Частина 3. 13.2. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Згідно зі ст. 47 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» до складу активів НПФ належать: активи в грошових коштах; активи у цінних паперах; інші активи згідно із законодавством.

Пенсійні активи в цінних паперах включають:

1) цінні папери, погашення та одержання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Кр им, місцевими радами;

2) акції та облігації українських емітентів, що відповідно до норм законодавства пройшли лістинг та перебувають в обігу на фондовій біржі або торговельно-інформаційні системі (ТІС), зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, обсяги торгів на яких становлять не менше 25% від загальних обсягів торгів на організаційно-оформлених ринках;

3) цінні па пери, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав;

4) облігації іноземних емітентів;

5) акції іноземних емітентів, що перебувають в обігу на організованих фондових ринках та пройшли лістинг на одній з таких фондових бірж, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська або у ТІС НАСДАК (NASDAQ).

Пенсійні активи НП

Ф у цінних паперах не можуть включати:

1) цінні папери, емітентами яких є зберігач, особи, що здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор (крім випадків, передбачених ст. 49 Закону), аудитор (аудиторська фірма)

та особи, що надають консультаційні, агентські або рекламні послуги, з якими НПФ укладено відповідні договори, та їх пов’язані особи, засновники НПФ (крім випадків, передбачених ст. 49);

2) цінні папери, які не пройшли лістинг фондової біржі або ТІС і зареєстровані у встановленому порядку (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за як ими гарантовано відповідно до законодавства державою, органами місцевого самоврядування або третіми особами);

3) цінні папери, емітентами яких є інститути спільного інвестування, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами ДКЦПФР;

4) векселі;

5) похідні цінні напери.

Загальні обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами НПФ наведено в табл. 13.6.

Таблиця 13.

6

ЗАГАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ПЕНСІЙНИМИ

АКТИВАМИ НПФ

Як показує західний досвід діяльності НПФ, на початку становлення вони отримали дозвіл інвестувати пенсійні активи тільки у державні цінні папери і банківські депозити.

Сьогодні консультанти з управління пенсійними активами не рекомендують передбачати у вимогах до інвестиційної діяльності НПФ норматив інвестицій у державні цінні папери.

Але його встановлення у деяких випадках мо же бути необхідним, причому цей норматив повинен обмежувати вкладання в ці фінансові інструменти. Річ у тім, що з міркувань безпеки та ліквідності менеджери КУА багатьох країн суттєву частку інвестицій здійснюють саме у державні цінні папери. Однак у разі поглиблення такої тенденції фонди можуть перетворитися на споживачів виключно державних зобов’язань, що само по собі під ірве сутність другого рівня пенсійної системи, призведе до приховування пенсійних боргів. Не виключений ризик дефолту чи реструктуризації виплат з боку держави, як це було у 1998 р. в Росії.

Багато дискусій сьогодні виникає з приводу дозволу інвестування активів на банківських депозитах. Не викликає сумні ву застереження щодо доцільності та необхідності встановлення додаткових вимог до банків, на рахунках яких буде дозволено розміщувати пенсійні активи. Бажано, звичайно, щоб це були першокласні банківські установи, хоча й вони, в принципі, не застраховані від банкрутства. Однак ці вимоги не є предметом

Закону і мають бути закріплені у банківському законодавстві.

Окремої ув аги потребують інвестиції в акції. Аналіз інвестиційних обмежень, встановлених українським законодавством, свідчить про те, що інвестиційні портфелі можуть бути сформовані взагалі без включення акцій. Повне виключення цього виду активів з переліку дозволених напрямів інвестування конкретного фонду затверджується радою НПФ в інвестиційній декларації.

Крім цього, пенсійні активи мо жуть становити лише акції, які мають ринкове котирування, а договори купівлі-продажу цих паперів укладаються на організованому ринку за біржовими цінами з метою їх гарантування.

Закордонний досвід діяльності пенсійних фондів також показує, що в ряді країн існувала заборона з боку держави на інвестування в акції. Проте сьогодні пенсійні фонди США, Великобритан ії і Австралії здійснюють переважно більш ризиковану інвестиційну політику та більш агресивну портфельну стратегію і віддають перевагу вкладанням саме в акції (табл. 13.7). Частка цих інструментів становить близько поло

вини в загальному обсязі активів фондів цих країн. У деяких країнах вкладення в облігації ще більш вагомі, так, у Сінгапурі їх частка становить 70%, Фінляндії — 69%, Франції — 65%, Швеції — 64%.

Що стосується корпоративних облігацій, то в більшості країн світу обмежень щодо їх використання в пенсійних планах немає.

Таблиця 13.7

РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ АКТИВІВ ЗАКОРДОННИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ

У 2000 р. (% ВІД ЗАГАЛЬНОГО ОБСЯГУ АКТИВІВ)

У портфелях пенсійних фондів Нідерландів, Великобританії,

Австралії, Японії і Швейцарії порівняно велику частку займають іноземні цінні папери (табл. 13.7). Якщо для невеликих країн це пов’язано з обмеженістю національних фінансових ринків, то, наприклад, у Великобританії до цього привели лібералізація фінансового законодавства і відміна валютного контролю у 1979 р.

У Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення» йдеться лише про право, а не про обов’язок інвестування пенсійних активів у іноземні цінні папери. Українське законодавство щодо вкладень у ці інструменти, на відміну від російського, суттєво розширює їх вибір (цінні папери, погашення та одержання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав; акції та облігації іноземних емітентів). Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону

Російської Федерації «Об инвестировании сре дств для финансирования накопительной части трудовой пенсии в Российской Федерации» пенсійні нагромадження можуть вкладатися в цінні папери іноземних емітентів шляхом придбання паїв (акцій, часток) в індексних інвестиційних фондах (індексним називається взаємний інвестиційний фонд, інв естиційний портфель якого прив’язаний до певного фондового індексу). Разом з тим, абсолютний розмір активів таких фондів значно менший за обсяги ринків інших фінансових інструментів, про що свідчать дані табл. 13.8. На початок 2003 р. у світі налічувалося 113 індексних фондів, середня вартість активів одного фонду становила близько 900 млн дол.

Таблиця 13.

8

ОБСЯГИ ПРОПОЗИЦІЇ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ НА РОЗВИНУТИХ

ФОНДОВИХ РИНКАХ НА КІНЕЦЬ 2001 р., трлн дол.

Окремо слід зупинитися на обсягах інвестування пенсійних активів в інші класи активів, зокрема в нерухомість. На практиці інвестування в нерухомість притаманне майже всім зарубіжним

НПФ. З огляду на глобальні ризики коливань та потрясінь на світових ринках капіталу, що призводить до банкрутства потужних корпорацій та неплатоспроможності національних урядів, інвестування в землю та інші категорії нерухомості завжди вважалося

механізмом захисту від відповідних ризиків. Частка пенсійних активів, інвестованих у нерухомість, у більшості країн не перевищує 8%. Винятком є Швейцарія (48%) та Італія (26%). Це пояснюється унікальним розвитком у цих країнах індустрії відпочинку й туризму, що значно підвищило привабливість інвестування у нерухомість, чим і скористались пенсійні фонди. Разом з тим, управляючі пенсійними фондами не завжди віддають перевагу інвестиціям у нерухомість через низьку ліквідність останньої.

Як показує практика, з часом структура портфеля НПФ може значно змінюватись, а кількість фінансових інструментів суттєво збільшуватись. Показовим є досвід реформування системи пенсійного забезпечення у Чилі, де відбулося кілька етапних змін регуляторного обмеження діяльності з інвестування пенсійних активів. На першому етапі (1980—1985 рр.) розміщення активі в обмежувалось виключно державними і корпоративними облігаціями, а також забезпеченими цінними паперами і банківськими депозитами. У 1985 р. було створено Комісію з класифікації ризиків і дозволено інвестування в акції (з обмеженням до 30%, а наприкінці 1990-х рр. — до 97% загального обсягу активів). З 1990 р. фонди отримали дозвіл на здійснення інвестицій в акції іноземних і нвестиційних фондів, нерухомість тощо (рис. 13.2).

Рис. 13.2. Диверсифікація за видами фінансових інструментів у Чилі в

1981, 1990 і 2002 рр.

Важливим фактором досягнення дохідності інвестиційних портфелів НПФ є частка довгострокових («пасивних») активів. Збільшення частки таких інструментів на етапі формування портфеля та дотримання такої стратегії в подальшому дають кращі результати, ніж тільки короткострокові вкладення з постійним їх ревізуванням. Наприклад, інвестиційна стратегія банку передбачає ступеневу структуру строків погашення цінних паперів (вкладання кошт ів таким чином, щоб по закінченню певного періоду спливав строк погашення певної частини вартості цінних паперів), або стратегію «штанги», коли дострокові зобов’язання урівноважуються короткостроковими зобов’язаннями у разі відсутності або невеликої кількості середньострокових цінних паперів.

Відповідно до російських вимог «Правил размещения пенсионных резервов негосударственных пенси онных фондов и контроля за их размещением» частка «пасивних» активів (облігацій, банківських депозитів, векселів) повинна становити не менше

50% вартості пенсійних резервів. Інші 50% повинні припадати на вкладення з ринковою дохідністю, тобто такою, що визначається кон’юнктурою ринку. Відповідно до цієї вимоги, управляючий пенсійними резервами постійно розраховує очікуваний дохід і коригує стр уктуру цих резервів. Складаючи план розміщення пенсійних резервів, фонди користуються правом віднесення об’єктів вкладень до груп ризику. Причому у безризикові об’єкти і об’єкти з мінімальним ризиком вкладення передбачаються без обмеження, а в об’єкти підвищеного ризику і ризиковані — сумарно не більше 40%, у тому числі ризиковані — до 20%.

Така структура розміщення забезпечує достатній рівень дохідності портфеля НПФ.

За ступенем ризику об’єкти інвестування в Росії поділяються на п’ять груп: 1) безризикові, за яких ризик втрати активів не перевищує 10%; 2) з мінімальним ризиком, коли він становить 10-

25%; 3) з підвищеним ризиком — 25—50%; 4) ризиковані — більше

50%; 5) неприпустимі — інвестування в які пенсійних резервів заборонене. Так, державні рубле ві облігації відносяться до безризикових вкладень з середньою ліквідністю і волатильністю; державні валютні — до третьої і четвертої груп з середньою ліквідністю і високою волатильністю; єврооблігації — до першої групи з високою ліквідністю, середньою волатильністю і низьким ризиком дефолту. Вкладення в «блакитні фішки» оцінюються як ри

зикові з високою ліквідністю і високою волатильністю; депозити в банках можуть відноситися до різних (від першої до четвертої) груп —залежно від ступеня надійності банку.

В Україні поки що відсутні методики визначення ризиків (крім кредитних) під час вкладання коштів інвесторів у фінансові інструменти. Російська методика є цілком прийнятною для українських НПФ.

Розбудо ва фінансового ринку залежить від того, яким чином накопичуватиметься акціонерний капітал у виробництві і які будуть створені умови для виникнення таких інституційних інвесторів, як НПФ зі значними оборотами та довгостроковими портфелями. Створення цивілізованого ринку цінних паперів не є необхідною передумовою розбудови накопичувальної пенсійної системи. Вони у своєму розвиткові доповнюють один одного.

?