Posibniki.com.ua Мікроекономіка Моделювання економічних процесів ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА ТА БАЗОВІ ВИРОБНИЧО-СТРАТЕГІЧНІ РІШЕННЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

ЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА ТА БАЗОВІ ВИРОБНИЧО-СТРАТЕГІЧНІ РІШЕННЯ


Визначено роль економічної стратегії підприємства у розробленні виробничої стратегії та розкрито її сутність. Охарактеризовано загальну мету виробничої стратегії підприємства та показано, що її цільові орієнтири втілюються у базових виробничо-стратегічних рішеннях. Здійснено критичний аналіз та узагальнення поглядів як зарубіжних, так і вітчизняних науковців стосовно складу рішень, що конкретизують змістове наповнення виробничої стратегії. Запропоновано авторське бачення набору ключових стратегічних рішень у сфері виробничої діяльності підприємства.

Ключові слова: економічна стратегія, стратегічні рішення, підприємство.

Проблема стратегізації управління поточною діяльністю та розвитком підприємств є актуальною як для економічної науки, так і для бізнесової практики вже протягом кількох десятиліть. Зусилля численних науковців далекого зарубіжжя (І. Ансофф, П. Друкер, Г. Мінцберг, М. Портер, А. Томпсон та ін.) та близького до України наукового простору (Г. Б. Клейнер, М. І. Кру глов, О. С. Віханський та ін.) присвячувалися вивченню закономірностей і специфічних особливостей розробки та реалізації систем стратегічного управління і формуванню більш-менш цілісної теорії стратегії підприємства. Їхній доробок настільки значимий, а сформульовані концептуальні положення такі поширені, що навіть немає потреби перелічувати їх канонічні праці, оскільки вони є загальновідомими.

Слід відзначити, що ува гу і вітчизняних науковців останнім часом все більше та більше привертають питання, пов’язані з опрацюванням положень теорії стратегії підприємства і стратегічного управління його діяльністю. Про це свідчать численні публікації [1—4 та ін.], в яких оприлюднено результати наукових досліджень, здійснюваних в Україні протягом останніх 5—10 років.

Тож можна констатувати, що різноманітні аспекти проблеми форму вання економічної стратегії підприємства та економічного управління як такого на сьогодні опрацьовані вельми докладно [5, 6 та ін.]. Водночас питання взаємозв’язку економічної та виробничої стратегій підприємства, а також конкретизації складу та співвідношення стратегічних рішень у сфері його виробничої діяльності потребують поглибленої розробки. Саме це окреслило сферу дослідження, часткові результати якого представлено в даній статті, метою якої є визначення взаємозв’язків між економічною та виробничою стратегіями підприємства, а також виклад авторського бачення ефективного комплексу виробничо-стратегічних рішень су часного підприємства.

Для досягнення поставленої мети були виконані такі завдання: ? на базі аналізу складу ключових питань, на які дає відповідь економічна стратегія підприємства, визначено її роль у розробленні виробничої стратегії та розкрито її сутність; ? охарактеризовано стрижневий елемент виробничої стратегії — її загальну мету у взаємозв’язку із системою цілей підприємства у сфері виробництва; ? здійснено критичний аналіз та узагальнення поглядів як закордонних, так і вітчизняних науковців стосовно складу рішень, що конкретизують змістове наповнення виробничої стратегії; ? запропоновано авторське бачення набору ключових стратегічних рішень у сфері виробничої діяльності підприємства й окреслено значимість подальших досліджень у даному напрямі.

Економічна стратегія підприємства є стрижнем концепції стратегічного управління виробництвом, оскільки вона формує правила та прийоми, що забезпечують © Т. В. Омельяненко, 2006 економічно ефективне досягнення стратегічних цілей підприємства [5, с. 132]. Даючи відповіді на ключові для будь-якої бізнесової організації питання: «Що і в якій кількості виробляти? Як і якими засобами виробляти? Для кого та коли виробляти?», економічна стратегія підприємства передбачає ефективне досягнення цілей саме економічними методами та засобами.

Конкретизація зазначених — як, скільки і коли виробляти певні товари чи надавати послуги — та деяких інших питань приводить до висновку, що економічна стратегія підприємства форму є такий собі «стартовий майданчик» для розроблення виробничої стратегії підприємства, яка являє собою комплекс взаємопов’язаних рішень відносно того, як з технологічного, організаційного, ресурсного та економічного поглядів мають бути впорядковані наявні або організовані нові виробництва з метою досягнення підприємством стратегічних конкурентних переваг [7] .

Ключовий елемент виробничої стратегії, так само, як і будь-якої іншої, — це її особливі стратегічні цілі. При правильно поставленому процесі розробки корпоративної стратегії мета виробничої стратегії повинна логічно випливати з системи цілей організації, а якщо говорити конкретніше, то — з визначених основних стратегічних цілей вищого рівня. І при цьому система цілей виробничої стратегії формує свою окрему гілку загального дерева стратегічних цілей підприємства.

Загальна мета виробничої стратегії підприємства на су часному етапі економічного, технологічного, суспільного розвитку полягає у забезпеченні його стійкого конкурентного становища за допомогою обґрунтованого прийняття, оптимального сполучення та ефективної реалізації технологічних, ресурсних, організаційних та структурних рішень у сфері виробничої діяльності підприємства.

Узагальнено для промислового підприємства характерними є такі цілі — забезпечення чіткого виконання плану випуску продукції встановленої якості за кількістю кожної номенклатурної позиції і в заданий час на основі раціонального використання виробничих ресу рсів, а також за допомогою виявлення і мобілізації внутрішніх виробничих резервів [адаптовано з 8, с. 75]. Для кожного конкретного підприємства залежно від галузі промисловості, до якої воно належить, специфіки продукції, що виробляється, та послуг, що надаються, стадії життєвого циклу продукції, технології та підприємства, його становища на ринку ресурсів і специфіки ринку товару тощо, виробнича стратегія являє собою унікальну комбін ацію технологічних, ресурсних та організаційних рішень, що формується під впливом безлічі зовнішніх і внутрішніх факторів, а також об’єктивних та суб’єктивних обставин. Це означає, що і системи цілей виробничої стратегії стосовно різних підприємств будуть суттєво різнитися одна від одної. Але можна виділити і спільні моменти у цільових орієнтирах виробничих стратегій підприємств, що дістають своє відображення у типовому наборі базових виробничостратегічних рішень.

Стратегічні рішення у сфері виробництва, так само, як і ус і інші стратегічні рішення, що приймаються організацією, характеризуються такими ключовими ознаками, як довготривалість та невідворотність наслідків, що виникають після їх р еалізації. Ефективні виробничо-стратегічні рішення значною мірою забезпечують спроможність організації конкурувати на ринку, суттєво впливають на її виживання та на досягнення нею ринкового успіху, причому не тільки в короткостроковому, а й у довгостроковому періодах.

Одна з перших спроб систематизувати виробничо-стратегічні рішення була здійснена В. Скіннером в його праці «Виробництво в корпоративній стратегії» [

9]. У подальшому визначений ним базовий перелік (технологія, вибір виробничого процесу, рішення по виробничих потужностях, місце розташування, інтеграція тощо) розширювався, доповнювався та переглядався. Так, наприклад, Сара Л. Бекман у статті «Розробка стратегії для виробничих підприємств» [10, с. 8—3, 8—19] стверджує, що до категорії стратегічних рішень слід віднести структурні рішення (які, в свою чергу, поділяє на три підгрупи — вертикальна інтеграція, виробничі потужності та масштаб виробництва [10, с. 8—9, 8—10]), рішення по процесах (С. Л. Бекман ототожнює їх з інфраструктурними, але не в класичному розумінні поняття «інфраструктура», а у власній інтерпретації цього терміна, що випливає з того, які рішення віднесено нею до даної групи — рішення по виробничому процесу, інформаційній технології, організаційному проектуванню [10, с. 8—13] ), рішення про взаємозв’язки (які саме — авторка не конкретизує, але з викладених у статті коментарів можна зрозуміти, що йдеться про взаємозв’язки між процесами, функціями, стратегіями [10, с. 8—17, 8—18]). Можна констатувати, що запропонована Сарою Л. Бекман класифікація є вельми сумбурною та не цілком коректною з погляду як виділення класифікаційних ознак, так і групування рішень.

Науковець світового рівня Террі Хілл, мало відомий, так само як і В. Скіннер, у нашій науці, оскільки його роботи не перекладалися українською чи російською мовами, у книзі «Виробнича стратегія» [11] взагалі концентрує увагу не стільки на виробничо-стратегічних рішеннях, скільки на принципах та методології розроблення виробничої стратегії, а також на концепціях «сфокусованого виробництва» («focused manufacturing») та «підприємства у підприємстві» («plant-within-a-plant»). Але, власне, зі структуризації зазначеної роботи та з назв її окремих глав (зокрема п’ятої, шостої, дев’ятої та десятої) виплив ає, що до категорії виробничо-стратегічних рішень Т. Хілл відніс рішення щодо вибору процесу, продукту, ланцюга поставок та розвитку виробничої інфраструктури.

Не обійшли своєю увагою проблему конкретизації сутності та складу виробничостратегічних рішень і вітчизняні дослідники. Так, автори В. О. Василенко та Т. І. Ткаченко за уважують, що «стратегічні рішення в галузі виробництва звичайно передбачають довгострокову взаємозв’язку ресурсів компанії» [12, с. 138], і пропонують набір з одинадцяти пунктів — рішення щодо виробничих потужностей, вертикальної інтеграції, технологічних процесів, масштабів виробництва традиційних та нових продуктів, використання виробничого персоналу, управління якістю виробництва, виробничої інфраструктури, взаємин з постачальниками й іншими партнерами з кооперації, розподілу готової проду кції, управління виробництвом [12, с. 138—142]. Водночас П. І. Белінський, ідучи слідом за російськими авторами [13, с. 27—40], позиція яких базується, вочевидь, на фундаментальному англомовному першоджерелі

1 , скорочує набір стратегічних рішень до шести пунктів, формулювання кожного з яких починається зі слова «стратегія» — стратегія товару, стратегія процесу, стратегія вибору місцерозташування, стратегія розміщення, стратегія людських ресурсів, стратегія постачання [14, с. 105—107]. Цей набір підкріплюється чотирма тактиками, що трактуються як «рішення, які можна модифікувати, суттєво змінити протягом року або раніше» [14, с. 105]. До їх складу включено тактику управління запасами, тактику відпрацювання розкладу, тактику з якості, тактику надійності й ремонту [14, с. 107].

Достатньо струнким та вельми коректним можна вважати погляд на систематизацію набору базових стратегічних рішень російських фахівців, викладений у 15-му Модулі «Управління виробництвом та операціями» 17-модульної Програми для менеджерів «Управління розвитком організації» [15] («Навчальний елемент № 2» — має назву «Виробнича стратегія» і цілком присвячений відповідній проблематиці). На думку Є. С. Мінаєва та співавторів до складу стратегічних рішень у сфері виробництва входять такі групи — товарні, технологічні, ресурсні, структурні та конкурентні. У книзі надано їх докладну конкретизацію та розгорнуту характеристику [15, с. 40—52] , але прискіпливий розгляд даної версії набору виробничо

1

З великою мірою ймовірності можна стверджувати що це — Heizer J. H., Render B. Production and Opera-tions Management: Strategies and Tactics. 3 rd ed. — Boston, Allyn and Bacon, 1993. стратегічних рішень виявляє, на наш погляд [7], наявність у ній цілої низки суперечностей, зокрема таких: ? сумнівним є включення до складу виробничої стратегії такої субстратегії як «стратегія поведінки підприємства на ринку продукції, яка визначає способи поведінки зі споживачами» [15, с. 43], оскільки це, радше, сфера маркетингової стратегії підприємства; ? не зовсім коректним є включення до складу ресурсних рішень таких як фінансові, проінтерпретованих як «сукупність стратегій, що визначають пріоритети і розміри залучення та витрачання фінансових ресурсів виробництва» [15, с. 52] — ці рішення тяжіють, швидше, до фінансово-стратегічних, або в крайньому разі — до сфери перетину виробничої та фінансової стратегій підприємства; ? дискусійним (або таким, що потребує детальнішого розгляду та всебічної аргументації) є виділення у складі виробничо-стратегічних рішень підприємства в окрему групу конкурентних рішень тощо.

Перехресне порівняння зазначених поглядів дало змогу виокремити ключові питання, на які має дати відповідь виробнича стратегія підприємства (рис. 1).

Рис. 1. Ключові питання, на які дає відповідь виробнича стратегія підприємства

Рис. 1. Ключові питання, на які дає відповідь виробнича стратегія підприємства

Схема, наведена на рис. 1, являє собою комбінацію певного «ядра» виробничої стратегії, до якого входить базовий набір ресурсних, технологічних та організаційних рішень (тобто — рішень сфери суто виробничої стратегії підприємства) і певної «оболонки», яка включає численні рішення, характерною ознакою яких є їх кросстратегічний характер (тобто — це рішення, що органічно входять як до складу виробничої, так і до складу інших стратегій організації, переду сім — маркетингової та бізнес-стратегії).

Критичний аналіз та узагальнення поглядів як іноземних, так і українських науковців, що переймаються проблемами виробничої стратегії, зокрема — її сутністю, місцем у системі стратегій підприємства та складом рішень, які конкретизують змістове наповнення виробничої стратегії, дає підстави запропону вати (не поділяючи на категорії, але все ж упорядковуючи їх за значенням) таку авторську версію ключових стратегічних рішень у сфері виробничої діяльності підприємства.

1. Рішення щодо продуктів (номенклатура та асортимент продукції, виробництво якої вже освоєно, номенклатура та асортимент нової продукції).

2. Рішення щодо обсягів виробництва нової та вже освоєної продукції.

3. Рішення щодо виробничих технологій та виробничих процесів.

4. Рішення щодо виробничих ресурсів (передовсім — сту пінь співвідношення живої та уречевленої праці, рівень механізації, автоматизації й інформатизації виробництва).

5. Рішення щодо форм та методів організації виробництва.

6. Рішення щодо рівня, структури та ступеня завантаження виробничих потужностей.

7. Рішення щодо місця розташування виробництва (в разі, якщо йдеться про створення нового виробництва).

1 -проблеми (прийняття рішень щодо інсорсингу/аутсорсингу) та інтеграційні рішення (формування взаємовідносин з постачальниками та іншими партнерами у виробничій кооперації).

8. Розв’язання МОВ

9. Структурні рішення — щодо типу, складу та форм спеціалізації основних виробничих підрозділів.

10. Інфраструктурні рішення — щодо типу, складу та форм спеціалізації допоміжних і таких, що обслуговують основне виробництво підрозділів.

11. Просторові рішення — вибір типу просторового планування виробничої системи.

12. Рішення стосовно швидкості оновлення проду кції та технологій і, відповідно до цього, рішення щодо рівня гнучкості виробничої системи.

13. Рішення щодо рівня якості продукції (послуг) та рівня витрат на виробництво продукції та/або надання послуги.

14. Рішення щодо системи управління якістю та витратами.

15. Рішення щодо організаційної стру ктури та системи управління поточною виробничою діяльністю.

Безперечно, кожне із зазначених у цьому переліку стратегічних рішень має бути підкріпленим комплексами рішень тактичного характеру, що приведе до формування «дерева стратегічно-тактичних рішень» із єдиним стовбуром та численними гілками. Дослідження базових виробничо-стратегічних рішень, їх складу та можливих варіацій тактик, що їх підкріплюють і втілюють у життя, являє собою широке поле для подальших наукових розвідок і входить до пріоритетних напрямів досліджень як безпосередньо автора цієї статті, так і численних науковців та практиків, які спеціалізу ються у такій предметній галузі як стратегічне управління виробництвом.

Література

1. Доленко Л. Х. Теорія стратегії підприємства. — Одеса: АстроПринт, 1999. — 141 с.

2. Куденко Н. В. Маркетингові стратегії фірми: Монографія. — К.: КНЕУ, 2002. — 245 с.

3. Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. — 227 с.

4. Пастухова В. В. Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність: Монографія. — К.: КНТЕУ, 2002. — 302 с.

1 Make-or-Buy (англ.) — робити чи купувати. 5. Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие / Под ред. А. П. Градова. — СПб.: Специальная литература, 1999. — 589 с.

6. Денисов А. Ю., Жданов С. А. Экономическое управление предприятием и корпорацией. — М.: Дело и Сервис, 2002. — 416 с.

7. Омельяненко Т. В. Виробнича стратегія підприємства: сутність та траєкторія розвитку // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал. — Вип. 3—4 / Голов. ред. О. П. Степанов. — К.: НАУ, 2004. — С. 556—565.

8. Макаренко М. В., Махалина О. М. П роизводственный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. — М.: ПРИОР, 1998. — 384 с.

9. Skinner W. Manufacturing in the Corporate Strategy. — New York, Wiley, 1978.

10. Современное управление: Энциклопед. справ. Т. 2.

— М.: Издатцентр, 1997. — 576 с.

11. Hill T. Manufacturing Strategy: Text and Cases, 3 nd ed. — McGraw-Hill, 2000.

12. Василенко В. О., Ткаченко Т. І. Виробничий (операційний) менеджмент: Навч. посіб. / За ред. В. О. Василенка. — К.: ЦУЛ, 2003. — 532 с.

13. Козловский В. А., Маркина Т. В., Макаров В. М. Производственный и операционный менеджмент: Учеб. — СПб.: Спец. лит., 1998. — 366 с.

14. Белінський П. І. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 624 с.

15. Минаев Э. С., Агеева Н. Г., Аббата Дага А. Управление производством и операциями: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 15. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 328 с. Надійшла до редакції: 10.01.2006 р. УДК 331.2(477) З. П. Бараник, канд. екон. наук, доцент


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ПРОДУКТИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОБУДОВИ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ СПОЖИВАЧА В МАРКЕТИНГУ
БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК КАПІТАЛУ (ПАСИВІВ) В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ
ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПОНЯТІЙНОГО АПАРАТУ СУЧАСНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ ТОРГІВЛІ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)