Основним в організації ІАР є визначення сфер інформаційної уваги, об’єктів і джерел інформації, оскільки це дозволяє більш конкретизувати і спрямувати дану роботу, концентрувати зусилля банку на найбільш важливих її напрямах. Справа в тому,
що інформаційне середовище діяльності банку є досить глобальним, а обсяги інформації в ньому такими, що не дають можливості ефективно, з виконанням зазначених вимог здійснювати інформаційне забезпечення діяльності банку. За таких умов банки та інші суб’єкти підприємницької діяльності змушені визначати окремі сфери інформаційного середовища, з яких вони мають отримувати необхідну їм інформацію і в яких здійсню вати свою інформаційну діяльність. Таким чином, сфера інформаційної уваги банку являє собою сегмент інформаційного середовища, в якому він забезпечує стратегічні, тактичні та оперативні інформаційні інтереси і завдання. З огляду на специфіку діяльності банків та структуру їх інформаційного простору сфера інформаційної уваги може включати: сферу інтересів, що може бути предста влена інформацією про об’єкти, регіони, галузі економіки, до яких прагне проникнути банк у майбутньому, події, які характеризують відповідні ринки; сферу впливу, яка характеризується інформацією про події, об’єкти, що можуть впливати на поточну діяльність банку; сферу безпосередньої діяльності ? інформацію про об’єкти та події, які характеризують ту чи ін шу банківської операцію, що здійснюється в банку на даний час, або впливають на її проведення.
Рис. 8.1. Структура інформаційно-аналітичної роботи банку
Як правило, банки забезпечують роботу в усіх сферах інформаційної уваги і використовують інформацію: сфери інтересів ? як стратегічну для прийняття рішень щодо довгострокових угод, договорів, планування перспектив розвитку банку; сфери впливу ? як тактичну для прийняття рішень щодо співробітництва з партнерами, інвестування (вкладання) коштів у нові проекти, протидії недобросовісній конкуренції, визначення пове дінки на ринку в той чи той проміжок часу; сфери безпосередньої інформаційної діяльності ? як оперативну для прийняття рішень щодо безпосереднього здійснення конкретної операції, укладання конкретної угоди.
Основними факторами, які безпосередньо обумовлюють визначення сфер інформаційної уваги можуть бути: сфери і галузі економіки, бізнесу, в яких здійснює свою діяльність банк, плани його розвитк у; стан конкуренції на ринку банківських послуг, агресивність конкурентної боротьби, наявність, види, небезпечність загроз банку; умови та особливості поточної діяльності банку; необхідність формування (підтримання)
позитивного іміджу банку в його інформаційному середовищі; інтереси банку та особливості його поведінки на ринку.
Зазвичай інформація у сферах інформаційної уваги банків, як і взагалі в інформаційному його середовищі існує не взагалі, а зосереджена в певних місцях, які заведено називати об’єктами інформації. У даному разі під об’єктом інформації доцільно розуміти установу, ор ганізацію, виробництво, захід, у яких зосереджена необхідна банку інформація. Тобто об’єктами інформації для банку можна вважати інші банки, установи засобів масової інформації, установи, організації клієнтів, контрагентів, партнерів, громадські та політичні організації, органи влади та їх установи, науково-дослідні установи, правоохоронні органи й судові установи, детективні та охоронні агентства й організації, рекламні агентства, з’їз ди, конференції, виставки, презентації і т. і.
Водночас зосереджена на вказаних об’єктах інформація міститься на відповідних носіях, якими, у свою чергу, можуть бути працівники зазначених вище установ і організацій, а також самого банку, продукція засобів масової інформації, документи, рекламні продукти, аудіо- та відеоматеріали, комп’ютерна техніка й електр онні носії інформації, продукція суб’єктів господарювання, виставкові експозиції, наукові, навчальні та інші видання тощо.
Таким чином, організовуючи ІАР банки мають визначатися не тільки зі сферами інформаційної уваги, а й з об’єктами інформації та її джерелами, тобто визначити, які з об’єктів і джерел мають становити для банк у найбільший інтерес.
Водночас важливим залишається завдання отримання інформації. Як правило, банківські служби безпеки для отримання інформації з відкритих джерел формують так звані інформаційні канали, по яких інформація і потрапляє до банку.
Під інформаційним каналом зазвичай розуміють сукупність джерел інформації засобів та методів їх подання до споживачів інформаційних продуктів. Перелік і характеристика інформаці йних каналів подано на рис. 8.2.
Рис. 8.2. Інформаційні канали в ІАР банку
Ураховуючи відкритий характер інформації, яка як було вже вказано вище використовується в ІАР, інформаційні канали також мають легальний характер і формуються на добровільних засадах банку з постачальниками інформації. Серед найпоширеніших на даний час каналів отримання інформації, які використовуються банками, можна вказати такі:
• укладання договорів на інформаційне співробітництво зі спеціалізованими підприємствами, основою діяльності яких є надання інформаційних послуг;
• підписка на періодичні видання друкованих засобів інформації та організація приймання радіо- та телепередач спеціальним підрозділом банку;
• робота з персоналом банку, організація періодичного проведення соціально-психологічних досліджень в установах банку;
• створення (участь) громадських організацій і отримання інформації через громадську діяльність останніх;
• взаємообмін інформацією з іншими банками та фінансовими установами, правоохоронними та іншими органами;
• замовлення інформаційних продуктів через науково-дослідні установи, інформаційні та рекламні агентства;
• робота на ринку праці, формування «Кадрового резерву»;
• формування інституту аналітиків у банку;
• отримання інформації та експертних висновків по запитах банку від державних та інших установ і організацій;
• збір чуток.
Важливим моментом у функціонуванні інформаційних каналів є правове регулювання збору інформації. Тут слід звернути увагу на положення ст. 34 Конституції України [24], в якій зазначається, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб ? на свій вибір. Це право може обмежуватися на законн их підставах в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання злочинам, для охорони здоров’я населення та захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя. Право вільного збору інформації, визначене конституційною нормою, конкретизоване ст. 9 Закону України «Про інфор мацію» [60], в якій, зокрема, вказується: «Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного отримання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій». Тобто законодавець визнав законність дій, пов’язаних зі зборо м інформації, як право кожного суб’єкта держави. Водночас законність дій щодо збору інформації регламентується регулюванням доступу до певних видів інформації. Так, відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію» [60] доступ до відкритої інформації забезпечується через а) систематичну публікацію її в офіційних друкованих виданнях; б) поширення її засобами масової інформації; в) безпосереднє надан ня її заінтересованим громадянам, юридичним особам, державним органам. Щодо останнього пункту, то безпосереднє отримання інформації може передбачати одержання позитивної відповіді на звернення, результат виконання умов договору на створення інформаційної продукції чи надання інформаційних послуг, перехід права власності на інформацію за договором, створення її самим банком.
Конкретизуючи безпосередньо право банку збирати не обхідну інформацію для забезпечення його діяльності, слід звернутися до норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» [49].
Так, відповідно до ст. 49 зазначеного закону банк зобов’язаний перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів. Оскільки результати перевірки мають інформаційні характеристики, то можна розуміти, що банк зобов’язаний отримувати інформацію про позичальників, яка характеризувала б їх стан кредитоспроможності. Крім того, відповідно до положень вказаного вище закону банк має право витребувати у с воїх клієнтів документи і відомості, необхідні для з’ясування їх особи, суті діяльності та фінансового стану.
Суттєвих прав щодо отримання інформації про своїх клієнтів банк набуває у разі необхідності їх ідентифікації у випадках, передбачених законодавством, яке регулює взаємовідносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Тут для підтвердження о соби клієнта банк має право витребувати передбачену законодавством інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників у органів державної влади, які здійснюють контроль або нагляд за діяльністю банків чи інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законом заходи щодо збору інформації з інших джерел. Тобто перевірити клієнта банк може через отримання дост упу до інформації про нього безпосередньо від самого клієнта, державних органів або інших юридичних осіб. Право банку як фінансової установи щодо отримання інформації з метою ідентифікації клієнтів передбачено також і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [160] де вказується, що фінансова установа має право витребувати, а клієнт зобов’яза ний надати документи та передбачені законодавством відомості, необхідні для з’ясування його особи.
Слід також додати, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [49] банки мають право надавати загальну інформацію, у тому числі і таку, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при надан ні кредитів та банківських гарантій. Тобто банк має право отримувати інформацію про клієнтів інших банків, якщо останні вступають з ним у кредитні відносини чи відносини, пов’язані з наданням клієнтам банківських гарантій.
Разом з тим право банку отримувати необхідну йому інформацію передбачено також і Законом України «Про організацію формування та обігу кредит них історій» [64]. Так, відповідно до ст. 11 даного закону банк може витребувати у кредитних бюро інформацію із кредитних історій. Однак бюро
надає інформацію, що являє собою кредитну історію, виключно тим банкам, які є учасниками бюро на підставах, передбачених зазначеним вище законом.
Характеризуючи правові засади отримання та збору необхідної банку інформації, слід звернути увагу на те, що законодавець не встановлює переліку документів чи інформації, які банк має право витребувати, але разом з тим зобов’язу є суб’єктів, до яких звертається банк, надавати їх банку.
Таким чином, банк має відповідні правові підстави для збору й отримання необхідної йому інформації для формування інформаційного ресурсу і забезпечення власної діяльності. Для реалізації наданого банкам права щодо отримання та збору інформації вони розробляють відповідні методики та способи. Використовуючи наявні інформаці йні канали, банки зосереджують увагу переважно на двох формах збору інформації, якими є інформаційний аудит і інформаційний моніторинг. Інформаційний аудит ? це інформаційне обстеження сфери інформаційної уваги чи певних об’єктів (об’єкта) з метою отримання, вивчення й оцінки необхідної суб’єкту аудиту (у даному разі банку) інформації. Основними технологіями інформаці йного аудиту є: пошук та вивчення інформації про конкретний об’єкт безпосередньо на самому об’єкті; пошук та вивчення інформації про конкретний об’єкт через його зв’язки (ділові, комерційні, організаційні та ін.); пошук та вивчення інформації про конкретний об’єкт через спеціальне обстеження відповідної сфери інформаційної уваги банку. Зміст опера цій по кожній з технологій подано в Додатку 10. Інформаційний моніторинг ? це контроль надходження інформації в інформаційне середовище, з метою виявлення важливої та цінної інформації і її використання для забезпечення діяльності банку.
Технологіями, які використовуються під час інформаційного моніторингу є: контроль інформації, яка надходить в інформаційне середовище банку за визначеними ознаками та індикаторами; контроль інформації, яка надходить в інформаці йне середовище банку по визначених джерелах; суцільний контроль інформації, яка з’являється в інформаційному середовищі банку. Зміст операцій по кожній із технологій подається в Додатку 11.
Основними методами збору інформації в банку є: систематизація інформації, яка надходить у банк від його клієнтів. Взагалі банківські клієнти є досит ь важливим джерелом
інформації для банку. Тому ретельне вивчення інформації, наданої ними, про їх стан та діяльність, зв’язки, історію, а також аналіз їх фінансових потоків є досить важливим завданням у зборі інформації, формуванні інформаційного ресурсу банку.
Надання інформаційних запитів до відповідних установ та організацій і отримання відповіді на них є також важливим методом збор у інформації, саме таким способом збирається найбільш достовірна та цінна інформація; інформаційна взаємодія банку з різними суб’єктами (як державними, так і недержавними) також дає досить позитивні результати у зборі необхідної банку інформації.
Робота з рекламними та пропагандистськими матеріалами, різного роду оголошеннями, також є одним із методів збору інформації. За рекламним ого лошенням, наприклад, можна оцінити фінансове становище суб’єкта, кількість офісів і адреси їх розташування. Регіон розташування впливає на орендну плату. Якщо, скажімо, офісів два і більше, розташовані вони в різних районах міста, то можна думати, що суб’єкт розвивається досить успішно і його фінансовий стан може бути стабільним. Про фінансові мож ливості суб’єкта може говорити і кількість телефонів в офісі суб’єкта, чим їх більше тим пристойнішим може бути його фінансовий стан.
Періодичне опитування, що проводиться банком у своєму сегменті ринку, є також важливим методом збору інформації. Нарешті, це постійна робота з друкованими засобами інформації. Відкрита преса традиційно є найбільш ємним і п опулярним інформаційним каналом. Головне тут системний підхід до аналізу матеріалів преси, що, на жаль, не досить полюбляють робити служби безпеки вітчизняних банків. Водночас іноземні фахівці вказують, що якраз системний аналіз матеріалів преси дає змогу отримати практично всі необхідні їм відомості. Преса дає уявлення про ситуацію не просто в цифрах і фактах, а на зрозумілій чита чеві мові, хай навіть на рівні чуток, пліток чи певного відчуття, що дає змогу зв’язати всі ці складові в цілісну картину, яка характеризує певні події, тенденції, поведінку ринку чи окремих його суб’єктів. Матеріали засобів масової інформації дають можливість зіставити, уточнити і доповнити новими відомостями інформацію, отриману з інших джерел, формувати нові напрями для поточної роботи зі збору інформації. Інформація, яка зібрана банком у процесі формування інформаційного ресурсу, являє собою відомості, що потребують
подальшої обробки. Структура процесу аналітичної обробки інформації відображена на рис. 8.3.
У процесі накопичення інформації здійснюється формування обсягів інформації, достатніх для проведення аналітичної оцінки подій чи певних об’єктів. Обсяги інформації формуються з різних джерел незалежно від часу її виявлення та достовірності.
Рис. 8.3. Структура та алгоритм процесу аналітичної обробки інформації
При узагальненні інформації на основі однорідних ознак, загальних характеристик, властивостей здійснюється поєднання фактів, подій, повідомлень, формування загального поняття чи загальних положень.
Класифікація подій, фактів, об’єктів, узагальнених понять і положень, виявлення закономірності у їх виникненні, розвитку та функціонуванні ? проводяться під час систематизації інформації.
У процесі аналізу інформації вивчаються події, факти по окремих ел ементах, виявляються зв’язки між ними. Водночас синтез інформації передбачає вивчення тих самих подій, фактів, об’єктів у їх взаємозв’язку, взаємовідносинах між собою та з іншими явищами, умовами, об’єктами.
При побудові гіпотез здійснюється формування припущень щодо причин, умов та розвитку подій, фактів, об’єктів, залежно від ситуації, що ск ладається на ринку, та можливих рішень, які може прийняти керівництво банку.
На основі сформованих гіпотез здійснюється вироблення кінцевого підсумку обробки інформації у вигляді одного або кількох можливих варіантів, що характеризують стан ситуації (об’єкта) та перспективи її (його) розвитку.
Під час обробки інформації, яка характеризує об’єкт, що у певний спосіб може загрожу вати банку, існує певний алгоритм аналітичної оцінки такого об’єкта. Спочатку визначається
існуючий (економічний, юридичний, соціальний) стан об’єкта, закономірності і тенденції його розвитку. У наступному вивчаються його можливості, потенціал, реальність та напрями загроз, які можуть надходити від нього, і далі прогнозуються наміри об’єкта, вірогідність негативних його дій стосовно банку, у тому числі за терміном, місцем і обсягом, наслідки, які можуть настати для банку в рез ультаті реалізації зазначених загроз.
Сформовані висновки та пропозиції надаються керівництву та іншим особам у вигляді інформаційних документів. Сьогодні основними інформаційними документами є: інформаційні повідомлення ? надання інформації, особливо важливого значення у вигляді усного чи письмового виклади; інформаційні доповіді ? комплексний і всебічний виклад проблеми з використанням ус ієї наявної щодо неї інформації; інформаційні довідки ? опис окремих характеристик конкретних подій або об’єктів; інформаційні огляди ? опис основних інформаційних повідомлень за визначений період у формі резюме з класифікацією по рубриках; інформаційні зведення ? опис загальної картини існуючих подій; інформаційні прогнози ? короткий огляд под ій, фактів, виклад висновків за їх наслідками і можливим розвитком ситуації з відповідним обґрунтуванням.
Аналітичні та інші матеріали, документи, що становлять інформаційний ресурс зберігаються у справах поточного та архівного зберігання. Окремі матеріали та документи зберігаються у вигляді досьє. Досьє являє собою всебічну характеристику певних об’єктів з детальним їх описом та підтве рджувальним матеріалами. Як правило, досьє заводяться на найбільш важливі об’єкти (фізичні та юридичні особи), які можуть становити загрозу банку або створити йому суттєву конкуренцію.
На всі об’єкти, до яких банк має (чи мав у минулому) певний інтерес, складається картотека, де містяться загальні їх характеристики, як правило, статистичні дані.
Банки створюють еле ктронні бази даних, куди надається інформація про різні сфери діяльності банку та його інтересів, клієнтів, партнерів, контрагентів, а також персонал. Звичайно, що й електронні бази даних, і досьє та картотеки, а також поточні та
архівні справи відповідно захищаються від несанкціонованого доступу до них.
