Досліджуючи трансформаційні процеси на постсоціалістичному просторі і, зокрема, в Україні, вчені намагаються визначитись не тільки з рушійними силами трансформацій, їх закономірностями, характером суперечностей і механізмами й етапами їх розв’язання, а й критеріями завершеності перехідного періоду до капіталістичної економічної системи. Це має не тільки теоретичне, а й велике практи чне значення. Адже трансформаційні процеси здійснюються шляхом розроблення, прийняття та реалізації економічної політики, дієвість якої залежить від усвідомлення мети і завдань трансформацій, розуміння методів і способів їх вирішення.
Загальноприйнятною є теза про те, що перехідний період характеризується несталістю перебігу економічних процесів, їх нерівномірністю, нелінійністю та імовірнісним характером розвитку. В пере хідній економіці присутні елементи старої та нової системи, взаємодія між елементами яких досить складна й неоднозначна. Механізми трансформацій перебувають під впливом не тільки економічних, а й соціальних, політичних, національних чинників.
У зв’язку зі складнощами перебігу процесів у соціальноекономічних системах перехідного типу дуже важко визначитись з етапами та критеріями завершеності трансформаційного періоду. Зокрема, для розв’язання проблеми визначення етапу, стану та критеріїв сформованості економічної системи велике значення мають методологічні аспекти дослідження, а саме: пошук відповіді на запитання, які кі лькісні й якісні зміни повинні відбутись у системі, аби можна було вважати їх достатніми для визначення певного стану системи.
Найпростішим і зрозумілішим є так званий кількісний підхід, в основі якого лежить логіка економічних реформувань. Зважаючи на те, що системна трансформація здійснювалася шляхом реформування, а реформування є доцільним лише за умови поліпшення стану еконо мічної системи, що відбивається у відповідних економічних показниках, головним з яких є виробництво ВВП, перехідний період системи слід вважати закінченим тоді, коли обсяг ВВП досягне рівня дореформеного і стане на шлях зростання. Цей підхід є простим, але непридатним для України. Поперше, реформування відбулося з пору шенням логіки управління розвитком економічної системи. Сама економічна система була не реформована, а зруйнована. Розвиток продуктивних сил було не тільки загальмовано, а й зруйновано шляхом тотального пограбування національного багатства. За деякими даними обсяг ВВП на кінець 90-х років ХХ ст. становив одну третину від обсягу 1990 р. Тому для досягнення д ореформеного рівня ВВП знадобиться досить багато часу навіть за найсприятливіших умов економічного розвитку, які важко створити за панівного у суспільстві стану політичної нестабільності. По-друге, кількісні показники ВВП за недосконалої, а то й не раціональної структури суспільного виробництва, не відображають реального стану економічної системи з точки зору відповідності об сягу ВВП і забезпечення життєвого рівня населення. А саме поліпшення умов життєзабезпечення людей є метою трансформацій.
Можна сказати, що перехід завершується тоді, коли запроваджені в життя основні базові конструкції нової системи, а сама система функціонує на принципово нових засадах і повернення до старої системи неможливе. Згідно з такими критеріями мож на стверджувати, що перехідний період завершився, оскільки в економіці України: панує приватнокапіталістична форма власності у різноманітних її різновидах; управління економічними процесами здійснюється на основі ринкових механізмів, коли економічні суб’єкти приймають рішення, керуючись кон’юнктурою ринку і
принципом максимізації прибутку; сформувались важелі державного макроекономічного впливу на поведінку суб’єктів господарювання; ресурси розподіляються на альтернативній основі щодо їх використання; можна сказати, що в країні існує система інститутів, які забезпечують функціонування економіки на приватнокапіталістичних засадах.
Разом із тим, процеси створення умов для ефективного функціонування цієї економічн ої системи та підпорядкованості її розвитку життєзабезпеченню населення ще перебувають у стані інституціональної структуризації. Тому можна стверджувати, що економіка України подолала перехідний період і перебуває на етапі постсоціалістичних трансформацій, на якому відбувається запровадження правових, соціальних, політичних, навіть етичних інститутів відповідно до вимог сформованих фундаментальних економічних інститутів приватнокап італістичної системи.
Постсоціалістичні трансформації вирішують проблему демократизації суспільства, завдяки чому мають бути створені можливості запуску економічного двигуна на його повну потенційну потужність, що передбачає виробництво конкурентоспроможних товарів, підвищення ефективності виробництва до рівня вимог світових стандартів. Водночас постсоціалістична трансформація — це процес формування принципів взаємодії економічних агентів на основі міні мізації опортуністичних дій. Становлення нової системи визначається завершенністю революційних соціально-економічних якісних змін і перетворень, у результаті яких виникає стабільна самовідтворювальна економічна система з власною дієвою і демократичною економічною й політичною владою і відповідними їй інститутами. Процес завершеності системної постсоціалістичної трансформації визначається також упровадженням у життя вимог інституту соц іальної справедливості разом із підтриманням високого рівня економічної ефективності.
Економічні системи постійно революціонізуються під впливом чинників ендогенного та екзогенного характеру, а тому трансформаційні процеси, як механізми пристосування системи до зміни умов її розвитку в напрямі підвищення рівня життєзабезпечення населення, будуть існувати завжди.
