В історичному плані одними із перших господарських агропромислових формувань, що виникли в Україні, є агропромислові підприємства, початок створення яких покладено в 1919 р. у виноградарсько-виноробному виробництві в формі радгосп-заводів. Пізніше радгосп-заводи і колгосп-заводи почали виникати не лише в цьому виді виробництва, а й в плодоовочевому та в ефіроолійному, тобто там, де у великих масштабах виробляється сільськогосподарська продукція, яка швидко псується і вимагає через це мінімального розриву між її збиранням і переробкою.
Агропромислові підприємства — це юридичні особи, в яких поєднується виробництво сільськогосподарської продукції з промисловою її переробкою, доробкою і зберіганням.
Ці виробництва (аграрне і промислове) організаційно функціонують тут лише в формі внутрішньогосподарських підрозділів, що не мають юридичної самостійності. Агропромислові підприємства мають єдиний орган управління з організації ефективної діяльності цих підрозділів, спільний для всіх видів діяльності баланс, єдиний план економічного і соціального розвитку, розрахунковий рахунок в банку. Матеріальне стимулювання працівників сільськогосподарських і переробних підрозділів залежить від досягнутого рівня ефективності функціонування агропромислового виробництва в цілому.
Як правило, агропромислові підприємства — це великі спеціалізовані господарські формування зі значними площами багаторічних насаджень або овочевих культур і відносно потужними переробними виробництвами. В таких підприємствах виручка від реалізації продукції переробки разом із грошовими надходженнями від продукції сировинної галузі, що продана в переробленому вигляді, забезпечують цій інтегрованій сфері провідне місце (або одне з провідних) у структурі товарної продукції .
Про розміри інтегрованої галузі агропромислових підприємств свідчать такі дані. У середньому на одне виноградарське-виноробне підприємство (радгоспзавод) до антиалкогольної кампанії припадало близько 900 га виноградників, у тому числі в плодоносному віці — близько 600 га. Середня потужність заводу первинного виноробства — близько 6 тис. т переробки сировини за сезон. Нині йде поступове відновлення знищених у процесі згаданої непродуманої кампанії виноградників, що дозволить збалансувати сировинну базу з виробничими потужностями переробних підрозділів.
У спеціалізованих плодоягідних агропромислових підприємствах площа садів і ягідників у середньому на одне господарство досягали 700 га, у тому числі в плодоносному віці близько 400 га. В цих підприємствах здійснюється переробка приблизно 20 — 25 % валового збору плодів і ягід. Це та частка продукції, що не знаходить попиту в споживачів у свіжому вигляді. Крім переробних заводів і цехів основним промисловим підрозділом цих підприємств є охолоджувані плодосховища. На жаль, за роки ринкових перетворень та економічної кризи площа садів і ягідників в таких підприємствах скоротилася, нерідко істотно.
Багато агропромислових підприємств, особливо в південних районах Україні, спеціалізуються на переробці овочів. Промислові підрозділи тут представлені консервними заводами і цехами різної потужності. Основна функція цих підрозділів — переробка нестандартної продукції й тієї частки овочів, що не знаходить збуту у свіжому вигляді.
Зазначимо, що частина радгосп-заводів і колгосп-заводів були свого часу трансформовані в КСП, а потім — у приватні структури і набули назв агрофірм . Прикладом успішної діяльності колишнього колгосп-заводу, а нині агрофірми, може слугувати ТОВ «Агрофірма «Петродолинське» Одеської обл
В агрофірмі функціонує консервний завод потужністю 2925 т консервованих овочів. Площа сільськогосподарських угідь підприємства становить 3383 га, а посівна площа овочів за останні роки коливалася в межах 280 — 310 га. Про місце промислової сфери (консервного заводу) в економіці підприємства свідчать такі дані за 2010 р.: капітал промислової сфери в загальному капіталі підприємства складає 27,6 %, у тому числі необоротні активи в загальних необоротних активах — 16,2, а оборотні в загальних оборотних активах — 41,2 %. Середньооблікова чисельність працівників в промисловій сфері становила 37,7 % загальної чисельності працівників підприємства.
Про економічну роль промислової сфери свідчать такі показники: реалізована продукція консервного заводу в загальній грошовій виручці підприємства становила 29 %. Причому прибуток від реалізації консервованої продукції дорівнював 816,1 тис. грн, або 22 % валового прибутку підприємства.
1
Офіційно в колишньому СРСР до агропромислових підприємств відносили ті господарські формування, в яких перероблялося не менше 25 % продукції однієї з галузі їх спеціалізації.
1
Агрофірма — це не якийсь новий вид підприємства за юридичним статусом. Вона може функціонувати в будь-якій організаційно-правовій формі — ТОВ, акціонерні товариства, приватні підприємства, СВК тощо. воду, виробляючи в межах 2 тис. т консервованої продукції. Проте спостерігається позитивна динаміка щодо нарощування переробного виробництва й урізноманітнення асортиментного ряду овочеконсервної продукції (більше 20 асортиментних позицій). Тобто очікується подальше підвищення місця і ролі переробного виробництва в економіці підприємства і посилення його соціальної значущості — значної кількості зайнятих працівників.
У 80-ті роки ХХ ст. значно прискорився процес створення агрофірм. Це є результатом поглиблення інтеграційних процесів у низовій ланці агропромислового виробництва. Практика переконує, що організація агропромислових підприємств (агрофірм) доцільна на базі великих аграрних підприємств, що мають потужний виробничий потенціал і кваліфіковані кадри.
Саме в таких агропромислових підприємствах комбінування виробництва часто не обмежується виробництвом продукції, її переробкою, пакуванням і зберіганням, а передбачає, крім названих видів діяльності, і розвиток такого важливого елементу єдиного організаційно-технологічного комплексу, як реалізація сільськогосподарської продукції й промислових товарів із сільськогосподарської сировини через власну торговельну мережу.
Крім того, в агрофірмах виробництво нерідко є багатопрофільним і включає два або кілька різнорідних видів діяльності з переробки кількох видів сільськогосподарської продукції — рослинницької і тваринницької. В окремих агрофірмах розвиваються промислові підсобні виробництва і промисли, не пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції, наприклад, виробництво цегли, склотари, мінеральної води, будівельних матеріалів, швейні цехи тощо.
Прикладом такого підприємства з багатопрофільним переробним виробництвом може слугувати агропромислова корпорація «Зоря» Рівненської обл. Підприємство веде великомасштабне сільськогосподарське виробництво на площі 14 тис. га земельних угідь. У своєму складі ця агропромислова корпорація має м’ясокомбінат, консервний завод, склотарний завод, елеватор на 20 тис. т зерна, хлібозавод потужністю 2 тис. хлібин на добу, цех мінеральної води, молокопереробний цех. Підприємство постійно нарощує виробництво сільськогосподарської продукції, збільшує поголів’я свиней і великої рогатої худоби (відповідно до 15 і 8 тис. голів), досягає високих результатів виробничої та фінансовоекономічної діяльності.
Досвід роботи агропромислових підприємств (агрофірм) свідчить про їх переваги над неінтегрованими господарськими структурами. В цих агропромислових формуваннях більше виробляється продукції на одиницю площі, досягається вища продуктивність праці й значно зростає прибутковість. Кінцеві результати їх діяльності значною мірою залежать також від організаційної будови інтегрованого виробництва.
Практика і наукові дослідження ряду вчених переконують, що ефективність зростає за такого поєднання сільськогосподарських галузей і промислових виробництв: виноградарство — виноробний завод (цех); садівництво — холодильник, сушильний цех, консервний (соковий) завод або цех; овочівництво — консервний завод (цех), холодильник; лікарські культури — установка екстра-цех, забійний цех, холодильні камери, цех утилізації побічної продукції; птахівництво — забійний цех, холодильні камери, скорняцький цех (кушнірський), цех утилізації побічної продукції.
В окремих господарських агропромислових формуваннях за останні роки почало поєднуватися з промисловою переробкою і зерновиробництво — механізований тік, сушильний цех, міні-елеватор, млин, крупорушка, комбікормовий завод (цех).
У кожному агропромисловому підприємстві (агрофірмі) повинна бути досягнута раціональна концентрація виробництва продукції, що йде на переробку. Для безпосереднього вирішення цього завдання необхідно враховувати повне використання виробничої потужності переробного заводу (цеху), обсяги поставок продукції в свіжому вигляді відповідно до договорів, а також внутрішньогосподарські потреби в ній для особистого споживання.
Водночас потрібно забезпечити більш тривалий період надходження свіжої продукції з метою повнішого задоволення попиту споживачів і пом’якшення сезонності її споживання, а також ритмічної роботи переробних виробництв за мінімальних втрат сировини. Досягти цього можна завдяки раціональному добору видового і сортового складу культур або багаторічних насаджень із різними строками дозрівання їх продукції.
Загальною тенденцією розвитку господарських агропромислових формувань на сучасному етапі є створення ними нових і розширення існуючих ланок ринкової інфраструктури і, зокрема, служб маркетингу, власної торговельної мережі. Значення цієї тенденції істотне, оскільки такі підприємства позбавляються залежності не лише від переробних підприємств-монополістів, а й від торговельних монопольних структур. Цим самим вони створюють для себе ліпші ринкові передумови господарювання завдяки вільному вибору ринків збуту (споживачів), часу реалізації продукції, використанню для своєї вигоди сезонного коливання цін, більш повному врахуванню фактора дефіцитності й своєчасному коригуванню асортименту продукції відповідно до попиту на неї на споживчому ринку.
Зазначені передумови можуть бути реалізовані повною мірою з подальшим розвитком і насиченням ринку продовольства, посиленням завдяки цьому конкуренції між агропромисловими товаровиробниками, формуванням ринкової інфраструктури і насамперед товарних бірж, набуттям досвіду підприємливості, відпрацюванням взаємовигідних виробничих зв’язків з партнерським середовищем, особливо в сфері обігу товарів і капіталів.
Особливо слід наголосити, що в 90-ті роки в Україні виникла друга особливо потужна хвиля бурхливого створення агрофірм. Це пояснюється незадовільним станом економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими виробниками сировини і переробними підприємствами-монополістами, від чого потерпають насамперед аграрні підприємства. Адже переробні підприємства, як уже наголошувалося, мають змогу більше впливати на встановлення договірних цін на сировину на свою користь. Втрачають аграрні підприємства й на тому, що не підприємствами.
Усе це штовхало сільськогосподарських товаровиробників на створення своїх переробних виробництв і розвиток до певної міри власної торговельної мережі. Цей процес мав як позитивні, так і негативні риси. Позитивні полягали в тому, що зі збільшенням кількості агрофірм посилювалося конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, що мало б змушувати переробні підприємства, нинішніх монополістів, тісніше інтегруватися з постачальниками сировини на взаємній економічній вигоді.
Негативні риси цього процесу виявляються насамперед у низькому технічному і технологічному рівні переробки продукції в багатьох аграрних підприємствах, оскільки ними були побудовані малопотужні цехи, які не забезпечують глибини переробки, через що втрачаються цінні продукти (кістки, кров, кишковий тракт, відвійки тощо). На таких виробництвах порівняно з великими підприємствами вища собівартість продукції і нижча її якість, не завжди витримуються при будівництві й функціонуванні переробних цехів екологічні вимоги. І нарешті, несе втрати і суспільство в цілому через недовикористання потужностей великих переробних підприємств.
Насамперед зазначимо, що серед виниклих після 90-х років агрофірм лише незначна кількість їх забезпечила створення потужного конкурентоспроможного переробного виробництва. Це великі за розміром підприємства, що є ще одним підтвердженням висловленої раніше тези про лише їм притаманну спроможність організовувати сучасну ефективну переробку сільськогосподарської продукції. Прикладом таких підприємств може бути агрофірма «Відродження» Покровського району Дніпропетровської обл., яка обробляє 11 тис. га ріллі і розвиває спеціалізоване свинарство з поголів’ям свиней до 10 тис. голів. Підприємство завдяки інвестиціям і вдалому менеджменту, зокрема впровадженню системи бюджетування, істотно скоротило витрати, насамперед пального, підвищило продуктивність землі і тварин, забезпечило раціональне виробництво.
Проте подальший розвиток цього підприємства стримувався відсутністю власного переробного виробництва, насамперед продукції головної галузі — свинарства. Тому підприємство у 2006 р. збудувало власний м’ясокомбінат «Дніпро» із найсучаснішою технологією виробництва м’ясопродуктів. Це дало змогу агрофірмі переробляти власну сировину і реалізовувати кінцеву м’ясну продукцію торгової марки «Покровський двір» через власну торговельну мережу, до складу якої входить більше 100 фірмових магазинів.
Проте, як з’ясувалося, переважаюча більшість агрофірм, що виникли в роки переходу до ринку, мали невеликі масштаби переробки сільськогосподарської продукції, за яких неможливо було істотно посилити конкуренцію в сфері переробного виробництва. В результаті поведінка переробних підприємств щодо врахування ними економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників залишилася незмінно, тобто монополістичною. Більше того, вироблені такими агрофірмами продовольчі товари через зазначені негативні риси їх дрібного виробництва насамперед з переробки тваринницької продукції, були приємств, багато з яких реконструйовані або побудовані нові. Тому такі агрофірми змушені відмовитися від переробки сільськогосподарської продукції, а витрачені кошти на створення переробних цехів залишилися неокупними. В сучасних умовах абсолютна більшість аграрних підприємств спроможна створити конкурентоспроможне переробне виробництво на засадах кооперації (про це йтиметься в параграфі 21.4).
Починаючи з 2000 р. в агропромисловому комплексі стали виникати, а нині набули широкого розповсюдження, такі два види господарських формувань (про них частково йшлося в темі 3): ? агропромислове формування як цілісне підприємство, в якому сконцентроване виробництво і переробка сільськогосподарської сировини, з метою отримання і реалізації через власну торговельну мережу (нерідко лише частково) певного виду продовольчих товарів; ? агропромислові формування, що створені в результаті економічної концентрації з організацією управління агропромисловим виробництвом на засадах холдингу. Ми їх будемо далі називати агропромисловими холдингами, хоча в літературі домінує назва «агрохолдинги», що з юридичної точки зору не є правильним, оскільки не відповідає тлумаченню поняття холдингу вітчизняним законодавством.
Ці два види АПФ є відображенням вертикальної агропромислової інтеграції, за якої функціонування різних ланок продуктової вертикалі здійснюється на основі єдиної власності. Вони виникли в результаті капіталізації сільського господарства вітчизняного зразка (і російського також) з домінуючим джерелом вливання капіталу зовнішніми інвесторами, найчастіше потужними переробними підприємствами, і рідше — промисловими підприємствами, що технологічно не пов’язані з сільським господарством, а також трейдерами сфери матеріально-технічного забезпечення, іншими торговельними структурами і опосередковано банками.
Створення на базі переробних підприємств АПФ першого або другого виду відбувалося за певної послідовності, коли власний капітал чи капітал з інших сфер діяльності вітчизняного чи іноземного походження спочатку вливався в переробну промисловість, зокрема в підприємства олійно-жирової, цукрової, борошномельної, м’ясо-молочної промисловості і після створення сучасних переробних потужностей здійснювалося освоєння сфери збуту через створення логістики і власної торговельної мережі.
З накопиченням необхідних фінансових ресурсів вже на третій стадії створювалося власне сільськогосподарське виробництво через оренду земельних і частково майнових паїв та закупівлю необхідних ресурсів (техніки насамперед). Основний мотив такого вливання капіталу — гарантувати через створення спеціалізованих сільськогосподарських підрозділів забезпечення основного виробництва сировинною базою, а також збільшення прибутку за рахунок відмови від посередників і зменшення трансакційних витрат та організації повного циклу виробництва. Важливим мотивом є можливість набуття таким переробним під-мінімізувати платежі до бюджету.
В АПФ як цілісних підприємств аграрна сфера функціонує або як структурний підрозділ підприємства, що вкрай небажано та юридично мало б бути забороненим, або в як відокремлені підрозділи. В агропромислових холдингах аграрна сфера концентрується в дочірніх агропідприємствах, не виключено — і у відокремлених підрозділах. Як показує практика, у будь-якому разі структуру сільськогосподарського виробництва, розміри галузей, забезпеченість ресурсами визначає материнська компанія або ж інтегратор — переробне підприємство за першого виду АПФ.
Серед торговельних структур (трейдерів) розвивати сільське господарство стали насамперед компанії, що працювали в сфері матеріально-технічного постачання аграріїв мінеральними добривами, отрутохімікатами, насінням, пально-мастильними матеріалами, технікою, запасними частинами тощо. Основний їх мотив — можливість збуту своєї продукції, у тому числі неліквідної (незатребуваного насіння, наприклад), створення умов для отримання більших доходів від розвитку насінництва шляхом придбання за кордоном або НДІ супереліт із подальшим розмноженням на орендованих ними землях. Важливо також, що аграрні підприємства (відокремлені підрозділи) використовуються і як рекламний майданчик для техніки, насіння, засобів захисту рослин тощо шляхом проведення різних семінарів, днів поля та ін. (компанії «Сади України», «Райз», «Агро-Союз»).
Серед торговельних структур, що стали успішно розвивати сільське господарство, особливе місце займає зернотрейдер і сільгоспвиробник ТОВ СП «Нібулон», який обробляє 80 тис. га угідь, має сучасний перевантажувальний термінал у м. Миколаєві. Завершує велику інвестиційну програму з будівництва елеваторів, починаючи від Києва і закінчуючи Херсонською областю.
Розгорнуте велике будівництво суховантажних двотрюмних суден (барж) річково-морського плавання для перевезення зерна по Дніпру. Чимало таких суден уже експлуатуються. Компанія планує щонайшвидше вийти на заплановані показники транспортування водним транспортом 3 млн т зерна. «Нібулон» — це вітчизняний зернотрейдер, який поклав край безроздільному пануванню іноземним зернотрейдерам на ринку експорту зерна. У 2011 р. ця компанія зайняла перше місце по чистому доходу (виручці) — 11 673,8 млн грн а по чистому прибутку 10-те місце — 197,9 млн грн.
Компанії, які займаються несільськогосподарським виробництвом, стали вливали свій капітал у сільське господарство, розглядаючи аграрне виробництво як перспективний напрям інвестицій для вільного капіталу (холдинги «Нафком», «Авіас-2000», «Алеф», «Чиста криниця» та ін.). Є й такі великі промислові підприємства, які, будучи технологічно не пов’язаними з сільським господарством, вливають свій капітал в цю галузь для забезпечення потреб багатотисячних колективів своїх працівників дешевими та якісними продуктами харчування. Прикладом може бути дочірнє підприємство шахти ім. Засядька «Агрофірма «Шахтар». До її складу входять близько 30 сільськогосподарських підприємств загальною площею сільськогосподарських угідь 75 тис. га. В них дорослий курей. Переробні підприємства представлені Краматорським м’ясокомбінатом і консервним заводом і Слав’янським молокозаводом.
Створені також холдинги за участю банківського капіталу (наприклад, «Міжнародна агропромислова корпорація «Приват-Агро»), які вбачають не лише перспективність капіталовкладень в аграрну сферу, а й контроль за процесом сільськогосподарського виробництва з метою повернення раніше виданих кредитів (це важливий мотив входження банків до агробізнесу). Крім того, банки, зокрема, «Приватбанк», через підконтрольне йому ТОВ «Приватагроцентр», що здійснює управління 30-ма виробничими структурами, у тому числі 17 аграрними підприємствами, кількома переробними підприємствами, елеваторним комплексом надає кредити аграрним підприємствам. При цьому «Приватбанк» гарантує собі повернення таких кредитів через підконтрольність аграріїв, одержуючи, таким чином, надійні відсотки за мінімального ризику.
Агропромислові холдинги створюються в останні роки і міжнародними корпораціями «Serna», «Renesans-Capital», «Tveelingen-Agro», «Золотий колос» та ін., які масово стали орендувати земельні масиви. Ці та інші компанії, маючи значні фінансові ресурси, підвищують орендну плату за землю і консолідують завдяки цьому великі масиви землі.
На даному етапі основна мета іноземних компаній — взяти землю в довгострокову оренду (з метою можливого її викупу) й організувати ефективне експортно-орієнтоване виробництво сільськогосподарської продукції завдяки родючій землі, низької (для них) орендної плати (в країнах ЄС вона сягає 425 євро за 1 га (приблизно 5 тис. грн) і дешевої робочої сили. Окремі такого типу холдинги стають вертикально інтегрованими структурами, придбаваючи або створюючи переробні потужності.
У 2011 р. функціонувало 79 АПФ (агропромислових холдингів і АПФ як цілісних підприємств) з площею орендованих земель від 10 до 430 тис. га. Загальна площа цих структур — 5636 тис. га. Найбільші масиви сільськогосподарських угідь орендують «Ukrlandfarming» — 430 тис. га, інвестиційний холдинг «NCH» — 400, «Українські аграрні інвестиції»
— 300, «Миронівський хлібокомбінат» — 300, «Мрія» — 240 тис. га. Уже 16 компаній використовують по 100 і більше тисяч гектарів. Причому холдингові структури в останній час стали інтенсивно нарощувати земельний банк в очікуванні ринку землі. За даними УКАБ, з липня 2010 р. по липень 2011 р. компанії України збільшили площу землекористування на 1 млн га, а у 2012 — 2016 рр. згідно з заявленими планами вона може збільшитися до 8 млн га.
АПФ обох типів мають низку переваг як господарські об’єкти, але водночас вони несуть в собі і значні загрози. Основні переваги полягають в тому, що АПФ створюють велике товарне виробництво, яке дає змогу отримувати ефект масштабу. В більшості з них відбувається концентрація капіталу в руках ефективного суб’єкта господарювання. Влитий в аграрну сферу капітал реанімує в багатьох випадках сільськогосподарське виробництво і забезпечує його зростання на новій технічній і технологічній основі. В результаті зростає добробут вості залучення холдингами іноземного капіталу.
АПФ мають змогу здійснювати єдину науково-технічну, технологічну і фінансову політику, розвивати великомасштабну переробку і власну торговельну мережу, оптимізувати внутрішні фінансові потоки, концентрувати і спрямовувати їх на розв’язання актуальних завдань щодо створення висококонкурентного виробництва, логістики, впровадження сучасного менеджменту. В раціональних за розмірах АПФ підвищується оперативність і маневреність використання усіх ресурсів, значно спрощується і раціоналізується процес узгодження інтересів учасників інтеграційного процесу, знижується ризик від погодних умов завдяки просторовій диверсифікації сільськогосподарського виробництва, розширюються можливості комбінування виробництва. В сукупності все це породжує додаткове джерело синергічного ефекту в АПФ.
Разом з тим вітчизняний варіант капіталізації сільського господарства з домінуючим напрямом впливання капіталу із зовнішніх джерел несе в собі і немало загроз. Одна з них, про яку вже йшлося, — це створення АПФ як цілісними підприємствами аграрних структурних підрозділів («зелених цехів») замість відокремлених. В результаті доходи від податків минають сільські території, осідаючи в центральних офісах. Окремі АПФ не орієнтуються на довгострокову присутність в аграрній сфері, і головним завданням своїм вбачають одержання значної економічної вигоди за короткий строк, інвестуючи лише поточну діяльність. При цьому АПФ нерідко орієнтуються лише на рослинницькі галузі з високоліквідною продукцією — соняшник, ріпак, зернові культури, що швидко мінералізують ґрунт, знижуючи його родючість. По суті, такі АПФ одержують антиренту. Тому актуальною постає проблема впровадження механізму вилучення антиренти на користь місцевих бюджетів і обмеження можливостей її утворення.
У зв’язку зі значною концентрацією в одних руках земельних ресурсів є загроза виникнення латифундизму і розвитку монополізму на ринку оренди землі, а можливо, й на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Функціонування холдингів може породжувати загрозу зростання соціальної напруженості на селі, що пов’язане з використанням робочої сили: орієнтація окремих холдингів лише на рослинництво і відмова від розвитку тваринницьких галузей позбавляє сільське населення значної кількості робочих місць. Не розвивають ці структури і трудомісткі галузі: льонарство, овочівництво, хмелярство тощо, що також посилює безробіття на селі. Несе в собі певні загрози й та обставина, що деякі з АПФ зовсім відмежувалися від підтримки соціальної сфери на селі.
Слід також наголосити, що окремі холдинги являють собою надто складні конгломерати із сукупності різнопрофільних промислових підприємств (не тільки переробних), інфраструктури аграрних виробників із великою розосередженістю по території України і надзвичайно ускладненими відносинами власності. Часто вибудовуються піраміди власності з важко розпізнавальним головним власником, що перебуває на її вершині. При цьому втрачається прозорість бізнесу. їни надає таким холдингам деяких наближених рис кластеру. Але, безумовно, це не кластери, таким структурам потрібна своя назва. Бо у світовій практиці кластери створюються на добровільних засадах юридично самостійними суб’єктами господарювання, а що до таких холдингів, то тут має місце, скажімо, квазікластеризація, за якої до квазікластеру входять в основному суб’єкти господарювання, відносини між якими будуються на економічній залежності (спільній власності). Це породжує між ними своєрідні дво- і багатосторонні відносини, часто непрозорі, оскільки базуються на емпліцидних (неформальних) договорах.
Наявність зазначених переваг і загроз, що несуть в собі виниклі в процесі капіталізації новітні форми АПФ, дають підстави для висновку, що наразі гостро стоїть проблема законодавчого економічного регулювання діяльності цих агропромислових формувань, яке має бути спрямованим на посилення переваг і на усунення або пом’якшення зазначених загроз.
У цьому контексті важливо прийняти Закон України «Про сільське господарство», в якому мають бути виписані регуляторні заходи держави щодо недопущення надконцентрації і монополізації в агропромисловому виробництві, а також монокультури через визначення оптимальних обсягів виробництва продукції сільського господарства в кожному регіоні держави.
