Posibniki.com.ua Мікроекономіка Моделювання економічних процесів ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ


< Попередня  Змiст  Наступна >

ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ


У статті проведений комплексний аналіз сучасного стану підприємництва, показано основні тенденції та особливості його розвитку, запропоновано шляхи вдосконалення.

Ключові слова: підприємництво, трансформаційна економіка, економічні відносини.

Нині вже ні в кого в Україні, мабуть, не виникає сумніву в тому, що підприємницька діяльність є рушійною силою суспільного прогресу, формування нових економічних відносин.

Підприємництво є одним із дієвих засобів структурної перебудови, усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами.

Розвиток п ідприємництва забезпечує продуктивну зайнятість населення. На жаль, внесок підприємництва в розвиток України поки що незначний порівняно з іншими країнами. У розвинутих країнах сектор малого та середнього бізнесу є одним з найважливіших і забезпечує до 70 % робочих місць та 50—65 % виробництва валового внутрішнього продукту. В країнах Європейського Союзу ця цифра становить від 63 до 67 % ?1, с. 37?.

Дослідженню проблем підприємництва присвячено багато праць відомих дослідників. Серед них можна виділити таких, як З. С. Варналій, Л. І. Воротіна, М. І. Крупка, К. М. Ляліна, Т. Т. Мілашенко, С. В. Мочерний, С. К. Реверчук, В. О. Сизоненко, Т. С. Смовженко, В. І. Шпак та ін. Але в їхніх наукових дослідженнях поки що недостатньо уваги приділяється критичній оцінці стану і тенденцій розвитку підприємництва в умовах сучасної України. Тому логічним першим кроком стає з’ясування суті підприємництва та особливостей його розвитку в нашій державі.

Поняття «підприємництво» надзвичайно широке і містке. У ньому переплітаються економічні, юридичні, політ ичні, історичні та психологічні відносини. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей тощо.

У сучасній як зарубіжній, так і вітчизняній економічній літературі, все ще немає чіткого та загальноприйнятого визначення підприємництва.

У більшості випадків суть підприємництва пов’язується з метою підприємницької діяльності. Такий підхід панує тепер і в Україні, він закріплений у нас законодавчо. У Законі України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. зазначається, що підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Це найпоширеніша позиція економістів. Нині Закон України «Про підприємництво» втратив свою чинність, але основні його положення дістали відображення в Господарському кодексі України, який введений у дію з 1 січня 2004 р.

Згідно із законодавством України, підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів: ? вільний вибір видів діяльності; ? залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян; ? самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін; ? вільне наймання працівників; © А. Е. Фукс, 2006 ? залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством; ? вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів; ? самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на його розсуд.

Підприємництво є характерним для кожної економічної системи, але в колишньому СРСР воно було знищено.

Усе це дає можливість зробити висновок про загалом несприятливі умови для розвитку підприємництва практично протягом усієї радянської історії України. Лише на початку 90-х років, уперше за досить тривалий час, підприємництво стає офіційно дозволеним видом діяльності.

Поштовхом до формування підприємництва слугували процеси трансформації форм власності на основі роздержавлення та приватизації підприємств. Трансформація відносин власності привела до виникнення приватної власності (в СРСР її не існувало), а також різних підприємницьких структур — малого, середнього і великого підприємництва.

Щодо критеріїв віднесення підприємства до категорії малих, то Закон України «Про підприємства в Україні» таким критерієм визначав чисельність працівників, причому — диференційовано залежно від галузі, в якій функціонує дане підприємство. Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» для суб’єктів малого підприємництва, який набрав чинності з 1 січня 1999 р., критерії було змінено. До суб’єктів малого підприємництва належали юридичні особи, чисельність найманих працівників у яких не перевищувала 50 осіб, також було обмежено річний оборот коштів. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», прийнятий у 2001 р., визнає суб’єктами малого підприємництва фізичних осіб — підприємців, річний оборот у яких не перевищує 500 тис. грн на рік, та юридичних осіб, де працює не більше 50 осіб та обсяг річного валового доходу яких не перевищує 500 тис. євро.

Нині в Україні функціонує 283,4 тис. малих підприємств. Малі підприємства забезпечують 20,2 % зайнятості в країні та 5,3 % загального виробництва продукції (робіт, послуг) ?2, с. 329?.

Аналіз динаміки суб’єктів малого підприємництва за роки економічних перетворень свідчить, що з 1991 р. спостерігається їх стійке зростання, проте нерівномірними темпами. Так, найбільший приріст числа малих підприємств припав на 1992 р. (44,7 %) та 1997 р. (41,7 %). Це можна пояснити тим, що на початку свого становлення малі підприємства мали значні переваги перед іншими видами підприємницької діяльності — звільнення від податків, отримання в безкоштовне користування обладнання, виробничих площ та ін. Новостворені малі підприємства в перший рік заснування виплачували лише четверть податкової ставки, на другий рік — лише половину. Малі підприємства, що займалися виробництвом та переробкою сільськогосподарської продукції, виробництвом товарів народного споживання, будівництвом, цілком звільнялися від сплати податків на два роки.

Найменший приріст кількості малих підприємств відбувся у 1996 р. (0,3 %), що було пов’язано з відсутністю реальної уваги держави до малого бізнесу (на 1993— 1996 рр. не розроблявся комплексний план реалізації Програми державної підтримки підприємництва в Україні).

Україна поки що відстає від розвинутих країн як за кількістю малих підприємств на 10 тис. чол. населення, так і за кількістю працівників та обсягом виробництва. Так, кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. населення в Україні становить 60 од. Порівняння цього показника з аналогічними у деяких країнах ринкової економіки (Велика Британія — 460, Німеччина — 370, Франція — 350) свідчить про те, що українські малі підприємства досі не набули «критичної маси», потрібної для ефективного функціонування. Потреби господарства України вимагають збільшення інтенсивності малих підприємств у 3

—4 рази.

Щодо галузевої структури малого підприємництва, то вона є неефективною.

Найбільша питома вага малих підприємств — у посередницькій, торговельній сферах.

Досить незначний відсоток малих підприємств функціонує у виробничих галузях та сфері соціальних послуг.

У вітчизняній промисловості частка малих підприємств відносно кількості працівників у середньому становить 16,1 %, у капітальному будівництві — 8,5 %, у сфері операцій з нерухомістю — 13,7 %, у торгівлі — 43 %.

Питома вага малих підприємств у загальному випуску продукції, товарів і послуг в Україні становить лише 5,3 %.

Частка промислової продукції, виробленої малими підприємствами, не перевищувала 3 %. Внесок малих підприємств у харчову промисловість становив 2,4 %, у легку

— 11,8 %. Дуже низький відсоток вітчизняних малих підприємств задіяно у виробничо-інноваційному секторі. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою функціонує близько 60 % малих і середніх підприємств, то в Україні, навпаки, спостерігається тенденція до їх скорочення.

До того ж, зменшення середнього розміру малого підприємства (з 12 осіб у 1995 р. до 7 осіб у 2004 р.) свідчить не про зміцнення малих підприємств, а про їх подрібнення.

Повільно зростає і число працівників малих підприємств.

Щодо «торговельного буму» в малому бізнесі, то тут в останні роки з’явилася позитивна тенденція до зменшення питомої ваги торговельних малих підприємств за одночасного збільшення виробничих.

Занепокоєння викликає те, що більшість малих підприємств диверсифікує свою діяльність, займаючись водночас кількома профілями. Так, виробничі малі підприємства використовують стратегію «підстрахування»: основну діяльність доповнюють комерційною, що об’єктивно свідчить про боротьбу за «виживання». Вона зумовлена насамперед впливом макроекономічних чинників, серед яких розмитість, неврегульованість і часті зміни правового поля підприємництва, недосконалість «правил гри» між державою та підприємцями, а також усередині самих підприємств, декларативність і непослідовність державної політики підтримки підприємництва тощо. Крім того, диверсифікація діяльності, як правило, супроводжується розпорошеністю ресурсів, насамперед фінансових, які в малих підприємствах і так обмежені. Виходячи з цього, на наш погляд, статистичні дані не дають об’єктивної картини галузевого стану малих підприємств.

Необхідно також звернути увагу на особливості підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України. Згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 року, було передбачено реформувати колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) у такі нові підприємницькі структури: приватні (приватно-орендні) підприємства, селянські (фермерські) господарства, господарські товариства та сільськогосподарські кооперативи.

На початку 2000 року в ході виконання Указу Президента України структура недержавних сільськогосподарських підприємств зазнала істотних змін. Скажімо, коли за станом на 1 грудня 1999 року найпоширенішою формою аграрних підприємств були колективні сільськогосподарські підприємства (64 %), то до початку другого кварталу 2000 року, за даними Міністерства аграрної політики України, формувань такої організаційної форми практично не залишилося. Після реформування колективних КСП в Україні залишилося лише три КСП — два у Полтавській і одне в Кіровоградській області. Протягом чотирьох місяців (грудень 1999 — березень 2000 р.) з 10551 КСП реформовано 10521 або 99,7 %. На базі реформованих КСП створено 11169 нових сільськогосподарських підприємств, з-поміж них — 711 фермерських господарств (6,4 % від загальної кількості новоутворених підприємств), 2449 приватних підприємств (21,9 %), 5020 господарських товариств (44,9 %), 2762 сільськогосподарських кооперативів (24,7 %).

Водночас потрібно звернути увагу на поспішність і стислі строки проведення реорганізації КСП (грудень 1999 — квітень 2000 p.). Це надто короткий термін реорганізації, протягом якого можна змінити механічно тільки вивіску. І не більше.

У багатьох випадках господарства трансформувалися за прямим наказом «згори». Практично була відсутня можливість вільного вибору найефективніших форм сільськогосподарських підприємств. Крім того, є й організаційні прорахунки, оскільки роз’яснювальну роботу щодо необхідності такого реформування потрібно було б розпочати значно раніше, ще до його опублікування, й завдяки цьому не допустити можливості руйнування цілком благополучних КСП.

Серед нових форм господарювання в Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. особливе місце приділяється створенню та розвитку селянських (фермерських) господарств. Обґрунтовується це тим, що в більшості країн світу найпоширенішими формами в аграрному секторі є сімейні фермерські господарства. Відроджуються вони й в Україні. При цьому, на думку реформаторів, фермерство має бути визначальним на селі. Але життя не підтвердило цих сподівань. Хоча спочатку здавалося, що цей сміливий задум починає здійснюватися. Проте після 1993 р. темпи розвитку фермерства в Україні різко вповільнилися. Основна частина фермерських господарств, що нині функціонують, була створена в 1992

—1993 pp. У 1994—1996 pp. приріст фермерських господарств не перевищував у середньому 1,5 тис. на рік, у 1997 р. відбулося зростання їх кількості на 0,5 тис, а в 1998 p. — зменшення на 0,4 тис. З 1999 р. знову почався процес зростання кількості фермерських господарств.

За даними Держкомстату України на кінець 2004 р. кількість селянських (фермерських) господарств становила 42,5 тис. У їхньому розпорядженні — 3094,6 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 2891,1 тис. га — орні землі. У середньому на одне господарство припадає, відповідно, 72,0 га сільгоспугідь і 67 га оранки.

Розвиток фермерства потребує дати відповідь на питання: чи існує об’єктивна організаційно-економічна, техніко-технологічна та соціальна основа відродження сімейного фермерського господарства в нашій країні. Досвід створення та функціонування таких господарств поки що не підтверджує оптимістичних прогнозів їх майбутнього. Досить логічною є постановка питання і про перспективи розвитку селянського господарства. Чи зможе ця форма господарювання домінувати в аграрному секторі у найближчі роки, чи вона органічно розвиватиметься поряд з іншими формами організації сільськогосподарського виробництва.

Правильним видається останнє. Мабуть, протягом тривалого часу домінуватимуть у сільському господарстві великі підприємства. На них поки що тримається наше продовольче забезпечення. Роль фермерства набагато нижча, всього декілька відсотків. Фермери в найближчі роки не нагодують країну. На даному етапі розвитку економіки України великі підприємства залишаються основними виробниками товарної продукції.

Причин, чому неможливо форсувати відродження селянського господарства як основної форми аграрного підприємництва в країні, багато. Найважливішою з них є відсутність відповідної матеріально-технічної бази. Гальмує розвиток фермерства і відсутність спеціальних кредитних програм. Немає і пільгових кредитів.

Щодо розподілу малих підприємств за формами власності, то в українському малому підприємництві спершу переважали приватні підприємства — 43,3 % від їх загальної кількості у 1992 р. Ця тенденція зберігалася до 1995 р., після чого зросла частка малих підприємств колективної форми власності — 65 % в 1998 р. Неухильно скорочується частка підприємств, які належать державі (з 14 % у 1991 р. до 1,3 % у 2003 р.), що пов’язано передусім з їх низькою ефективністю. А з 1999 р. спостерігається зростання частки приватних малих підприємств за одночасного зменшення частки колективних. Тобто структура малого підприємництва за формами власності після 1996 р. практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання.

Оцінюючі структурні зрушення в малому підприємництві на даному етапі, необхідно підкреслити, що вони ще відстають від потреб трансформаційного періоду. Про це свідчать показники інтенсивності малих підприємств, їх частка у валовому внутрішньому продукті, частка зайнятості в малому підприємстві, які ще відстають від бажаного рівня принаймні у кілька разів. Водночас на найвищому рівні визначається необхідність щорічного створення не менше 100 тис. суб’єктів малого бізнесу з мільйоном робочих місць ?3, с. 63?. Потенціал зростання малих підприємств ще існує.

Підприємства середнього бізнесу утворилися з малих підприємств завдяки якісному та кількісному зростанню або відокремленню об’єктів від великих підприємств.

Характерними рисами таких фірм є порівняно невеликий розмір підприємства і його висока ліквідність, а також можливість досить швидко реагувати на кон’єктуру ринку. Цим підприємствам бракує вільних коштів у вигляді частки прибутку й амортизаційного фонду для значного розширення діяльності, можливої переорієнтації або розвитку нових напрямів діяльності. Для таких підприємств у принципі банківський кредит доступний. Але керівники середнього підприємництва без великого бажання йдуть на отримання банківського кредиту під розвиток, бо розвиток за рахунок банківського кредиту може поставити під удар й іншу частину підприємництва.

Найгострішою проблемою розвитку малого і середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів.

Група середніх підприємств, за розрахунками Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, зазнала певного скорочення. За обсягами випуску продукції її питома вага в останні роки не змінилася і становить 15,5 %, а за середньообліковою чисельністю штатних працівників дещо зменшилася і дорівнює 27,3 %.

Найбільші обсяги випуску продукції середніх підприємств припадають на обробну промисловість (35 %) і сільське господарство (25 %). При цьому середніми компаніями покривається 46,1 % обсягу сільськогосподарського виробництва. Слід відзначити, що головний внесок у сільськогосподарське виробництво України роблять домогосподарства, які не звітують про свою підприємницьку діяльність.

Загальний обсяг малого та середнього підприємництва (МСП) в Україні у випуску продукції становить 29 %, а чисельність зайнятих — 45,9 %. За розрахунками фахівців Інституту економічного прогнозування НАН України, підприємствами МСП приховується понад 60 % обсягів виробництва, отже за умови їх детінізації частка МСП у загальному випуску була б не на рівні третини, а на рівні, наближеному до половини ?4, с. 13?.

В окремих видах економічної діяльності зареєстрована частка виробленої продукції МСП перевищила 50 %, а саме: в освіті

— 82,7 %; у сфері колективних, громадських та особистих послуг

— 70,4 %; у будівництві — 64,9 %; у сільському господарстві

— 54,7 %; в оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послугах з ремонту — 51,1 %.

На сьогодні в Україні відсутні достатні умови для перетворення МСП на рушійну силу економічного розвитку. Суб’єкти цього сектора витрачають занадто сил і ресурсів на протистояння свавіллю державних чиновників, боротьбу з міцнішими конкурентами. Тому невипадково Україна посідає 124 місце серед 155 країн світу у рейтингу місткості ведення бізнесу, складеному Світовим Банком. Література

1. Мілашенко Т. Т. Розвиток підприємництва в Україні та проблеми його фінансування. // Регіональні перспективи, 2001. — № 5—6.

— С. 97.

2. Статистичний щорічник України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005. — С. 329—338.

3. Україні потрібен революційний прорив у розвитку малого бізнесу. Виступ Президента України на Всеукраїнській нараді з питань підприємництва 15 липня 2002 року // Розвиток підприємництва в Україні. — К.: Нора-друк, 2003. — № 3. — С. 5—10.

4. Розвиток малого та середнього підприємництва // Національна безпека і оборона, № 4, 2003.

— № 6. — С. 10—14. Надійшла до редакції: 18.01.2006 р. УДК 657.471 М. І. Бондар, канд. екон. наук, доц.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ
СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ НА ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ ТА ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ
СУТНІСТЬ ФІНАНСІВ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЇХ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА ТА БАЗОВІ ВИРОБНИЧО-СТРАТЕГІЧНІ РІШЕННЯ
ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)