Экономический анализ образования как общественного феномена предусматривает необходимость выяснения того, что же продуцируется сферой образования и какие свойства этих результатов. Наиболее обобщенным определением услуги образования может быть то, что в сфере образования продуцируются специфические блага. Также услугам, которые предоставляют учебные заведения, присущи, в некоторой степени, черты финансовой услуги. Economic analysis of education as pub-lic phenomenon foresees the necessary to find out, what properties of these re-sults are. More general definition of edu-cational servises can be specific goods wich product in this sphere. Services which give educational institutions have features of finansial servise.
130 змін, безумовно, є позитивним моментом для розвитку економіки України в умовах переходу до ринку, адже в зарубіжних країнах здійсненя бюджетного аудиту вже довело свою дієвість.
Дослідженню питання послуг, що надаються закладами освіти, до цього часу не приділялось належної уваги в дослідженнях науковців. На жаль, на сьогодні є мало робіт, в яких аналізуються процеси становлення та розвитку сучасних ефективних форм організації відносин споживачів та виробників освітніх послуг, управління їхньою діяльністю. В цьому зв’язку формулювання визначення «освітня послуга», на наше переконання, дозволить перевести стихійний розвиток окремих навчальних закладів у науково керований, підвищить їх конкуренто-спроможність на ринку освітніх послуг і тим самим на високому якісному рівні реалізувати завдання державної політики щодо задоволення освітніх потреб громадян України.
Традиційно в народному господарстві виділялися дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництва. Так, довгий час вважалося, що праця в сфері освіти є непродуктивною, тобто не створює ніякого «продукту». Практично освіта, культура, охорона здоров’я та інші галузі соціально-гуманітарної сфери виводилися за межі суспільного виробництва. Проте, у цих галузях також виробляються споживчі вартості, в зв’язку з чим поняття «виробництво» повинно поширюватися і на цю сферу народного господарства.
Економічний аналіз освіти, як суспільного феномену, передбачає необхідність з’ясування того, що ж продукується галуззю освіти та які властивості цих результатів. Особливості самого продукту діяльності завжди, як у зародку, несуть у собі й особливості способу їх виробництва. Результатом освітньої діяльності є не конкретні матеріальні, а специфічні суспільні блага.
На наш погляд, при визначенні поняття «освітня послуга» потрібно розглянути такий логічний ланцюг: освіта — суспільні блага — послуги.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями [1]. Є всі підстави стверджувати, що освіта приносить людям користь, а ще Платон розглядав: те, що приносить користь, є благо. На думку А. Маршалла, благо — бажана річ, яка задовольняє потреби людини. Економічна енциклопедія трактує благо наступним чином: благо — це матеріальні та нематеріальні цінності, що приносять людям користь, задоволення, радість тощо [2, с. 111]. Отже, на нашу думку доцільно трактувати освіту як благо, точніше,
Що ж являє собою послуга? Відповідно до економічної енциклопедії: «послуга — особлива споживча вартість процесу праці виражена в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу й суспільства» [3, с. 7].
Також можна сказати, що послуга — такий вид праці, при якому виробництво корисного ефекта співпадає в часі з його споживанням [4, с. 13].
Продукт, як результат доцільної діяльності людей, виступає у формі корисної речі, або корисного ефекту (послуги). Що ж є результатом освітньої діяльності? Освіта належить до сфери послуг, призначенням якої в суспільстві є надання специфічних послуг для передачі і засвоєння знань та навичок. Результатом освіти можна вважати той корисний ефект, який породжений діяльністю працівників цієї галузі. Отже, найбільш узагальненим визначенням продукту освіти може бути те, що у сфері освіти продукуються такі специфічні блага, як освітні послуги. Можна допустити, що освітні послуги являють собою здійснення різноманітної (педагогічної, виховної, наукової) діяльності працівниками сфери освіти з метою задоволення потреб окремих людей та всього суспільства в отриманні знань та інформації, засвоєнні певних навичок та умінь [5, с. 19].
З усього зазначеного вище можна зробити висновок, що освітня послуга — це специфічне суспільне благо, яке забезпечує в процесі навчання розвиток таланту, розумових здібностей, високих моральних якостей людини та задовольняє потребу збагачення інтелектуального, творчого потенціалу народу та підвищення його освітнього рівня з подальшим забезпеченням народного господарства кваліфікованими фахівцями. Такі галузі, як освіта, створюють продукт і надають послуги, що мають свою вартість і споживну вартість. Результати діяльності працівників цієї сфери проявляються не у безпосередньому збільшенні матеріальних продуктів.
Ці сфери, в тому числі і освіта, значною мірою впливають на підвищення ефективності матеріального виробництва, створення умов і засобів вдосконалення технічного потенціалу виробництва, зміцнення та розвитку людського фактору. Саме тому освіта як сфера суспільної діяльності не розглядається більше науковцями як не-
як суспільне благо, оскільки суспільні, або соціальні, блага — різновидність благ, які характеризуються спільним використанням їх різними суб’єктами діяльності. В умовах соціальної ринкової економіки вони виступають як певні види товарів і послуг, які надаються державою задля задоволення потреб всього населення чи більшої його частини. Можна сказати, що послуги виступають як форма реалізації суспільних благ на практиці.
Своєрідно проявляються в сфері освіти закони ринкового господарства: закон попиту та пропозиції, закон вартості та ін. Оскільки освіта переважно є безоплатною, попит на освітні послуги зазвичай не визначається в повній мірі платоспроможним попитом споживача. Економічні категорії в галузі освіти також виявляються по-особливому. Незвичайною тут є праця і її компоненти, продукт праці, освітні послуги з їх особливою корисністю. Основним різновидом власності виступає інтелектуальна власність. Своєрідно виражаються і такі загальноекономічні категорії, як послуга, її ціна, заробітна плата, господарський механізм тощо.
Ринок освітніх послуг являє собою сферу, або систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу освітніх послуг. Для цього виду ринку, як і для інших, обов’язкові три компоненти: покупець, продавець і послуга. Кожен з них пов’язаний з категоріями попиту, пропозиції і ціни. За своєрідністю реалізованої послуги цей ринок безпосередньо відноситься до ринку послуг, але тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими видами ринку: робочої сили, інформації, товарів тощо.
Освітні послуги розглядаються як важливі і самобутні економічні блага, споживчі вартості, які створюються педагогічними працівниками. На їх виробництво витрачається жива праця працівників освіти і матеріальні ресурси, що поставляються з промисловості й інших галузей.
Деякі економісти вважають, що розподіл освітніх послуг на «платні» і «безкоштовні» (точніше частково безкоштовні), з погляду економічної теорії, є некоректним. Дійсно, безкоштовними освітніми послуги є лише для частини безпосередніх споживачів: учнів, студентів. В той же час суспільству, підприємствам і навчальним закладам так звані «безкоштовні» послуги виступають як вартість, яка повинна оплачуватися на визначеному рівні в грошовій формі.
Справа представляється у вигляді одностороннього акту обміну діяльністю: викладачі передають знання і формують уміння, а учні або студенти споживають її без всякого еквівалента, оскільки іноді зовсім нічого не платять за послуги. Ілюзія про нетоварний, невартісний характер послуг працівників освіти посилюється видимістю збігу в просторі і в часі активів виробництва і споживання цих послуг. Насправді ці процеси не збігаються. Адже споживання освітньої послуги не обмежується часом її одержання.
продуктивна. Вона є частиною невиробничої сфери в тому сенсі, що в ній не створюються матеріальні блага чи послуги, але результати освітньої діяльності виявляються у зростанні продуктивності інших економічних та соціальних сфер.
Специфічність освітньої послуги полягає ще й в тому, що їм притамані риси фінансової послуги. Адже «фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів» [6]. Якщо тут розглядати платне навчання, то маємо: один суб’єкт витрачає фінансові активи в інтересах третіх осіб, тобто, наприклад підприємство платить за навчання студентів, які в подальшому будуть працювати на цьому підприємстві, і як наслідок збільшувати прибуток цього підприємства (для багатьох підприємств потрібні висококласні спеціалісти з відповідними знаннями).
Підводячи підсумок, можна сказати, що освіта є специфічною галуззю, де виробляється специфічне суспільне благо. Освіта значною мірою впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва, створення умов і засобів вдосконалення технічного потенціалу виробництва, зміцнення та розвитку людського фактору. Вона є частиною сфери нематеріального виробництва в тому сенсі, що в ній не створюються матеріальні блага, але результати освітньої діяльності виявляються у зростанні продуктивності інших економічних та соціальних сфер.
Література:
1. Закон України «Про освіту» // ЛІГА БізнесІнформ.
2. Економічна енциклопедія: Т. 1 // Ред. кол. С. В. Мочерний та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 864 с.
3. Пол А. Самуэльсон, Вильям Д. Нордхаус. Экономика: Пер. с англ. — М.: Бином, лаборатория базовых знаний, 1997. — 800 с.
4. Румянцев А. П., Коваленко Ю. О. Міжнародна торгівля послугами: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 112 с.
5. Каленюк І. С. Економіка освіти: Навчальний посібник. — К.: Знання України, 2003. — 316 с.
6. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» // ЛІГА БізнесІнформ.
7. Економічний словник-довідник // За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна, 1995. — 368 с.
8. Словарь по экономике: Пер. с англ. / Под ред П. А. Ватника. — СПб.: Экономическая школа, 2004. — 752 с.
9. Економічна енциклопедія: Т. 3 / Ред. кол. С. В. Мочерний та ін. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 848 с.
Стаття надійшла до редакції 16 січня 2006 р.
Криворізького економічного інституту КНЕУ імені Вадима Гетьмана
