ОСНОВНІ ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЇХ РОЛЬ У ВІДТВОРЕННІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ

Визначено необхідність уточнення економічної сутності інвестицій з метою вдосконалення методики обліку і контролю інвестиційних процесів, формування статистичної інформації щодо обсягу інвестицій. Обґрунтовано взаємозв’язок визначання сутності інвестицій зі збільшенням власного або позикового капіталу суб’єкта підприємницької діяльності. Запропоновано проведення розмежування обліку інвестицій, що здійснюються на мікро- та макрорівні, а також інвестування грошовими коштами або реальними засобами.

Ключові слова: інвестиції, власний та позиковий капітал, грошові кошти.

Поняття «інвестиції» в даний час стало надто часто використовуватися, проте у багатьох воно асоціюється з придбанням автомобілів, будинку і в гіршому випадку

— акцій прибуткового підприємства.

Нинішнє розмаїття визначення терміна «інвестиції» в сучасній українській і зарубіжній літературі значною мірою зумовлено широтою суттєвих граней цієї складної економічної категорії.

З’ясуванню економічної сутності інвестицій, їх класифікації та значенню в економіці країни присвячено наукові дослідження таких закордонних, і вітчизняних економістів, як: І. А. Бланк, П. Л. Виленский, Н. В. Ковтун, Я. Д. Крупка, В. Н. Лівшиць, Т. В. Майорова, М. Марковіц, А. А. Пересада, С. А. Смоляк, В. Шарп та багатьох інших.

Проте дані дослідження не спрямовані на уточнення окремих визначень з метою вдосконалення методики обліку і контролю інвестиційних процесів та усунення можливих конфліктних ситуацій між інвестором і суб’єктом вкладення інвестицій. Тому питання відокремлення видів і форм інвестицій для цілей обліку, аналізу та контролю є актуальними і потребують уточнень.

Метою статті є обґрунтування визнання інвестицій та їх видів з метою вдосконалення формування та використання облікової інформації щодо інвестиційних процесів.

Так, Т. В. Майорова визначає інвестування як окрему науку, започатковану в першій половині 50-х років, коли у своїх роботах заклала основи сучасної теорії інвестиційного портфеля. Автор схиляється до думки, що інвестиції — це складне та змістовне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення [1, с. 8—11].

Найтиповіша неточність багатьох визначень «інвестицій» у тому, що будь-яке вкладання фінансових коштів досить часто не пов’язане з досягненням інвестиційних цілей суб’єктів їх здійснення [2, с. 13—15]. © М. І. Бондар, 2006 Оцінюючи наведені визначення «інвестицій» у законодавчих та нормативних документах, слід відмітити, що в Україні немає не тільки єдиного трактування вказаного терміна, а навіть й однозначного підходу до самого визнання інвестицій [3, 4]. Оскільки інвестиції досить часто інтерпретують як «витрати».

На нашу думку, є неточним і віднесення до одного з видів інвестицій витрат на придбання необоротних активів. Придбання активів як оборотних, так і необоротних є процесом здійснення господарської діяльності, забезпечення основних господарських процесів. Якщо ж розглядати основні господарські процеси (постачання, виробництво, збут), то слід говорити про неоднозначне значення необоротних та оборотних коштів у суб’єктів підприємництва різних галузей і видів діяльності, проте од нозначно не потрібно зменшувати роль оборотних коштів у кінцевому результаті — отриманні економічної вигоди.

Розглядаючи сутність інвестицій у попередніх дослідженнях, ми дійшли висновку, що в широкому розумінні інвестиції повинні розглядатися як грошові, майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою створення або поповнення капіталу для досягнення загальної мети створення підприємства [5]. Тобто процес інвестування має відображатися в зміні величини капіталу, а процес переведення оборотних коштів у необоротні — це лише зміна структури активів (А – Сума = А + Сума), і жодного вкладення та зміни розміру капіталу (як власного, так і позикового) тут не передбачено.

На нашу думку, інвестиції можуть бути капітальними, але тільки в тому разі, коли підприємство створюватиме інвестиційний фонд підприємства на поповнення активів підприємства, і одним із таких поповнень можуть бути капітальні інвестиції. Капітальне інвестування розглядатиметься як реінвестування, коли інвестиції спрямовані за цільовим призначенням з метою поповнення необоротних активів. Такий підхід передбачає не «проїдання» прибутку, а саме примноження капіталу в частині реальних об’єктів інвестування.

У своїй монографії Н. В. Ковтун обґрунтовує необхідність поділу інвестицій для цілей статистичних досліджень на:

1) реальні інвестиції;

2) фінансові інвестиції;

3) інтелектуальні інвестиції [6, с. 18—19].

На нашу думку, така класифікація інвестицій не лише не поліпшить інформацію про наявність інвестиційної діяльності, визначення розміру інвестицій, а ще глибше її викривить. Це пояснюється тим, що така класифікація поєднує різні за змістом економічні підходи до визнання інвестицій, а саме проводиться порівняння витрат діяльності підприємства зі збагаченням капіталу, порівняння виду інвестиції та форми інвестування.

Варто зауважити, що висновки автора стосовно ототожнення понять «інвестиції» з «вкладенням» є також невиправданим. На наш погляд, не можна трактувати всі вкладення як інвестиції, оскільки в економічному розумінні інвестиції розглядаються як вкладання в створення або поповнення капіталу, а термі н «вкладення» має багато різновидів — від купівлі нерухомості, спеціальних та депозитних вкладів у банку, вкладання грошових коштів у товарні запаси до купівлі цінних паперів. Адже навіть вкладення коштів на придбання нерухомості може здійснюватися з різною метою: ? придбання нерухомості виробничого призначення для підприємницької діяльності; ? придбання нерухомості для задоволення соціально-культурних потреб; ? вкладання коштів в об’єкти нерухомості для уникнення значного знецінення вартості вільних грошових коштів з метою задоволення власних потреб (придбання та спорудження будинків для проживання, басейнів, спортивних майданчиків тощо). Американські економісти В. Шарп, Г. Александер, Дж. Бейлі визначають термін «фінансові інвестиції» (financial investments) — як контракти, що записані на папері, такі, як звичайні акції та облігації [7, с. 1].

В українському Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку (далі П(С)БО) 2 «Баланс» під фінансовими інвестиціями визнано активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора [8].

Відповідно до П(С)БО 13 «фінансовий інструмент» — контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу в іншого [9].

З метою бухгалтерського обліку інвестицій С. Ф. Голов до фінансових інвестицій відносить: акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання, інші цінні папери, капітал інших підприємств [10, с. 238]. Такої ж думки і А. А. Пересада, який також до фінансових інвестицій відносить вкладення коштів у різні фінансові інструменти — фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

Ро сійські економісти П. Л. Віленский, В. Н. Лівшиць і С. А. Смоляк, посилаючись на наведене визначення інвестицій у тлумачному словнику І. Бернара та Ж. К. Коллі — «придбання засобів виробництва. В ширшому розумінні: придбання капіталу з метою отримання доходу. У загальновживаному розумінні: вкладення в цінні папери», визначають необхідність поділу інвестицій на реальні (капіталоутворюючі) і фінансові інвестиції, що зводяться лише до зміни власника майна, що вже існує. Реальні ж інвестиції (real investment) — це засоби, що спрямовані на збільшення основних засобів і/або оборотного капіталу з метою подальшого можливого отримання будь-яких результатів (найчастіше — доходу) [11, с. 23

— 26].

На наш погляд, таке визначення «реальних інвестицій» більше наближене до сутності інвестицій, оскільки в ньому передбачено саме поповнення основних засобів або оборотного капіталу, а не заміна одного виду активів на інші.

Розглядаючи сутність інвестицій на рівні макроекономіки, А. В. Мертенс зазначав, що інвестиції — це частина витрат, яка складається з витрат на нові засоби виробництва, інвестування в житло і приріст товарних запасів, тобто інвестиції — це частина ВВП, яка не була спожита в поточному періоді, а забезпечила приріст капіталу в економіці [12, с. 3].

Отже, на нашу думку, визначення «реальних інвестицій» на макроекономічному рівні має розглядатися як форма інвестицій, що приводить до зростання вартості капіталу за допомогою внесення р еальних об’єктів (матеріальних або нематеріальних).

Враховуючи це, ми вважаємо, що для цілей обліку та звітності необхідно проводити розмежування інвестицій, що вносяться грошовими коштами та внесенням реальними матеріальними і нематеріальними об’єктами. Це дасть змогу ретельніше вивчати обсяг та оцінювати ефективність таких інвестицій.

Розглядаючи вивчення сутності капіталоутворюючих (реальних) інвестицій, автори обґрунтовують віднесення до капіталоутворюючих інвестицій таких складових:

1) вкладення, спрямовані на створення будівель, споруд, обладнання та інших засобів виробництва, що будуть використовуватися тривалий період. У бухгалтерському балансі відображається як збільшення основних засобів;

2) інвестиції в приріст запасів — витрати на створення необхідного запасу сировини, матеріалів, запасних частин до обладнання тощо. У балансі вони відображаються як збільшення поточних активів;

3) інвестиції, спрямовані на зниження заборгованості перед постачальниками. У балансі вони відображаються не збільшенням активів, а зменшенням пасивів. Проаналізувавши погляди авторів на відображення названих складових у бухгалтерському балансі, слід зазначити, що, враховуючи рівність балансу, збільшення суми його активу можливе лише одночасно зі збільшенням власного капіталу чи різного роду інших зобов’язань (пасиву). Таке поєднання сутності капітальних (капіталоутворюючих) інвестицій зі збільшенням активів одразу приводить до основного, на нашу думку, визначального щодо сутності інвестицій питання: за рахунок яких джерел відбувається збільшення активів.

Отже, стає дедалі незрозумілішим визначення суті інвестицій, оскільки визнання інвестицій полягає більше у зміні джерел утворення активів, а не у безпосередньому створенні (придбанні) певного виду активу.

Дискусійним, на нашу думку, є твердження економістів П. Л. Віленского, В. Н. Лівшиця і С. А. Смоляка щодо віднесення зниження заборгованості постачальникам до інвестицій. На нашу думку, в разі неможливості самостійного погашення заборгованості суб’єкта підприємництва перед контрагентами є не менш важливим, ніж придбання основних засобів чи інших оборотних засобів — погашення простроченої кредиторської заборгованості, оскільки це може призвест и до питання про банкрутство підприємства та його санації.

Проте ми не погоджуємося, що зменшення пасивів при погашенні зобов’язань є інвестиціями, оскільки теорія бухгалтерського обліку передбачає при зменшенні пасиву і зменшення активу, а такий процес не є інвестицією, а є тільки фактом погашення зобов’язань (заборгованості підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди [13]).

Незрозумілим є на сьогодні питання, чи відноситься закупівля товару до інвестицій. Адже підприємство, що веде торговельну діяльність, може вкладати кошти в поповнення товару, реалізація якого може здійснюватися з подальшою оплатою (з розстрочкою платежу). Вивчаючи такий випадок, слід зазначити, що в разі збільшення обсягу реалізації товару суб’єкт підприємництва отримає більший дохід у майбутньому, одночасно збільшення доходу певною мірою пов’язано зі збільшенням дебіторської заборгованості. Враховуючи нинішню невизначеність у висвітленні терміна «інвестиції», не можна однозначно трактувати: ? чи можна відносити поповнення товарних запасів до інвестицій; ? в такому разі інвестицією є процес збільшення товарів, що реалізуються з розстрочкою платежу, чи збільшення дебіторської заборгованості.

У радянський період дослідження економістів передбачали в основному вивчення капіталовкладень, їх сутності та фінансування. Розглядаючи навіть на даний час сутність визначення «капітальні вкладення» і «капітальні інвестиції» в чинних нормативних документах міністерств та відомств, слід відзначити, що і на сьогодні немає чіткого трактування суті термінів «капітальні вкладення» та «капітальні інвестиції» (табл. 1).

Згідно з чинної інструкцією про застосування Плану рахунків, рахунок 15 «Капітальні інвестиції» призначений для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів [14]. На нашу думку, назва вказаного рахунку повністю не відповідає його змісту оскільки інвестиціями не можуть бути всі витрати на придбання або створення необоротних активів. Таке визначення призводить до більш широкого ототожнення понять «інвестиції», «вкладення» і «витрати».

Виходячи зі сказаного, необхідно встановити, чи належить до інвестицій вкладення грошових коштів у поліпшення власних матеріальних благ, і що ж саме можна відносити до соціального ефекту.

Отже, застосування поняття «інвестиції» у вітчизняному законодавстві не є однозначним і містить неоднозначне їх трактування, що призводить до неврегульованих моментів щодо сутності, визнання, оцінки, обліку інвестицій. Таблиця 1

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ І КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

ВИЗНАЧЕНА ЧИННИМИ НОРМАТИВНИМИ ДОКУМЕНТАМИ УКРАЇНИ

Отже, інвестиціями не можуть вважатися капітальні вкладення в основні засоби, виробничі запаси, довгострокова або поточна заборгованість, що виникає в результаті основної діяльності. Вважаємо, що на сьогодні є неможливим ототожнення понять «інвестиції» і «вкладення», оскільки інвестиції розглядаються більше як створення або поповнення, а вкладення — як витрати. Література

1. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 376 с.

2. Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента. Т. 1.

— К.: Эльга — Н, НикаЦентр, 2001.

— 536 с.

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-XI.

4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств (у редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97)» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

5. Бондар М. І. Основні підходи до визначення інвестицій / Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. Вип. 8.

— К.: КНЕУ, 2005.

6. Ковтун Н. В. Статистичне дослідження інвестиційного процесу та інвестиційної діяльності: теорія і практика. — К.: ПВЦ ТОВ «Імекс-Лтд» 2005. — 420 с.

7. Шарп У., Александер Г., Бейли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. — М.: ИНФРА — М, 2004. — ХІІ, 1028 с.

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». Наказ Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти». Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. № 559.

10. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навчально-практичний посібник / під ред. С. Ф. Голова. — Дніпропетровськ, ТОВ «Баланс — Клуб», 2001.

— 832 с.

11. Виленский П. Л., Лившиц В. Н., Смоляк С. А. Оценка эффективности инвестиционных проектов: Теория и практика: Учебн. пособие. — 3-е изд., испр. и доп. — М.: Дело, 2004.

— 888 с.

12. Мертенс А. В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. — К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997. — XVI. — 416 с.

13. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

14. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій. Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291. Надійшла до редакції: 31.01.2006 р. УДК 659.1.011 Н. Ю. Бутенко, канд. екон. наук, доц.