Ключові поняття і терміни: інтеграція; агропромислова інтеграція; вертикальна агропромислова інтеграція; вертикальна агропромислова координація; конгломератна вертикальна інтеграція; горизонтальна інтеграція; горизонтальна координація; кооперування; синергічний ефект; кластер; агропромислове підприємство; агрофірма.
Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ: сутність агропромислової інтеграції в широкому розумінні слова, вертикальної агропромислової інтеграції, істотні її риси і різновиди та джерела виникнення синергічного ефекту; сутність вертикальної агропромислової координації, необхідність і механізм її здійснення, що враховує і забезпечує збалансованість економічних інтересів переробних підприємств і сільськогосподарських товаровиробників; доцільність і можливості розвитку регіональних агропромислових формувань на засадах кластеру та агропромислової інтеграції кооперативного типу з урахуванням світового досвіду; сучасний стан і перспективи розвитку агропромислових підприємств; напрями здійснення капіталізації сільського господарства, масштаби виникнення і діяльності АПФ нового типу, переваги і загрози їх функціонування, напрями державного регулювання подальшого розвитку, а також УМІТИ: ? визначати розмір і співвідношення між прибутком аграрної і промислової сфери агропромислового формування як цілісного підприємства, а також розраховувати суму і частку прибутку промислової сфери АПФ, що сформована завдяки оцінці сільськогосподарської сировини за собівартістю її виробництва; ? здійснювати за звітний і базовий роки факторний аналіз прибутку АПФ від реалізації його кінцевої продукції з урахуванням таких факторів, як обсяг її продажу в натуральному обсязі, оптову ціну реалізації (без ПДВ), змінні витрати на одиницю продукції і постійні витрати; ? визначати економію коштів від набуття АПФ статусу аграрного підприємства; ? здійснювати розподіл грошової виручки від реалізації кінцевої продукції між переробним підприємством і сільськогосподарськими товаровиробниками — постачальниками сировини в умовах агропромислової координації з урахуванням різного ступеня викорис-спричиненого недопоставкою сировини; ? розраховувати величину грошового доходу, який одержить аграрне підприємство за поставку переробному підприємству сировини відповідними якістю та обсягом з урахуванням пропорцій розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції між учасниками агропромислової координації.
21.1. Суть агропромислової інтеграції, її організаційні форми і соціально-економічне значення
Слово «інтеграція» походить від латинського і означає поєднання окремих частин в єдине ціле. У широкому трактуванні слова під інтеграцією розуміють посилення економічних і виробничих зв’язків між різними країнами (яскравим прикладом таких зв’язків є створення ЄС), окремими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб’єктами ринку.
Коли йдеться про агропромислову інтеграцію в широкому смислі слова, мають на увазі розвиток виробничих і економічних зв’язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов’язані між собою технологічно і об’єктивно орієнтовані на поєднання їх матеріальних інтересів в процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції з сільськогосподарської сировини. Посилення таких зв’язків є закономірним явищем.
У процесі поглиблення суспільного поділу праці сільське господарство самостійно вже не може забезпечувати умови власного відтворення. Це зумовлено тим, що розвиток даної галузі все більшою мірою залежить від промисловості, що постачає селу необхідні засоби виробництва. Їх питома вага в структурі спожитих матеріальних ресурсів становить 40 % і більше, тобто темпи й ефективність розширеного відтворення в сільському господарстві значною мірою залежить від розвитку першої сфери АПК — фондоутворювальних галузей, їх здатності забезпечити його знаряддями і предметами праці в необхідному обсязі, асортименті й якості.
З іншого боку, істотно підвищується роль сільського господарства в розвитку і поглибленні міжгалузевих зв’язків у межах АПК. Вироблена в цій сфері матеріального виробництва продукція надходить як сировина у ряд галузей промисловості для переробки, причому частка сільськогосподарської продукції, що використовується для промислової переробки, постійно зростає і нині перевищує 60 %. Зважаючи на досвід індустріально розвинутих країн, в яких даний показник досягає 90 %, а також на сучасні тенденції до прискореного розвитку переробних виробництв, неважко передбачити, що в майбутньому роль сільського господарства як постачальника сировини зростатиме. зв’язків за двома напрямами. З одного боку, в результаті задоволення всезростаючих потреб сільського господарства продукцією фондоутворювальних галузей, а з другого — через збільшення поставок сільськогосподарської сировини на промислову переробку галузям харчової і легкої промисловості. Існує також третій, надто важливий напрям розширення міжгалузевих зв’язків, — здійснення різних видів діяльності з обслуговування сільськогосподарського виробництва шляхом створенням ремонтних, агрохімічних, меліоративних та інших агросервісних підприємств і організацій, що в сукупності утворюють виробничу інфраструктуру АПК. Її функціональне призначення — створення необхідних умов для нормального функціонування основної ланки АПК, тобто її другої сфери — сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до наведеного визначення агропромислової інтеграції її організаційною формою можуть бути різні формування як з м’якими, так і з жорсткими організаційно-економічними відносинами.
Наприклад, однією з таких організаційних форм може бути асоціація, для якої притаманні м’які внутрішні зв’язки координаційного характеру. Але водночас можуть бути формування з жорсткими, регламентованими організаційноекономічними відносинами, коли в цих структурах має місце організаційне поєднання різних виробників єдиного технологічного ланцюга з частковою або повною втратою ними економічної самостійності.
Завершальною стадією такого ланцюга є отримання і реалізація кінцевого продукту. Більше того, у межах одного підприємства як самостійної юридичної особи нерідко розвивається інтегроване виробництво: аграрне — переробне — реалізація готової продукції.
У зв’язку з цим, крім поняття «агропромислова інтеграція» слід розрізняти поняття «вертикальна агропромислова інтеграція» і « вертикальна агропромислова координація».
Вертикальна агропромислова інтеграція має місце тоді, коли об’єднання виробників, що функціонують на наступних стадіях продуктової вертикалі, здійснюється на основі єдиної (спільної) власності. На таких позиціях стоять такі відомі західні вчені, як Д. Родес, Д. МакФетрідж, Д. Гріїр.
Так, Д. МакФетрідж стверджує, що вертикальна інтеграція має місце у випадку, коли сторони взаємно володіють одна одною . За висловом Д. Гріїра, якщо компанії комбінують під єдиною власністю декілька стадій виробничого процесу, то вони вертикально інтегровані 2 . Якщо дві або більше стадій виробництва єдиного технологічного ланцюга зосереджені на одному підприємстві, то таке виробництво є також вертикально інтегрованим (єдина власність) і воно водночас розглядається як і вертикальна інтегрована диверсифікація. (Детальніше про це йтиметься в темі 22.)
Вертикальна агропромислова інтеграція найбільшою мірою спроможна забезпечувати одержання синергічного ефекту, причому вона набуває в Україні
1 McFetrige, D. G. (1994). The Economics of vertical integration in Agricultural Economics Department of Economics — Carleton University, Ottawa, Canada, № 4, 1999, pp. 525—531.
2 Greer D. Industrial Organization and Pubic Policy. 2 and edition, London, 1981. вання капіталу, насамперед переробних підприємств, у аграрне виробництво. Ефективність такої інтеграції зумовлюється і взаємною матеріальною зацікавленістю та відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.
За вертикальної інтеграції на основі спільної власності відбувається поєднання двох типів контролю над підприємствами-учасниками: контролю над власністю через домінуючу частку в капіталі одного (одних) учасника над іншими, що перебувають на різних стадіях єдиного технологічного ланцюга, і контролю над ринковою поведінкою щодо обсягів виробництва продукції, її асортименту і ціни.
Причому вертикальна інтеграція (не обов’язково агропромислова) може бути двох видів: вертикальна інтеграція «вгору», коли виробник кінцевої продукції інтегрується з дистриб’ютором, і вертикальна інтеграція «вниз», коли виробник кінцевої продукції інтегрується з постачальниками сировини і/або виробником проміжної продукції. Цей вид інтеграції («вниз») матиме місце і в разі, коли інтегратором виступає дистриб’ютор, поєднуючи свою діяльність через відносини власності з виробником кінцевої продукції, можливо, й з постачальником сировини. Якщо в процес цих різновидів вертикальної інтеграції включаються і складські термінали, елеватори, транспортні підприємства та споживачі, то утворюється вертикальний логістичний ланцюг.
Нерідко під вертикальною інтеграцією, у тому числі агропромисловою, розуміють і контрактні відносини між виробниками єдиного технологічного ланцюга. Для того щоб визначитися, наскільки справедливим є таке твердження, насамперед зазначимо, що існують різні ринкові контракти, які істотно між собою відрізняються. Наприклад, можуть укладатися угоди на відкритому ринку, на біржах, торгових домах, аукціонах тощо як одноразовий акт. Такі контрактні відносини навіть з великою мірою умовності не можна віднести до будь-якої форми інтеграції.
Проте часто укладаються контракти між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробними підприємствами на довгостроковій основі. В таких виробничих контрактах містяться певні зобов’язання щодо обсягів продажу продукції, її якості, термінів поставки, забезпечення переробним підприємством аграріїв певними кредитними ресурсами на відповідних умовах повернення тощо.
Тобто в даному випадку йдеться про взаємоузгоджену координацію дій різних товаровиробників єдиного технологічного ланцюга на певний обмежений термін, після завершення якого такі зв’язки можуть бути повністю припиненими.
Більше того, такий контракт може бути розірваний однією зі сторін (або обома за взаємною згодою) навіть під час терміну його дії. Тому є підстави контрактні відносини, які будуються на більш-менш тривалій основі, слід називати не вертикальною інтеграцією, а вертикальною координацією, для умов агропромислового комплексу — вертикальною агропромисловою координацією. технологічного ланцюга об’єднуються через різні механізми під єдиною власністю, тоді як вертикальна координація виникає за умов, коли відносини між такими товаровиробниками регулюються лише контрактами.
У разі, коли об’єднання діяльності виробників, що не мають між собою навіть близьких опосередкованих технологічних зв’язків, здійснюється на основі відносин власності, то має місце конгломератна вертикальна інтеграція (наприклад, агрофірма «Шахтар», яка є дочірнім підприємством шахти ім. Засядька). Якщо ж об’єднання кількох виробників одного і того ж рівня продуктової вертикалі (наприклад, виробники молокопродуктів або м’ясопродуктів тощо) відбувається на основі відносин власності, то цей процес називають горизонтальною інтеграцією. Але в тому разі, коли названі товаровиробники одного і того ж рівня продуктової вертикалі узгоджують свою діяльність лише через контракти, то тоді має місце горизонтальна координація.
З попередніх тем уже відомо, що між підприємствами може здійснюватися кооперування — встановлення довготривалих виробничих зв’язків між підприємствами, кожне з яких спеціалізується на виробництві окремих частин єдиного виробу. Така форма міжгосподарського співробітництва дає змогу поглибити спеціалізацію на окремих стадіях єдиного технологічного ланцюга і тим самим досягти вищого економічного ефекту.
Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи агропромислових формувань: регіональні і господарські.
Регіональні агропромислові формування в Україні були представлені свого часу агрокомбінатами, а пізніше — агропромисловими асоціаціями, а господарські — агропромисловими підприємствами класичного типу, агропромисловими формуваннями як цілісними підприємствами та агропромисловими холдингами, що виникли в процесі капіталізації сільського господарства після 2000 р., агрофірмами. Особливості побудови і функціонування названих формувань розглядатимуться в окремих параграфах даної теми. В цьому параграфі є необхідність звернути увагу ще й на такий важливий аспект агропромислової інтеграції, як її економічне і соціальне значення.
У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, і насамперед у господарських, досягається не формальне, а реальне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництв. У результаті цього виробництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюється на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною заінтересованістю і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності — виробництво і реалізацію кінцевої продукції.
В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництв створюється, як уже зазначалося, синергічний ефект, що виявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами одержання агропромисловими формуваннями синергічного ефекту є: що швидко псується, за рахунок зведення до мінімуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою; ? збільшення обсягу виробництва кінцевої продукції за рахунок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва повністю пропадають або використовуються нераціонально (так, тваринам нерідко згодовують нестандартні овочі, фрукти тощо); ? скорочення витрат на транспортування продукції до місць переробки на великих переробних підприємствах і на зустрічні завози продовольчих товарів для споживання місцевим населенням. Це особливо важливо в умовах високої вартості енергоносіїв; ? зменшення трансакційних витрат.
Слід також зазначити, що агропромислові формування одержують додатковий ефект, що не є безпосередньою складовою синергічного ефекту, завдяки виробництву і реалізації кінцевої продукції. Це зумовлено тим, що найвищого рівня віддачі авансованого капіталу і поточних витрат досягають ті підприємства агропромислового комплексу, які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, здійснюючи виробництво і реалізацію кінцевої продукції. Адже остання завжди оцінюється вище, ніж сировина саме завдяки більшій окупності витрат, досягнутій за рахунок споживача.
В умовах відокремленого виробництва цей додатковий ефект одержують переробні підприємства, тоді як суто аграрні підприємства позбавлені можливості поліпшувати свій фінансовий стан за рахунок цього виду ефекту. В умовах поєднання сільськогосподарського і промислового виробництв власниками цього ефекту стають агропромислові формування. Останні самостійно приймають рішення щодо зміни асортименту продукції й обсягу продажу відповідно до кон’юнктури ринку, а також ведуть необхідну маркетингову діяльність з тим, щоб задовольнити споживчий ринок і підвищити прибутковість власного виробництва.
Одержуючи більше доходів порівняно зі звичайними аграрними підприємствами, агропромислові формування успішніше вирішують господарські та економічні питання, спроможні забезпечувати вищу соціальну захищеність своїх працівників, що є важливою ознакою соціально-орієнтованої ринкової економіки. Агропромислові формування створюють працівникам широку технологічну базу прикладання кваліфікованої праці і тим самим забезпечують повнішу зайнятість працівників протягом року, а також нерідко пом’якшують сезонність виробництва.
Взаємна матеріальна заінтересованість усіх учасників регіональних і господарських організаційних форм агропромислової інтеграції в досягненні високих кінцевих результатів, з одного боку, і кожного з них у зростанні масштабів та ефективності виробництва свого виду діяльності, з другого, стає тією рушійною силою, яка створює необхідне економічне середовище для ширшого впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і передової практики, економічно спонукає забезпечувати пропорційний розвиток сільського господарства і переробної промисловості, бази зберігання продукції та її реалізації. ва і поліпшення якості продукції, а й для раціонального використання сировини, забезпечення її поглибленої переробки, розширення асортименту продовольства. Все це зміцнює економіку агропромислових формувань.
Важливо зазначити, що створення організаційних форм агропромислової інтеграції та їх удосконалення — само по собі не є універсальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам сучасної ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута на основі впровадження нових інтенсивних технологій, що забезпечують безвідходність при переробці сільськогосподарської сировини, економію живої й уречевленої праці, скорочення і повну ліквідацію втрат ресурсів та готової продукції.
Вирішення цього завдання вимагає постійного наукового забезпечення агропромислових формувань, широкого застосування сучасної обчислювальної техніки, встановлення тісних взаємовигідних виробничо-торгових і наукових зв’язків із зарубіжними партнерами. Все це сприятиме виходу агропромислового виробництва на сучасний світовий рівень.
Перед розглядом особливостей організаційної структури і специфіки функціонування окремих видів агропромислових формувань зауважимо, що нині ставити питання про переваги одних з них над іншими передчасно. В процесі нагромадження цими формуваннями практичного досвіду роботи рель’єфніше виявляються переваги і недоліки прийнятої ними організаційно-виробничої структури, ступінь її маневреності й еластичності в обґрунтованому вирішенні поточних і перспективних завдань.
Це означає, що в умовах господарської і фінансової самостійності суб’єктів ринку, розвитку різних форм господарювання і гнучкого поєднання різних форм власності посилиться економічна змагальність між агропромисловими формуваннями, іншими суб’єктами АПК і в результаті утвердяться і одержать прискорене поширення найбільш життєздатні серед них. Не виключена можливість створення нових, досі невідомих формувань із високим рівнем конкурентоспроможності вироблюваної ними продукції на продовольчому ринку.
