4.1. Роль держави в реалізації завдань регіонально-просторового розвитку України.
4.2. Формування регіонального економічного простору України та законодавчо-нормативна база його забезпечення.
4.3. Законодавче забезпечення раціонального природокористування в регіонах.
4.4. Міжнародні угоди та їх роль у просторовому розвитку прикордонних територій
України.
Вивчивши матеріал цієї теми, студент знатиме: ? місце та роль держави в регіонально-просторовому розвитку України; ? сутність, структуру та значення Державної програми економічного та соціального розвитку (ДПЕСР); ? особливості державного управління та основні заходи його реалізації; ? роль законодавчо-нормативного забезпечення в здійсненні державної регіональної економічної політики, а також умітиме:
• визначати та аналізувати основні важелі впливу держави на регіонально-просторовий розвиток господарства;
• оцінювати можливості фінансово-кредитної політики як важливого інструмента державного регулювання економіки регіону;
• аналізувати роль законодавчо-нормативного та інституційного забезпечення в регіонально-просторовому розвитку України.
4.1. Роль держави в реалізації завдань регіонально-просторового розвитку України
Значну роль у вирішенні основних проблем регіонально-просторового розвитку відіграє держава. За допомогою державного регулювання можна сформувати оптимальну галузеву структуру та раціональну просторову організацію господарства регіональних соціальноекономічних систем, визначити ефективність їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, а також місце цих систем в територіальному поділі праці. Усе це стало підставою для розробки Державної програми економічного й соціального розвитку (ДПЕСР) України та її регіонів.
Державна програма економічного й соціального розвитку (ДПЕСР) — це документ, у якому визначаються цілі та пріоритети економічного й соціального розвитку країни, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена комплексна система заходів органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв’язання проблем економічного та соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення.
Державна програма економічного й соціального розвитку України та заходи з її реалізації повинні розроблятися щорічно на короткостроковий період зі взаємним узгодженням з проектом державного бюджету на відповідний рік. Ця програма має бути спрямована на реалізацію стратегії соціально-економічного розвитку України та її регіонів. У ній конкретизуються заходи, передбачені програмою діяльності Кабінету Міністрів України та завданнями, визначеними в щорічному посланні Президента України до Верховної Ради про внутрішнє та зовнішнє становище України. ДПЕСР України, разом з державним бюджетом, затверджується Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України визначає структуру прогнозних і програмних документів, терміни й порядок їх розроблення, відповідальних виконавців. Головним виконавцем і координатором робіт є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Державна програма економічного та соціального розвитку має багатогранний характер і включає, зокрема, нормативно-правові та організаційні засади її розробки.
Особливе місце в Державній програмі економічного та соціального розвитку посідає оцінювання тенденцій соціально-економічного розвитку в минулому й поточному роках:
• оцінюється загальний стан економіки та її галузева структура;
• динаміка виробництва товарів і послуг і стан інвестиційної діяльності;
• стан фінансово-бюджетної та банківської системи, товарного, валютного та фондового ринків;
• динаміка цін і рівень інфляції;
• стан соціального розвитку та рівня життя населення.
Значна увага в Державній програмі економічного та соціального розвитку приділяється урядовій політиці, зокрема: ? завданням уряду в реформуванні державного управління; ? підвищенню соціальних стандартів життя та безпеки життєдіяльності населення; ? створенню макроекономічних умов для стабільного розвитку національної економіки; ? запровадженню інноваційної моделі розвитку; ? формуванню конкурентного середовища й удосконалення відносин власності; ? посиленню ролі регіонів у забезпеченні економічного зростання; ? зміцненню обороноздатності держави; ? захисту прав і свобод громадян; ? зміцненню законності й правопорядку; ? інтеграції України в світову економічну та політичну систему.
Крім економічних питань, внутрішня політика передбачає вирішення соціальних проблем, зокрема становлення середнього класу, динамічне підвищення рівня життя населення та вирішення проблем бідності.
Ефективний розвиток економіки країни та її регіонів неможливий без аналізу зовнішньоекономічної діяльності, зокрема глобальних тенденцій, світового ринку та проблем, що перешкоджають інтеграції України в світовий економічний простір.
Крім того, зовнішньоекономічна політика держави передбачає:
• практичні кроки на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції;
• запровадження інструментів державної підтримки розвитку експорту;
• реалізацію потенціалу торговельно-економічної співпраці з країнами світу на умовах рівноправного партнерства та взаємної вигоди;
• захист інтересів вітчизняних товаровиробників;
• співпраця з міжнародними фінансовими організаціями.
Здійснити ефективний вплив держави на її регіонально-просторовий розвиток неможливо без розробки основних показників і балансів національної економіки, зокрема зведеного фінансового балансу, балансу грошових доходів і витрат населення, торговельного балансу, балансу капітальних вкладень, зведеного балансу трудових ресурсів, балансу ринку праці, балансу виробництва та споживання основних видів ресурсів.
Важливе місце в ДПЕСР посідають державні цільові програми, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету. Вони містять: ? основні показники соціально-економічного розвитку регіонів; ? план співпраці з міжнародними фінансовими організаціями; ? показники обсягів державного замовлення та розвитку державного сектора економіки.
Важливою роллю держави в регіонально-просторовому розвитку країни є ефективне управління. Головною метою державної політики у сфері управління є створення ефективної системи, яка відповідала б стандартам демократичної європейської правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Першочерговим завданням тут є послідовне реформування виконавчої влади з метою посилення її дієздатності.
Основними заходами, реалізація яких дасть змогу досягти визначених цілей, є:
• удосконалення нормативно-правової бази з питань діяльності органів виконавчої влади та розвитку місцевого самоврядування;
• установлення переліку мінімально необхідних послуг, що надаватимуться населенню місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
• забезпечення прозорості прийняття управлінських рішень;
• реалізація стратегії формування системи державної служби в Україні та комплексної програми підготовки державних службовців.
Складовою частиною управління є державне регулювання економіки, яке є комплексом форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів, процесів, які сприяють стабілізації економічної системи та її пристосуванню до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили — людини. Досвід розвинутих країн світу свідчить, що розвиток ринкової економіки має бути доповнений механізмом її державного регулювання.
Назвемо основні напрями державного регулювання розвитку економіки.
Державне програмування економіки — це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки, яка включає розробку та реалізацію національних програм і цільових комплексних програм.
Державна національна програма розробляється на основі довгострокових економічних прогнозів. Вона охоплює найважливіші макроекономічні пропорції та має інформаційноорієнтований характер, даючи можливість конкретним підприємствам і корпораціям нормально функціонувати в системі економічних пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства та зовнішньоекономічній діяльності.
Формально така програма має індикативний, тобто бажаний характер. Конкретне підприємство саме вирішує питання про те, брати участь йому в державній програмі чи діяти на свій страх і ризик. З метою підтримки ефективного розвитку конкретних підприємств держава використовує всю систему економічних інструментів, зокрема державні замовлення, що забезпечують гарантійний ринок збуту й прийнятні ціни, пільгові податкові й відсоткові ставки, прямі субсидії та субвенції. Усе це забезпечує конкретним підприємствам і корпораціям зростання обсягу виробництва, продажу й збільшення маси прибутку, тим самим спонукаючи їх активно брати участь у реалізації завдань програми.
Державні цільові програми мають обов’язковий характер. Вони охоплюють десятки, а то й сотні підприємств. Обов’язковість діяльності цих підприємств ґрунтується не на наказах або командах, а на контрактах, які передбачають жорстку матеріальну відповідальність виконавців і добровільно укладаються підприємствами-виконавцями з державним органом, що очолює програму. Такі програми доволі вигідні підприємствам-виконавцям, вони дають можливість розміщувати державні замовлення на конкурентній основі, надаючи їх тим, хто пропонує найбільш вигідні для держави умови, що охоплюють якість продукції, її рентабельність і термін виконання.
Фіскальна політика включає політику доходів і витрат держави, закріплених в її бюджеті.
Державний бюджет включає дохідну й витратну частину, які рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит, рідше — профіцит. З метою збалансування свого бюджету, держава застосовує регулювання податкових ставок, їх диференціацію. У період спаду виробництва й подальшої депресії вона істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, у результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає та з’являється стимул до розширення виробництва та економічного зростання. Водночас наприкінці фази різкого піднесення виробництва, коли може настати «перегрів» в економіці й виробництво виходить за рамки платоспроможного попиту, що може викликати кризу, держава різко підвищує податкові ставки з метою загальмувати зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду, упорядкувати процес відновлення рівноваги між пропозицією й попитом на товарних ринках. У цьому разі високі податки відіграють роль стабілізаторів економічного зростання.
Регулюючи податкові ставки мають циклічний характер і держава широко використовує їх диференціацію. Так, з метою підтримки й прискореного розвитку перспективних галузей промисловості їх підприємства отримують порівняно низькі податки. Підвищені податки мають підприємства застарілих і неперспективних галузей. Це обмежує їх зростання й стимулює згортання неефективного виробництва в регіонах.
Грошово-кредитна політика є одним з головних інструментів державного регулювання економіки в регіонах. Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному та регіональних ринках рівноваги, що сприяє повній зайнятості та відсутності інфляції.
Держава регулює відсоткові ставки кредитів комерційних банків. Особливо важливим цей процес є в період спаду та депресії виробництва, коли зниження відсоткових ставок веде до збільшення підприємницького прибутку і, зрештою, чистого прибутку корпорацій, а тому й стимулює зростання виробництва та сприяє створенню нових робочих місць у регіонах і країні загалом.
Найбільш актуальним і дієвим чинником регулюючого процесу є інвестиції у виробничу та соціальну інфраструктури, які забезпечують як ефективний розвиток економіки, так і соціальний захист населення.
Завданням держави є формування потужного бюджету й збільшення відрахунків з нього в будівництво шляхів сполучення, продуктопроводів, морських і річкових портів та аеродромів, ліній зв’язку, зокрема комп’ютерних мереж, що забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи.
Важливим чинником стимулювання економічного зростання є державні замовлення й закупівля військової техніки, рухомого складу для залізничного, повітряного та морського транспорту, залишків сільгосппродукції.Інвестиції в соціальну сферу дають можливість державним органам виплачувати допомогу з безробіття, багатодітним сім’ям, матерям-одиначкам, здійснювати будівництво дешевого муніципального житла для найменш забезпечених верств населення і та ін.
Крім уряду, найважливішим органом регулювання ринкової економіки є Центральний (національний) банк. Головною функцією Центрального банку є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.
Відповідність чи невідповідність між масою товарів і масою грошей впливає на ціни. Проблема регулювання цін є надзвичайно важливою. Основний принцип — відмова від державного регулювання цін, яке порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту. Але лібералізація цін можлива лише в разі відсутності монополій на виробництво продукції та її реалізації, а також наявності здорової та цивілізованої конкуренції.
Крім того, держава, виходячи з конкретних політичних, економічних і соціальних умов, може встановлювати для учасників ринку рекомендовані межі ціни реалізації. До таких ринків належать ринки галузей постачання, транспорт, зв’язок, оренда житла тощо. В одних випадках держава встановлює максимальні ціни, вище яких підприємець не має права реалізувати свою продукцію чи надавати послугу (наприклад, оренда житла, газо-, водо-, тепло-, енергопостачання), в інших — мінімальні, нижче яких продавець не може продавати свій продукт чи послугу (наприклад, продукцію сільського господарства), а також можуть бути встановлені відповідно до суспільних інтересів і фіксовані ціни (транспорт, зв’язок). Державна політика цінового регулювання, безперечно, здійснює тиск на учасників ринку. Вони змушені дотримуватися диктованих державою цін і зазнавати суттєвих збитків. Для того, щоб запобігти виникненню на цьому ґрунті конфліктів, держава часто супроводжує регулювання цін наданням фінансової допомоги, що не допускає банкрутства та економічної ліквідації підприємств на регульованому ринку.
В умовах панування монополій держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на їх продукцію або послуги, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток, захищаючи інтереси кінцевих споживачів. Важливу роль у вирішенні цього процесу відіграє Антимонопольний комітет України. 26 листопада 1993 року ухвалено Закон України «Про Антимонопольний комітет України», згідно з яким Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, мета діяльності якого полягає в здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом і пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення й припинення порушень в економічній сфері.
Важливою проблемою, яку повинні вирішувати державні органи влади, є низька зайнятість працездатного населення та високий рівень безробіття, зокрема й прихованого. Коливання на ринку праці можуть бути фактором, що дестабілізує соціально-економічні відносини в суспільстві та підриває засади ринкового устрою країни. Держава втручається в ситуацію на ринку праці, щоб не допустити значних розривів у рівнях безробіття та економічного розвитку й забезпечити його відповідність темпам розвитку виробництва.
Формування світового ринку товарів і послуг впливає на необхідність державного регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція означає зрощення національних господарств низки країн та утворення великих інтернаціональних економічних комплексів. Основні напрями інтеграційних процесів зводяться до поступового усунення митних і фінансових бар’єрів, створення умов для вільного переміщення товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Водночас інтеграція передбачає уніфікацію цивільного законодавства, соціального страхування та соціального забезпечення, формування податкової системи, що веде до створення єдиних зовнішніх умов діяльності підприємств або фірм різних країн. Тобто конкуренція підприємств різних країн здійснюється в однакових умовах і забезпечує їм рівні можливості перемоги або поразки залежно від їх власного вміння виробляти конкурентоспроможну продукцію. Як свідчить досвід розвинутих країн, загальнопланетарна інтеграція сприяє активному використанню сучасних технологій, упровадженню наукової організації праці та значному підвищенню ефективності виробництва, зростанню його конкурентоспроможності та рівня життя населення. Інтеграційні процеси здійснюються під обов’язковим контролем і за безпосередньою участю держави, тобто державних органів влади.
Державне регулювання як елемент структури господарського механізму, має довгострокові, перспективні цілі й сприяє прискоренню НТП, структурній перебудові господарства, підвищенню темпів економічного зростання, створює найбільш сприятливі умови для ринко-вої конкуренції та завоюванню нових позицій на світових ринках, усуває надмірну диференціацію прибутків, сприяє соціальній спрямованості економіки та забезпечує на цій основі високий рівень якості життя широких верств населення. Усе це в умовах ринкової економіки надає соціально-орієнтованого характеру у розвитку регіонально-просторових економічних систем.
