Posibniki.com.ua Банківська справа Заощадження населення України 4.4. Мотиваційні механізми залучення заощаджень населення в банківську систему України


< Попередня  Змiст  Наступна >

4.4. Мотиваційні механізми залучення заощаджень населення в банківську систему України


Високі темпи економічного зростання можливі лише за умови достатніх обсягів інвестиційних ресурсів. Ключову роль у нарощуванні інвестиційного потенціалу України мають відігравати вітчизняні банки, що акумулюють і перерозподілюять тимчасово вільні кредитні ресурси. У зв’язку з цим пріоритетним завданням державного управління та регулювання банків-ської діяльності є активізація інвестиційної активності вітчизняних банків. Для цього необхідно створити умови, що сприятимуть збільшенню їх ресурсного потенціалу. Проблема розробки мотиваційних механізмів залучення банками коштів населення в умовах зростаючої конкуренції на ринку банківських послуг недостатньо висвітлена в сучасній вітчизняній літературі та потребує більш глибокого теоретичного й методичного наукового вивчення.

Грошові кошти населення — це рушійна сила інвестиційного процесу, що забезпечує нарощування кредитних та інвестиційних ресурів, необхідних для економічного зростання. Населення з недостатнім рівнем доходу або те, не надто активне в банківському секторі, розміщуватиме депозитні вклади тільки тоді, коли в банках для них будуть створені спеціальні умови [181, с. 89; 182, с. 51].

Перед населенням постійно постає питання, у якому вигляді доцільніше зберігати кошти. Люди усвідомлюють, що зберігання коштів у банківських установах буде обтяжене депозитним ризиком. Депозитний ризик — можливість повного чи часткового неповернення вкладів або затримка їх повернення через імовірне банкрутство банку. Цей ризик може бути спричинений неправильним оцінюванням і невдалим вибором банківської установи для здійснення депозитних операцій. Зниження депозитного ризику можна забезпечити низкою методів та інструментів, зокрема шляхом страхування депозитних вкладів, формуванням депозитного портфеля домогосподарства тощо.

Практика свідчить, що значна частина громадян переконана в потребі диверсифікації своїх вкладів на депозитних рахунках у кількох банках, і хоча роздрібнення вкладів населення створює певні незручності для вкладників, водночас воно дає змогу знизити депозитний ризик. У цьому контексті населення цікавлять в основному такі показники: ризик можливого банкрутства комерційних банків, у яких домогосподарство зберігає чи має намір розмістити свої кошти; публічний рейтинг банків, у яких домогосподарство розміщує свої заощаджені кошти; ставки відсотків за депозитами.

Однією з ключових проблем у цій сфері є обмежений доступ до інформації про поточний фінансовий стан банків, яким домогосподарства довірили чи могли б довірити на зберіганнясвої заощадження. Для України ця проблема особливо актуальна. У згаданому контексті необхідним є розвиток ефективної інфраструктури фінансових ринків, яка могла б слугувати додатковим стимулом до зростання обсягів організованих заощаджень населення. Україні потрібна система рейтингових агентств, яка сприяла б забезпеченню прозорості в процесі прийняття важливих фінансово-інвестиційних рішень. Актуальним також є завдання щодо створення широкої мережі державної та комерційної систем інформаційно-консультативного обслуговування населення (консалтингових фірм), чому активно має сприяти держава.

Кожний банк визначає свою власну депозитну політику з огляду на економічну, політичну, соціальну ситуацію в регіоні своєї діяльності [183, с. 126]. Тому у виборі методів залучення ресурсів вважаємо за потрібне застосовувати комплексний підхід, який передбачає наявність належного інформаційно-аналітичного забезпечення, має бути логічно-послідовним і виходити не тільки з поточних внутрішніх потреб банку, а враховувати весь комплекс елементів, зокрема зовнішніх, які так чи інакше впливають на визначення цілей, розподіл ресурсів і формування місця банку на ринку депозитних послуг. Комплексний підхід виявляється як у розробці теоретичних засад, пріоритетних напрямів політики з погляду на стратегію розвитку, так і у визначенні найбільш ефективних та оптимальних тактичних прийомів і методів її реалізації [184, с. 11].

Такий комплексний підхід має ґрунтуватися на базових принципах діяльності банку, на обраній стратегії його поведінки на ринку та на варіантах змін зовнішнього середовища. Ефективність взаємодії складових значною мірою визначається дотриманням принципів системного підходу. Саме тому аналіз кожного елемента складної системи має здійснюватися з урахуванням його зв’язків з іншими елементами.

Рис. 4.8. Структурно-логічна схема поведінки банку на ринку депозитних послуг * *

Для формування моделі поведінки банку на ринку депозитних послуг уважаємо за доцільне виокремити три ієрархічні рівні, які взаємопов’язані між собою, кожний має своє призначення та інструменти реалізації. За результатами узагальнення та систематизації пропонуємо виокремити рівень стратегічного, тактичного та оперативного управління депозитами банку, які логічно пов’язані між собою (рис. 4.8).Рис. 4.8. Структурно-логічна схема поведінки банку на ринку депозитних послуг * *

Джерело: складено автором.І рівень — стратегічне управління, ґрунтується на визначенні загальних пріоритетів і цілей поведінки банку щодо залучення коштів, виходячи із загальних внутрішніх пріоритетів і можливості їх задоволення за рахунок коштів, акумульованих на внутрішньому ринку, або залучення більш дешевих ресурсів зі світового фінансового ринку. ІІ рівень — рівень тактичного управління, який передбачає реалізацію функцій постійного моніторингу та контролю за макроекономічним середовищем і станом грошової сфери країни (маса грошей, рівень інфляції, стан попиту та пропозиції грошових коштів, курс валюти). ІІІ рівень — оперативне управління, яке втілюється в діалектичній єдності «банк

—клієнт» з орієнтацією на визначення мотивів і стимулів поведінки клієнтів (як наявних, так і потенційних). В арсеналі банків є різні методи, за допомогою яких вони намагаються завойовувати клієнтуру. Цей рівень ґрунтується на застосуванні цінових і нецінових методів конкурентної боротьби, дає можливість надавати клієнтам якнайбільшу кількість послуг на високому сервісному рівні.

Застосовування такого підходу дозволить банкам виробити цілісну довгострокову стратегію по залученню коштів клієнтів, в першу чергу населення. Для успішного залучення банком коштів необхідно прогнозувати наслідки дії багатьох параметрів, що визначають його зовнішнє та внутрішнє середовище, адже прийняття управлінських рішень, які не базуються на системі стратегічних настанов і принципів, супроводжується посиленням тенденцій непослідовності та стихійності формування ресурсної бази банку і робить його успішний довгостроковий розвиток майже неможливим. За сучасних динамічних економічних умов більшість банків не може успішно функціонувати без розроблення концептуальних засад свого розвитку. У поєднанні з традиційно високим рівнем ризикованості банківського бізнесу це визначає фундаментальне значення першого рівня — рівня стратегічного управління.

Передусім, банкам слід визначити стратегічне бачення свого місця на ринку депозитних послуг, для чого застосовуються такі підходи: орієнтація на минуле (прагнення повернутися до попереднього стану); орієнтація на сьогодення (оптимальним уважається збереження існуючого рівня депозитної бази); орієнтація на майбутнє (прагнення діяти краще, що визначає потребу в додат-ковому залученні вкладів); орієнтація на взаємодію (урахування минулого, сьогодення й майбутнього як різних, але нероздільних складових запланованого стану). Якщо не враховувати всі ці аспекти, розвиток буде ускладнено.

Щоб наочно прослідкувати зміну в пріоритетах формування депозитної політики банків, проаналізуємо динаміку зростання депозитів (рис. 4.9) до кінця 2008 року, їх раптове падіння в 2009 році та зростання в 2010 році відповідно до змін у зовнішньому макроекономічному середовищі. У 2000

—2010 роках вітчизняні банки кілька разів були змушені змінювати стратегію поведінки на ринку депозитних послуг, застосовуючи той чи інший підхід до формування пріоритетів діяльності. Виокремимо кілька періодів і притаманні їм підходи.

Перший період (2000—2002 рр.) можна охарактеризувати як застосування банками під час визначення пріоритетів у депозитній політиці підходу, орієнтованого на сьогодення. В умовах економічного піднесення в Україні банківська система динамічно розвивається, що веде до формування конкурентного середовища на ринку депозитних послуг. Нові банки визначають і завойовують власні позиції на ринку, намагаючись сформувати стабільну клієнтську базу. –10 000

70 000

60 000

60 000

50 000

40 000

30 000

20 000

10 000

0

2000 р .

2001 р .

2002 р .

2003 р .

2004 р .

2005 р .

2006 р .

2007 р .

2008 р .

2009 р .

2010 р .

2011 р .

Рис. 4.9. Зростання/зниження обсягів депозитів населення України, млн грн [116]У другому періоді (2002—2004 рр.) у політиці банків реалізується орієнтація на взаємодію. Зростаюча стабільність діяльності банків характеризується посиленням їх боротьби за потенційних клієнтів. Планомірне введення нових послуг, розширення меж ринку, використання й упровадження сучасних комунікаційних засобів ведуть до формування якісно нових відносин з населенням. Водночас позитивні тенденції зростання ВВП у країні, стабільність національної одиниці, підвищення грошових доходів і заробітної плати населення стали передумовою зростання заощаджень населення та їх зберігання на депозитних рахунках у банках.

Третій період (2005—2007 рр.) можна охарактеризувати як застосування банками підходу, орієнтованого на майбутнє. Бурхливого розвитку в ці роки набуло споживче кредитування населення. Обсяг наданих банками кредитів домашнім домогосподарствам за 2006 рік зріс майже вдвічі й досяг 155 млрд грн [116]. Підвищення прибутковості банківської діяльності спонукало вітчизняні банки до пошуку нових джерел швидкого нарощення ресурсної бази. З огляду на поліпшення макроекономічної ситуації в країні, зростання доходів населення банки активізували роботу із залучення грошових коштів населення на вклади, абсолютний приріст яких становив у 2007 році 583 79 млн грн, що на 24,3 млн грн більше порівняно з попереднім роком (рис. 4.8).

У 2008 році банківська система почала слабнути, що визначило початок четвертого періоду, який характеризувався використанням банками підходу, який відображав спрямованість на збереження існуючого рівня депозитної бази з урахуванням поточних ситуацій. Фінансові, політичні та економічні потрясіння цього року негативно позначилися на ощадній поведінці населення, що спонукало банки переорієнтуватися на застосування саме такого підходу в депозитній стратегії. Посилення морального ризику у формі чуток і політичних заяв про можливі негаразди в роботі окремих банків викликало високу хвилю відтоку коштів з банків. З жовтня 2008 року населення зняло з рахунків майже 7 млрд грн. Це призвело до зниження рівня ділової та інвестиційної активності банків. Такі тенденції знайшли відображення в адаптації депозитної стратегії банків до умов, що змінилися, і пріоритетному прагненні зберегти кошти клієнтів на рахунках, виходячи з потреб забезпечення власної ліквідності.У п’ятому періоді (2009 рік) домінував підхід, який відображав прагнення банків повернутися до попереднього стану, тобто орієнтацію на минуле. Погіршення макроекономічної ситуації в країні та неможливість спрогнозувати найближче майбутнє переважили фактор зростання відсоткових ставок за депозитами. Саме в цьому році зафіксовано перевищення відтоку коштів населення з банків над притоком. З метою підтримання фінансової та ділової стійкості банки намагалися запобігти подальшому вилученню грошових коштів з рахунків та повернути довіру до банківської системи. Домінантними пріоритетами в депозитній стратегії банків в цей період стала необхідність забезпечення безпеки та повернення кредитних ресурсів.

У 2010 році банки, навчені негативним досвідом попередніх періодів, почали застосовувати підхід, орієнтований на взаємодію, що характеризує шостий період у розвитку вітчизняного депозитного ринку. Відсоткові ставки за депозитами поступово знижували через брак прибуткових напрямів розміщення коштів, що звужувало можливості отримання прибутку через значні відсоткові витрати. Банки намагалися підтримувати ліквідність на певному рівні через пошук нових, надійних напрямів розміщення коштів. Населення, негативно оцінюючи майбутні умови за депозитними вкладами, прагнуло зафіксувати дохідність на поточному рівні, щоб хоч якось зберегти власні заощадження. Це зумовило притік коштів до банків, який перевищив навіть докризовий період, що доводило визначальну дію психологічних мотивів у формуванні заощаджень населення.

У 2011 році відбулося пожвавлення загальної ділової активності, почалася підготовка до Євро-2012, що зумовила необхідність для банків нарощування капітальної бази та їх намагання поновити нішу на депозитному ринку. Це спонукало банки все частіше займати активну позицію в залученні саме довгострокових коштів населення. Набуло актуальності використання підходу, орієнтованого на взаємодію. Ураховуючи минулий досвід, проблеми сьогодення й майбутнє як різні, але нероздільні аспекти запланованого стану, банки розвивають сучасну депозитну стратегію.

Сформульована стратегія присутності банку на ринку депозитних послуг потребує розробки бізнес-процесів з визначенням кількісних та якісних характеристик депозитних операцій, зокрема з населенням. Розробка бізнес-плану відбувається на другому рівнікомплексної моделі. У способах реалізації цього рівня можуть бути виокремлені два дивергентні напрями. Вони ґрунтуються на різних гіпотезах про поведінку банку на грошовому ринку та про його можливості управління процесами попиту й пропозиції на цьому ринку.

Перший напрям спирається на гіпотезу про малу керованість ринку депозитів: банк лише приймає грошові вклади, загальний потік яких залежить від економічної ситуації в країні, добробуту населення, тобто від тих факторів, які перебувають поза сферою компетенції банку й тому вважаються заданими екзогенно. Цей напрям ґрунтується на теорії формування портфеля замовлень (портфеля банківських активів), теорії ризику. До нього належать також оптимізаційні моделі формування структури активів.

Прихильники другого напряму розглядають ринок кредитів як малозалежний від банківської діяльності. Основна увага зосереджується на ринку депозитів і факторах, що зумовлюють їх залучення. Оскільки плата за депозити входить до складу банківських витрат, то дослідження в цьому напрямі зазвичай тяжіють до теорії витрат. Тут можливі два підходи. В умовах стабільної та рівноважної економіки, а також закінченого розподілу сфер впливу банків пропозиція депозитів часто розглядається як випадкова, не залежна від банку величина. В умовах досконалої конкуренції відсоткова ставка за депозитами розглядається як аргумент пропозиції коштів, а банк — як покупець грошових вкладів, який купує їх за оголошеною ціною, при цьому коливання ставки вважається ефективним інструментом нагромаджень населення. У цій ситуації важливим є вибір виду залежності обсягів залучених коштів від рівня відсоткової ставки. Ґрунтуючись на цих двох гіпотезах, уважаємо за доцільне виокремлювати в моделі депозитної поведінки банку на рівні тактичного управління керовані та некеровані фактори, що визначають специфічні для кожного банку умови діяльності на ринку. До некерованих чинників належать: конкурентна позиція банку, обов’язкова ставка резервування, облікова ставка НБУ. Керованими факторами є: рівень та якість менеджменту, параметри депозитних послуг, клієнтська база банку, його організаційна структура.

1

Дивергенція (від лат. divergentia — розходження) — розходження ознак в об’єктів однієї систематичної групи; приводить до виникнення нових груп.Вважаємо, що серед некерованих факторів основну увагу банки мають приділяти оцінюванню саме конкурентної позиції як вихідного моменту для активізації або збереження своїх позицій на ринку депозитних послуг.

Під час вивчення конкурентного середовища менеджерам необхідно врахувати можливість вільного доступу до ринку, наявність очевидних лідерів як на ринку загалом, так і в тому сегменті, який найбільше цікавить банк [185, с. 41]. Доволі точним критерієм оцінювання конкурентоспроможності банку можуть слугувати частка ринку депозитів, якими володіє банк на даний час, а також темпи зростання цих показників у попередній період. Чим більш повну та достовірну інформацію про реальних і потенційних конкурентів матимуть менеджери банку, тим краще вони підготують банк до того, щоб відповісти своїми діями на дії конкурентів, розробивши наступальну чи оборонну конкурентну стратегію.

Підсумовуючи сказане, підкреслимо, що за сучасних конкурентних умов в процесі розробки стратегічної лінії поведінки банку на ринку депозитних послуг слід орієнтуватися на структурнологічну послідовність прийняття управлінських рішень: стратегічне управління, яке ґрунтується на визначенні загальних пріоритетів і цілей поведінки банку щодо залучення коштів; тактичне управління, яке передбачає реалізацію функції постійного моніторингу й контролю; оперативне управління в діалектичній єдності «банк — клієнт» з орієнтацією на визначення мотивів і стимулів їх поведінки. Цей рівень ґрунтується на застосуванні цінових і нецінових методів конкурентної боротьби.

Поступова стабілізація економічної ситуації в країні вимагає від банків застосовування комплексних підходів у виборі методів залучення ресурсів. Це надасть банку належне інформаційноаналітичне забезпечення та створить можливості враховувати наявність елементів, які так чи інакше впливають на визначення цілей, розподіл ресурсів і формування місця банку на ринку депозитних послуг.

Успішність стратегічного розвитку банку значною мірою визначається ефективністю роботи з клієнтами, формуванням сталої клієнтської бази банку. Для залучення вже існуючих клієнтів до тих видів послуг, якими вони не користуються в цьому банку, потрібно спиратися на такі методи, як підвищення якості обслуговування, здійснення постійного консультування клієнтів щодопослуг, які пропонуються банком, підбір і створення нових видів продуктів для клієнтів банку, привертання уваги клієнтів до новинок за рахунок використання цінових, пільгових та інших стимулюючих заходів, розвиток бізнесу клієнтів тощо. Якість наданих послуг і зміцнює впевненість клієнта в банку [186, с. 225].

За умов фінансової кризи, що виявляється в загальному зниженні прибутковості діяльності банків, обмеженості ресурсної бази та напрямів надійного вкладення коштів у банківській системі України, посилюється конкурентна боротьба за клієнтів. Це загострює проблеми ефективної адаптації банків до умов конкурентного середовища. Щоб зберегти свої позиції, кожен банк має виважено підходити до формування депозитної бази на основі науково обґрунтованих підходів та організації роботи менеджменту банку щодо залучення коштів клієнтів. Результативність діяльності банку в процесі надання послуг і реалізації банківських продуктів суттєво залежить як від ступеня врахування потреб і вимог клієнтів, так і від існуючих методів ціноутворення за цими продуктами та послугами.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Висновки
Список використаних джерел
Частина 2. Список використаних джерел
Частина 3. Список використаних джерел
4.3. Розвиток системи гарантування вкладів фізичних осіб в Україні
4.2. Стабільність банківської системи як необхідна умова залучення заощаджень населення
Розділ 4 АКТИВІЗАЦІЯ ЗАЛУЧЕННЯ ЗАОЩАДЖЕНЬ НАСЕЛЕННЯ В БАНКИ УКРАЇНИ
3.3. Оцінка рівня концентрації депозитів населення на ринку банківських депозитних послуг
Частина 2. 3.2. Депозитні вклади населення у формуванні ресурсної бази банків України
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)