Posibniki.com.ua Інформатика Системи моніторингу 2.2. ДІАГНОСТИКА В СИСТЕМІ МОНІТОРИНГУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.2. ДІАГНОСТИКА В СИСТЕМІ МОНІТОРИНГУ


Як випливає з концепції моніторингу, одним із найважливіших етапів моніторингу є діагностика, тобто система методів комплексного оцінювання стану об’єкта, ефективності його діяльності та виявлення характеру порушень нормального функціонування об’єкта під дією збурювальних чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ. Від її обґрунтованості й достовірності залежить подальший перебіг дій об’єкта.

Діагностика стану об’єкта зумовлена такими обставинами: по-перше, об’єкт не може ефективно функціонувати, не маючи уявлення про поточний стан та про стан на кінець певного періоду, особливо у випадках виникнення збурювальних впливів, що виводять його з рівноважного стану; по-друге, неможливо оцінити ефективність стратегії об’єкта без оцінювання його сильних і слабких сторін, а також можливостей і загроз зовнішнього середовища.

Отже, діагностика стану об’єкта — це інструмент моніторингу, що здійснює оцінювання поточного і перспективного стану об’єкта, ефективності його функціонування та визначення можливих відхилень від його рівноважного стану під дією збурювальних впливів чинників внутрішнього і зовнішнього середовища з метою вироблення управлінських рішень щодо приведення об’єкта в потрібний стан і формування його стратегії.

Згідно з цим визначенням основне призначення діагностики полягає у встановленні ознак, що характеризують наявність проблем (невідповідностей, відхилень, порушень, диспропорцій і «вузьких місць») у процесі функціонування об’єкта та його структурних одиниць. При цьому здійснюється систематизація цих ознак відносно можливих режимів функціонування об’єкта і розроблення методів, прийомів і засобів виявлення та локалізації зазначених проблем.

Основними цілями діагностики стану економічного об’єкта є: об’єктивне оцінювання результатів діяльності, комплексне виявлення невикористаних резервів, мобілізація їх для підвищення економічної ефективності функціонування об’єкта в майбутніх періодах; постійний контроль ефективності функціонування об’єкта; оцінювання рівня досягнення стратегічних та поточних індикаторів (показників) діяльності об’єкта; оцінювання впливу збурювальних чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ на стан об’єкта.

Узагальнюючи сформульовані цілі, головною метою діагностики стану об’єкта можна вважати визначення рівня стійкості функціонування об’єкта.

Основними задачами діагностики, спрямованими на досягнення цієї мети, є такі: перевірка якості й обґрунтованості планів, бюджетів і нормативів; комплексне оцінювання діяльності об’єкта; оцінювання організаційно-технічного рівня об’єкта; оцінювання ефективності функціонування об’єкта та його складових; ідентифікація зміни об’єкта в результаті внутрішніх і зовнішніх впливів і причин їх виникнення; виявлення наявних диспропорцій, структурних і функціональних порушень; визначення внутрішніх резервів; оцінювання обґрунтованості управлінських рішень на всіх щаблях ієрархії управління.

Це далеко не повний перелік завдань, вирішуваних при проведенні діагностики об’єкта, він може бути доповнений залежно від цілей дослідження.

З точки зору процесу прийняття управлінських рішень діагностика як початковий етап цього процесу підрозділяється насамперед за видом навколишнього середовища об’єкта — на діагностику зовнішнього середовища і діагностику внутрішнього середовища, а за типом ухвалюваних рішень — на стратегічну й оперативну. Крім того, класифікаційними ознаками діагностики можуть бути: цільова спрямованість процесу управління; вид діяльності об’єкта; ієрархічний рівень складової об’єкта; горизонт планування діяльності об’єкта;

стадії життєдіяльності об’єкта; функціональна спрямованість діагностованого процесу; форма діагностики тощо.

Якщо розглядати економічний об’єкт як складну економічну систему, то проведення його діагностики має здійснюватися за такими методологічними принципами: системність; комплексність; формування еталонних (нормативних) моделей; безперервність (динамічний підхід); адаптивність; урахування ієрархічності середовища; гармонізація внутрішнього і зовнішнього середовища; урахування цільової спрямованості функціонування об’єкта; урахування стійкості об’єкта.

Розглянемо детальніше кожен із цих принципів.

Принцип системності виражається в необхідності розгляду об’єкта як цілісної системи взаємозалежних і взаємовпливових елементів. При цьому якщо сам об’єкт є частиною більшої системи, мають існувати взаємозв’язки з її елементами.

Комплексність діагностики стану об’єкта виражається передусім в її багатоаспектності. Втілення цього принципу дістає відображення в єдності управління всіма сферами діяльності будьякого об’єкта, спрямованими на досягнення єдиної мети впродовж усіх етапів його життєвого циклу.

Принцип формування еталонних моделей передбачає створення певного еталона до початку дослідження реальної об’єкта. Таким еталоном має бути модель об’єкта з параметрами, що відображають його рівноважний стан або стійкість його функціонування. Зіставлення фактичного режиму функціонування об’єкта з цією нормативною моделлю дає змогу виявити наявні резерви для забезпечення рівноважного стану об’єкта. Урахування принципу формування еталонних (нормативних) моделей пов’язане в першу чергу з обґрунтуванням моделі базової структури об’єкта за певними параметрами, яку взято за еталон, з подальшим порівнянням з фактичним режимом функціонування та виявленням відхилень.

Для своєчасного виявлення неприпустимих відхилень необхідна організація безперервної діагностики стану об’єкта, яка дасть змогу оперативно впоратися не тільки з проблемами управління його стійким функціонуванням, а й виконати завдання стратегічного рівня.

Дотримання принципу адаптивності забезпечує цілеспрямовану зміну параметрів моніторингу відповідно до зміни зовнішнього середовища. Зазначений принцип зумовлений тим, що динаміка і різноманітність чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, а також вимог щодо управління стійким функціонуванням об’єкта, унеобхіднює своєчасне коригування системи управління. Функція адаптації полягає у сприйнятті змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі. При цьому може перебудовуватися структура об’єкта, можуть формуватися нові ланки і зв’язки між ними і відповідно до цього змінюватися параметри діагностики економічної стійкості об’єкта.

У процесі своєї діяльності об’єкт активно взаємодіє з навколишнім середовищем, підтримує постійні зв’язки з різними партнерами (наприклад, продає товари клієнтам, закуповує сировину й обладнання у постачальників, бере кредити, розміщує власні кошти в банках, сплачує податки, користується допомогою держави). Усі ці агенти пов’язані між собою і з даним об’єктом. Вплив, який вони чинять на об’єкт прямо (у процесі взаємодії з ним) або побічно, може мати різну інтенсивність. Іншими словами, при побудові діагностичної моделі до опису середовища слід підходити як до ієрархічної структури і виокремлювати низку рівнів, з огляду на рівень впливу на динаміку об’єкта. При цьому частина середовища, яка найсильніше впливає на об’єкт, має бути подана в діагностичній моделі більш розгорнуто і детально, ніж та частина середовища, яка впливає на об’єкт меншою мірою.

Сталий розвиток об’єкта має перебувати у гармонії із внутрішнім середовищем, параметри якого характеризують внутрішню стійкість і визначають режим функціонування об’єкта, та зовнішнім середовищем, параметри якого характеризують зовнішню стійкість і визначають впливу зовнішнього оточення на об’єкт. Тому важливим завданням менеджменту є забезпечення балансу між процесами, що протікають у цих середовищах. Отже, базовим принципом менеджменту, в тому числі в контексті управління економічною стійкістю об’єкта, є принцип гармонізації середовищ. З позиції діагностичного моделювання гармонізація середовищ виражається в тому, що показники, які характеризують стан даних середовищ і включені в діагностичну модель, мають відповідати встановленим нормативним значенням. Саме за такого стану зовнішнього і внутрішнього середовища забезпечується максимальна стійкість об’єкта. Таким чином, одним з найважливіших завдань діагностики стійкості об’єкта є контроль

над дотриманням принципу гармонізації внутрішнього і зовнішнього середовища.

Принцип урахування цільової спрямованості функціонування об’єкта означає, що об’єкт не може стійко функціонувати в конкурентному середовищі, якщо він не має чітко визначених орієнтирів, напрямів, які задають те, чого він прагне, чого він бажає досягти у своїй діяльності. Якщо місія об’єкта задає загальні орієнтири, напрями його функціонування, що відображають сенс його існування, то конкретний кінцевий стан, якого він прагне, фіксується у вигляді його цілей. Виходячи з цього, параметри діагностичної моделі слід обирати таким чином, щоб їх стан характеризував стійкість функціонування об’єкта передусім з позиції досягнення його головної мети, яку можна визначити як забезпечення економічної ефективності його діяльності.

Необхідність досягнення балансу між внутрішнім і зовнішнім середовищем, що складається завдяки взаємодії прямих і зворотних зв’язків, та врахування специфічних системних властивостей і характеристик об’єкта дає підстави виокремити принцип стратегічної стійкості, реалізація якого в процесі управління економічною стійкістю дозволяє об’єкту зберегти свою цілісність і забезпечити стійке функціонування. Діагностика має забезпечувати оцінювання режимів діяльності об’єкта на базі їхньої стратегічної стійкості.

Таким чином, концепція діагностики стану об’єкта має ґрунтуватися на побудові моделі рівноважного стану об’єкта, яка б відповідала сформульованим вище методологічним принципам діагностики. Наявність такої моделі для кожного конкретного об’єкта допоможе вчасно виявляти відхилення за тими параметрами, що порушують його рівноважний стан, і приймати управлінські рішення щодо повернення його в цей стан.

Діагностику стану об’єкта здійснюють за такою стандартною послідовністю.

На організаційно-підготовчому етапі визначають об’єкт (об’єкт загалом, окремі його підрозділи, напрями діяльності, індикатори, окремі показники або їх сукупність), мету і задачі діагностики, період і дискретність спостереження.

На етапі методичного забезпечення здійснюють вибір методів і моделей діагностики або розроблення оригінальних методів і моделей за такими критеріями: можливість урахування особливостей об’єкта, можливість використання наявної інформації, достовірність і точність результатів діагностики.

Методи діагностики стану об’єкта доцільно розробляти на відносних показниках, бо абсолютні показники важко привести до порівняного вигляду. У цьому разі система діагностики вможливлює розпізнавання стану об’єкта. В основу процесу розпізнавання можна покласти: упорядкованість індексів зміни показників, структуризацію можливих видів втрат, встановлення еталонних значень спеціальних коефіцієнтів. Велику допомогу тут може надати використання різного роду інтегральних показників, а також узагальненого індексу ефективності діяльності об’єкта.

До найпоширеніших методів діагностики стану об’єкта належать методи експертних оцінок, економічні методи, метод «бенчмаркетингу» і методи економіко-математичного моделювання. Розглянемо сутність кожного із цих методів.

Методи експертних оцінок застосовують тоді, коли задача повністю або частково не піддається формалізації й не може бути вирішена відомими математичними методами.

Експертиза являє собою дослідження складних спеціальних питань особами, які мають спеціальні знання і досвід з метою отримання висновків, думок, рекомендацій, оцінок. У перебігу експертних досліджень використовують новітні досягнення науки і техніки за спеціальністю експерта.

Завдання експерта полягає в тому, щоб, використовуючи спеціальні знання в тій чи іншій сфері, минулий досвід й інтуїцію, застосувати загальні закони та часткові закономірності для прийняття конкретних рішень.

Найефективнішим є застосування методів експертних оцінок при вирішенні таких задач: аналіз складних процесів, систем, явищ, ситуацій, що характеризуються в основному якісними, неформалізованими характеристиками; діагностика тенденцій розвитку системи та її взаємодії із зовнішнім середовищем; визначення та ранжування за заданим критерієм найістотніших чинників, що впливають на функціонування і розвиток системи; підвищення ефективності використання формальних методів за рахунок якомога точнішого визначення й оцінювання деяких якісних аспектів чинників, що не піддаються формалізації; підвищення надійності оцінювання цільових функцій, що мають якісний або кількісний характер, шляхом усереднення думок висококваліфікованих фахівців;

виявлення й оцінювання якісних і кількісних критеріїв, необхідних для вибору рішення; оцінювання альтернативних варіантів рішення і відбір деяких найбажаніших варіантів.

Опитування експертів може виявитися корисним і навіть необхідним при виконанні таких завдань: визначення обмежень, тобто тих значень параметрів, які не можна перевищувати з міркувань безпеки, економічності тощо; виявлення чинників, що справляють визначальний вплив на процес; призначення вагових коефіцієнтів комплексного критерію якості.

Надійність і достовірність рішень, прийнятих на підставі суджень групи експертів, значною мірою залежить від організації процедури збирання, аналізу та їх статистичного оброблення. За традиційного (групового) обговорення проблем результативна оцінка виходить від усієї групи загалом. Для зменшення психологічного впливу експертів один на одного й отримання більш достовірніших оцінок варто використовувати індивідуальний спосіб оцінювання, який полягає в тому, що кожен експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім ці оцінки опрацьовують і узагальнюють в єдину підсумкову.

До найпопулярніших методів експертного оцінювання належать метод Дельфі та метод балів.

За методом Дельфі виставлення індивідуальних оцінок поєднується з послідовним ознайомленням усіх членів експертної групи з думками інших і коригуванням початкових оцінок. Суть методу Дельфі полягає в тому, що експерти залишаються анонімними і безпосередньо не спілкуються один з одним. Кожен результат розробляється в кілька турів, і на кожному етапі використовують результати попереднього туру опитування експертів.

У першому турі експерти ранжують ті варіанти, які їм запропонували організатори опитування, або ті, котрі вони обрали. Оброблення інформації зводиться до визначення медіани (середини впорядкованого ряду) і квартилей (середин відрізків, що утворилися ліворуч і праворуч від медіани).

У другому турі експертам передають отримані результати і їх пропонують проаналізувати дані. Тих експертів, чиї оцінки виходять за діапазони верхнього і нижнього квартилей (меж), просять обґрунтувати свої судження і повідомити свою думку з приводу досконалості постановки питання. Їхні аргументи можуть вклю-чати врахування якихось додаткових чинників, якими знехтували інші фахівці, тому їх доводять до відома всіх інших експертів (без вказівки, від кого вони отримані).

Оцінки третього туру впорядковують і знову визначають медіану і квартилі. Експерти отримують не тільки результати впорядкування даних, а й статистичний опис думок усіх членів групи й узагальнення аргументів прихильників верхньої та нижньої оцінок. Така процедура дозволяє експертам урахувати більшу кількість чинників і в разі потреби скоригувати свою думку. У наступних турах все повторюється у тій самій послідовності. Медіану оцінок останнього туру беруть за узагальнену думку. Результати наступних турів опитування дають, як правило, дедалі менше розсіювання оцінок.

Схему ітераційної процедури методу Дельфі наведено на рис. 2.3.

Формування групи

Розгляд проблеми

Аналіз варіантів відповіді

Узагальнення результатів

Формування результату

Обговорення проблеми

Прийняття рішення

Рішення не прийнято

Рішення прийнято

Рис. 2.3. Схема проведення експертизи за методом Дельфі

Таким чином, метод Дельфі — це експертний метод комплексного аналізу альтернативних рішень, ґрунтований на генерації їх у процесі «мозкового штурму», який проводить група висококваліфікованих фахівців, та виборі найраціональнішого для конкретної ситуації рішення.

Метод балів застосовують для діагностики як корисного ефекту об’єкта, так і елементів витрат. За цим методом визначають кілька найважливіших параметрів об’єкта, які впливають на корисний ефект й елементи витрат, і за кожним з них кожен експерт присвоює бали за шкалою від 0 до 10. Після цього важливість параметра визначають за формулою: ? = = m i j ij i B B m W

1 , де i — номер параметра об’єкта; i W — вагомість i-того параметра об’єкта; j — номер експерта; m — кількість експертів у групі; ij B — бал, присвоєний i-тому параметру j-тим експертом; j B — сума балів, присвоєних j-тим експертом усім параметрам об’єкта.

1

Аналогічно визначається вагомість інших параметрів об’єкта. Вагомість параметрів рекомендується визначати за такою методикою. Спочатку кожен експерт знаходить співвідношення між параметрами попарно. Якщо вагомість даного параметра, на думку експерта, вища за інший, з яким порівнюється даний параметр, йому присвоюють два бали. Якщо вагомість параметрів однакова, даному параметру присвоюють один бал. І якщо вагомість даного параметра нижча, ніж іншого, то першому параметру балів не дають.

Вагомість параметрів визначається експертним методом за об’єктами, що характеризуються кількома найважливішими параметрами різної розмірності. Щоб скласти (умовно) подібні параметри й визначити корисний ефект і елементи витрат за об’єктом, рекомендується застосовувати систему балів.

При побудові системи балів для спрощення приймають, що залежність між параметрами і корисним ефектом або елементами витрат прямо пропорційна (лінійна). За потреби уточнення системи балів можна побудувати і криволінійні залежності.

Для діагностики або розрахунку корисного ефекту і кожного елемента витрат за кожним класом об’єктів одного призначення вибудовують окрему систему балів, позаяк на корисний ефект й елементи витрат впливають свої чинники або параметри.

До економічних методів відносять порівняння, групування, балансовий і графічні методи. Розрізняють горизонтальний порівняльний аналіз, який застосовують для визначення абсолютних і відносних відхилень фактичного рівня досліджуваних показників від базового, та вертикальний, що використовують для вивчення структури економічних явищ.

Обов’язковою умовою порівняльного аналізу є зіставність порівнюваних показників, що передбачає: єдність об’ємних, вартісних, якісних, структурних показників; єдність періодів часу, за які проводять порівняння; зіставність умов виробництва; зіставність методики обчислення показників.

Групування використовують для дослідження залежності у складних явищах, характеристику яких відображають однорідними показниками і різними значеннями.

Балансовий метод полягає у порівнянні двох комплексів показників, які прагнуть певної рівноваги. Він дає змогу виявити новий аналітичний (збалансований) показник.

Графічні методи характеризуються певними перевагами: простота, універсальність, виразність, наочність. Проте їм властиві й недоліки: графічні зображення переважно мають ілюстративний характер, з достатнім рівнем абстракції й наближення.

Бенчмаркетинг являє собою систематичну діяльність, спрямовану на пошук, оцінювання і навчання на кращих прикладах, незалежно від їх розміру, сфери бізнесу і географічного положення. Це мистецтво виявлення того, що інші роблять краще, і вивчення, вдосконалення й застосування їхніх методів роботи.

Методи економіко-математичного моделювання спрямовані на оцінювання системи з метою визначення такого поєднання структурних взаємопов’язаних її елементів, що найбільшою мірою вможливить визначення найкращого економічного показника серед низки можливих.

Обов’язковою умовою цього етапу є побудова нормативної моделі рівноважного стану об’єкта, про яку йшлося вище.

Підготовка інформації про об’єкт, а також визначення норм, нормативів, стандартів та еталонів, що характеризують його рівноважний стан, здійснюється на етапі інформаційного забезпечення діагностики.

Джерелами інформації для здійснення діагностики стану об’єкта є бухгалтерський, статистичний та управлінський облік і звітність, а також існуюча нормативна база.

Бухгалтерський облік та звітність найповніше відображають і узагальнюють засоби та операції для контролю за виконанням установлених планів. Методами суцільного і безперервного спостереження, методами суворого документування, систематизації на рахунках, групування в балансі та інших звітних таблицях досягається об’єктивна кількісна характеристика різноманітних операцій, узагальнена характеристика всієї сукупності засобів об’єкта за складом і розташуванням, за джерелами утворення і цільовим призначенням. Але не слід забувати, що бухгалтерська звітність, як наголошувалося вище, зорієнтована на зовнішніх споживачів, тому вона може спотворювати реальний стан справ.

Статистичний облік і звітність, які відстежують певні економічні закономірності, слугують важливим джерелом аналізу. Застосовуючи специфічні для цього методи спостереження, вони богато в чому спираються на дані бухгалтерського обліку. На підставі статистичних даних можна простежити динаміку показників.

Управлінський облік і звітність забезпечують швидше порівняно зі статистичною та бухгалтерською звітністю отримання необхідної інформації для аналізу і діагностики. Про його переваги йшлося при розгляді механізму моніторингу.

Якщо в процесі моніторингу виявлено відхилення від рівноважного стану об’єкта, здійснюється діагностика його стану на момент завершення реалізації стратегії розвитку об’єкта або поточного плану та верифікація результатів діагнозу. За наявності відхилень передбачуваних значень індикаторів (показників) від отриманих за діагностикою формується інформаційно-аналітична база для системи підтримки прийняття рішень з метою приведення об’єкта до рівноважного стану, що й становить зміст завершального етапу процесу діагностики.

Очевидно, що на всіх описаних етапах, крім останнього, виконуються функції забезпечення процесу здійснення діагностики стану об’єкта на початок моніторингу, а тому через трудомісткість їх реалізації завдання цих етапів мають виконуватися завчасно, а не в процесі самого моніторингу.

Діагностика стану об’єкта нерозривно пов’язана з його аналізом за такими напрямами: аналіз виконання планів; порівняльний аналіз маркетингових заходів, що включає зіставлення реального розвитку подій з очікуваними за певний відрізок часу;

з’ясування внутрішніх і загальноекономічних ситуацій, що впливають на стан об’єкта; аналіз ділових сценаріїв та реального здійснення їх; аналіз кінцевих результатів діяльності об’єкта; аналіз ризику функціонування об’єкта з урахуванням впливу політичних, демографічних, культурних, екологічних, структурно-організаційних та інших чинників.

Розроблення та впровадження ефективної системи діагностики стану об’єкта в межах моніторингу дозволяє: відображати фактичний стан кожного процесу об’єкта; визначати рівень розвитку об’єкта порівняно з досягненнями минулих періодів та впливом їх на показники діяльності об’єкта; забезпечувати об’єктивне оцінювання діяльності об’єкта; своєчасно проводити аналіз результативності та ефективності здійснених коригувальних або запобіжних заходів, спрямованих на досягнення обраних цілей і виконання поставлених завдань із мінімумом різного роду втрат й оптимальним використанням усіх видів ресурсів завдяки постійному відстежуванню процесів; приймати обґрунтовані рішення щодо подальших стратегічних напрямів розвитку об’єкта.

Викладені теоретичні положення діагностики стану об’єкта забезпечують єдність і комплексність отримуваних результатів. З’являється можливість проводити дослідження стану об’єкта не від досягнутого рівня, а на основі порівняння з еталоном. Разом із тим, слід наголосити, що реалізація цих положень потребує розроблення відповідного методичного інструментарію з урахуванням особливостей конкретних об’єктів. Це виражається в конкретизації складових загальної діагностичної моделі і створенні на її основі операційних діагностичних моделей. Тому в подальшому методичні питання діагностики для більшої визначеності розглядатимуться на прикладі фірми з виробництва продукції або надання послуг як одного з найтиповіших об’єктів економіки.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.4. ГЕНЕРУВАННЯ СТРАТЕГІЙ ОБ’ЄКТА
2.5. РАНЖУВАННЯ СТРАТЕГІЙ ОБ’ЄКТА
2.6. ДІАГНОСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ СТРАТЕГІЇ ОБ’ЄКТА
2.7. ДІАГНОСТИКА ВНУТРІШНЬОГО СТАНУ ОБ’ЄКТА
2.8. ІНДИКАТОРИ У СИСТЕМІ МОНІТОРИНГУ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)