21.5. Методичні підходи до побудови економічного механізму вертикальної агропромислової координації

ливо виниклі в процесі капіталізації вертикально інтегровані структури холдингового типу та як цілісні підприємства хоча й обробляють значні масиви сільськогосподарських земель, все ж залишається велика кількість сільськогосподарських товаровиробників — аграрних підприємств, фермерських господарств, особистих селянських господарств, які будують свої взаємовідносини із переробними підприємствами на тимчасових угодах купівлі-продажу сільськогосподарської сировини.

Аграрні товаровиробники втрачають значні доходи від існування таких взаємовідносин, які характеризуються несприятливим для них співвідношенням цін на сільськогосподарську сировину і готову продукцію для кінцевого споживача, вироблену з цієї сировини. Оскільки аграрні і переробні підприємства між собою тісто технологічно пов’язані і взаємозалежать один від одного, то виправдано економічні відносини між ними будувати таким чином, щоб забезпечити рівновигідність виробництва на всіх стадіях технологічного ланцюга.

Досягти цього можна впровадженням принципово нового механізму вертикальної агропромислової координації, який би спрямовував сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств на досягнення масштабного кінцевого результату. При цьому економічні відносини між учасниками такого інтеграційного процесу доцільно будувати не просто на усталених договорах купівлі-продажу, а на договорах поставок аграріями передбаченої в них кількості сировини відповідної якості і визначеними взаємоузгодженими пропорціями розподілу між такими учасниками грошового доходу від реалізації продукції кінцевого споживання.

За критерій такого розподілу виправдано брати визначені на кожній стадії єдиного технологічного циклу нормативні витрати: для аграрних підприємств

— витрати на виробництво сировини та її транспортування до місця переробки, а для агропереробних — витрати на переробку сировини, підготовку до реалізації й оптову реалізацію готової продукції.

До технологічного ланцюга може бути включена і роздрібна торгівля. Кожному учаснику інтеграційного процесу спрямовується така частка виручки від реалізації кінцевої продукції, яка дорівнює частці нормативних витрат учасника в сукупних нормативних витратах, узятих на всіх стадіях технологічного циклу. За такого розподілу кожний учасник інтеграційного процесу одержує однакову суму грошової виручки на гривню витрат, або, іншими словами, досягається однакова рентабельність продажу як в аграрному, так і в агропромисловому виробництві.

Проте важливо наголосити, що розподіл грошової виручки пропорційно витратам, понесеним учасниками, тоді буде повністю справедливим, коли в процесі такого розподілу враховуватиметься співвідношення між постійними і змінними витратами на кожній технологічній стадії. Необхідність такого врахування полягає в тому, що на кожному переробному підприємстві формуються постійні витрати, величина яких не залежить або майже не залежить від ступеня використання його потужності. поділі грошової виручки від реалізації кінцевої продукції будуть враховуватися всі понесені ними постійні витрати незалежно від того, як буде використана потужність підприємства в календарному році. Адже зменшення коефіцієнта використання потужності відбувається насамперед від недопоставки аграрними підприємствами сільськогосподарської сировини, а тому було б несправедливо, щоб переробні підприємства за цієї причини несли економічну відповідальність.

Разом з тим і аграрні підприємства несуть постійні витрати на виробництво сільськогосподарської сировини, величина яких також не залежить або майже не залежить від обсягу її виробництва. Скажімо, в несприятливий за погодними умовами рік аграрні підприємства виробляють і поставляють на переробку значно менше продукції, але при цьому їх постійні витрати не зменшуються. Отже, і по аграрних підприємствах справедливо враховувати всю величину постійних витрат, незалежно від того, скільки вони виробляють сільськогосподарської сировини.

Для того щоб визначити пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції з огляду на необхідність врахування всієї суми постійних витрат, спочатку потрібно розрахувати базову величину нормативних сукупних витрат — постійних і змінних. По переробному підприємству ці витрати визначаються за 100%-го використання його виробничої потужності, а по аграрних підприємствах — виходячи із того обсягу сільськогосподарської сировини, який необхідний для забезпечення вказаного рівня використання потужності.

Причому якщо постійні витрати по переробному і окремо по аграрних підприємствах визначати загальною сумою, то розрахунок змінних витрат потрібно здійснювати відповідно на 1 т кінцевої продукції і 1 т сільськогосподарської сировини. Такий підхід до розрахунку сукупних витрат дає змогу визначити їх нормативну величину за будь-якого коефіцієнта використання потужності, а отже, і розрахувати пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції виходячи із його фактичної величини.

Таким чином, нормативні витрати по переробному підприємству НВ п можна визначити із виразу а по аграрних підприємствах НВ аде ПВ п і ПВ а — загальна сума постійних витрат відповідно по переробному і аграрних підприємствах; ЗВ п і ЗВ а — змінні витрати на 1 т відповідно кінцевої продукції переробного підприємства і 1 т сільськогосподарської сировини ; ГП

НВ п = ПВ п + (ЗВ п · ГП), (21.1)

НВ п = ПВ п + (ЗВ п · ГП), (21.1)

НВ а = ПВ а + (ЗВ а · СС), (21.2)

НВ а = ПВ а + (ЗВ а · СС), (21.2)

— обсяг виробленої готової продукції переробного підприємства; СС — обсяг поставленої на переробку сільськогосподарської сировини.

1

Змінні витрати на 1 ц продукції рослинництва доцільно розраховувати на певний рівень урожайності культури, який може бути досягнутий у відповідній сировинній зоні, наприклад, по цукровому буряку, на 300, 350, 400, 450 ц з 1 га посіву. ренів цукрового буряка за сезон (90 дн.). Нормативне виробництво цукру за 16 % біологічної цукристості і коефіцієнта вилучення цукру 0,785 дорівнює 67 824

т цукру (540 000 · 0,16 · 0,785 = 67 824). т цукру (540 000 · 0,16 · 0,785 = 67 824).

Витрати аграрних підприємств на виробництво цукрових буряків в обсязі 540 тис. т сировини становлять 118 800 тис. грн, у тому числі змінні витрати — 83 160 і постійні витрати — 35 640 тис. грн, або 30 % від сумарних витрат.

Змінні витрати в розрахунку на 1 т коренів становитимуть 154 грн (83 160 : 540). Витрати заводу на переробку вказаного обсягу сировини

— 64 465 тис. грн, у тому числі змінні витрати — 29 718 тис. грн, а постійні

— 34 746 тис. грн, або 53,9 % від сукупних витрат підприємства. Змінні витрати заводу на 1 т цукру становитимуть 438,2 грн (29 718 : 67 824).

За таких умов співвідношення нормативних витрат для учасників інтеграції становитиме 64,8 : 35,2, або 64,8 % в сукупних витратах учасників становлять виОдержане співвідношення витрат і є пропорціями розподілу грошової виручки від реалізації цукру за 100%-го використання потужності, тобто 64,8 % її спрямовуватиметься аграрним підприємствам і 35,2 % — заводу.

трати аграрних підприємств, і 35,2 % — цукрозаводу (118 800 + 64 465 = 183 265; 118 100 : 183 265 = 0,648, або 64,8 %; 64 465 : 183 265 = 0,352, або 35,2 %). трати аграрних підприємств, і 35,2 % — цукрозаводу (118 800 + 64 465 = 183 265; 118 100 : 183 265 = 0,648, або 64,8 %; 64 465 : 183 265 = 0,352, або 35,2 %).

Важливою особливістю даної методики є те, що пропорції розподілу грошової виручки між учасниками інтеграційного процесу можуть змінюватися залежно від ступеня використання виробничої потужності. Ці зміни зумовлюються різною питомою вагою постійних витрат у загальній сумі сукупних витрат аграрних підприємств і переробного підприємства. Залежно від виду сільськогосподарської сировини і типу переробного підприємства (цукрозавод, молокозавод тощо) частка постійних витрат буде різною.

Для того щоб переконатися, як змінюються пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції, припустимо, що в нашому прикладі потужність заводу використано лише на 50 %, тобто перероблено лише 270 тис. т

цукрових буряків і вироблено 33 912 т цукру (270 000 · 0,16 · 0,785 = 33 912). цукрових буряків і вироблено 33 912 т цукру (270 000 · 0,16 · 0,785 = 33 912).

Нормативні витрати аграрних підприємств згідно з формулою (21.2) стано127 005 тис. грн.

витимуть 35 640 + 270 000 · 154 = 77 220 тис. грн, а нормативні витрати цукрозаводу (формула 21.1) дорівнюватимуть 34 746 + 33 912 · 438,2 = 49805 тис. грн. Сукупні витрати обох партнерів становлять у цьому випадку 77 200 + 49 805 = витимуть 35 640 + 270 000 · 154 = 77 220 тис. грн, а нормативні витрати цукрозаводу (формула 21.1) дорівнюватимуть 34 746 + 33 912 · 438,2 = 49805 тис. грн. Сукупні витрати обох партнерів становлять у цьому випадку 77 200 + 49 805 =

Співвідношення витрат учасників інтеграційного процесу буде тепер 60,8 : 39,2. Іншими словами, за цих умов частка заводу в розподілі грошової виручки зростає і буде тим більшою, чим меншим є коефіцієнт використання виробничої потужності, а саме:

Механізм впливу питомої ваги постійних витрат у сукупних витратах і пропорції розподілу грошової виручки діє в такому режимі, за якого зі зменшенням коефіцієнта використання потужності збільшуватиметься частка відрахувань від грошової виручки по тому учаснику інтеграційного процесу, в якого вища питома вага постійних витрат, і навпаки.

Ця закономірність чітко простежується в нашому прикладі і викликана тим, що питома вага постійних витрат у сукупних витратах заводу вища порівняно з питомою вагою цих витрат у аграрних підприємствах. Якби у виробників сировини цей показник був вищий, то пропорції розподілу змінилися б на їх користь. За однакової частки постійних витрат в обох учасників інтеграційного процесу пропорції розподілу грошової виручки залишатимуться однаковими за будь-якого рівня використання виробничої потужності.

Викладені закономірності в зміні пропорцій розподілу грошової виручки мають принципове значення, оскільки забезпечують однакову окупність сукупних витрат в аграрних і переробних підприємствах незалежно від того, як використовувалася виробнича потужність протягом звітного періоду.

Важливо також, що викладений механізм агропромислової координації, крім зазначеної, має й інші важливі переваги: ? ціна на сільськогосподарську сировину перестає бути яблуком розбрату між аграрними і переробними підприємствами, оскільки потреба в такому економічному інструменті для розрахунків між цими партнерами повністю відпадає; ? учасники інтеграційного процесу стають обопільно зацікавленими в об’єктивному визначенні якості сільськогосподарської сировини. Адже переробні підприємства втрачають будь-який сенс занижувати якість сировини при її прийманні, як це має місце зараз, бо така дія не принесе їм жодної економічної вигоди; ? менш гострою стає проблема різної віддачі вкладень через неоднакову швидкість обороту капіталу в аграрній і агропромисловій сферах. Адже розрахунок з аграрними підприємствами має здійснюватися в міру надходження грошової виручки від реалізації готової продукції, і в цьому плані вони ставляться в однакові умови з переробними підприємствами; ? інтеграційний механізм орієнтований на економію витрат. Ті аграрні та переробні підприємства, які господарюють раціонально і скорочують завдяки цьому витрати, досягаючи їх меншої величини порівняно з нормативними витратами, отримуватимуть більшу економічну вигоду, ніж ті учасники, в яких витрати збігаються або ж перевищують нормативні.

Одним із найбільш складних питань практичного застосування викладеного механізму агропромислової координації є визначення нормативних витрат і пропорцій розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції. Доцільно, щоб цю проблему розв’язували міжпрофесійні спілки, створення яких стало нагальною потребою сьогодення. ординації значно посилюється, коли вона доповнюється кредитно-договірними відносинами, за яких переробне підприємство кредитує на безвідсотковій основі аграрні підприємства для придбання ними необхідних оборотних засобів. Погашення аграрними підприємствами такого кредиту, за договором, здійснюється в рахунок майбутніх поставок ними переробному підприємству сільськогосподарської сировини.

На таких засадах працює, наприклад, агропромисловий холдинг ВАТ «Ічнянський завод сухого молока і масла». Це підприємство кредитує також на безвідсотковій основі селянські господарства для придбання ними корів, газифікацію будинку, на навчання дітей, присадибне будівництво в рахунок майбутніх поставок молока.

Слід зазначити, що в світовій практиці є приклади успішного розвитку інтеграційних процесів на основі розподілу грошової виручки. Зокрема, у США інтеграція в молокопродуктовому комплексі передбачає такий розподіл грошового доходу від реалізації кінцевої продукції між окремими її учасниками: відтворення, торгівлі — 21,4 % і на утримання корпоративного органу — 3,82 %.

фермерам

— 46,6 %, молокопереробному підприємству — 26,3 % + 1,9 % на фермерам

— 46,6 %, молокопереробному підприємству — 26,3 % + 1,9 % на

Цей приклад свідчить про реальну можливість залучення до інтеграційного процесу торговельних підприємств, що надто важливо для врахування економічних інтересів кожного з його учасників, що представляють усі ланки єдиного технологічного ланцюга — від виробника сировини до реалізації готової продукції кінцевому споживачу.

Питання для самоконтролю

1. Сутність агропромислової інтеграції та вертикальної агропромислової координації, їх спільні риси і відмінності.

2. Форми вияву синергічного ефекту за агропромислової інтеграції.

3. Еволюція регіональних агропромислових формувань у вітчизняному агропромисловому комплексі.

4. Поняття кластера і можливості створення таких інтеграційних регіональних формувань в Україні.

5. Агропромислові підприємства, їх переваги та еволюція розвитку.

6. Господарські агропромислові формування нового типу: агропромислові холдинги та агропромислові формування як цілісні підприємства, що виникли в процесі капіталізації сільського господарства, їх переваги та загрози.

7. Агропромислова інтеграція кооперативного типу: світовий досвід і можливості його застосування в Україні.

8. Необхідність розвитку вертикальної агропромислової координації та її переваги.

9. Методичні підходи до побудови економічного механізму вертикальної агропромислової координації.