Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО СТАНУ СУСПІЛЬСТВА


< Попередня  Змiст  Наступна >

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО СТАНУ СУСПІЛЬСТВА


6

1. Економічна політика як об’єктивна потреба відображення інтересів суб’єктів економічної діяльності.

2. Цілі економічної політики та їх класифікація.

3 Концептуальні моделі переходу до ринкової системи господарювання.

1. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЯК ОБ’ЄКТИВНА ПОТРЕБА ВІДОБРАЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Нове суспільство диктує нові, більш високі вимоги до економічного зростання, його змісту і до якості самої економічної політики. Це зумовлено багатьма обставинами і передусім тим, що його зародження пов’язано з багатьма змінами у змісті функцій держави, яка висуває свої вимоги до економічної політики.

В. Ойксен розумів під економічною політикою сукупність державних заходів впливу на економічні процеси.

Кейнсіанці вбачають в економічній політиці вираження загаль-ної волі суспільства через державне регулювання, яке впливає на такі незалежні зміни, як схильність до споживання, гранична ефективність капіталу і норма відсотка, а через них на зайнятість і національний дохід. Представники даної школи віддають перевагу грошово-кредитній і под атковій формі економічної політики.

Е. Аткінсон і Д. Стігліц схиляються до ототожнення економічної політики з економічною діяльністю уряду і його взаємозв’язками із соціальними об’єктами. Економічна політика — це прийняття рішень з приводу державних витрат, визначення логіки і критеріїв дій уряду.

Представники Лондонської економічної школи у словнику Макміллана визначають політику як по ведінку держави стосовно до економіки, де домінантною метою виступає необхідний рівень добробуту, який вимірюється через кількісні макропоказники у певних конкретних умовах. Із вище перелічених визначень аксіомою є загальне положення про те, що економічна політика покликана виражати інтереси і підвищувати добробут населення. Зрозуміло, що діючи в економічній сфері, політики керуються програ мою добробуту, але разом з тим вони орієнтуються на так званого «середнього виборця», на виробника як організатора виробництва, менеджера, лікаря, чиновника. Адже саме цей прошарок населення у концентрованому вигляді відображає інтереси і можливості економічного зростання.

Основне призначення економічної політики, як домінуючої складової загальнодержавної політики, полягає у створенні умов для досягнення найбільш значущих на дано му історичному етапі розвитку суспільних цінностей.

Нормативні правові функції держави, розроблені на основі фундаментальних теоретикометодологічних засад, формують довготермінові та поточні цілі, визначальні принципи й інструменти економічної політики, які реалізуються владою. Історія економічної політики тісно пов’язана з історією формування і появи класів, а також будь-якої держави. Відповідно, неза лежно від типу економічної системи, головним суб’єктом економічної політики є держава, іншими суб’єктами є політичні, державні та громадські організації, трудові колективи, громадяни. Тому економічна політика по своїй сутності є державна економічна політика — як комплекс економічних цілей і заходів держави щодо управління народним господарством, спрямованих на вирішення довготермінових (стратегічн их) та короткотермінових (тактичних) завдань відповідно до інтересів країни або окремих класів і соціальних груп.

Ефективність економічної політики повинна базуватися на теоретико-методологічних засадах економічної теорії на основі пізнаних економічних законів, потреб, інтересів суспільства.

Економічні закони ринкової економіки можна визначити як об’єктивні, незалежні від бажань окремої людини та цілого суспільства важелі регулювання соціально-економічних процесів, їх характеру та спрямування з позиції динамічного розвитку в разі п ізнання та ефективного використання вимог цих законів, або руйнування, деградації в разі нерозуміння, або небажання політиками врахувати ці вимоги у своїй практичній діяльності.

Механізм дії економічних законів у ринковій економіці — це певна система об’єктивних економічних форм і процесів, які відбивають найстійкіші та найсуттєвіші причиннонаслідкові зв’язки, що охоплюють поле діяльно сті даного закону, або вимоги з боку закону до форм організації господарської діяльності як окремими виробниками, так і суспільством загалом. Пізнання механізму дії економічного закону насамперед важливе з позиції усвідомлення того факту, що причинно-наслідкові зв’язки між діями суб’єктів господарської діяльності та очікуваними результатами за даних конкретних умов складатиму ться тільки так і не інакше, розвиток відбуватиметься лише у заданому напрямі.

Механізм же використання економічних законів передбачає підсвідомий або свідомий рух окремого суб’єкта економічної діяльності в напрямі та межах, визначених вимогами ринкових законів, пошук найефективніших форм і методів господарювання, які б відповідали цим умовам й інтересам суб’єктів ринку.

Роз уміння вимог об’єктивних економічних законів дозволяє гармонізувати та реалізувати всі ланки системи: потреби й інтереси суб’єкта економічної діяльності — система стимулів та антистимулів — бажані й очікувані результати економічної діяльності — реалізація вимог економічних законів — можливість динамічного просування по вихідній усього суспільства.

Домінування в економічній системі тієї чи іншої форми ринкових від носин визначає поле, можливості та межі вільної дії прояву і реалізації економічних законів. Але парадоксальність ситуації полягає в тому, що саме завдяки реалізації причинно-наслідкових зв’язків цих законів у процесі поступального розвитку ринкової системи поле та можливості їх вільної дії значно скорочуються, породжуючи складну низку економічних і соціальних потрясінь. Розв’язати їх, надавши но вого дихання економічній системі, можна лише завдяки активному втручанню держави в соціально-економічні відносини на основі формування та проведення активної економічної політики. Таким чином, існує певний водорозділ у функціонуванні ринкових відносин і системи в цілому, коли вона не здатна динамічно розвиватися в автоматичному режимі і потребує підключення ще одно го регулятора — держави.

Реалії світового економічного розвитку першої половини ХХ ст. прискорили процес формування найбільш завершеної теорії державного втручання в економічні відносини на макрорівні. Вагомий внесок у формування цієї теорії зробив Дж. Кейнс у своїх знаменитих працях «Кінець вільного підприємництва» (1926) та «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936).

Основу кейнсіанської концепції макроеконо мічної політики становила ідея поєднання бюджетного регулювання з грошово-кредитною політикою, де саме державний бюджет використовується як найважливіший інструмент економічної політики.

Ефективний попит, який розпадається на нагромадження та споживання, на думку Дж. Кейнса, має стимулювати держава через здешевлення кредиту (знижуючи норми відсотка), збільшення державних витрат, вплив на зростання споживчого попиту. В результа ті реалізації такої економічної політики виникав дефіцит державного бюджету, утворювався ефект розширення сукупного попиту, відбувалося зростання реальних темпів виробництва.

Значну увагу Дж. Кейнс приділив також проблемі встановлення рівноваги між попитом і пропозицією у сфері зайнятості. Держава, на його думку, має регулювати це співвідношення, запобігати зростанню безробіття до масштабів, які можуть бу ти загрозливими для економічної системи. Значною мірою рівень зайнятості залежить від обсягу інвестицій. Відповідно держава повинна стимулювати інвестування через бюджетно-фінансову та грошово-кредитну політику.

За визначенням Кейнса, міра втручання держави в економічну політику на макроекономічному рівні визначається та обмежується потребами формування системи економічних важелів, за допомогою яких повинні відтворюватись рівні умо ви діяльності для всіх учасників економічних відносин, спонукальні мотиви до економічного зростання, конкурентної боротьби.

Практична реалізація кейнсіанської теорії втручання держави в регулювання економічних відносин лягла в основу так званого «нового курсу» президента США Д. Рузвельта в період Рекомендації Дж. Кейнса стали підґрунтям економічної політики більшості розвинутих країн світу у 50—70 рр. минулого століття. Це послабило глибину економічних криз, посилило стабільність ринкової економічної системи.

Позитивному вирішенню проблеми досягнення необхідної рівноваги в економіці сприяли запропоновані лівокейнсіанцями (Дж. Робінсон та ін.) рекомендації, пов’язані з перерозподілом національного доходу в інтересах збіднілих прошарків населення, упрова дженням національного планування тощо. Однак реалізація рекомендацій лівокейнсіанців в економічне життя в 1970-ті роки збіглася зі структурною економічною кризою. Це призвело до посилення нерівноваги на ринку робочої сили, поглиблення диспропорцій в економічних процесах.

Усе це зумовило переоцінку ролі державного регулювання і посилення неокласичного напряму економічної теорії, зокрема монетаристської школи, очолюваної М. Фрід меном.

Представники цієї школи основну увагу концентрували на антиінфляційних заходах в економічній політиці. Головною причиною економічної нестабільності вони вважали надмірне втручання держави в економіку і особливо стимулювання попиту, що призводило до порушення економічних законів грошового обігу. Концепція відкидала можливість використання грошової політики для фінансування бюджетного дефіциту, якщо цей дефіцит приз водить до таких коливань грошової маси, які перевищують реальний темп економічного зростання.

Ці ідеї активно використовували в економічній політиці уряди США, Великої Британії, інших країн. Але кризові явища 1980—1982 рр. і тривалі застійні процеси в післякризовий період засвідчили неефективність рекомендацій представників монетаристської школи.

Початок 1990-х років ознаменувався переоцінкою ролі державного регулювання соціальноекономі чних процесів у країнах Заходу.

У трансформаційній економіці держава є центральною, але не головною інституціональнополітичною ланкою. Її центризм пов’язаний з концентрацією на собі всіх основних суперечностей інституціональної системи трансформаційної економіки. Держава є, передусім, центром, де відбувається процес розв’язання цих соціально-економічних суперечностей.

Соціально-економічна природа держави в тра нсформаційній економіці поєднує в собі три основні якості: перша пов’язана з управлінням державною економікою; друга — випливає з того, що держава є центральним інститутом, який формує правила поведінки суб’єктів економічних відносин у ринковій економіці; третя — формується із зародженням соціальної економіки, коли держава як інститут повинна координувати демократичне регулювання і програмування еконо мічного життя в суспільстві.

Першу якість держави, як бюрократичного центру управління державною економікою, більше можна віднести до минулого державного устрою. Він залишається актуальним і до сьогодні тією мірою, якою зберігається система «номенклатурного капіталізму».

Економічна політика нашої держави щодо контролю та регулювання соціальноекономічних процесів сьогодні вирізняється створенням значних адміністративних бар’єрів для еконо мічної діяльності суб’єктів господарювання, а також украй низькою ефективністю реального контролю з боку державних структур. Найважливішим напрямом подолання такого характеру державного регулювання в Україні є розвиток демократичних функцій в управлінні, підпорядкованих широким верствам населення.

Аналіз формування економічної політики перехідного періоду в Україні на початку 90-х років минулого століття пов’язу ється із проголошенням її суверенітету та незалежності. В період формування нашої державності вже існував позитивний досвід трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову економічну систему в інших посткомуністичних країнах із чітко визначеною стратегічною метою економічної політики щодо си-стемних перетворень у суспільстві.

Перший період формування національної концепції соціально-економічного розвитку (1991—1

992 рр.) виявив неготовність та неспроможність більшості політиків і науковців країни адекватно зреагувати на потреби, викликані її новим станом розвитку. В аналогічній ситуації опинились і західні політики та професійні совітологи, які були неспроможні спрогнозувати подібний розвиток подій.

Проголошення незалежної держави вимагало якісно нової парадигми, тобто вихідної концептуальної системи, моделі постановки проблем, ме тодів їх розв’язання, нової орієнтації у дослідженнях проблем соціально-економічного розвитку, що, у свою чергу, вимагало часу для накопичення необхідної інформації, її осмислення та формування перших рекомендацій для політиків та урядовців.

Однак, на жаль, перша програма уряду України за назвою «Програма економічних реформ і політики України», яка була затверджена Кабінетом Міністрів Украї подання Міжнародному валютному фонду, не відповідала вищевказаним критеріям. Це була значною мірою декларативна Програма абстрактних намірів, автори якої не розуміли глибини необхідних глобальних перетворень на економічному просторі в державі. А найголовніше, що в Програмі у центр економічних трансформацій не була висунута людина як основний суб’єкт і об’єкт реформ в Україні, що стало першим кроком до розвитку соціальної напруги у перехідно му суспільстві молодої держави.

Ще за тих часів відомий український економіст, політик В. К. Черняк підкреслював, що «для того щоб реформи зрушили з місця, їх треба зав’язати на інтерес — робітників, директорів, підприємців, банкірів, урядовців. Опора на окремі економічні інтереси, інструменти ефекту не дасть».

Ф. Гегель справедливо стверджував, що взаємодія інтере-сі в виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку суспільства, найближчий погляд на історію переконує нас в тому, що дії людей випливають з їхніх потреб, пристрастей, інтересів.

Перші економіко-теоретичні розробки і дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, які лягли в основу концептуальних рекомендацій майбутніх реформаторських економічних програм, з’явилися у 1994—1995 рр. як об’єктивна потреба нової рефо рматорської економічної політики. Істотними їх доповненням стали матеріали міжнародної наукової конференції «Суспільства у процесі трансформацій: досвід ринкових реформ для України», яка відбулася 19—21 жовтня 1994 р. у Києві за участю відомих учених — теоретиків та практиків — з реформування перехідного суспільства.

Найдокладнішими з позиції методології ринкових реформ, її основних етапів і можл ивих варіантів наслідків можна вважати дві доповіді Л. Бальцеровича — основного ідеолога, конструктора економічних реформ у Польщі. Він підкреслював, що особливе значення для переходу до ринкових економік мають такі умови: 1

— макроекономічна ситуація; 2

— економічна система; 3 — структура реальної економіки; 4

— чистий зовнішній борг; 5 — рівень людського капіталу.

Серед методологічних особливостей, які можуть сприяти забезпеченню ринкових р еформ у посткомуністичних країнах, польський економіст першочерговими назвав такі: визначення максимальної швидкості трансформаційних економічних процесів до мінімального терміну; взаємозв’язок швидкості економічних чи структурних перетворень та чинника внутрішніх людських обмежень; взаємозв’язаність у часі етапів реформ; визначення оптимуму впливу специфічного та загального у формуванні мети, стратегії етапів та інструментів реформування націонал ьної економічної системи, а також ролі держави у здійсненні реформ. Особливо наголошувалося на проблемі соціальної ціни реформування економіки, під якою розуміються комплекс негативних явищ цього радикального трансформаційного процесу. Мінімізувати ці явища у ході реалізації соціальної економічної політики перехідного періоду можливо лише у разі ефективного поєднання автоматичних регуляторів трансформаційних змін із вкрай зростаючими потре бами усього суспільства і кожної окремої людини — головного суб’єкта господарської діяльності. В умовах перехідного періоду, коли розширюються масштаби поляризації доходів різних соціальних верств і груп населення, лише гроші не можуть забезпечити включення в механізми еко-номічного зростання людського, соціального і політичного капіталу. Необхідно використати найоптимальніші комплексні механізми соціального впли ву на прискорення трансформаційних процесів в економіці України. Але побажання прихильника концепції швидкісних трансформаційних процесів так і не були реалізовані політичними силами нашої каїни, незважаючи на те, що становлення держави, її економічної політики відбувалося за існування позитивного досвіду трансформації командноадміністративної системи в економічну систему ринкового типу в інших країнах.

Негативний, гальмуючи й хід трансформаційних процесів у суспільстві на перехідному етапі говорить про те, що у процесі економічного розвитку поза полем зору залишився досить важливий і визначальний чинник — стан свідомості суб’єктів економічної діяльності в суспільстві.

На жаль у проведенні економічних трансформацій основна увага традиційно приділялась і приділяється матеріальним чинникам. Подібний стан справ був характерний як дл я радянського планово-адміністративного, так і для українського перехідного періоду. Разом з тим, історичний досвід показує, що ігнорування стану, в якому перебуває суспільна свідомість і сформовані в ній стійкі тенденції, може призупинити або повністю заблокувати економічний розвиток.

Взаємовідносини із суспільною свідомістю, в які вступають суб’єкти економічної діяльн ості у процесі матеріального виробництва, перетворюють їх в об’єкт дослідження, який значно складніший, ніж фізичні й хімічні процеси у виробничо-технічній діяльності. Трансформаційні процеси не потрібно безоглядно прискорювати. Якими б не були зміни в матеріальних відносинах, врешті-решт вони корегуються свідомістю суб’єктів економічної діяльності в суспільстві. Буття і свідомість взаємодіють за допомогою суспільних інститутів, включаючи право і державу, а це якраз ігнорувалося ідеологами економічної реформи в Україні. Перехід до ринку без базових структур (інститутів) суспільного відтворення і державного регулювання з неминучістю мав призвести (і, на жаль, призвів) до створення дикого капіталізму, з його негативними на-слідками. Це є результа том ігнорування мав економічної теорії і передусім її сучасного напряму — інституціоналізму. Згідно з даною теорією поведінка суб’єктів економічної діяльності, динаміка економічного зростання, функціонування ринкових і адміністративних механізмів, управління «трансакціями» — все це залежить від діючих у суспільстві інститутів, основне призначення і зміст функціонування яких полягає у взаємовідносинах між людьми. Розвиток і ус кладнення соціально-економічних відносин у період трансформації суспільства мають здійснюватися разом з еволюцією інститутів. Ігнорування їх ролі, так само як і інституціональних змін, вже на початковому етапі веде до невдач у здійсненні реформ.

Кінцеві результати в економічній діяльності визначаються ефективністю функціонування органів державної влади, якістю законодавства, а також правозастосовувальною практи кою і змі-стом десятків мільйонів окремих господарських операцій на мікрорівні. Їх якісний зміст реалізується безпосередніми суб’єктами господарської діяльності. При цьому йдеться не про абстрактних юридичних осіб, як це прийнято, а про конкретних громадян — власників підприємств, фірм, менеджерів цих підприємств, рядових працівників тощо.

У своїй діяльності суб’єкти господарювання керуються не тільк и економічними інтересами різного рівня і відповідною системою правових норм, але також відповідно особистому й колективному і корпоративному світогляду. Тому економічні наслідки їх дій залежать не тільки від професіональної підготовки, а й від усієї сукупності поглядів і переконань.

Саме тому для забезпечення стабільного економічного зро-стання в період трансформації суспільства потрібно врахувати світогляд суб’єк тів економічної діяльності, включаючи моральні якості. Відсутність останніх створює і створюватиме перепони на шляху до проведення трансформацій у суспільстві через наявність корупції, податкових і митних правопорушень, виробництва неякісної і фальшивої продукції та ін.

На початку трансформацій, одержавши свободу економіч-ної діяльності, переважна частина українського суспільства в ус іх соціальних групах спрямувала свої зусилля на одержання одночасної матеріальної вигоди, особливо не замислюючись про наслідки власних дій. Така система відносин між суб’єктами господарської діяльності, яка базується виключно на пріоритеті особистих інтересів і запереченні суспільних, з цинічною зневагою принципів єднання прав і обов’язків, відмовою від морально-етичних норм, розділяє економ ічну систему суспільства на окремі конфліктуючі сектори домашніх і корпоративних господарств, де кожний проти всіх і всі — проти кожного.

Вбачається, що подальша трансформація українського суспільства супроводжуватиметься пошуком загальнонаціональної мети, що вирішить проблему об’єднання всіх суб’єктів господарської діяльності у громадське суспільство, яке зможе формувати й відстоювати свої права і інте реси в соціально-економічній сфері.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3. КОНЦЕПТУАЛЬНІ МОДЕЛІ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКОВОЇ СИСТЕМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
2. РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ — ОСНОВА ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ВЗАЄМОДІЇ РІЗНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УКЛАДІВ У ЗМІШАНІЙ ЕКОНОМІЦІ
3. ПРИВАТИЗАЦІЯ: ЇЇ ШЛЯХИ, ЕТАПИ, СУПЕРЕЧНОСТІ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)