Активізація як внутрішньодержавних, так і міждержавних інтеграційних процесів сприяє розширенню виробничо-технологічних та економічних зв’язків між регіонами, зростанню можливостей використання енергетичних і сировинних ресурсів одних регіонів і країн для забезпечення інших, формує міжрегіональні ринки товарів і послуг. Таким чином формується регіонально-просторовий і міждержавно-просторовий розвиток, який регулюється законодавчо-нормативною та інституційною базою й забезпечує підвищення ефективності їх функціонування та раціоналізації територіальної організації.
Таким чином, регіонально-економічний простір може формуватись як усередині країни, так і між окремими державами. Контури цього простору обмежуються не лише кордонами адміністративно-територіальних одиниць, а й зоною тих зв’язків, які можуть виходити далеко за межі регіонів і навіть країн. При цьому ці простори мають тенденцію до розширення й поглиблення взаємозв’язків і взаємозалежностей в економічному, політичному та екологічному аспектах. Усе це вимагає розробки та впровадження в життя міжнародних угод і законів, які регулювали б взаємовідносини та взаємну відповідальність, зокрема за забруднення навколишнього середовища, особливо в планетарному масштабі.
Формування міжнародних просторів пов’язано передусім з розвитком зовнішніх зв’язків, які мають розгалужену структуру. За змістом, характером, предметами обміну вони поділяються на політичні, економічні, наукові, культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні відносини, а також особисті відносини громадян. Крім того, ці зв’язки можна групувати за іншими ознаками, зокрема за часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі; за територією: з країнами різних континентів; за рівнем розвитку країн: з розвинутими країнами й країнами, що розвиваються.
Кожна група зв’язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру. Наприклад, економічні зв’язки поділяються на зовнішньоторговельні, науково-технічні, кредитно-фінансові, інвестиційні, туристичні. Таким чином, регіональний простір постійно перебуває в динаміці й має тенденцію до розширення.
Світові зв’язки України мають різноманітні функції. Насамперед вони покликані сприяти органічному її інтегруванню у всесвітні структури з метою зміцнення миру й безпеки та формування єдиного екологічно чистого простору Землі. Але не менш важливе значення міжнародні зв’язки мають для ефективного розвитку економіки, науки, культури й освіти країни та її регіональних просторів. Вирішити ці питання неможливо без державного втручання в ці процеси шляхом ефективного управління та розробки й використання законодавчонормативної та інституційної бази.
Державне регулювання та управління регіонально-просторовим розвитком України є надзвичайно важливим та актуальним, особливо зараз, коли ринкові умови господарювання, які активно впроваджуються в життя країни впродовж останніх двадцяти років, значно вплинули на більшість сфер її суспільно-економічного життя та на формування регіональнопросторових систем. Найважливіші суспільно-економічні трансформації торкнулися насамперед сфери виробництва, зокрема змін форм власності, роздержавлення й приватизації майна, трансформаційних процесів у структурі виробництва, спеціалізації та галузевої структури економіки регіонів, доходів і видатків населення, формування та розширення міжрегіональних зв’язків. Проте на тлі інтенсивних трансформаційних процесів територіальне управління та державне регулювання просторовим розвитком територій залишається однією з найбільш консервативних сфер суспільного життя. Упродовж останніх двадцяти років основними здобутками регіонально-просторового управління стали утвердження президентської вертикалі влади на місцях через розвиток системи місцевих держадміністрацій, окремі кроки в розвитку місцевого самоврядування, запровадження договірних відносин між державою та регіонами, утвердження паритетних відносин з унікальним для унітарної країни адміністративнотериторіальним утворенням — Автономною республікою Крим, а також підписання угод із сусідніми країнами про міждержавне, зокрема й прикордонна співпраця. Таким чином здійс-нюється міждержавно-просторовий розвиток, формуються інтеграційні процеси та міждержавні взаємозалежності. Усе це вимагає розробки, затвердження та впровадження дієвого законодавчого та інституційного забезпечення як внутрішньодержавного, так і міждержавного регіонально-просторового розвитку.
Однак управління просторовим розвитком територій залишається вкрай недосконалим. Успадкувавши недоліки радянської системи планування регіонального розвитку та управління ним з «Центру», існуюча нині система територіального управління в Україні не може забезпечити стійкий, ефективний та планомірний просторовий розвиток регіональних соціально-економічних систем на принципах комплексності, пропорційності та економічної ефективності. Про це свідчить як велика кількість депресивних територій, так і невирішені проблеми комплексного соціально-економічного розвитку навіть тих регіонів, які відрізняються відносно високими темпами економічного зростання.
Вирішити ці проблеми покликана ефективна державна регіональна економічна політика, яка б забезпечила гармонізацію загальнодержавного та місцевого управління, ефективного регулювання соціально-економічним розвитком регіонально-просторових систем.
Регіональна політика — це сфера діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в регіонально-просторовому аспекті, яка пов’язана з вирішенням взаємовідносин між державою та регіонами, а також регіонів між собою.
Метою державної регіональної економічної політики є забезпечення високого рівня якості життя людей незалежно від місця їхнього проживання. Мета державної регіональної політики досягається через забезпечення:
• територіально цілісного та збалансованого розвитку України;
• максимально повного використання потенціалу регіонів з урахуванням їх природних, історичних, економічних, географічних, демографічних та інших особливостей, етнічних і культурних традицій;
• інтеграції регіонів в єдиному політичному, правовому, економічному, інформаційному та культурному просторі;
• підвищення конкурентоспроможності регіонів.
Надзвичайно принциповим завданням сучасної регіональної економічної політики є вдосконалення існуючої системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. У перспективі передбачається істотно розширити права місцевих органів виконавчої влади в бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, установлення науково обґрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.
Особливо важливим елементом регіональної економічної політики є розробка довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва та Севастополя й державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій. На сьогодні розроблені проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпатського регіону, Поділля, Полісся та Українського Причорномор’я.
У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об’єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію й швидко реагувати на зміну ринкової кон’юнктури. Передусім це стосується розвитку малого й середнього підприємництва, яке має виражену регіональну орієнтацію та суттєво впливає на зміни в структурі економіки. Саме малий бізнес здатний вирішити проблеми зайнятості безробітного населення. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого й середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.
Важливу роль у забезпеченні виконання завдань регіональної політики відіграє відповідна законодавчо-нормативна база. Окремі норми щодо основ розвитку територіальнопросторових систем закріплені й в Конституції України. Зокрема, законодавчо визначаються права й обов’язки державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування:
• місцеві державні адміністрації в межах своїх адміністративних територій забезпечують виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, підготовку та виконання відповідних бюджетів, звіт про виконання бюджетів і програм (ст. 119);
• до повноважень АР Крим належать: формування, затвердження та виконання бюджету Республіки на основі єдиної податкової та бюджетної політики України, розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування та охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм (ст. 138);
• обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання (ст. 143);
• територіальні громади села, селища, міста затверджують програми соціальноекономічного та культурного розвитку, власні бюджети й контролюють їх виконання.
Таким чином, згідно з Основним Законом України — її Конституцією, функції з розробки, затвердження та виконання локальних програм регіонального розвитку покладено на місцеві органи влади.
Розробку та виконання загальнодержавних програм щодо розвитку регіонів Конституцією України покладено на Уряд, а затвердження цих програм — на Верховну Раду України (ст. 85, 116). При цьому під захистом Конституції України перебувають засади єдності та цілісності території держави, поєднання централізації та децентралізації в здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (ст. 132). Названі статті розкривають роль законодавчо-нормативної бази в забезпеченні взаємовідносин «держава — регіони» та здійсненні ефективної регіональної економічної політики.
На рівні кодексів і законів питання розвитку регіонів частково регулюють Бюджетний кодекс України, Господарський кодекс України (ст. 9, 11), Закони України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (розд. ІІІ, ст. 18), «Про Кабінет Міністрів України» (ст. 20, 24, 41), «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про державні цільові програми», «Про планування і забудову територій», «Про Генеральну Схему планування території України», «Про основи містобудування».
Засади здійснення регіональної економічної політики безпосередньо регламентовані в Законах України «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст», у Постанові Верховної Ради України «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів (від 24 грудня 1999 року № 1359-XIV), а також в Указах Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики», «Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні», а також у численних постановах Кабінету Міністрів України.
Крім того, ціла низка нормативно-правових актів регулює регіональний розвиток через розробку й затвердження різноманітних програм. До таких програмних актів, зокрема, належать постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2007 року № 1067 «Про затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на період до 2017 року».
У Переліку державних (цільових) програм, які профінансовано останніми роками, налічується більш як 200 різних програм, які затверджені як парламентом, так і Главою держави та Урядом України. Переважна більшість цих програм так чи інакше впливає на регіональнопросторовий розвиток.
Місцеві органи влади, своєю чергою, забезпечують виконання нормативно-правових актів, а також з власної ініціативи розробляють і затверджують свої програми, загальна кількість яких в окремому органі влади може перевищувати кілька десятків. Сюди відносяться програми соціально-економічного розвитку областей, адміністративних районів, міст, селищ і сіл на відповідний період часу, а також регіональні програми духовно-морального відродження тощо.
Основними завданнями, які стоять перед державними органами влади в сфері регіонально-просторового розвитку й потребують законодавчого вирішення, є розробка Урядом і затвердження Верховною Радою єдиної загальнодержавної програми соціально-економічного стратегічного розвитку України та її регіонів.
Важливою проблемою регіонально-просторового розвитку є відсутність чіткої визначеності в законодавчо встановлених пріоритетах регіональної екологічної політики та розпорошеність правових норм з цього питання серед чисельних актів. Регіональну екологічну політику регулюють Закони України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну мережу України», Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», а також розпорядження Уряду від17 жовтня 2007 року № 880 «Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року». Сучасна державна система управління природоохоронною діяльністю є доволі централізованою, що значно зменшує роль у цьому процесі органів місцевого самоврядування. Тому доцільно визначити пріоритети регіональної екологічної політики, скасувати законодавчі обмеження самостійності місцевих органів влади та надати їм частки бюджету регіонального екологічного фонду для більш активної їх участі в створенні екологічно безпечного довкілля регіону.
Таким чином, законодавчо-нормативна база має забезпечити фінансову самостійність регіонів, збалансувати розвиток усіх адміністративних одиниць, ліквідувати міжрегіональні диспропорції, зокрема за рахунок державного стимулювання розвитку депресивних територій, а також створити умови для підвищення конкурентоспроможності регіонів, зокрема шляхом створення інституційного середовища для запровадження інноваційної моделі розвитку економіки.
