Державний борг структурно складається із внутрішнього та зовнішнього боргів.

В основу розподілу державного боргу на внутрішній і зовнішній покладено ознаку його резидентності. Таким чином, державний борг, який сформовано як результат непогашених державних запозичень, обслуговується і погашається в межах національного фінансового ринку, є внутрішнім, а поза такими межами

— зовнішнім .

В останньому випадку зовнішня заборгованість визначає обсяги імпорту фінансових ресурсів у формі позикового капіталу, який характеризує обсяги дефіцитного фінансування видатків бюджету з екзогенних кредитних джерел. Зовнішні позики дозволяють країні споживати більше, ніж продукує її економіка, сприяють інтернаціоналізації економічного розвитку, але разом з тим породжують відповідні проблеми управління й обслуговування боргу. Потенційно руйнівні наслідки надмірних зовнішніх запозичень зумовлюються недостатніми внутрішніми можливостями економічного відтворення та валютними ризиками (коливанням курсів валют та знецінення національної валюти). До того ж за умов глобалізації світогосподарських зв’язків незаперечний вплив на боргові

1

Початкова практика розподілу боргу на внутрішній і зовнішній тільки згідно з визначником валюти, в якій деноміновані борги, — гривневі запозичення формують внутрішній борг, а валютні — відповідно, зовнішній, потребувала коригування внаслідок експансивної присутності на ринку облігацій внутрішньої держпозики нерезидентів та вилучення валютних резервів Національного банку України для погашення зобов’язань держави. Починаючи від 20.04.2000, після опублікування Закону України «Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» внутрішній державний борг має подвійну номінацію — частина — в гривнях, частина — в доларах США. З переходом на нову класифікацію державного боргу — за типом кредитора і за типом боргового зобов’язання — була забезпечена більша прозорість фінансових відносин.перспективи позичальників справляють кон’юнктура міжнародних ринків капіталу, передбачення й очікування рефлексивного руху фінансових потоків.

Форми здійснення державних запозичень. Класифікація державних боргових інструментів

Державні боргові зобов’язання можуть існувати у формі:

1. Державних цінних паперів, що емітуються урядом України (Міністерством фінансів України) із подальшим розміщенням на внутрішніх і зовнішніх фінансових ринках.

До державних цінних паперів належать: а) на внутрішньому ринку — облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) та казначейські зобов’язання; на зовнішньому ринку — облігації зовнішньої позики (єврооблігації, чи інакше — євробонди).

2. Державних кредитних угод, які укладені від імені України з іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями, кредитними установами. Така державна заборгованість є зовнішньою.

3. Державних гарантій за кредитами підприємств і організацій, наданих для забезпечення виконання позичальниками своїх зобов’язань. Така державна заборгованість, як правило, є зовнішньою.

4. Пролонгованих і реструктуризованих боргових зобов’язань держави і корпоративних позичальників. Додатково державний борг збільшується і в результаті капіталізації відсотків за раніше отриманими кредитами. Така державна заборгованість може бути як внутрішньою, так і зовнішньою.

Відповідно до названих вище форм державних зобов’язань вирізняють внутрішні та зовнішні джерела боргових ресурсів.

Класифікація державних боргових інструментів базується на визначенні типу фінансового боргового інструменту — сек’юритизованого, тобто сформованого на основі боргових цінних паперів (ОВДП та казначейські зобов’язання), чи несек’юритизованого (кредити іноземних держав та МФО) у розрізі використання їх на внутрішніх і зовнішніх ринках капіталу.

У зарубіжній практиці трапляються такі основні форми розміщення державних цінних паперів (табл. 13.2).

Крім цих основних форм існують інші, менш поширені форми розміщення:

• приватне розміщення (private offering);

• розміщення серед тих, що попередньо підписалися на пропозицію держави (або муніципалітету) (subscription offering);

• дорозміщення на вторинному ринку (reopening);

• портфельне розміщення (portfolio issuance).

У більшості країн одночасно використовується кілька форм розміщення державних і муніципальних цінних паперів. Як правило, різні форми розміщення в межах однієї країни використовуються для запуску в обіг різних класів і видів цінних паперів. У деяких випадках різні форми розміщення комбінуються при розміщенні одного й того самого цінного папера.

Визначення параметрів емісії державних цінних паперів у світовій практиці має досить стійку послідовність дій, аналіз яких подано далі.

1. На основі стратегічного плану управління державним боргом визначаються оптимальні з врахуванням цільових параметрів розмір емісії державних цінних паперів і його структурні складові (співвідношення випуску внутрішніх і зовнішніх цінних паперів; співвідношення випуску цінних паперів із різними термінами погашення; співвідношення випуску цінних паперів різних видів).

2. Після отримання орієнтованих показників розміру емісії державних цінних паперів та її структури, поточного кредитного рейтингу, а також основних характеристик цільових ринків визначається дохідність окремих інструментів, що різняться за терміном обігу, інвестиційними характеристиками.

3. Приймається рішення про відмову організації випуску на ринках, на яких умови розміщення зобов’язань не відповідають прийнятним вимогам забезпечення ефективності. Передбачуваний обсяг емісії перерозподіляється між ринками, що залишилися, та інструментами, тобто здійснюється структурна оптимізація емісії державних цінних паперів. За суттєвого відхилення структури емісії від орієнтовних структурних характеристик державного боргу здійснюють коригування обсягу позики та інших параметрів емісії.

4. Остаточно обсяг емісії визначається відповідно з прийнятними відхиленнями від оптимальних структурних характеристик державного боргу. На основі затвердженого сукупного обсягу емісії робиться його структурний розподіл між різними ринками й інструментами.

5. Відповідно до запланованого обсягу емісії та його розподілу між ринками й інструментами здійснюється випуск конкретних фінансових інструментів на конкретних ринках у затверджених обсягах.

Цю послідовність схематично подано на рис. 13.1.

Цільові (прогнозні) параметри державного боргу

Орієнтовні розмір (обсяг) і структура емісії державних цінних паперів

Дохідність окремих інструментів державних запозичень

Поточний рівень кредитного рейтингу

Основні характеристики цільових ринків

Структурна оптимізація сукупної емісії державних цінних паперів шляхом уникнення неефективних варіантів запозичення і перерозподіл обсягу емісії між іншими ринками та інструментами

Затвердження сукупного обсягу емісії державних цінних паперів з розподілом між ринками та інструментами

Узгоджена емісія державних цінних паперів різних видів та їх розміщення

Прийнятні відхилення від оптимальних параметрів державного боргу

Рис. 13.1. Алгоритм підготовки емісії державних цінних паперів