У вітчизняному агропромисловому комплексі регіональні агропромислові формування стали виникати ще в умовах планово-централізованої економіки. Найбільшого поширення тоді набули агропромислові комбінати, життєздатність яких значною мірою залежала від ступеня адаптації їх до ринкових умов і раціональності побудови організаційної структури.
Проте ці агропромислові формування, що були створені на базі 34 адміністративних районів, не змогли адаптуватися до нових умов господарювання і припинили своє існування. Основна причина цього — неефективність організа-які будувалися не на добровільних засадах, а централізовано (за вказівкою «зверху») без достатнього економічного обґрунтування і за невиправданого адміністрування, що призводило до порушення основного принципу будь-якої інтеграції — забезпечення взаємного економічного інтересу.
Все ж слід зазначити, що окремі агрокомбінати, наприклад, агрокомбінат «Рось» Білоцерківського району, досягли свого часу досить високих господарських та економічних результатів діяльності завдяки насамперед умілому менеджменту і дещо ліпшим економічним зв’язкам між учасниками. Проте їх спіткала така ж доля, як й інші агрокомбінати, до чого спонукала й глибока економічна криза перехідного періоду 90-х років. Із припиненням існування агрокомбінатів набула поширення така регіональна організаційна форма агропромислової інтеграції, як агропромислові асоціації з виробництва, переробки і реалізації м’яса та молока. Так, у 2001 р. функціонувало 62 асоціації в молочній промисловості і 30 — у м’ясній. До складу цих асоціацій входили, крім головного підприємства — молокозаводу чи м’ясокомбінату — сільськогосподарські товаровиробники і торговельні організації.
Агропромислові асоціації були добровільним об’єднанням підприємств на базі головного підприємства — м’ясокомбінату або молокозаводу (маслозаводу), за якими зберігалася господарська самостійність і право юридичної особи. Мета створення асоціації — поєднання інтересів аграрних і переробних підприємств й досягнення на цій основі збільшення виробництва м’яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів та одержання більшого прибутку. Її досягненню мала сприяти координація асоціацією діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізації кінцевої продукції, організація фірмових підприємств торгівлі, створення економічних умов для взаємовигідного об’єднання зусиль при виробництві, переробці й зберіганні та реалізації готової продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, кооперація фінансових і виробничих ресурсів з метою задоволення потреб господарств-учасників.
Спектр функцій, які делегувалися підприємствами агропромисловій асоціації, могли бути різними. Наприклад, господарства-виробники сировини, що входили до асоціації, створеної на базі м’ясокомбінату, делегували її такі функції, як визначення порядку приймання, вивезення, забезпечення, зберігання і переробки худоби, встановлення порядку проведення розрахунків за прийняту худобу, а також створення фондів для підтримки господарств, що мають тимчасові фінансові труднощі. Ці функції делегували асоціації і м’ясокомбінат. Крім того, це підприємство делегували асоціації і таку функцію, як погодження рівня рентабельності при виробництві й реалізації м’яса.
Економічно-організаційними відносинами між засновниками — учасниками асоціації передбачалося встановлення договірних цін на худобу виходячи з економічних умов, і систематичний перегляд їх зі зміною останніх.
Головним фактором в економічних взаємовідносинах членів агропромислової асоціації, що повинен об’єднувати їх матеріальні інтереси, мав бути механізм розподілу частини прибутку м’ясокомбінатів (птахокомбінатів) між сільсь- ний радою асоціації. При цьому 50 % такого прибутку мало направлятися м’ясокомбінату (птахокомбінату) і 50 % — господарствам постачальникам сировини.
Проте, незважаючи на задекларовані мету і систему організаційноекономічних відносин, які начебто відповідали інтересам учасників асоціації, все ж таки ці регіональні агропромислові формування не витримали перевірки часом і також, як і агрокомбінати, припинили своє існування. Це пояснюється не лише наслідком кризи в економіці України, у тому числі й в аграрному секторі, а й недосконалим економічним механізмом функціонування цієї організаційної структури.
Головний недолік цього механізму полягав в тому, цю він ставив у привілейоване становище м’ясо- і птахокомбінати. Очевидно, що ці переробні підприємства погоджували з асоціацією такий рівень рентабельності, за якого одержати прибуток понад цей рівень було б важко або взагалі неможливо. Тобто переробному підприємству за цих умов було вигідно завищувати нормативноплановий рівень рентабельності, оскільки не досягнувши його, весь прибуток залишався у розпорядженні цього підприємства.
У 2012 р. в Україні практично не існувало регіональних агропромислових формувань. Ведеться науковий пошук їх створення з урахуванням світового досвіду. Йдеться про забезпечення розвитку конкурентоспроможного агропромислового виробництва на основі його кластерної організації. В цьому переконує, зокрема, досвід багатьох розвинутих країн Європи, Азії, Північної Америки, в яких організація виробництва і розвиток економіки територій все більше здійснюється на кластерних засадах.
Концепція кластерного підходу до розвитку економіки розроблялася А. Маршаллом, М. Портером, Р. Нельсоном та ін. Зокрема, за теорією М. Портера, кластер — це група географічно сусідніх взаємозалежних компаній (постачальники, виробники тощо) і пов’язаних із ними організацій (органи державного управління, заклади освіти, організації інфраструктури), що діють у визначеній сфері (ринковій ніші) і взаємодоповнюють одне одного .
В економічній літературі кластер в організації агропромислового виробництва трактується як міжгосподарське територіальне об’єднання підприємств великого, середнього і дрібного бізнесу, пов’язаних між собою технологічно, взаємна співпраця яких з органами державного управління та з науковими установами спрямована на формування в межах певної території замкнених продуктових ланцюгів «виробництво — зберігання — переробка — реалізація конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки» на внутрішньому і зовнішньому ринках і забезпечення завдяки цьому прибуткової діяльності всіх учасників кластера — самостійних суб’єктів господарювання з правом юридичної особи.
Як підтверджує зарубіжний досвід, кластери нерідко стають точками зростання регіональних економік. Це зумовлено використанням кластерами конку
1
Портер М. Конкуренция : учеб. пособие / М. Портер ; [пер. с англ.]. — М. : Вильямс, 2001. — 465 с. дних виробництв, для яких є сприятливі природно-економічні умови та необхідне ресурсне забезпечення, а також завдяки встановленню прямих зв’язків між учасниками. Їх тісна співпраця, спеціалізація на окремих ланках технологічного ланцюга, обмін інформацією про науково-технічні досягнення у своїй сфері виробництва породжують спонукальні мотиви до впровадження інновацій, підвищення взаємних вимог до якості проміжних і кінцевих результатів діяльності.
Ефективна кластерна організація виробництва можлива, по-перше, за наявності потужного лідера-інтегратора, спроможного формувати довгострокову стратегію розвитку території на інноваційній основі (передове переробне підприємство, наукова установа, велике торговельне підприємство, постачальники сировини, спільний орган управління кластером, створений його учасниками). По-друге, за умов раціональних внутрішньокластерних економічних взаємовідносин, в основі яких має лежати взаємовигідність тісної співпраці між учасниками кластера.
По-третє, завдяки побудові ефективного управління діяльністю кластера на засадах рівноправного партнерства. Мається на увазі, що всі учасники кластера, незалежно від їх розміру як суб’єктів господарювання (великі, середні та малі підприємства), мають однакові права у прийнятті спільних рішень: один учасник — один голос.
Важливою є й та обставина, що учасники кластера — це різнопрофільні організації: промислові, насамперед переробні, підприємства, сільськогосподарські товаровиробники різних організаційних форм господарювання, торговельні фірми, нерідко підприємства зі зберігання сільськогосподарської продукції. Тому взаємодія всіх цих суб’єктів господарювання, узгодженість у використанні ресурсів аграрної, промислової і торговельно-збутової сфер, висока адаптивність до змін зовнішнього середовища породжують синергічний ефект, отже, забезпечується зростання ефективності виробництва в усіх учасниках кластера.
Сприяє цьому і той факт, що, як свідчить досвід розвинутих країн, у середині кластера народжуються якісно нові взаємозв’язки, що породжують і нові можливості розвитку учасників кластера, підвищують їх конкурентоспроможність.
Створення у вітчизняному агропромисловому виробництві класичних кластерів стримується нині недостатньою науковою розробкою проблеми співпраці між учасниками кластера, їх повноважень і функцій та економічних взаємовідносин. При розв’язанні цієї проблеми необхідно ґрунтовно вивчити зарубіжний досвід, врахувати вітчизняні напрацювання щодо організації регіональних агропромислових формувань — агрокомбінатів та агропромислових асоціацій, які можна адаптувати до сучасного ринкового середовища, а також виробити нові підходи до кластерної організації агропромислового виробництва, що враховують специфіку вітчизняного агропромислового комплексу стосовно його структурної будови та ступеня сучасного розвитку інтеграційних процесів.
У 2012 р. спостерігались лише перші кроки до створення структур, що набувають деяких рис кластерів. Так, за ініціативою компанії «Укрмілкіленд» в кін-теру. До його складу увійшли також низка сільськогосподарських підприємств Рівненської, Тернопільської, Львівської областей, в яких одним з основних видів діяльності є виробництво молока.
Головне підприємство цієї структури (зазначена компанія) бере на себе функції налагодження взаємодії виробників молока незбираного та організаційної інфраструктури ринку молочної продукції, спрямування спільних зусиль на встановлення справедливих цін на молочну сировину, ліквідацію хронічної заборгованості багатьох молочних підприємств перед її постачальниками, призупинення падіння поголів’я великої рогатої худоби і створення умов для його подальшого зростання, організацію інформаційного забезпечення учасників та їх консультування.
