основних засобів в економіці України в цілому збільшився з 37,1% у 1995 р. до 48,0% у 2003 р., тоді як у промисловості — з 43,6% у 1995 р. до 56,4% у 2003 р. 58,6

55,7

1992199319941995199619971998199920002001200220032004

Рис. 1. Індекс інвестицій в основний капітал, % (1990 = 100%)

Тож важливість у сучасних умовах технічного оновлення як фактора забезпечення конкурентоспроможності підприємства потребує обґрунтування суті цього процесу.

Проблеми технічного оновлення промислових підприємств за радянських часів інтенсивно досліджували Р. З. Акбердін, В. П. Александрова, Д. А. Баранов, О. Л. Гапоненко, Р. М. Колегаєв, Ю. В. Куренков, Д. М. Палтерович, С. Ф. Покропивний, В. Ф. Спірін, О. П. Степанов, О. С. Федонін та ін. Проте їхні теоретичні узагальнення далеко не цілком відповідають специфічним умовам ринкового реформування.

Дослідженню проблем технічного оновлення підприємств у період ринкових трансформацій присвячено праці В. П. Александрової, Ю. М. Бажала, Б. Є. Бачевського, О. А. Бондаренка, О. Ю. Рудченка, Н. Д. Свиридової, О. П. Степанова, О. В. Чернобая, А. В. Чупіса та ін.

В економічній літературі немає єдності поглядів дослідників на визначення поняття технічного оновлення підприємства, внаслідок чого існують розбіжності щодо змістових характеристик форм, видів, методів, напрямів технічного оновлення. На наш погляд, переосмислення теоретичних положень щодо технічного оновлення підприємств потребує нових підходів до з’ясування сутності цього явища.

Мета дослідження — у з’ясуванні суті характеристики технічного оновлення промислових підприємств.

В економічній літературі радянських часів поняття «оновлення» як чинник прискорення науково-технічного прогресу застосовувалося відносно основних виробничих фондів. При цьому для означення об’єктів технічного оновлення дослідники використовували різні терміни — обладнання, техніка, техніко-технологічна база, виробничий апарат, основний капітал [1, 5, 9, 11 та ін.]. Одначе більшість авторів сходиться у тому, що насамперед процес технічного оновле ння стосується активної частини основних засобів, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі. Відповідно до цього, відтак, досліджуючи сутність технічного оновлення, використовуватимемо цей термін відносно саме активної частини основних засобів підприємства. Проте це не означає, що оновлення стосується лише технічних засобів, не впливаючи на інші елементи виробництва. Для сучасного виробництва є характерними складність і взаємозалежність окремих складових, тобто зміни в одній складовій позначаються на інших, зокрема, впровадження принципово нової машини може суттєво змінити технологічний процес — і навпаки.

Серед вітчизняних науковців і практиків відсутня єдність щодо визначення поняття технічного оновлення підприємства. Узагальнення поглядів на сутність цього процесу дозволяє виокремити два основні підходи.

Згідно з першим підходом (Д. М. Палтерович [5, 6, 7], Ю.В. Куренков [5]) оновлення може здійснюватися лише завдяки заміні застарілих технічних засобів новими та поповненню застарілих технічних засобів новими. Зокрема Д. М. Палтерович [6, с. 4] вважає, що «оновлювати фонди, тобто робити їх новішими, «молодшими» можна у два способи — замінюючи старі засоби праці або поповнюючи їх новими. І в тому, і в іншому випадку середній вік основних фондів скорочується. В цьому розумінні розширення основних фондів у той самий час є їх оновленням». Тобто представники даного підходу характеризують оновлення як збільшення «частки нових засобів праці у складі основних виробничих фондів» [5, с. 10].

Такий підхід звужує поняття оновлення, оскільки в даному разі модернізація ігнорується як процес, який дозволяє підвищити технічний рівень виробництва через ліквідацію морального зносу [9, с. 13]. Виходячи з цього, представники другого підходу (В. Ф. Спірін [9], А. Е. Фукс [11]) вважають, що до оновлення не слід включати розширення. На їхній погляд, оновлення являє собою відшкодування застарілих і зношених засобів праці на нові й і попередній технічній основі, а також їх удосконалення в процесі експлуатації, що усуває наслідки зносу. Оскільки в процесі капітального ремонту оновлюється натурально-речова форма засобів праці на попередній технічній основі, то, на думку цих авторів, до оновлення слід віднести заміну, модернізацію та капітальний ремонт.

Якщо порівняти визначення сутності процесу оновлення, наведені в межах зазначених підходів (рис. 2), спільним у них є одне, а саме: оновлення слід розуміти як заміну застарілих і зношених засобів виробництва новими. Різниця полягає у тому, що представники першого підходу поряд із заміною до оновлення відносять також розширення, а другого підходу — модернізацію та капітальний ремонт.

Рис. 2. Підходи до розуміння сутності процесу оновлення

Узагальнюючи представлені підходи до визначення сутності процесу оновлення, слід зазначити, що, з одного боку, частку вдосконалених засобів праці в загальному парку (без заміни або розширення) можна збільшити шляхом модернізації, оскільки вона здатна поліпшити параметри діючої техніки, наблизити її до показників нових зразків. З іншого боку, поповнення якісно новими засобами праці діючого парку обладнання, збільшує частку нових засобів, незважаючи на те, вибуває застаріла техніка або ні. Виходячи з цього, оновлення може бути пов’язане не лише із заміною техніки, але й із модернізацією засобів праці та розширенням їх парку.

Принциповішою, на наш погляд, є наявність вищого якісного рівня, якого набуває устаткування внаслідок технічного оновлення. Зокрема капітальний ремонт технічних засобів, мета проведення якого, як зазначено в [2, с. 111], полягає у максимально можливому відновленні їх первісних техніко-експлуатаційних параметрів, не підвищує рівня устаткування до сучасних вимог. Тому капітальний ремонт можна віднести до напрямів технічного розвитку підприємства, які не пов’язані з поняттям «новизна».

У поглядах вітчизняних науковців існує розбіжність і щодо змістових характеристик форм, видів, методів, напрямів технічного оновлення (табл. 1). Це пояснюється тим, що, по-перше, не врахована якісна основа технічних змін (вони здійс-нюються на новій або на попередній технічній основі), по-друге, не зазначено рівень технічної бази, стосовно якого використовується термін «оновлення» (окрема одиниця засобів праці або сукупність (парк) засобів праці підприємства).

Узагальнюючи погляди на сутність процесу технічного оновлення, слід зазначити, що забезпечення належного технічного рівня кожного підприємства можливе завдяки відтворенню засобів праці. Поняття «відтворення» означає процес безперервного руху і відновлення засобів праці [12, с. 25]. Як відомо, розрізняють просте відтворення, у ході якого засоби праці відновлюються з року в рік у незмінних розмірах, і розширене відтворення, коли ці процеси відбуваються у масштабах, що зростають [4, с. 108]. Тобто перший тип відтворення здійснюється переважно на незмінній технічній основі, а другий — на досконалішій [3, с. 223].

Таблиця 1

КЛАСИФІКАЦІЯ ФОРМ, ВИДІВ, МЕТОДІВ, НАПРЯМІВ ТЕХНІЧНОГО ОНОВЛЕННЯ

Критерій класифікації	Різновиди	Автори
Форми технічного оновлення
1. Вартість і якісна характеристика засобів праці, що спрямовуються на відшкодування	Форми заміни техніки: 1 — заміна зношеної новою аналогічного зразка 2 — заміна зношеної новою з аналогічними характеристиками, але дешевшою 3 — заміна новою, такою самою за вартістю, але більш продуктивною 4 — заміна новою, більш дорогою з більшою продуктивністю 5 — заміна новою, досконалішою, але деше вшою	[9]
2. Вартість і якісна характеристика засобів праці, що спрямовуються на відшкодування	1 — застарілі засоби праці замінюються такою самою кількістю нових або діючі поповнюються новими засобами праці, які не відрізняються від перших за своїми технікоексплуатаційними властивостями 2 — заміна засобів праці якісно такими самими, але дешевшими машинами 3 — оновлення відбувається на базі якісно нової техніки	[11]
Види технічного оновлення
Ступінь (широта) оновлення засобів праці	Заміна Модернізація Капітальний ремонт	[9], [11]
Методи технічного оновлення
Широта і періодичність здійснення оновлення	Технічне переозброєння Модернізація Реконструкція Розширення Нове будівництво	[4]
Напрями технічного оновлення
1. Масштаби і строки оновлення засобів праці	1 — своєчасне і повне вибуття усіх одиниць застарілої техніки та відповідна заміна їх новими 2 — своєчасна і повна заміна застарілої техніки з використанням додаткової кількості нової (тобто заміна техніки поряд із розширенням технічної бази виробництва) 3 — заміна застарілої техніки здійснюється несвоєчасно і не в повному обсязі	[9]
2. Широта і періодичність здійснення оновлення	Нове будівництво Розширення Реконструкція Технічне переозброєння	[11]

Відповідно до цього, в межах простого відтворення, спрямованого на підтримування засобів праці, здійснюється відтворення їх натурально-речової форми на попередній технічній основі, тобто відновлення. Відновлення включає заходи, спря-мовані на підтримку засобів праці на попередній технічній основі, які не пов’язані з їх удосконаленням.

Оновлення основних засобів підприємств здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції й розширення наявних або спорудження нових виробничих об’єктів на новій технічній основі, тобто в межах розширеного відтворення. Відповідно до цього оновлення означає процес удосконалення засобів праці.

Виходячи з цього, на нашу думку, процес відтворення включає як відновлення засобів праці, тобто зміни, що не сприяють підвищенню технічного рівня виробництва, так і їх оновлення, тобто зміни, які сприяють підвищенню технічного рівня виробництва.

Для з’ясування сутності і взаємозв’язків процесів оновлення та відновлення їх варто розглядати на рівні окремої одиниці засобів праці, а також на рівні сукупності (парку) засобів праці підприємства (рис. 3 та рис. 4).

Як видно з рис. 3, оновлення і відновлення окремої одиниці засобів праці може бути частковим або повним. Відповідно до цього, оновлення окремої одиниці засобів праці означає відтворення застарілої і зн ошеної одиниці засобів праці на новій технічній основі через заміну якісно новою, а також її удосконалення за допомогою модернізації.

Відновлення окремої одиниці засобів праці означає відтворення застарілої і зношеної одиниці засобів праці на попередній технічній основі шляхом заміни новою аналогічного зразка, а також усунення фізичного зносу конструктивних елементів у натуральній формі шляхом капітального ремонту.

Рис. 3. Види та форми відтворення окремої одиниці засобів праці

На рівні сукупності (парку) засобів праці підприємства необхідно розрізняти інтенсивне та екстенсивне оновлення і просте та розширене відновлення (рис. 4). Інтенсивне оновлення передбачає вдосконалення діючих засобів праці або їх заміну новими, ефективнішими, тобто інтенсивне оновлення здійснюється на базі якісно нової техніки, завдяки чому технічний рівень виробництва стає більш високим. Екстенсивне оновлення характеризується поповненням засобів праці, що експлуатуються, якісно новими, ефективнішими. У разі екстенсивного оновлення змінюється якісна структура засобів праці, але технічний рівень діючих засобів праці, по суті, не змінюється. Отже, оновлення засобів праці означає вдосконалення, заміну чи поповнення наявних засобів праці новими, технічно досконалішими. Рис. 4. Види і форми відтворення сукупності (парку) засобів праці підприємства

Відповідно до цього, на наш погляд, для обґрунтування сутності технічного оновлення потрібен комплексний підхід, у межах якого під оновленням слід розуміти модернізацію, заміну та поповнення фізично чи морально застарілих засобів праці якісно новими, прогресивнішими. Такий підхід дозволяє визначити технічне оновлення як процес відтворення застарілих і зношених засобів праці на новій технічній основі, поповнення діючих новими, прогресивнішими засобами праці, а також їх удосконалення за допомогою модернізації.

Заміну непридатних старих засобів праці чи їх елементів тією самою кількістю нових аналогічного зразка або поповнення діючих засобів праці новими, які не відрізняються від перших за своїми техніко-експлуатаційними властивостями, слід вважати, відповідно, простим або розширеним відновленням. До відновлення належить також заміна засобів праці якісно такими самими, але дешевшими машинами.

Отже, дослідження сутності понять «оновлення» та «відновлення» на рівні окремої одиниці засобів праці, а також на рівні сукупності (парку) засобів праці підприємства не є суперечливим. Зокрема повне і часткове оновлення окремої одиниці засобів праці (рис. 3) є складовою інтенсивного оновлення сукупності (парку) засобів праці (рис. 4), а повне і часткове відновлення окремої одиниці засобів праці є складовою простого відновлення їх сукупності (парку).

Тож узагальнення теоретичних положень дозволило розмежувати за критерієм якісної основи відтворення такі поняття, як «оновлення засобів праці» та «відновлення засобів праці».

Розмежування сутності вказаних понять дозволить обґрунтованіше визначати пріоритети інвестування технічного розвитку вітчизняних підприємств, а також підвищити його ефективність. Це вимагає подальших ретельних практичних досліджень процесів технічного оновлення у галузях економіки та на конкретних вітчизняних підприємствах.

Література

1. Гапоненко А. Л. Ускорение реконструкции и обновления производства.– М.: Мысль, 1988. — 172 с.

2. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с. 3. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2000. — 864 с.

4. Краткий экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна. — 2-е изд. доп. и перераб. — М.: Институт новой экономики. — 2002. — 1088 с.

5. Куренков Ю. В., Палтерович Д. М. Технический прогресс и оптимальное обновление производственного аппарата. — М.: Мысль, 1975. — 212 с.

6. Палтерович Д. М. Основные фонды: интенсификация использования и обновления.

— М.: Знание, 1974. — 64 с.

7. Палтерович Д. М. Планирование технического перевооружения производства. — М.: Экономика, 1982.

— 232 с.

8. Послання Президента України до Верховної ради України. — К., 2001.

9. Спирин В. Ф. Обновление техники в машиностроении. — К.: Вища школа, 1985.

— 155 с.

10. Ста тистичний щорічник України за 2004 рік / Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка. — К.: Консультант, 2005.

— 592 с.

11. Фукс А.Е. Амортизація і оновлення основного капіталу: теорія і практика. — К.: КДЕУ, 1996.

— 160 с.

12. Экономический словарь-справочник: Учеб. пособие для учащихся / А. В. Моисеев, К. Ц. Петросян, Н. Н. Пилипенко / Под ред. А. В. Мои сеева. — 2-е изд., перераб. — М.: Просвещение, 1985. — 256 с. Надійшла до редакції: 10.01.2006 р. УДК 657.31 С. В. Свірко,

Докторант