У залученні ресурсів велике значення має не тільки рівень довіри до банку та банківської системи, рівень надійності банку, високі відсоткові ставки, особисті вподобання, а й можливості відшкодування збитків за непередбачуваних обставин (банкрутст-во фінансової установи тощо). Так, ще на ранніх етапах розвитку банківської справи вкладники зіштовхнулися з проблемою повернення своїх заощаджень, що пов’язано з природою банківських установ — їх уразливістю щодо питань ліквідності та платоспроможності.
Досвід банківської діяльності свідчить, що ринковий механізм економіки не є передумовою забезпечення стабільності функціонування банків. Захист інтересів вкладників, передусім, фізичних осіб, є одним з найважливіших пріоритетів держави. Існує необхідність у створенні інститутів зі спеціальним завданням підтримки та збереження стабільності банківської системи та механізмом захисту майнових інтересів вкладників. До того ж слід ураховувати соціальний аспект гарантування. Інструментом захисту інтересів вкладників у сучасному світі є система страхування депозитів, яка функціонує вже у 95 країнах [161, с. 62]. Необхідність такої системи викликана тим, що у своїй діяльності банки керуються власними інтересами і у гонитві за прибутком часто проводять високоризикові операції, що може призвести до зниження показників їх ліквідності, а також стати причиною банкрутства та неспроможності виконати свої зобов’язання перед вкладниками.
В Україні виконання цих завдань покладено на спеціалізовану державну установу — Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). У результаті співпраці урядових структур, НБУ, Світового банку, а також Асоціації українських банків механізм захисту майнових інтересів вкладників був започаткований з 10 вересня 1998 року Указом Президента України № 996/98 «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників комерційних банків України». Цим Указом було затверджене Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування та використання його коштів. 20 вересня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», який забезпечив можливості для повноцінної діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб [162]. 23 лютого 2012 року Верховна Рада України прийняла закон №4452 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який вступив у дію 22 вересня 2012 року. Цим Законом були встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок вип-лати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до зазначеного Закону вітчизняна система гарантування вкладів фізичних осіб зазнала певних змін.
Створення інституту гарантування вкладів є значним досягненням, оскільки Фонд було створено як державну спеціалізовану установу, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб в Україні. Розглядаючи основні положення вітчизняного законодавства, з урахуванням положень закону № 4452 у сфері гарантування вкладів зазначимо:
— страховий захист поширюється лише на вклади фізичних осіб, розміщених на договірних засадах на визначений термін зберігання або без зазначення такого терміну на іменних рахунках у банку-учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду чи залучені таким банком у формі випуску (емісії) іменних ощадних (депозитних) сертифікатів. Кошти юридичних осіб та залучені на міжбанківському ринку не підлягають гарантуванню;
— компенсація виплачується за грошовими коштами, які зберігаються безпосередньо на депозитних рахунках, які відкривають банки при залученні депозитів від населення. Крім того, компенсація виплачується за грошовими коштами, які зберігаються на розрахунковому рахунку фізичної особи або на картковому рахунку. При цьому під час розрахунку суми компенсації не має значення, зберігаються гроші на депозитному чи на картковому рахунку. Сума компенсації розраховується однаково;
— відшкодуванню підлягають як гривневі вклади, так і вклади, які зберігаються у банку в іноземній валюті. Відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення банку з ринку і здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;
— Фонд гарантує кожному вкладнику банку
—учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, зокрема відсотків, у розмірі вкладів на день прийняття рішення Націо-нальним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Вклади, залучені банком після переведення його до категорії тимчасових учасників Фонду, не відшкодовуються;
— відповідно до вимог Директиви Європейського Парламенту і Ради від 30 травня 1994 року № 94/19 «Щодо схем гарантування депозитів» розмір гарантованої суми відшкодування за вкладами встановлюється на одного вкладника, а не на депозит у банку незалежно від виду депозиту [163];
— діюча система гарантування депозитів (СГД) не поширюється на вкладників ВАТ «Державний ощадний банк України», який на 100 % належить державі. Кошти вкладників цього банку в повному обсязі гарантуються державним бюджетом України;
— не відшкодовує вклади розміром менше 10 грн, а також кошти, передані банку в довірче управління, та вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;
— Фонд не відшкодовує кошти:
1) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;
2) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб’єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком
України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;
3) розміщені на вклад власником істотної участі банку;
4) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку;
5) за вкладом у банку, що є предметом застави та забезпечує виконання зобов’язань вкладника перед цим банком, в обсязі таких зобов’язань;
6) за вкладами у філіях іноземних банків [164].Законодавство України у сфері гарантування банківських депозитів характеризується соціальною спрямованістю. Перевагою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є те, що розмір гарантованої суми відшкодування може бути збільшений за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку депозитного ринку. Це робить національну СГД гнучкішою й мобільнішою порівняно з подібними системами, наприклад, у США.
Практична діяльність Фонду виявляє як сильні, так і слабкі сторони діючої системи гарантування вкладів, що спонукає розглядати можливі шляхи її подальшого розвитку (рис. 4.5).
Рис. 4.5. Завдання та проблеми Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Україні * Складено автором.
Свідченням ефективної роботи Фонду є позитивна тенденція зростання основних показників його діяльності та банківського сектора України загалом.
Основним показником, що характеризує розвиток вітчизняної банківської системи та діяльність інституту гарантування вкладів, є кількість банків — членів системи страхування депозитів (рис. 4.6). На початку 2012 року кількість банків — учасників Фонду становила 170, тимчасових — 5. Для порівняння: за станом на 1 січня 2001 року учасниками Фонду були лише 134 банківські установи [165].200
150
100
50
0
Рис. 4.6. Динаміка участі банків України у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб за станом на 1 січня 2001
—2012 рр. [165]
Збільшення кількості банків — учасників системи гарантування депозитів (СГД) позитивно впливає на нарощування фінансових ресурсів Фонду (рис. 4.7) у результаті сплати ними початкових і регулярних внесків.
600
500
400
300
200
100
0
200120022003200420052006200720082009201020112012
Рис. 4.7. Динаміка зростання фінансових ресурсів
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб станом на 1 січня 2001—2012 рр., млн грн [165]
Нагальною проблемою є розвиток подальших підходів до функціонування як самого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд), так і самої системи гарантування вкладів в Україні. Потрібно вдосконалювати діючий механізм функціонування системи гарантування вкладів, який забезпечував би підвищення інвестиційних можливостей вітчизняних банків шляхом акумулювання заощаджень населення. До того ж, реформування ФГВФО було однією з вимог Світового банку при виділенні Україні позики на 750 млн дол. для реабілітації фінансової системи [165].ФГВФО діє з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків та зміцнення довіри до банківської системи в Україні. Для ефективного вирішення покладених на Фонд завдань у межах визначених повноважень він повинен мати в своєму розпорядженні достатній обсяг грошових коштів. Здебільшого в банку, що збанкрутував, немає коштів для розрахунку зі своїми вкладниками. У світовій практиці існують такі основні способи формування коштів Фонду для виплат: в одному випадку заздалегідь створюється цільовий фонд, з якого здійснюються Платежі в разі банкрутства якогось застрахованого банку (наприклад, у США), в іншому — кошти стягуються (як внутрішній податок з банків) лише тоді, коли виникає потреба в зазначених платежах (Франція, Нідерланди, Австрія) [166, с. 37]. У Німеччині використовується змішана система з невеликими страховими внесками та із зобов’язанням банків у разі необхідності надавати додаткові кошти.
Найпоширенішою є система страхових фондів, створених на умовах попереднього фінансування, оскільки наявність завчасно створеного страхового фонду за необхідності прискорює процес виплати відшкодувань вкладникам. Зазвичай, основою створення стають початкові внески, насамперед урядів, центральних банків, а також членів системи гарантування вкладів. Банки сплачують у вже заснований фонд регулярні внески в розмірі визначеної відсоткової частки від загальної суми депозитів, залученої кожною банківською установою. Регулярні внески сплачуються або щорічно, або частіше відповідно до національних законодавств. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб формує власні фінансові ресурси на принципах акумуляції сум зборів з банків, які є учасниками Фонду, та інших коштів.
Окремо слід розглянути питання участі Ощадного банку в системі гарантування. Нині цей банк, що на 100 % належить державі, не сплачує внесків до Фонду гарантування. Таке положення є неправильним. По-перше, це зменшує надходження до Фонду, тоді як на Ощадбанк припадає 8,1 % усієї суми депозитів населення (за даними НБУ, станом на 1 січня 2012 року — 25,228 млрд грн). По-друге, це спотворює конкуренцію між банками за кошти населення, оскільки вклади в інших банках гарантуються не на будь-яку суму. По-третє, у разі банкрутства Ощадбанку збитки відшкодовуватимуться за рахунок Державного бюджету, тобто всіх громадян, а не інших банків. Уважаємо запотрібне на законодавчому рівні вирішити питання про участь Ощадного банку в системі гарантування вкладів. До цього банку так само можна покласти кошти на депозитний рахунок, як і до будь-якого іншого банку. Він акумулює значну частку вкладів населення в нашій країні. Ощадбанк, як і інші банки, розпоряджається коштами клієнтів на власний ризик, що є додатковим аргументом того, що він має сплачувати внески до ФГВФО.
Проте основним аргументом на користь членства Ощадбанку в СГД є те, що проголошена законодавством повна державна гарантія збереження вкладів населення та їх видача за першою вимогою нормативно не врегульована, і Ощадбанк не має дієвого механізму проведення виплат у разі банкрутства [167, с. 57]. Таким чином, вкладники Ощадбанку не мають впевненості в тому, як швидко їм будуть повернені їхні грошові кошти. Cистема гарантування вкладів в Україні має певні вади, які необхідно виправити найближчим часом. Ключовими показниками будь-якого інституту захисту вкладників є умови гарантування та розмір страхового покриття вкладів.
Найпростіший параметр системи гарантування, який водночас викликає найгостріший суспільний інтерес, — це розмір відшкодування. З моменту заснування ФГВФО і до теперішнього часу розмір відшкодування за вкладами змінювався в 10 разів і з листопада 2010 року він становив 150 000 грн [165]. Останнє збільшення рівня гарантування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок ФГВФО відбулося на початку фінансової кризи в Україні 31 жовтня 2008 року відповідно до прийнятого Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 639-VI [168]. 17 листопада 2010 року адміністративна рада Фонду ухвалила рішення щодо збереження гарантій за вкладами на рівні 150 000 грн [169], оскільки норма Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо розміру гарантованої суми у 150 000 грн втратила чинність 1 січня 2011 року. В 2013 році відшкодування за вкладами фізичних осіб збільшено до 2000 грн. Збільшення гарантованого розміру відшкодувань за вкладами значно сприяло відновленню довіри вкладників в період кризи, а збереження гарантованого розміру відшкодування і після завершення дії антикризового Закону стримало відтік вкла-дів та зменшення їх розмірів, що позитивно вплинуло на відновлення роботи банківської системи країни.
Гарантований розмір відшкодування за вкладами до 2006 року суттєво відставав від рівня ВВП на душу населення в Україні. Переломним став травень 2006 року, а вже на початку 2008 року страхове покриття перевищувало показник ВВП на душу населення більш як утричі, що є позитивним і відповідає європейській практиці [170, с. 47]. Проте при порівнянні абсолютної величини гарантованої суми відшкодування фондом (150 000 грн) видно, що цей показник відшкодування у інших країнах значно відрізняється (табл. 4.3.)
Таблиця 4.3
РОЗМІР ГАРАНТОВАНОЇ СУМИ ПО КРАЇНАХ [171]
| Країна |
Гарантована сума |
Покриття, % |
Приблизний еквівалент, грн |
| Бельгія |
40000 євро |
100 |
400000 |
| Велика Британія |
50000 фунтів |
100 |
609000 |
|
|
|
|
Фінляндія50000 євро100500000
| Франція |
70000 євро |
100 |
700000 |
| Німеччина |
50000 євро |
90 |
500000 |
| Греція |
100000 євро |
100 |
1000000 |
| Італія |
103291 євро |
100 |
1032910 |
| Нідерланди |
100000 євро |
100 |
1000000 |
|
|
|
|
Польща50000 євро100500000
| Португалія |
100000 євро |
100 |
1000000 |
| Іспанія |
100000 євро |
100 |
1000000 |
На думку аналітиків, мінімальна гарантована сума в Україні нині є більш як достатньою. Згідно з рекомендаціями МВФ відношення цього показника до ВВП не має перевищувати 200 %. У нас це співвідношення в чотири рази більше.
Банки є найбільш розвиненими та захищеними установами фінансової системи України. Факт зростання кількості прибуткових банків означає наявність капіталу, який може бути спрямований в економіку. Одним із негативних явищ, що спостерігаютьсяостаннім часом у вітчизняній банківській системі, є зменшення кількості іноземних банків на ринку. Причина цього полягає у тому, що темпи розвитку фінансового сектора не відповідають запланованим показникам. Очікувалося, що середнє щорічне зростання банківських активів становитиме 30—35 %, проте цього показника поки що не досягнуто. Для порівняння: до кризи середнє щорічне зростання банківських активів становило 80 %. Наслідком такої ситуації є зменшення іноземних інвестицій.
Аналізуючи структуру вкладів за діапазонами сум, відмітимо, що найбільша кількість вкладників — 99,2 % (34 732 530 осіб) мають вклади до 150000 грн, які є повністю захищеними ФГВФО (табл. 4.4). Середній розмір вкладу по групі вкладників із діапазоном суми вкладів до 150 000 грн складає 3 436,0 грн.
Таблиця 4.4
СТРУКТУРА ВКЛАДІВ ЗА ДІАПАЗОНАМИ СУМ ПО УЧАСНИКАХ (ТИМЧАСОВИХ УЧАСНИКАХ) ФГВФО СТАНОМ НА 01.01.2012 р. [165]
| Розмір вкладу, грн |
Кількість вкладників |
Сума вкладів |
Середній розмір вкладу |
| осіб |
% |
тис. грн |
% |
грн |
| До 150 000 грн |
34 732 530 |
99,2 % |
119 342 662 |
42,2 % |
3 436,0 |
| від 150 000 до 250 000 грн |
151 987 |
0,4 % |
28 275 712 |
10,0 % |
186 040,3 |
| понад 250 000 грн |
123 272 |
0,4 % |
134 978 503 |
47,8 % |
1 094 964,8 |
| Усього |
35 007 789 |
100,0 % |
282 596 877 |
100,0 % |
8 072,4 |
Тільки 0,8 % вкладників мають вклади понад 150 000 грн, однак саме ця невелика група вкладників є основним джерелом формування депозитної бази банків, оскільки сума цих вкладів становить більше половини загальної суми вкладів фізичних осіб (57,8 %). Середній розмір вкладу за даною групою становить 593 093,1 грн.
Питома вага вкладників, які повністю повернуть вкладені кошти у разі настання недоступності вкладів, складає 99,2 %. Для порівняння: у Росії і Казахстані цей показник становить 99,7 % та 99,8 % відповідно [172]. Звісно, збільшення гарантованого розміру відшкодування могло б мати позитивний психологічний вплив на потенційних вкладників і сприяло б подальшому відновленнюдовіри населення до банківської системи України. Проте нині приріст вкладів населення в банках відновлюється. У подальшому можна буде підвищити гарантований розмір з огляду на зростання економіки та інфляцію, але цього не слід робити надто часто. Згідно з директивами ЄС, суму потрібно обновлювати один раз на п’ять років.
Фахівці Світового банку в сфері страхування депозитів застерігають, що розмір відшкодування має бути обґрунтованим, адже суттєве її завищення породжує проблему «морального ризику» (moral hazard). Ця проблема полягає в тому, що за наявності захисту і вкладники, і банки можуть поводитися занадто ризиковано, перекладаючи свої ризики на систему страхування депозитів і суспільство. Тим самим суб’єкти можуть завдавати значних збитків фінансовому сектору країни. Вкладники не замислюються над тим, у який банк нести свої кошти. Вони впевнені в тому, що держава в особі Фонду в будь-якому разі компенсує втрачені грошові кошти. Відповідно вони можуть спокуситися на високі депозитні ставки, хоча зрозуміло, що подібну дохідність може забезпечити лише ризикований кредитно-інвестиційний портфель. Деякі держави також використовують такий механізм як захист лише частини депозиту, хоча й більшої. Наприклад, у Німеччині гарантується 90 % суми вкладу. Ідея полягає в тому, щоб вкладник ніс хоча б частину ризику й усе-таки замислювався над тим, у який банк нести свої гроші (аналог франшизи в класичному майновому страхуванні). Вважаємо, що з оглядом на поточний стан фінансової грамотності населення впровадження такого механізму в Україні є передчасним.
Банки, своєю чергою, покладаючись на можливість повернення коштів Фондом, забувають про принцип обережності в роботі з «чужими» грошами та вкладають довірені ним кошти у високоризиковані операції. Діюча система відрахувань (банки двічі на рік сплачують по 0,25 % загальної суми вкладів) аж ніяк не допомагає зменшити проблему морального ризику. В ідеалі механізми роботи системи гарантування вкладів мають забезпечити зменшення подібних ризиків.
З початку кризи ФГВФО здійснив чималі виплати вкладникам (на суму понад 4 млрд грн) [173]. Однак обмеженість його ресурсів була однією з причин доволі тривалого затягування питання щодо кількох неплатоспроможних банків (зокрема, «Укрпромбанку», «Надра»).За даними самого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб упродовж першої половини 2010 року акумульовані ним кошти скоротились на третину (з 4,302 млрд грн до 2,874 млрд грн), що повністю звело нанівець збільшення активів за 2009 рік. Це було викликане виплатою гарантованих сум вкладникам 15 банків, які були ліквідовані останнім часом, причому виплати триватимуть, оскільки з вкладниками 4 ліквідованих банків ще не розрахувалися до кінця [165].
На 01.03.2012 р. активи фонду зросли до 5,25 млрд грн, що трохи більше 1,5 % обсягу депозитів населення. Відповідно до світової практики система захисту вкладів уважається достатньою, якщо її сумарні активи становлять 5 % суми гарантованих депозитів [174, с. 3]. Можливості Фонду незначні. Він не буде в змозі за рахунок власних коштів профінансувати компенсації вкладникам навіть найменшого банку першої двадцятки або одночасно кількох менших банків, якщо вони несподівано збанкрутують. Зокрема, якби депозити населення в Укрпромбанку на суму 6,9 млрд грн не були переведені до націоналізованого Родовід-банку, активів Фонду гарантування не вистачило б для виплати компенсацій. Аналогічно якби банк «Надра» не був переданий приватному інвестору або націоналізований, депозити фізичних осіб у ньому (на суму 5,7 млрд грн) також довелося б перевести до «здорового банку».
Можливості зовнішнього фінансування Фонду зараз обмежені. Згідно з Законом про Фонд гарантування вкладів у разі вичерпання коштів ФГВФО має право звертатися до Кабінету Міністрів, Національного банку, інших банків та іноземних кредиторів за кредитами [167, с. 55]. Однак можливості уряду обмежені з огляду на невиконання державного бюджету. Своєю чергою, надання кредитів Нацбанком може призвести до надлишкової грошової маси в економіці, що прискорить інфляційні процеси. Нарешті, під кредити потрібне забезпечення, і їх доведеться обслуговувати. Усе це означає, що слід реформувати механізм регулярного фінансування фонду, щоб він був у змозі виконувати свої функції без сторонньої допомоги.
У зв’язку з цим потребує вирішення питання про те, що й кому слід гарантувати. Нині в Україні гарантуються вклади лише фізичних осіб і лише в банківській системі. Але в світовій практиці часто гарантуються також вклади підприємств [170, с. 47]. В Україні це — важлива складова ресурсної базикомерційних банків. Станом на 1 січня 2011 року такі депозити становили 146,863 млрд грн. З технічного погляду, фінансування таких гарантій не створювало б проблеми — достатньо лише запровадити збір, аналогічний тому, що банки сплачують з вкладів фізичних осіб. Згідно з принципами, розробленими IADI спільно з Банком міжнародних розрахунків (Bank of International Settlements), можна гарантувати хоча б депозити суб’єктів малого бізнесу. Формальний відбір таких вкладників можна здійснювати на основі участі в системі спрощеного оподаткування.
Важливим та доволі дискусійним є питання про те, що система страхування вкладів в Україні має охоплювати всі фінансовокредитні установи, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб. Серед аргументів «за» можна назвати такі:
— зближення за характером діяльності банків та окремих небанківських фінансових установ;
— створення загальних умов конкуренції для різних складових фінансової системи;
— охоплення системою страхування вкладів все ширшого кола дрібних вкладників.
Головними претендентами на включення до ФГВФО є кредитні спілки. Наприклад, у США ще з 1970 року вклади в кредитних спілках також гарантуються. В Україні дискусії щодо запровадження такої системи тривають уже кілька років, причому принципова згода всіх зацікавлених сторін, зокрема й Держфінпослуг і профільних асоціацій, уже є. З погляду обсягів коштів цей ринок набагато менший, ніж банківський, але сума вкладів усе ж значна. За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг), станом на 31 березня 2010 року членами 728 кредитних спілок було більш як 1,5 млн осіб, з яких 84 тис. мали внески на загальну суму майже 2 млрд грн. Це — також невеликі вкладники, яких варто захищати. Крім того, спілки працюють в умовах нерівної конкуренції з боку банків, вклади в яких гарантуються. З метою поліпшення конкуренції на фінансовому ринку внески в кредитних спілках також мають гарантуватись. Однак невирішеною залишається проблема, пов’язана з тим, що небанківські установи не регулюються органами банківського нагляду, а ризики не контролюються. Це значно ускладнює, а то й унеможливлює поширення вимог системи страхуван-ня депозитів на такі установи. Тому вважаємо недоцільним поки що включати кредитні спілки до числа членів ФГВФО.
Щодо компенсації, то вона включає суму вкладів та нараховані, але не отримані відсотки на дату визнання банку неплатоспроможним. При цьому потрібно чітко розмежувати, що виплата компенсації здійснюється лише після визнання банку банкрутом (відкликання НБУ банківської ліцензії), а нарахування відсотків на депозити припиняється з дати визнання банку неплатоспроможним. Окрім того, компенсація за вкладами населення виплачується тільки в гривні. При цьому належна вкладникові сума валюти перераховується за офіційним курсом НБУ на дату прийняття рішення про неплатоспроможність банку.
На практиці дати визнання банку неплатоспроможним і визнання банку банкрутом за хронологією будуть суттєво відрізнятися.
Згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:
1) банк допустив зменшення розміру регулятивного капіталу та/або нормативів капіталу банку, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, на 10 % і більше протягом звітного місяця;
2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п’ять і більше робочих днів тому;
3) банк систематично порушує законодавство, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;
4) банк порушив вимоги законодавства щодо порядку подання та/або оприлюднення звітності, в тому числі подав Національному банку України та/або оприлюднив недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану банку;
