Posibniki.com.ua Фінанси Валютне регулювання та контроль 6.2. Регулювання та контроль інвестиції нерезидентів в Україну


< Попередня  Змiст  Наступна >

6.2. Регулювання та контроль інвестиції нерезидентів в Україну


Як уже зазначалося, економіка України на сучасному етапі потребує великого обсягу як внутрішніх, так і зовнішніх ін-вестицій. Отже, зрозуміло, що стратегічною метою української зовнішньоекономічної політики є активне залучення країни в між-народні інтеграційні процеси. Стрімкий і непередбачуваний роз-виток ринкового середовища, скорочення життєвого циклу про-дукції й технологій роблять дедалі очевиднішим і незаперечним факт, що світовий бізнес переходить до нового етапу свого функ-ціонування. Ці чинники, а також аналіз тенденцій розвитку між-народних фінансових ринків і глобальні зміни пріоритетів розвит-ку в різних галузях економіки вказують на активізацію процесів переливання капіталу у світовому масштабі. За умов, що склали-ся, українські підприємства мають взяти активну участь у цих процесах, причому як отримувачі, або «реципієнти» капіталу.

 

Для цього необхідно використовувати сучасні інструменти за-лучення інвестиційних ресурсів. Законом України від 10 грудня 1991року № 1955-XII «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуаль-них цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та ін-ших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

 

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності;

 

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи того ви-ду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

 

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

 

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ УКРАЇНИ

 

Як синоніми терміна «інвестиційний клімат» вживають словосполучення «діловий клімат», «підприємницький клімат», «ділове середовище». Вживання означених словосполучень у ро-лі синонімів є некоректним, бо підприємницька (бізнесова) дія-льність ширша за інвестиційну.

 

Інвестиційний клімат це сукупність політичних, соціа-льно-економічних, фінансових, соціально -культурних, орга-нізаційно-правових і географічних чинників, які притаманні певній країні й визначають привабливість її для іноземного інвестора.

 

Що цікаво, характеристика інвестиційного клімату як сукуп-ності умов, що впливають на інвестиційний процес, постійно де-кларується урядовими структурами, департаментами стратегіч-ного розвитку корпорацій, незалежними дослідницькими інституціями. За цього припускаються таких типових помилок.

 

Перебільшення ролі іноземного інвестування. Згадка про поганий інвестиційний клімат виникає, як правило, тоді, коли Україна намагається залучити прямі та портфельні іноземні інвестиції. Загальновизнано, що іноземні інвестиції можуть розглядатися лише як додаток до національних, а інвестиційний клімат має бу-ти однаковим як для перших, так і для других. Оскільки інвести-ції тісно пов’язані з перерозподілом власності, що, своєю чергою, впливає на розподіл влади, надмірне іноземне інвестування стає питанням національної безпеки.

 

Ототожнення підприємницької й інвестиційної діяльності.

 

Інвестиційна діяльність для господарств та держави не є підпри-ємницькою, а для фірм інвестиційна діяльність є лише складовою підприємницької. У своїх поточних та інвестиційних витратах фірми завжди стикаються з проблемою вибору, зокрема й інвести-ційних стратегій, спрямованих у тому числі й на розв’язання цієї проблеми.

 

Спроба охопити всі складові інвестиційного клімату. Така спроба ірраціональна, бо не всі умови інвестиційного процесу піддаються впливу. Наприклад, природні чинники розміщення нового виробництва можуть суттєво вплинути на мотивацію ін-вестора, але змінити їх неможливо. Культурне середовище може виявитися консервативним і непридатним для впровадження ін-новацій чи міжнародного досвіду інвестування. Суспільна психо-логія та традиції теж можуть стати нездоланним бар’єром для ін-вестиційного процесу.

 

За роки незалежності України в її економіку залучено менше 10 мільярдів доларів прямих зарубіжних інвестицій, тоді як оп-тимально їх потрібно понад 40. Здолати цю «планку» вже котрий рік передбачається в надзвичайно стислі терміни. Однак щоб на-справді привернути інвестиції в Україну, слід зробити ще дуже багато: і в законодавстві, яке має чітко відповідати міжнародним стандартам; і в державних установах, котрі мають підтримувати, а не оббирати інвестора; і в судах, де важливо мати можливість обстояти свою правоту; і на ринку цінних паперів, що має стати достатньо «прозорим».

 

На жаль, у системі, яка нині запроваджується в Україні, поки що багато вад. Так, уже вочевиднилося: значно більшу роль, ніж донині, в залученні зарубіжних інвестицій слід відводити вітчиз-няним підприємцям. І передусім тим компаніям і банкам, які вже мають багаторічну успішну практику на міжнародному ін-вестиційному ринку. Адже в Україні чимало структур, котрі ус-пішно діють на міжнародному ринку . Тому органам влади важ-ливо залучити їх до спільних дій у формуванні привабливого інвестиційного клімату, частіше радитися, консультуватися з ци-ми фахівцями.

 

Стратегія пріоритетної співпраці з провідними, найреспекта-бельнішими банками і компаніями світового ринку, належне вра-хування як їхніх інтересів , так і потреб вітчизняної економіки в конкретних інвестиційних проектах також дає належні результа-ти. Проте не менш важливими для формування оптимального ін-вестиційного клімату є швидкоокупні проекти. Інвестиції в ма-лий і середній бізнес, скажімо, окуповуються в середньому у 5— 7 разів швидше, ніж у великі підприємства. А в Україні нині діє понад 250 тисяч таких структур, майже 43 тисячі фермерських господарств, ще понад 1,5 мільйона громадян діють осібно як суб’єкти підприємницької діяльності. До того ж цей сектор еко-номіки стрімко розвивається — за цим показником Україна посі-дає чільні позиції в СНД.

 

Усі згадані ресурси вітчизняних підприємців можуть стати відчутною підмогою органам влади у формуванні сприятливого інвестиційного клімату в Україні. На жаль, досі ними скориста-лися лише окремі міністерства й адміністрації.

 

Загальна оцінка інвестиційного клімату в Україні на макро-економічному рівні свідчить, що в економіці триває спад виро-бництва, зменшується частка надходжень від податків, нако-пичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього й зовнішньо-го боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень (щороку загалом на 5—10%). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив справляють:

 

  • приховане безробіття;
  • неможливість виконання державою своїх обов’язків щодо соціального захисту громадян;
  • відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;
  • високий рівень злочинності; слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

 

Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є:

 

по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні нас-лідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої ос-новної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку у стислий термін.

 

Рівень інвестиційної активності безпосередньо залежить від стану економіки в державі, функціонування фінансово-кредитної системи, прибуткової діяльності підприємств, дохідної політики бюджетів усіх рівнів та доходів населення.

 

Позитивний вплив на інвестиційну активність може справити подолання інфляції, що вможливить забезпечення функціонуван-ня довгострокових інвестиційних кредитів як основи капітально-го будівництва за ринкових умов, сприятиме нормалізації фінан-сового стану підприємств, активізації виробництва.

 

Основними напрямами інвестиційної політики в Україні є:

 

  • зниження соціального напруження, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;
  • скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, першою чергою з власних коштів підприємств, тощо;
  • скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів центра-лізованого фінансування інвестиційної діяльності;
  • створення ринку підрядних робіт. зацікавленість будівель-ників у виконанні замовлень;
  • пришвидшення темпів розвитку промисловості; кількаразове прискорення темпів вибуття застарілого обладнання; перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсних засадах, включно держав-ним замовленням;
  • залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кре-дитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, що визнача-ють науково-технічний прогрес;
  • створення ефективних форм і механізмів управління інвести-ційною діяльністю;
  • розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозбере-жувальних технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, роз-виток медицини й фармацевтичної промисловості.

 

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися за умов формування ринкового механіз-му. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, має здійснюватися в межах макро-економічної стабілізації.

 

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою зба-лансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджуваль-них можливостей підрядників у їхній матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи з отримання попиту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, неадекват-ної обсягу та якості продукції, а з іншого — антимонопольні захо-ди, які сприятимуть розвитку ринку будівельних послуг.

 

Зустріч інвестора та об’єкта вкладення відбувається на інвести-ційному ринку. І дуже важливими є форма й розвиненість цього ринку.

 

Інвестиційний ринок це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує субєкт інвестор, тобто субєкт господарюючий, в якого виникає попит на інвести-ції й інвестиційні товари.

 

У країнах із розвиненими ринковими відносинами інвестицій-ний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутво-рення на базі врівноважених цін на інвестиції й інвестиційні то-вари. Система врівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення «інвестиції — приріст інвес-тиційних товарів (капітального майна)». При цьому ринок харак-теризується випереджувальним розвитком інвестиційної пропо-зиції та відносно стабільним попитом.

 

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему за-ходів антимонопольного регулювання.

 

Механізм дії ціни врівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) із найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає пере-вищувати пропозицію, та їхня ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їхньої привабливості для інвес-торів у плані віддачі інвестицій — їхньої дохідності.

 

Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе зрештою до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслі-док, до зниження його ціни. Натомість інвестиції спрямовувати-муться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньо-му неминуче зумовить розширення попиту на інвестиційні товари, виробництво їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також створення умов для розвитку будівельних фірм, які висту-пають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примітивному розумінні фінансовий ринок капіталу — це місце зу-стрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.

 

Інвестиційна діяльність завжди розпочинається з ринку, оскіль-ки заощаджень і поточних доходів потенційному інвесторові, як правило, бракує. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залу-чити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподі-лу відповідальності.

 

Сегментація інвестиційного ринку — це сукупність ринку спо-живчих товарів , ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

 

Ринок реальних активів (інколи вживають термін «матеріа-льні чи фізичні активи») пропонує такі інвестиційні товари та по-слуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і по-слуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на ви-находи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послу-ги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто про-дається здатність до праці за наймом.

 

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів — боргових свідоцтв із термінами пога-шення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ри-нок називають ринком позичкового капіталу.

 

Ринок капіталів, своєю чергою, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) і вторинний (торгівля цінни-ми паперами, які були випущені раніше й перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпо-рація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує жодного прибутку від продажу їх. Також існують вто-ринні ринки для інших фінансових активів.

 

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посе-редників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.

 

Інвестиційний ринок — це система, що охоплює:

 

1)суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні й науково-дослідні організації тощо);

 

2)об’єктів (матеріальні й нематеріальні права, ліцензії, патен-ти, ноу-хау тощо);

 

3)інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, стра-хові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фі-рми, суд, арбітраж тощо);

 

4)ринковий механізм; 5)контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

 

Обсяг та якість інвестиційного ринку передусім визначає інве-стиційний клімат держави. До шляхів активізації інвестування в Україні можна віднести такі:

 

1.Реформа підприємств, оцінка основних виробничих фондів відповідно до їх реальної ринкової вартості, суттєве поліпшення корпоративного управління.

 

2.Страхування майна (особливо великих підприємств). 3.Розвиток інфраструктури, форм і методів залучення до інвестиційної сфери заощаджень населення.

 

4.Іпотека. Необхідно активно сприяти становленню системи житлового іпотечного кредитування, формуванню вторинного рин-ку іпотечних кредитів для залучення до сфери банківського кре-дитування вагомих довгострокових позабюджетних фінансових ресурсів.

 

За умов гострого дефіциту власних капіталовкладень, необ-хідних для проведення структурної перебудови економіки, розв’язання проблем її інтеграції в світову економіку важливого значення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвестицій . Забезпечення зростання обсягу надходжень до країни іноземних інвестицій залежить:

 

по-перше, від поліпшення макроекономічної ситуації в країні загалом. Насамперед це стосується зміцнення фінансового стано-вища держави, включно зі скороченням дефіциту консолідовано-го бюджету, зменшення внутрішнього та зовнішнього державно-го боргу, реформування відносин власності, вдосконалення податкової системи, зміцнення економічної стабільності з пода-льшим зростанням темпів ВВП;

 

по -друге, зростання обсягів іноземних інвестицій визнача-ється здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного й організаційного механізмів залу-чення іноземного капіталу, які здатні забезпечити стабільні умови для інвесторів.

 

Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземного інвестування в економіку України вважається впровадження діє-вих механізмів приватизації підприємств стратегічними іноземни-ми інвесторами, до яких насамперед належать транснаціональні компанії (наприклад, зі США, Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни й досяг-ти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.

 

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій — гарантованого товар-ного інвестування. Він має низку переваг. По-перше, лізинг бі-льше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківських кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у розв’язанні виробничих завдань шляхом тимчасового викорис-тання устаткування, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг уможливлює доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу подо-лати суперечності між необхідністю її використання та швидким її моральним старінням.

 

Таблиця 6.2

 

ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ В УКРАЇНІ

Позитивні характеристики Негативні характеристики

- очікування високо-го рівня зростання економіки взагалі й конкретних інвестицій зокрема;

- власники українсь-ких капіталів, вивезе-них за кордон, упев-нились у вигідності вкладання капіталів в економіку України;
- спостерігаються спроби власників ви-везених капіталів по-вертати й легалізову-вати свої капітали і вкладати їх у реальний сектор економіки;
- закон про інститути спільного інвестуван-ня відкриває певні мо-жливості для легалі-зації капіталів;
- місцеві органи дер-жавної влади почина-ють усвідомлювати ви-гідність залучення ресурсів на ринку по-зик;
- скоротилася кіль-кість «нечесних» опе-раторів ринку інвести-цій;
- зросла правова куль-тураменеджменту об’єктів інвестування, який опановує практи-ку корпоративного управління;
- прийнято Цивільний і Господарський ко-декси України;
- зростає, хоч і дуже повільно, передбачува-ність урядових рішень, створюються механізми справляння учас-никами ринку впливу на державні рішення

- нерозвиненість інституцій, що сприяють залученню і впровадженню інвестицій в економіку країни;

- непрозорість та непередбачуваність поведінки держави;
- відсутність механізмів залучення до інвестиційного проце-су заощаджень громадян;
- зависокий рівень фіскальної активності держави;
- «зміна правил гри в перебігу самої гри»;
- високий рівень ризику нечесної конкуренції;
- непослідовність державної політики стосовно інвестора;
- слабкість судової системи, яка має обстоювати інтереси інвестора та кредитора;
- надзвичайно висока активність держави в питаннях пере-вірки інвестиційних компаній і контролю за їх діяльністю;
- великий невикористаний потенціал економічного зростання;
- спотворений вторинний ринок цінних паперів.
- постійне звуження вторинного ринку цінних паперів;
- обмеження джерел прибутку для інвестиційних компаній (основним джерелом залишаються біржові операції);
- зниження відношення обсягу інвестицій в основний капі-тал до валового внутрішнього продукту (ВВП);
- низька ефективність діяльності низки вільних економічних зон (ВЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР), що є результатом непослідовності й непродуманості державної політики стосовно їх створення й функціонування;
- непідготовленість іноземних інвесторів до роботи в україн-ському діловому середовищі;
- відсутність механізмів реалізації багатьох положень зако-нодавства, що регламентують інвестиційну діяльність;
- невизначеність правового статусу землі сільськогосподар-ського призначення;
- відсутність приватної власності на землю під об’єктом не-рухомості;
- неготовність судової системи та суддівського корпусу до розгляду справ стосовно захисту прав інвестора, корпоратив-ного власника;
- неможливість прогнозування і планування потенційної вар-тості роботи в Україні для іноземних інвесторів;
- переважання «пілотних» проектів над потужними довго-тривалими інвестиційними стратегіями;
- занизький рівень кваліфікації регіональних та місцевих чиновників у питаннях інвестиційної діяльності, невміння працювати з інвестором;
- отримання менеджментом державних підприємств особис-того прибутку на етапі вкладання інвестицій, а не на етапі віддачі від них, через що для них головним є не результат, а сам процес інвестування незалежно від його ефективності;
- низький рівень прямих іноземних інвестицій, що опосере-дковано пов’язано з низьким рівнем внутрішніх інвестицій в економіку України

 

Одним із найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. З огляду на це великого значення набуває над-ходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов’язаний із фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін’єкцій ризикового капіталу, є передусім агропромисловий ком-плекс, енергетика, транспорт, зв’язок. Основні характеристики інвестиційного клімату в Україні наведено у табл. 6.2.

 

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприя-тиме реформування власності, приватизація державних підпри-ємств. Пришвидшення останньої передбачає створення сприят-ливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дієвішого використання кредитів, що надаються Світовим бан-ком та ЄБРР для розвитку приватного сектору економіки, малого й середнього бізнесу.

 

АНАЛІЗ ОБСЯГІВ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНУ

 

Визначальною рисою фінансової політики у 2005 році став значний приплив валюти за такими статтями, як прямі іно-земні інвестиції, а також середньострокові та довгострокові нега-рантовані кредити, за одночасного зменшення відпливу капіталу. Це дало змогу збільшити резервні активи до рівня, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг упродовж 4,9 місяця. У 2005 році сальдо рахунка операцій із капіталом склалося від’ємним у розмірі 65 млн дол. США, що зумовлено, головним чином, придбанням протягом другої половини року у нерезиден-тів виключних прав на використання інтелектуальної власності (ноу-хау) на території України на суму 51 млн дол. США.

 

Обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій у 2005 році становили 7,5 млрд дол. США, що у 4,4 разу перевищує по-казник 2004 року. Зафіксовані рекордні обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій пояснюються передусім надхо-дженням коштів на приватизацію металургійного заводу «Криво-ріжсталь» компанією Mittal Steel у листопаді 2005 року та прода-жем банку «Аваль» іноземному інвесторові.

 

Необхідно зазначити, що показник приросту прямих інозем-них інвестицій в економіку України у 2005 році (7,8 млрд дол. США) був найвищим за всю історію складання платіжного балан-су України й становив 81% від їхнього загального обсягу, нако-пиченого впродовж останніх 10 років. Інвестиції надійшли зі 117 країн світу, при цьому на 9 із них припадає майже три чверті загального обсягу прямих інвестицій (рис. 6.2).

Основні країни-інвестори української економіки у 2005 році
 

Майже половину всіх іноземних інвестицій отримали підпри-ємства промисловості — 3696,1 млн дол. Інвестиційно привабли-вими в Україні залишаються підприємства швидкоокупних видів економічної діяльності, таких як оптова торгівля і посередництво в торгівлі — 1241,3 млн дол. (16,0 % загального обсягу інвестицій) і харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів — 1131,2 млн дол. (14,6 %). Не залишаються поза ува-гою нерезидентів підприємства машинобудування, в які вкладено 650,7 млн дол. (8,4 %), транспорту і зв’язку — 563,6 млн дол. (7,3 %), металургії та оброблення металу — 502,6 млн дол. (6,5 %), хімічної та нафтохімічної промисловості — 348,9 млн дол. (4,5 %), а також організації, що здійснюють фінансову діяльність, — 649,0 млн дол. (8,4 %), операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам — 475,5 млн дол. (6,1 %). Іноземні інвестиції вкладено у 10046 підприємств України (рис. 6.3)

 

Досить важливим є активізація діяльності інвестиційних посе-редників, що сприяє підвищенню позитивного інвестиційного клімату в Україні, оскільки більшу частину часу і сил інвестицій-ні посередники марнують на з’ясування стосунків із державними управлінськими та фіскальними органами, багато часу витрача-ють також на взаємини з менеджментом підприємств. І лише мі-зерна дещиця часу припадає безпосередньо на формування пози-тивного іміджу українського підприємницького середовища.

Регіони, які посідали провідні місця за обсягами інвестицій у 2005 році, млн. дол. США
 

Інвестиційні компанії намагаються позитивно впливати на си-туацію, вдаючись до купівлі контрольних пакетів акцій об’єктів, зміни менеджменту, започаткування та розвитку інвестиційних програм. Великий бізнес є олігархічним, він поділений між влад-ними структурами, тому ринком інвестиційних посередників залишається середній бізнес.

 

Інвестиційні посередники також виконують функцію залу-чення на підприємство реального інвестора, тобто шукають і знаходять інвестора, якому цей об’єкт справді потрібен. Екс-перти визначили низку моментів, що заважають українським інвестиційним посередникам ефективніше здійснювати свою ро-боту:

 

  • комерційні банки пропонують надто дорогі кредити (щоб повернути такий кредит, ефективність проекту, фінансованого компанією, має бути вищою за 30 %, що майже нереально);
  • компаніям доводиться використовувати лише власні активи, це дуже обмежені ресурси; практично неможливо дістати доступ до ринку вільних ресурсів, наприклад ринку нерухомості, інноваційного бізнесу, продуктів інтелектуальної власності тощо;
  • існує сильна протидія «старого» менеджменту підприємств, який чинить опір співпраці з інвестиційними компаніями і реструк-туризації підприємств;
  • складно працювати з великими об’єктами через обмеженість інвестиційних ресурсів, протидію деяких державних органів вла-ди, спротив олігархічних кланів;
  • низький рівень капіталізації українських банків не дозво-ляє їм кредитувати ризиковані проекти, а це, своєю чергою, не дає можливості розвиватися новостворюваному та венчурному бізнесу;
  • ситуація не дає змогу бути портфельним інвестором, бо ли-ше наявність контрольного пакета акцій дає можливість застра-хувати інвестицію й керувати нею, а отже, сподіватися на при-буток;
  • рівень ділової етики та корпоративної культури є низьким; у країні відсутній нормальний страховий ринок (що зумовлює обмеженість видів страхових продуктів та низьку якість по-слуг; понад те, не провадяться маркетингові дослідження страхо-вого ринку);
  • банківська система країни недостатньо розвинена; відсутні необхідні умови для легалізації тіньового капіталу.

 

 

ЗАХОДИ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ

 

 

Для збільшення інвестиційної привабливості України необхідно:

 

  • планомірне й відкрите завершення процесу приватизації;
  • здійснення кардинального перевороту в психології людей, прищеплення їм традиції заробляти, споживати, заощаджувати й інвестувати (адже, як свідчить світовий досвід, домогосподарст-ва— це найбільший постачальник інвестицій на ринок);
  • запровадження «жорстких» бюджетних обмежень; створення прозорих «торговельних майданчиків» (конкуре-
  • нтного середовища);
  • здійснення пенсійної реформи і сприяння становленню ін-ституту недержавних пенсійних фондів;
  • граничне обмеження тіньового сектору економіки, легалізація тіньових капіталів (а також формування в масовій свідомості позитивного сприйняття цього кроку ), що забезпечить величез-ний приплив інвестиційних ресурсів в економіку країни;
  • розвиток депозитарної системи; реформування системи оплати праці (підвищення її рівня, звільнення працюючих від багатьох соціальних платежів тощо);
  • зміна податкової концепції у сфері оподаткування інвести-ційних ресурсів;
  • зниження податкового навантаження на економіку країни; усунення різниці між фінансовим і стратегічним інвестором; розроблення і запровадження кодексу ділової етики або етичного кодексу корпоративного управління для всіх учасни-ків ринку;
  • надання державної підтримки для створення механізмів за-лучення коштів населення до інвестиційного обігу;
  • застосування державними органами влади маркетингових та PR-стратегій для залучення іноземних інвестицій;
  • підготовка відповідних інформаційних пакетів для потен-ційних інвесторів;
  • забезпечення прибутковості підприємств державної форми власності;
  • підготовка для підприємств менеджменту нового типу — з ринковим мисленням;
  • підвищення ефективності інвестицій за рахунок прозорості ринкового середовища і роботи підприємств (слід прийняти дер-жавні акти, які жорстко обумовлюватимуть необхідність опри-люднення інформації щодо інвестовані підприємств, а також удо-сконалити систему бухгалтерського обліку);
  • запровадження податку на власність підприємств для сприяння ефективнішому використанню виробничих потужностей і пошуку ефективного власника;
  • підвищення рівня монетаризації економіки; ефективна боротьба з корупцією;
  • здійснення реструктуризації великих неефективних підпри-ємств і максимальне розширення сфери середнього бізнесу —основного ринку інвестиційних посередників;
  • цілеспрямоване «навчання» українських підприємств світо-вих правил ведення бізнесу;
  • створення рівних конкурентних умов для внутрішніх та іно-земних інвесторів;
  • сприяння розвитку потужної банківської системи, спрямованої на кредитування реального сектору економіки; сприяння розвитку ринку страхових послуг.

ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ

 

Для здійснення філією іноземного банку банківської діяльності на території України Національний банк України про-водить акредитацію філії іноземного банку в Україні шляхом вне-сення відповідного запису до Державного реєстру банків та ви-дачі банківської ліцензії.

 

Частка іноземного капіталу в банківській системі України у 2006 року зросла до 25 %. У сукупних активах банківської систе-ми частка банків з іноземним капіталом становила 37 %, у зо-бов’язаннях — 38 %. У структурі іноземного капіталу в банківсь-кій системі України на австрійські інвестиції припадає 35 %, французькі — 16 %, російські — 12 %. При цьому до вересня 2006 року в Україні діяли 30 банків за участю іноземного капіта-лу (11 із них — з 100 %-им іноземним капіталом), тоді як усього в країні діяло 166 банків. До початку 2006 року частка іноземного капіталу загалом у зареєстрованому статутному капіталі діючих банків України становила 19,5 %.

 

Умовами, за яких іноземний банк має право на відкриття в Україні своєї філії, мають бути:

 

1) держава, в якій зареєстровано іноземний банк, належить до держав, які беруть участь у міжнародній співпраці у сфері запобі-гання та протидії легалізації (відмиванню) доходів , отриманих злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, а також спів-працює із Групою з розроблення фінансових заходів боротьби із відмиванням грошей (FATF);

 

2)банківський нагляд у державі, в якій зареєстровано іноземний банк, відповідає Основним принципам ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду;

 

3)між Національним банком України та органом банківського нагляду держави, в якій зареєстровано іноземний банк, укладено угоду про взаємодію у сфері банківського нагляду;

 

4)статутний капітал іноземного банку є не меншим за 150 міль-йонів євро;

 

5)мінімальний розмір приписного капіталу філії на момент її акредитації є не меншим за 10 мільйонів євро;

 

6) наявність письмового зобов’язання іноземного банку про безумовне виконання ним зобов’язань, що виникли у зв’язку з ді-яльністю його філії на території України.

 

Основні положення порядку іноземного інвестування в Укра-їну визначаються постановою Правління Національного банку України « Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну». Це положення містить такі норми. Інвестиції в Украї-ну в грошовій формі здійснюються іноземними інвесторами тільки в іноземній валюті , яка згідно з Класифікатором інозем-них валют та банківських металів належать до першої групи ва-лют.

 

У нормативному акті Національний банк України розділяє під-хід із зарахування й повернення інвестицій залежно від виду інвестицій: прямі, портфельні (спрямовані на придбання цінних паперів) або інвестиційний вклад.

 

Інвестиційний вклад кошти, які іноземний інвестор з метою отримання відсотків розміщує на вкладному (депо-зитному) рахунку в уповноваженому банку на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу на термін не менш як один рік без права дострокового розі-рвання цього договору .

 

Портфельна інвестиція операція, яка передбачає при-дбання цінних паперів, їхніх похідних та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку .

 

Пряма інвестиція операція, яка передбачає придбання обєктів нерухомого та рухомого майна та повязаних із ним майнових прав, а також внесення коштів і майна до статутного фонду (статутного капіталу) юридичної осо-би в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридич-ною особою.

 

Прямі інвестиції, які надходять з-за кордону в іноземній ва-люті , можуть зараховуватися як на поточний рахунок резидента, так і на інвестиційний рахунок нерезидента-інвестора, із подаль-шим зарахуванням на рахунок резидента у валюті. Можлива конвертація в гривню валюти з інвестиційного рахунка для по-дальшої інвестиції резиденту. В готівковій формі інвестиції за-раховуються на рахунки нерезидентів-інвесторів через поточні рахунки фізичних осіб-нерезидентів (за наявності ГМД при вве-зенні).

 

Портфельні інвестиції з-за кордону в Україну здійснюються через рахунки торговця або через інвестиційний рахунок нере-зидента-інвестора із подальшим зарахуванням іноземної валюти на рахунок торговця. Можлива інвестиція в готівковій формі через поточний рахунок-нерезидента фізичної особи із подаль-шими зарахуванням на інвестиційні рахунки або на поточні рахунки торговця . З інвестиційного рахунка в гривні можливе пе-рерахування на рахунок торговця прибутків та доходів, отрима-них від інвестиції.

 

Торговець цінними паперами резидент, який отримав ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на професійну діяльність на ринку цінних паперів, а саме діяльність з випуску та обігу цінних паперів у межах законодавства України, що регулює випуск та обіг цінних паперів, та генеральну ліцензію Національного банку Украї-ни на здійснення валютних операцій у межах валютного за-конодавства України.

 

Іноземні інвестиції в Україну в грошовій формі здійснюються іноземними інвесторами у вигляді іноземної валюти, яка згідно з Класифікатором іноземних валют та банківських металів визнається вільно конвертованою, широко використовується для платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну.

 

МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

 

Для прямого інвестування в Україну іноземний інвестор має право:

 

— переказувати безпосередньо на поточний рахунок резиден-та іноземну валюту з-за кордону;

 

— відкрити інвестиційний рахунок та переказувати на нього іноземну валюту з-за кордону;

 

— зараховувати ввезену в Україну в межах, визначених Наці-ональним банком України, і задекларовану в митному органу під час в’їзду в Україну готівкову іноземну валюту 1-ої групи Кла-сифікатора на поточний рахунок фізичної особи-нерезидента в уповноваженому банку;

 

— переказувати іноземну валюту з власного поточного рахун-ка фізичної особи-нерезидента в уповноваженому банку на влас-ний інвестиційний рахунок іноземного інвестора — фізичної особи або на інвестиційний рахунок іноземного інвестора — юридичної особи;

 

— переказувати з інвестиційного рахунка іноземну валюту на поточний рахунок резидента;

 

— здійснювати продаж іноземної валюти з інвестиційного ра-хунка та зараховувати на інвестиційний рахунок кошти в гривнях, отримані від продажу іноземної валюти, для подальшого здійснення прямої інвестиції;

 

— переказувати кошти в гривнях, отримані як прибутки, до-ходи, інші кошти, отримані іноземним інвестором від інвестицій-ної діяльності в Україні, з інвестиційного рахунка на поточний рахунок резидента.

 

Для портфельного інвестування в Україну іноземний інвестор має право:

 

- переказувати на поточний рахунок торговця в уповноваже-ному банку іноземну валюту з-за кордону;

 

- відкрити інвестиційний рахунок та переказувати на нього іноземну валюту з-за кордону;

 

- зараховувати ввезену в Україну в межах, визначених Націо-нальним банком України, і задекларовану митному органу під час в’їзду в Україну готівкову іноземну валюту 1-ої групи Кла-сифікатора на поточний рахунок фізичної особи-нерезидента в уповноваженому банку;

 

- переказувати іноземну валюту з поточного рахунку фізичної особи-нерезидента в уповноваженому банку на власний інвести-ційний рахунок або на інвестиційний рахунок іноземного інвесто-ра — юридичної особи;

 

- переказувати з інвестиційного рахунка іноземну валюту на поточний рахунок торговця; переказувати кошти в гривнях, отримані як прибутки, доходи, інші кошти, отримані іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні, з інвестиційного рахунка на поточний раху-нок торговця.

 

Іноземний інвестор має право розмістити інвестиційний вклад в іноземній валюті на підставі укладеного з уповноваженим бан-ком в письмовій формі договору банківського вкладу.

 

Положенням встановлений граничний термін використання нерезидентом-інвестором гривні від продажу іноземної валю-ти, за перевищення 30 календарних днів від дати зарахування на інвестиційний рахунок банк продає гривню за іноземну ва-люту, що має бути передбачене договором про обслуговування рахунка.

 

Національним банком України зафіксований єдиний підхід з надання пакета документів до банку для здійснення повернення інвестиції, прибутків та доходів як за рахунок купленої іноземної валюти, так і за рахунок власних коштів. Зокрема, повернення іноземним інвестором іноземної інвестиції здійснюється за схе-мою, наведеною у табл. 6.3.

 

Таблиця 6.3

 

МЕХАНІЗМИ ПОВЕРНЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Суб’єкт Вид інвестиції Механізм
Резидент Пряма з поточного рахунка в іноземній валюті на рахунок іноземного інве-стора в закордонному банку, якщо іноземна інвестиція надходила безпосередньо на поточний раху-нок резидента;
з поточного рахунку в іноземній валюті на інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповнова-женому банку, якщо іноземна інве-стиція надходила на інвестиційний рахунок;
з поточного рахунку в гривнях на інвестиційний рахунок іноземного інвестора для подальшого реінвес-тування коштів в Україні
Торговець цінними паперами Портфельна з поточного рахунка в іноземній валюті на рахунок іноземного інве-стора в закордонному банку, якщо іноземна інвестиція надходила безпосередньо на поточний раху-нок торговця;
з поточного рахунка в іноземній валюті на інвестиційний рахунок в іноземній валюті іноземного інвес-тора, якщо іноземна інвестиція надходила на інвестиційний раху-нок;
з поточного рахунка в гривнях на інвестиційний рахунок у націона-льній валюті іноземного інвестора в уповноваженому банку для пода-льшого реінвестування коштів в Україні
Нерезидент Пряма або портфельна з інвестиційного рахунка в гривнях та в іноземній валюті на інвести-ційний рахунок іншого іноземного інвестора в гривнях та іноземній валюті, відкриті в уповноважених банках, з метою розрахунків за об’єкт інвестиції в Україні
Нерезидент або резидент Пряма або портфельна на підставі довіреності іноземного інвестора, оформленої відповідно до законодавства України, з поточ-ного рахунка фізичної особи-нерезидента в уповноваженому ба-нку готівкових коштів в іноземній валюті та гривнях, якщо іноземна інвестиція вносилася в готівковій формі

 

 

Але перш ніж інвестор прийме рішення про вкладання влас-них цінностей, головним критерієм його вибору за інвестування буде інвестиційна привабливість країни. Існує низка критеріїв, за якими визначають інвестиційну привабливість країни. Основні з них — наявність освічених кадрів, недорога робоча сила, великий споживчий ринок, позитивна динаміка економічного зростання. Цим критеріям до певної міри відповідає вітчизняна економіка. Адже починаючи від 2000 року економіка України перебуває у стадії відновлення свого потенціалу, що підтверджується, зокре-ма, досить високими темпами зростання ВВП і позитивними тен-денціями в інвестиційних рейтингах України.

 

Але попри істотне значення цих позитивних тенденцій, немає гарантій, що високі темпи зростання збережуться в майбутньому і забезпечать якісні зміни в усіх сферах життя суспільства. Тим паче слід враховувати той чинник, що економічне відновлення відбувається в Україні на тлі істотних викривлень в інституцій-них засадах економіки, структурних перекосів у галузевому й ре-гіональному розвитку, гострих соціальних суперечностей. На-приклад, одним із головних чинників цього є недоліки процесу приватизації, у результаті якої не було досягнуто основної мети роздержавлення власності — відокремлення її від влади, політи-ки — від підприємництва. Досить хаотичний і нерідко протиправ-ний процес первинного нагромадження приватного капіталу (власності) призвів до утворення потужних фінансово-промислових груп, тісно пов’язаних із владними структурами і значною мірою залежних від наближеності до чинної влади.

 

Усталеною практикою є надання у непрозорий, економічно необґрунтований спосіб різноманітних пільг окремим суб’єктам господарювання. Це не лише призводить до втрат державного бюджету, а й спотворює конкурентні відносини та слугує потуж-ним чинником впливу держави на підприємництво. Таким чином, хоча сьогодні інвестори й починають пильніше придивлятися до українських підприємств, проте з одного боку, це й справді вели-кі перспективи, а з іншого — надто великі ризики. Водночас влас-ники вітчизняних підприємств також не надто сподіваються на зовнішнє інвестування, віддаючи перевагу кредитам або залучен-ню у виробництво власних коштів. А випуск акцій взагалі в бі-льшості випадків використовують з метою перерозподілу власно-сті. Це не дивно, зважаючи на те, що задіяти всі можливості емісії цінних паперів доволі складно: практично відсутні публічні випуски акцій, ринок не обслуговує в необхідних обсягах інтере-си приватних інвесторів, занадто високою є вартість операцій із цінними паперами . Та все одно випуск цінних паперів залиша-ється найдієвішим способом залучення інвестицій.

 

СПОСОБИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

 

Кожен спосіб залучення інвестицій має певні вади та переваги. Як немає ліків від усіх хвороб, так немає й універсаль-ного фінансового інструменту залучення коштів, прийнятного для всіх компаній у будь-яких ситуаціях. Підприємство, яке по-требує залучення капіталу, має бути готовим до певних витрат і втрат, незалежно від інструменту, який використовуватиметься. Проте правильно обравши спосіб залучення капіталу, можна ці видатки оптимізувати, до того ж набувши іміджу позичальника, з яким можна вести справи, вийти на західні ринки.

 

Найпродуктивнішим способом залучення інвестицій є випуск цінних паперів. На відміну, наприклад, від банківського кредиту, випуск цінних паперів — інструмент для залучення довгостроко-вих інвестицій . Проте, перш ніж наважитися його використову-вати, потрібно ретельно зважити всі «за» та «проти», визначити можливості підприємства, його привабливість для інвесторів. А вони, ясна річ, дуже перебірливі, тож критерії, за якими оціню-ють підприємство, не обмежуються лише фінансовими показни-ками.

 

Умови, які необхідно виконати компанії для залучення серйо-зних інвесторів, такі:

 

- прозорість та відкритість діяльності (якщо більшість прибу-тків підприємства приховано від податків у чорній бухгалтерії — воно навряд чи буде цікавим для інвесторів);

 

- прозорість структури власності; високий потенціал (якщо компанія лідирує у своїй галузі);

 

- наявність стратегічної програми на найближчі кілька років; звітність та аудит підприємства відповідно до міжнародних стандартів;

 

- випуск акцій.

 

Акції випускаються компанією для збільшення капіталу обі-гових коштів та під реальні інвестиційні програми, включно з по-глинанням компаній. Курс акцій залежить не лише від вартості підприємства , а й від очікуваних прибутків, потенціалу підпри-ємства та тієї інформації, яка відома учасникам фінансового рин-ку щодо його перспектив. Додаткова емісія акцій призводить до зменшення частки власності акціонерів, її перерозподілу та ризи-ку втрати контролю над підприємством. Саме тому власники йдуть на це неохоче. Прийнявши рішення скористатися цим ін-струментом, власники намагаються визначити необхідний для розвитку підприємства обсяг емісії, який водночас дозволив би зберегти контроль над компанією. Поширена практика, коли акції продають, розбивши їх на невеликі пакети, які не дають змоги контролювати підприємство. Проте такий варіант не до вподоби великим іноземним компаніям, які погоджуються інвестувати кошти в підприємства лише за умови можливості контролювати або принаймні блокувати рішення, прийняті загальними зборами. Важливо знайти компроміс між інтересами власника та інвесто-ра. На відміну від залучення коштів за допомогою боргових ін-струментів головною перевагою фінансування за рахунок емісії акцій є те, що компанія не має відпливу капіталу на виплату від-сотків. Розмір дивідендних виплат може з року в рік змінюватися згідно з рішенням загальних зборів акціонерів.

 

Акції, емітовані з метою залучення додаткових інвестицій, можуть бути продані шляхом приватного (обмеженого) розмі-щення або шляхом публічного продажу. Приватне розміщення акцій відбувається зазвичай серед приватних інвесторів (напри-клад фондів прямого інвестування, стратегічних інвесторів, пен-сійних та інвестиційних фондів, страхових компаній). Для Украї-ни більш актуальними поки що залишаються фонди прямого інвестування і стратегічні інвестори.

 

Своєю чергою, завдання фондів прямого інвестування полягає в тому, щоб отримати прибуток, купуючи акції підприємств якомога дешевше, і реалізувати їх через певний час якнайдорожче. Продаючи акції фондам, компанія, по-перше, отримує гроші, не-обхідні для фінансування її розвитку, а по-друге, отримує доступ до досвіду й знань фахівців, які працюють у таких структурах. Адже вони першою чергою зацікавлені у зростанні прибутковості компанії та її престижу . Оскільки фонди прямого інвестування працюють з компаніями вибірково, зупиняючись лише на найпер-спективніших, співпраця з відомим фондом позитивно впливає на імідж компанії й свідчить про її добрі перспективи.

 

Поступово приходять на український ринок і стратегічні ін-вестори, які демонструють готовність вкладати кошти у розви-ток компаній. Переважно це інвестори з Росії, яким близький і зрозумілий менталітет українців, а ризики прийнятні. Російсь-кий ринок досить насичений, і ціни на акції постійно зростають. Тому найближчим часом стратеги дедалі частіше звертатимуть увагу на Україну, де є потенціал для розвитку. Сьогодні вони роблять перші обережні кроки в цьому напрямі. Щоправда, під-приємств, з якими згодні працювати інвестори, поки небагато, та й вимоги до українських компаній вони висувають досить високі.

 

Публічне розміщення акцій в Україні поки не поширене. Це зумовлено насамперед загальним станом фондового ринку, недо-сконалістю законодавчого регулювання й відсутністю необхідних знань і навичок у потенційних «гравців». Гроші в Україні трима-ють там, де надійніше, а не там, де вигідніше. А вкладати кошти в акції традиційно вважається ризикованою операцією. Поки що всі спроби оживити фондовий ринок зазнавали фіаско. Проте, на думку багатьох експертів, незабаром і вітчизняні підприємства зможуть повноцінно скористатися перевагами публічного розмі-щення акцій. А вони очевидні.

 

По-перше, це залучення широкого кола інвесторів. По-друге, відбувається «розпилення» акцій за збереження контрольного па-кета і контролю над підприємством у руках основного інвестора. І головне: акції перебувають не в «замороженому» стані, а обер-таються на фондовому ринку. Це стимулює попит і, відповідно, зростання їхньої вартості. Вдале первинне публічне розміщення акцій також позитивно відбивається на іміджі підприємства і від-криває можливості для подальших дешевших публічних емісій.

 

ФОНДИ КОЛЕКТИВНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

Особливістю розвитку світової економіки наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття є пришвидшення процесів глоба-лізації практично в усіх її секторах. Не став винятком і фінансо-вий сектор. На тлі підвищення рівня свободи переміщення капі-талів, розвитку системи електронної торгівлі спостерігається поглиблення взаємозв’язку між фондовими ринками окремих країн та регіонів. Таким чином, для інвесторів, які працюють у глобальному масштабі та діяльність яких не обмежена націо-нальними рамками, виникають численні сприятливі інвестиційні можливості для примноження свого капіталу на зарубіжних фі-нансових ринках. Одним із сучасних перспективних інструментів інвестування на глобальному ринку капіталів є участь у фондах колективного інвестування з метою диверсифікації інвестиційно-го портфеля.

 

Крім того , слід додати , що хибною є думка, ніби портфельне інвестування є винятково інвестуванням в акції, оскільки новим Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» визна-чено, що:

 

Цінні папери документи встановленої форми з відповід-ними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майно-ві права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розміс-тила (видала), і власника, та передбачають виконання зобовязань згідно з умовами їх розміщення, а також мож-ливість передання прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

 

Цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяють на емісійні та неемісійні. Емісійні цінні папери — цінні папери, що посвідчують однакові права їхніх власників у межах одного ви-пуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент).

 

До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підпри-ємств ; облігації місцевих позик; державні облігації України ; іпо-течні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів опе-рацій з нерухомістю (далі — сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов’язання України.

 

Цінні папери, які згідно із цим Законом не належать до емі-сійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не супе-речить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних па-перів . Цінні папери за формою існування поділяють на докумен-тарні та бездокументарні. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред’явника, іменні або ордерні.

 

В Україні в цивільному обігу можуть бути такі групи цінних паперів:

 

1)пайові цінні папери — цінні папери, які посвідчують участь їхнього власника в статутному капіталі (крім інвестиційних сер-тифікатів), надають власникові право на участь в управлінні емі-тентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивіде-ндів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать: а)акції; б)інвестиційні сертифікати;

 

2)боргові цінні папери — цінні папери , що посвідчують відно-сини позики і передбачають зобов’ язання емітента сплатити у ви-значений термін кошти відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів належать: а) облігації підприємств; б) державні об-лігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зо-бов’язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) вексе-лі;

 

3)іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпе-чено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів належать: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати ФОН;

 

4)приватизаційні цінні папери — цінні папери, які посвідчу-ють право власника на безоплатне отримання в процесі привати-зації частки майна державних підприємств, державного житлово-го фонду, земельного фонду;

 

5)похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний із правом на придбання чи продаж упро-довж терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

 

6)товаророзпорядчі цінні папери — цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

 

Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спон-сор, а як особа, котра приймає рішення щодо довгострокового вкладання грошей та інших активів, які їй належать, для отри-мання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше, ніж, принаймні, за рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є ризикованими, але мають своє вмотивування.

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6.4. Порядок отримання резидентами та нерезидентами України кредитів, позик в іноземній валюті
РОЗДІЛ 7. ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ВІДМИВАННЯМ ГРОШЕЙ
7.1. Відмивання грошей через банківську систему та виявлення їх
7.2. Система фінансового моніторингу
7.3. Фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)