Posibniki.com.ua Інформатика Системи моніторингу МЕХАНІЗМ МОНІТОРИНГУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

МЕХАНІЗМ МОНІТОРИНГУ


Вивчивши матеріал цього розділу, ви ЗНАТИМЕТЕ: модель механізму функціонування моніторингу; характеристику стратегічного та оперативного моніторингу; роль і сутність діагностики в системі моніторингу; методологічні принципи діагностики в системі моніторингу; задачі та етапи організації діагностики; методи формування стратегії об’єкта в моніторингу; методи генерування стратегій об’єкта моніторингу; методи ранжування стратегій об’єкта моніторингу; методи діагностики в моніторингу; сутність і види індикаторів у системі моніторингу; критерії визначення індикаторів у системі моніторингу, а також УМІТИМЕТЕ: будувати модель механізму функціонування моніторингу конкретного об’єкта; формулювати проблемні ситуації діагностики; визначати індикатори в системі моніторингу.

2.1. МОДЕЛЬ МЕХАНІЗМУ МОНІТОРИНГУ

Згідно з концепцією моніторингу він виконує одну з важливіших функцій системи управління з досягнення поставлених перед об’єктом цілей і є невіддільною складовою управління об’єктом у частині формування інформаційно-аналітичної бази цього процесу. Сучасний менеджмент розділяє цілі будь-якого економічного об’єкта на дві групи: стратегічні (довгострокові,перспективні) та оперативні (короткострокові). За цією ознакою у класифікації систем моніторингу (табл. 1.2) він поділений відповідно на стратегічний та оперативний. Отже, моніторинг дає змогу здійснювати спостереження за досягненням як стратегічних, так і оперативних цілей діяльності об’єкта. Безумовно, механізми функціонування стратегічного та оперативного моніторингу різняться між собою.

Порівняльну характеристику стратегічного та оперативного моніторингу наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

ХАРАКТЕРИСТИКА СТРАТЕГІЧНОГО ТА ОПЕРАТИВНОГО МОНІТОРИНГУ

Ознака Стратегічний Оперативний
Орієнтація Внутрішнє і зовнішнє середовище об’єкта Економічна ефективність діяльності об’єкта
Рівень управління Стратегічний Тактичний та оперативний
Цілі Забезпечення досягнення мети стратегії розвитку об’єкта і заданого рівня її індикаторів. Спостереження за індикаторами передкризового стану і дефолту об’єкта. Оцінювання потенціалу Забезпечення досягнення заданого рівня планових показників діяльності об’єкта (прибутку, рентабельності, ліквідності тощо)

об’єкта

задачі Визначення критичних внутрішніх і зовнішніх умов, що лежать в основі стратегії. Визначення вузьких і пошук слабких місць. Спостереження за стратегічними індикаторами. Мотивація та створення інформаційної бази для прийняття стратегічних управлінських рішень. Визначення вузьких і пошук слабких місць. Спостереження за всією сукупністю підконтрольних показників відповідно до установлених поточних цілей. Аналіз впливу відхилень на виконання поточного плану. Мотивація та створення інформаційної бази для прийняття оперативних управлінських рішень.

Головні

Мета стратегічного моніторингу — спостереження за рухом об’єкта до обраної стратегічної мети його розвитку, яке розпочинається з аналізу інформації про зовнішні та внутрішні умови функціонування об’єкта. Головне його завдання полягає в аналі-тико-прогнозному забезпеченні реалізації стратегії розвитку об’єкта.

Передусім здійснюється перевірка повноти стратегії, відсутність внутрішніх протиріч, забезпечення взаємозв’язку між її основними індикаторами, достатність ресурсів усіх видів для досягнення її цілей. За результатами проведеної перевірки або розробляється система спостереження за виконанням стратегії, або формується аналітична інформація про необхідність розроблення її альтернативних варіантів.

Напрями аналізу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища в стратегічному моніторингу об’єкта наведено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Напрями аналізу в стратегічному моніторингу об’єкта

Рис. 2.1. Напрями аналізу в стратегічному моніторингу об’єкта

Якщо обраний варіант стратегії задовольняє критеріям її оцінювання, то спостереження за досягненням її результатів здійснюється за стратегічними цілями, критичними зовнішніми та внутрішніми умовами, що лежать в основі стратегії, та за вузькими і слабкими місцями, виявленими в результаті її аналізу.

При визначенні системи спостережуваних показників необхідно дотримуватися таких вимог: обсяг показників має бути обмеженим; показники мають містити дані як щодо об’єкта загалом, так і щодо всіх його складових; обрані показники мають бути динамічними і перспективними (необхідно забезпечити можливість порівняння даних за різні періоди); показники повинні мати характер раннього попередження; при виборі показників необхідно звертати увагу на те, щоб вони були порівнянними (з минулими досягненнями, з іншими об’єктами тощо).

Аналіз обраних для спостереження показників включає: порівняння нормативних і фактичних значень з метою виявлення відхилень; виявлення причин відхилень; визначення залежності між отриманими відхиленнями і кінцевими результатами діяльності об’єкта; аналіз впливу отриманих відхилень на кінцеві результати.

Аналітична інформація, отримана за результатами такого аналізу, передається з установленою періодичністю керівництву об’єкта для прийняття управлінських рішень.

Мета оперативного моніторингу — спостереження за досягненням поточних цілей об’єкта й дотриманням оптимального співвідношення між показниками витрат ресурсів і результатів його діяльності.

На відміну від стратегічного оперативний моніторинг зорієнтований на досягнення короткострокових цілей. При цьому спостереження здійснюється за всіма показниками поточного плану. Система оперативного моніторингу використовується для підтримки оперативних рішень щодо недопущення відхилень від рівноважного стану об’єкта.

Найважливішим елементом моніторингу є система інформаційних потоків об’єкта. Сам процес управління часто розглядають як процес перетворення інформації: управлінські впливи — це інформація особливого роду. У теорії інформації доведено, що

існує деякий мінімальний обсяг інформації, без якого ефективне управління неможливе. Причому чим різноманітнішою може бути реакція об’єкта управління, тим більше інформації потрібно. Це означає, що чим мінливішим є економічне середовище, чим складнішим внутрішній устрій самого об’єкта, тим більше інформації потрібно для ефективного управління. Тому керувати, не володіючи інформацією, сьогодні неможливо. Одне з основних завдань моніторингу — інформаційна підтримка управління, виконати його можна тільки за умови чіткого і злагодженого функціонування системи інформаційних потоків на об’єкті.

Моніторинг є постачальником інформації, необхідної для функціонування системи управління об’єктом. Оскільки інформація

— це сукупність відомостей, що зменшують рівень невизначеності, інформація, яку постачає система моніторингу, має відповідати таким вимогам: достовірність, повнота, релевантність, корисність (ефект від використання інформації має перевищувати витрати на її отримання), зрозумілість, своєчасність, регулярність.

Таким вимогам має відповідати будь-яка інформація, в тому числі інформація традиційного бухгалтерського обліку. Проте значущість різних вимог може бути різною: якщо для бухгалтерського обліку головне — це достовірність інформації, то в системі моніторингу — релевантність інформації (наскільки вона істотна для прийнятого управлінського рішення). Решта вимог до інформації в межах моніторингу відіграють допоміжну роль.

Як уже зазначалося, для формування інформаційної бази моніторингу використовують дані управлінського обліку, який є складовою системи бухгалтерського обліку.

Управлінський облік — це процес виявлення, вимірювання, нагромадження, аналізу, підготовки й інтерпретації інформації, що використовується в процесі управління всередині організації. Він охоплює практично всі компоненти менеджменту. Основним завданням управлінського обліку є відповідь на питання, в якому стані знаходиться об’єкт, як необхідно розподілити наявні ресурси, щоб підвищити ефективність його діяльності. Інформація, яку забезпечу управлінський облік, зорієнтована на задоволення потреб як стратегічного, так і поточного управління, на оптимізацію використання потенціалу об’єкта, забезпечення об’єктивного оцінювання діяльності підрозділів та окремих менеджерів. Бухгалтерський і управлінський облік не можна ототожнювати. Докорінна відмінність управлінського обліку відбухгалтерського полягає в тому, що бухгалтерський облік орієнтується на зовнішніх споживачів інформації, а управлінський — на внутрішніх.

Цим зумовлені й усі інші відмінності управлінського обліку від бухгалтерського, що наведені у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

ВІДМІННОСТІ МІЖ БУХГАЛТЕРСЬКИМ ТА УПРАВЛІНСЬКИМ ОБЛІКОМ

Ознаки порівняння Бухгалтерський облік Управлінський облік
Споживачі інформації Зовнішні користувачі Внутрішні користувачі
Цілі обліку Інформування про стан об’єкта Забезпечення інформаційної підтримки прийняття управлінських рішень
Обов’язковість Вимагається законодавством Застосовується за рішенням керівництва об’єкта
Свобода вибору методу Відповідність нормативним актам Обмежень не існує
Теоретична база Нормативні акти Теорія прийняття рішень
Вимірники Грошові Грошові чи натуральні
Об’єкт аналізу Об’єкт обліку загалом Об’єкти моніторингу
Частота звітності Відповідно до законодавства Відповідно до програми моніторингу
Орієнтація Минулий стан Поточний стан, діагноз майбутнього стану

Отже, головна задача управлінського обліку полягає в забезпеченні інформацією процесу прийняття управлінських рішень.

Володіючи інформацією, керівник об’єкта може здійснювати моніторинг його діяльності — відстеження процесів у режимі реального часу, складання оперативних звітів про результати його функціонування за будь-які проміжки часу, порівняння цільових результатів з фактично досягнутими. На підставі такого порівняння доходять висновків стосовно зміни стану об’єкта, а також щодо сприятливих і несприятливих тенденцій розвитку зовнішніх умов. З’ясування умов зовнішнього і внутрішнього середовищ об’єкта веде до перегляду цільових параметрів: необхідноперевірити, наскільки обґрунтованими є поставлені цілі за нових умов, чи зможе об’єкт, зважаючи на зміни, що відбулися, досягти цілей. На підставі зміни цільових параметрів об’єкта приймають управлінські рішення щодо досягнення цілей.

Модель описаного процесу зображено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Модель механізму моніторингу

Рис. 2.2. Модель механізму моніторингу

Зворотні зв’язки у даній моделі здійснюються в разі отримання позитивного результату у відповідному блоці. Наприклад, як-що за результатами діагностики стратегічних індикаторів вони відповідають передбаченим стратегією (позитивний результат), то здійснюється перехід до продовження стратегічного моніторингу, у протилежному разі, тобто коли діагностовані індикатори не збігаються із прогнозними, здійснюється перехід до наступного блоку моделі (прямий зв’язок) або до виходу з процесу моніторингу і перехід до відповідної системи управління. Стрілки з двома напрямами вказують на взаємозв’язок між відповідними блоками моделі.

Аналіз поточного стану об’єкта полягає у визначенні відхилень фактичних результатів від прогнозних (планових). Існують різні способи такого аналізу, але найпоширенішим є факторний аналіз відхилень. Його мета — визначення й детальне оцінювання причин і чинників, які призводять до виникнення відхилень. Аналіз відхилень дає змогу своєчасно переналаштувати систему управління об’єктом: менеджер має можливість у будь-який момент впливати на процеси, що відбуваються, не чекаючи закінчення періоду, на який було розроблено цілі та критерії, що відображають їх.

Оцінювання — це ретельне і незалежне вимірювання завершеної або тієї, що триває діяльності з метою визначення рівня досягнення поставлених цілей та сприяння прийняттю рішень. Оцінювання, як і моніторинг взагалі, може бути застосоване до безлічі сфер, включно із заходами, проектами, програмою, стратегією, політикою, окремою темою, тематикою, сектором або організацією. Воно є незалежним процесом, що забезпечує керівників об’єкта об’єктивною інформацією про міру правильності напряму, в якому вони просуваються.

Оцінювання як функція моніторингу здійснюється періодично та селективно за потреби незалежної, системної й об’єктивної перевірки стану об’єкта. Оцінювання — не одноразовий захід, воно здійснюється мірою необхідності у відповідь на потребу системи управління.

У практиці оцінювання поточного стану об’єкта зазвичай застосовують три види оцінювання залежно від його місця в циклі функціонування об’єкта.

Попереднє оцінювання здійснюється на етапі розроблення стратегії розвитку об’єкта або програми (плану) його діяльності з метою визначення їхньої актуальності, можливих ризиків, сильних і слабких сторін. Попереднє оцінювання допоможе вже на початковому етапі визначити мету й завдання стратегії (програмиабо плану), розробити шляхи розв’язання виявлених проблем, оцінити реальність потреби та можливість їх виконання. Воно включає такі дії: оцінювання цілей (чи правильно поставлено цілі, чи коректно побудовано дерево цілей об’єкта, чи не суперечать різні цілі одна одній, наскільки адекватно кількісні критерії відображають якісні цілі об’єкта); оцінювання прогнозів (наскільки вони реалістичні, обґрунтовані, інформативні, як вони допомагають об’єкту виконати поставлені завдання); оцінювання розриву між цільовими і прогнозованими значеннями (наскільки прогноз розвитку подій не відповідає цілям); оцінювання обмежень (які зовнішні чи внутрішні умови заважають об’єкту досягти поставлених цілей, які тенденції існують у розвитку цих умов); оцінювання планів (наскільки різні плани об’єкта обґрунтовані з точки зору досягнення його цілей, чи не суперечать різні плани одне одному тощо).

Проміжне оцінювання здійснюється в процесі реалізації стратегії (програми або плану) з метою визначення рівня досягнення поставлених цілей (очікуваних результатів) та чинників, що сприяють (заважають) її успішному виконанню, раннього виявлення проблем, виявлення так званих «слабких сигналів» (прихованих збурювальних чинників) зовнішнього середовища. Результати проміжного оцінювання є підставою для внесення змін у процес її реалізації задля досягнення визначених ними результатів.

Підсумкове оцінювання здійснюється по завершенні виконання стратегії (програми або плану) і має на меті визначити рівень її виконання, ефективність досягнутих результатів, а також вивчити позитивний і негативний досвід для уникнення помилок у майбутньому. Із викладеного випливає, що система моніторингу здійснює контроль за процесом виконання стратегії розвитку об’єкта або за процесом його функціонування. Разом із тим моніторинг не є тотожнім контролю: контроль передбачає фіксування й оцінювання здійснених фактів у діяльності об’єкта, а моніторинг спрямований на перспективу.

Отже, основне завдання моніторингу — спрямувати систему управління об’єктом на досягнення поставлених цілей. Тому моніторинг є складним механізмом, який об’єднує такі різні функції як аналіз цілей, контроль, аналіз та оцінювання стану об’єкта,управління інформаційними потоками і формування інформації для прийняття управлінських рішень. Унаслідок своєї інтегрованості моніторинг забезпечує синтетичний, цілісний погляд на діяльність об’єкта в минулому, сьогоденні та майбутньому, комплексний підхід до виявлення проблем, що постають перед об’єктом.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.3. СТРАТЕГІЧНА ДІАГНОСТИКА СТАНУ ОБ’ЄКТА
2.4. ГЕНЕРУВАННЯ СТРАТЕГІЙ ОБ’ЄКТА
2.5. РАНЖУВАННЯ СТРАТЕГІЙ ОБ’ЄКТА
2.6. ДІАГНОСТИКА ЕФЕКТИВНОСТІ СТРАТЕГІЇ ОБ’ЄКТА
2.7. ДІАГНОСТИКА ВНУТРІШНЬОГО СТАНУ ОБ’ЄКТА
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)