Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка 4. ПРОБЛЕМИ САМОРЕГУЛЮВАННЯ У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ


< Попередня  Змiст  Наступна >

4. ПРОБЛЕМИ САМОРЕГУЛЮВАННЯ У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ


Однією з інституціональних складових ринкової економіки є її саморегуляція. Хоча чіткої відповіді на запитання, що таке саморегулювання і яке його місце в сучасній економічній системі, сучасна економічна теорія не дала, загальновизнаним є те, що це один зі способів управління економічними процесами в ринковому середовищі.

У буквальному розумінні саморегулювання — це узяття на се бе суб’єктом певних обмежень без зовнішнього примусу до цього.

Економічна практика в поняття саморегулювання вкладає дещо інше, розуміючи його як регуллювання ринкових зв’язків і сфер самими економічними агентами, без втручання держави.

Не можна ототожнювати вільний ринок і саморегулювання як противагу державному регулюванню.

На відміну від вільного ринку, в ум овах якого економічні агенти діють відповідно до їх індивідуального, часто егоїстичного інтересу, саморегулювання передбачає дію економічних агентів відповідно до загальноприйнятих, часто формалізованих, «правил гри», які регламентують поведінку агентів у певному сегменті ринку, і за порушення правил і норм поведінки існують санкції, за допомогою яких розв’язу ються конфлікти між учасниками ринкових взаємодій. Це обмежує свободу агентів через механізми структуризації норм, а тому запобігає опортуністичним діям серед учасників асоціації.

У цьому розумінні саморегулювання є інституціональною складовою ринку, тим інститутом, який регулює господарську діяльність економічних агентів у конкретній сфері бізнесу шляхом встановлення норм і пр авил поведінки, а також створює механізми, спрямовані на забезпечення дотримання цих правил. Саморегулювання, разом із конкуренцією та іншими структурними ланками, формує інституціональне середовище ринку, є його складовою і, разом із тим, залежить від нього. Можна сказати що саморегулювання це один з інститутів ринкової форми організації економічних процесів.

Певною мірою цей інститут пов’язаний із реалізацією регулятивної функції ринку в конкретизованішій формі. Сам ринок регулює економічні процеси через дію власних сил конкуренції, які регламентують поведінку економічних агентів відповідно до формування кон’юнктури ринку на основі рівноважної ціни. Ринок примушує економічних агентів діяти так, а не інакше. Пр авила

гри для ринкових гравців установлює ринок, і вони однакові для всіх сегментів ринку.

При саморегулюванні економічні агенти стають активними складовими ринку, які виконують певні регулятивні функції. З цією метою створюються організаційні структури, за якими закріплюються ці функції і які виступають третьою стороною під час трансакційних дій.

Саморегулятивні норми не суперечать дер жавним регулятивним нормам, вони є легітимними і лише уточнюють та/або доповнюють формальні норми державного регулювання.

Економічне життя багатогранне, економічні процеси постійно розвиваються, виникають нові, часто непередбачені формальними правилами ситуації, а проблему конкретних взаємодій треба вирішувати, тому і створюються самими агентами відповідні структури. І якщо вони не суперечать чин ному законодавству, а розвиваються у правовому полі, то держава не втручається в дію економічних агентів. Агенти самі, через створені ними асоціації регулюють власні відносини. Самі асоціації доповнюють законодавчі норми кодексами ділової етики, здорового глузду, професійної порядності тощо. Прикладом доцільності дій саморегулювання є надання та здійснення певних послуг у рекламно му, туристичному бізнесі. Навряд чи можливо передбачити формальними нормами дію рекламних засобів доведення інформації до споживачів. Держава може виписати лише загальні положення, якими мусять керуватися представники рекламного бізнесу, а способи, методи та мистецтво доведення інформації до споживача розробляються відповідними агенціями.

Не кожна створена асоціація є організацією саморегуляцій. Часто створ юються об’єднання представників бізнесу для захисту або відстоювання своїх інтересів перед державними структурами або громадськістю через групи тиску.

Як приклад можна навести випадки створення груп тиску представниками малого й середнього бізнесу для захисту прав торгівлі на певній території, або об’єднання громадян певного регіону з метою запобігання діям організаціям, які нехт ують їх правами.

Разом із тим створення асоціації у формі територіальної громади, яка регламентує поведінку громадян на території їх проживання та вступає в ділові контакти з іншими агентами від імені членів асоціації, є саморегулювання.

Саморегулювальними структурами слід вважати такі, що перебирають на себе права їх учасників з приводу ро зроблення си-

стеми норм і правил ділової практики та контролюють дотримання цих правил, розробляють і запроваджують систему санкцій до членів організацій за порушення встановлених правил, формують власну процедуру вирішення спірних питань як всередині асоціації, так і за її межами.

Метою створення саморегулювальних структур є представництво і захист інтересів членів асоціацій у взаємо дії з державою, іншими організаціями та об’єднаннями.

В умовах системної трансформації, коли йде активний пошук раціональних форм господарювання і взаємодії бізнесу і держави, мусить існувати структура, яка відстоює інтереси бізнесу як в окремій сфері, так і взагалі. Державне регулювання економічного життя в умовах панування приватнокапіталістичних відносин сприймається бізнесовими колами як зовніш ні обмеження, і вони шляхом об’єднання власних сил намагаються отримати деякі конкурентні переваги для членів власних асоціацій. Організації саморегулювання в будь-якому випадку повинні забезпечувати деякі переваги і вигоди їх учасникам. Як правило, це зниження трансакційних витрат. На цьому слід зупинитись докладніше та теоретично обґрунтувати їх необхідність. При чина появи інституту саморегулювання пов’язана з існуванням трансакційних витрат щодо координації поведінки економічних агентів в умовах структурної невизначеності у ході прийняття рішень про використання ресурсів. Істотна невизначеність поведінки учасників ринкових операцій у процесі формування і становлення ринкової рівноваги не дає їм змоги гарантовано реалізувати взаємні вигоди від узгоджен их дій, навіть за відсутності конфліктів інтересів. Саморегулювання раціоналізує поведінку економічних агентів в умовах невизначеності.

Кожний економічний агент намагається максимізувати власний позитивний результат, проте в умовах структурної невизначеності та обмеженої раціональності цього досягти неможливо, навіть з тієї простої причини, що кожна людина може контролювати св ої дії, але наслідки цих дій їй непідконтрольні, це стосується і дій контрагентів щодо використання ресурсів.

Реалізація принципу обмеженої раціональності вимагає заміни принципу максимізації ефекту принципом його достатності. Це пояснюється тим, що економічні агенти приймають рішення про використання ресурсів самостійно, але величина їх вигід залежить від рішення ін ших економічних агентів. Виходячи з цього сумісні дії агентів дають змогу максимізувати їх сумарний при-

буток, який більший за автономний прибуток кожного агента. А якщо врахувати передумову обмеженості ресурсів і егоїстичність поведінки суб’єктів, то проблема оптимізації вирішується лише у разі кооперації, узгодженості дій, а додатковий виграш від цього можна розподілити між усіма учасниками кооперації, що можливо за наявності організації саморегулювання, до якої на правах членс тва входять учасники економічних взаємодій.

Для запобігання опортуністичній поведінці окремих членів організації створюються контролювальні структури, які здійснюють моніторинг за членами організації з відповідною винагородою або санкціями за результатами участі кожного суб’єкта у примноженні результату сумісних дій, тобто організації необхідний центральний агент з контролювальними функціями.

Для запобігання опортуністичним діям з бок у окремих членів організації саморегулювання в асоціації використовують принцип «погрози розірвання контракту», для чого створюються умови самоздійснювального контракту, коли у разі порушенні однією зі сторін умов друга сторона припиняє дію контракту. Тому контракт саморегулювання буде самоздійснювальним тоді, коли членство організації саморегулювання буде добровільним, а це пе редбачає, що вигоди від участі в організації будуть більшими за витрати, інакше членство в асоціації втрачає економічну доцільність.

Організація саморегулювання буде дієвою в тому разі, коли чітко виписані її функції і створені умови для їх реалізації.

Найважливішим із завдань організацій саморегулявання є створення умов для ефективної діяльності кожного з агентів об’єдна ння та захист інтересів своїх членів як корпоративного співтовариства перед дією будь-яких зовнішніх сил впливу, що заважають їх діяльності.

Самі організації саморегулювання можна певним чином класифікувати за принципами організації, ознакам та іншими критеріями.

За принципом об’єднання, в основі якого є сфера суспільних інтересів, можна вирізнити такі ф орми організацій: галузеві, у тому числі внутрігалузеві, міжгалузеві об’єднання за використанням однакових технологій просування товарів на ринок споживачів, а також за принципом обов’язковості й добровільності членства. Обов’язковість членства в певних асоціаціях може передбачатись законодавством. Так, існують об’єднання приватних нотаріусів, адвокатських колегій, учасників фондо вого ринку тощо. Можливе також обов’язкове членство у професійних асоціаціях, як-от: практикуючих лікарів, юристів тощо.

Обов’язковість членства в організаціях саморегулювання створює додатковий бар’єр на шляху входження до певного сегмента ринку, що тягне за собою монополізацію сфери.

Можна класифікувати організації саморегуляції і за іншими принципами та ознаками. Причини виникнення організацій можуть бути різними, водночас спосіб виникнення визначає подальший розвиток організації і умови її у спішного функціонування.

Саморегуляція бізнесу, як способу управління поведінкою економічних агентів під час укладання угод, має свої переваги, про що йшлося вище. Разом із тим у самій системі саморегулювання закладено низку можливих обмежень економічної ефективності сфер, де панують організації саморегуляцій. Сам факт створення організації з більш сприятливими умовами для ведення бізнес у для її членів створює загрозу обмеження конкуренції. В межах асоціацій встановлюються певні вимоги щодо ведення бізнесу, їм делегуються певні повноваження фірм — членів організації і координується їх господарська політика. Це стосується цінової політики та інформації щодо обсягу продажів у регіональному розрізі. З метою подолання цих недоліків держа ва створює відповідні структури, які регламентують поведінку економічних агентів в умовах інституту саморегуляції. Крім того загроза обмеження конкуренції виникає в тому разі, коли членство в організації саморегулювання є умовою ведення бізнесу.

Загалом організації саморегулювання являють собою досить ефективні структури ведення бізнесу у різних сферах економіки.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
6. КРИТЕРІЇ ЗАВЕРШЕНОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ ДЛЯ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ЕКОНОМІК
ВИСНОВКИ
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО СТАНУ СУСПІЛЬСТВА
2. ЦІЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)