Posibniki.com.ua Фінанси Фінансові інвестиції Частина 2. Розділ 14 ІНСТИТУТИ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ 14.1. Організаційні види інститутів спільного інвестування та їх інвестиційна політика


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 2. Розділ 14 ІНСТИТУТИ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ 14.1. Організаційні види інститутів спільного інвестування та їх інвестиційна політика


Закінчення табл. 14.3

Тип фонду Кількість фондів Активи, млн дол. У % від загальної суми
Спеціалізовані Фінансові послуги Нерухомість Охорона здоровя / біотехнології Техніка / комунікації Муніципальні і комунальні підприємства Інші Всього 47 101 41 77 104 137 507 20 825 8987 22 075 34 112 25 446 8643 120 088 0,6 0,3 0,6 1,0 0,7 0,2 3,4
Змішані класи активів Збалансовані Розподіл активів Всього 387 324 711 109 977 95 056 205 066 3,1 2,7 5,7
Всього 9776 3 569 744 100,0

За деякими оцінками зазначені в табл. 14.3 тенденції мають місце і на початку ХХІ ст.

Викладене вище дозволяє зробити висновок, що в кожного фонду є свої інвестиційні цілі і політика, і єдиної універсальної портфельної стратегії для всіх управляючих фондами бути не може. Одні інститути обирають активні стратегії з використанням простих акц ій, а інші обирають пасивні облігаційні стратегії.

Однак якщо оцінювати ліквідність, за однакових інших цілей, то політика взаємних закритих фондів буде різною, оскільки власники акцій взаємних фондів можуть у будь-який момент повернути їх до фонду, у свою чергу, інвестори закритих фондів цього зробити не зможуть. Саме тому менеджери вза ємних фондів повинні бути готові продати частку своїх активів для покриття витрат на викуп акцій, що не потрібно робити менеджерам закритих фондів.

Держава, в якій забезпечені належні умови для ІСІ, отримує ефективний механізм для розвитку ринку цінних паперів, що сприяє міжгалузевому перерозподілу капіталу, фонди стимулюють як внутрішній інвестиційний процес, так і зовнішнє інвестування. Позитивну роль ІСІ відіграють у макроекономічному процесі, сприяють наповненню державного бюджету.

Вливання коштів у сферу спільного інвестування не позбавляє державу проблем, пов’язаних з бюджетним дефіцитом чи необ

хідністю залучення зовнішніх кредитів та інвестицій, але розширює можливість внутрішніх позик — адже ІСІ в усьому світі є одними з найголовніших покупців державних боргових зобов’язань.

14.2. Витрати на інвестування у взаємні фонди і показники результативності взаємного інвестування Індивідуальний інвестор, який обирає для себе той або інший взаємний фонд, повинен враховувати не тільки заявлену інвестиційну політику фонду і його показники в минулому, а й розмір плати за управління та інші витрати. Порівняльні дані за практично всіма важливими аспектами взаємних фондів наводяться в щорічних звітах, які в США, наприклад, гот ує Wiesenberger Investment Companies Service, або в Mutual Fund Sourcebook компанії Morningstar.

Витрати на створення взаємних фондів мають чотири складові.

1. Попередній внесок (front-end-load) — це комісійні, або плата за продаж, що вноситься інвестором під час купівлі акцій. Комісійні, які використовуються в основному для оплати послуг брокерів, не можуть перевищувати 8,5%, але на практиці вони рідко бувають вищим и за 6,25%. Комісійні фондів з невисоким рівнем попереднього збору (з «низьким навантаженням»)(low-load funds) не перевищують 3% від величини інвестованих коштів.

Фонди без попереднього збору (no-load funds) взагалі не передбачають попередніх комісійних виплат. Збори зменшують суму інвестованих коштів. Наприклад, кожна тисяча доларів, що виплачується на акції фонду з 8,5%-м збором, означає сп лату комісійних з продажу в розмірі 85 дол.; тобто фактично інвестиції в фонд становлять лише 915 дол. Таким чином, для забезпечення самоокупності потрібно, щоб сукупна дохідність становила

9,3% чистих інвестицій (85 / 915 = 0,093).

2. Заключний збір (back-end load) — це комісійні за викуп акцій у інвестора (тобто за «вихід з фонду»). Як правило, фонди, які передба чають заключний збір, починають з 5-або 6%-го збору, скорочуючи його на 1% за кожний рік, поки кошти залишаються інвестованими в фонд. Таким чином, на початок третього року комісійні за «вихід з фонду», що дорівнювали спершу 6%, знизяться до 4%. Формально ці комісійні відомі як «умовно відстрочені комісійні з продажу».

9,3% чистих інвестицій (85 / 915 = 0,093).

2. Заключний збір (back-end load) — це комісійні за викуп акцій у інвестора (тобто за «вихід з фонду»). Як правило, фонди, які передба чають заключний збір, починають з 5-або 6%-го збору, скорочуючи його на 1% за кожний рік, поки кошти залишаються інвестованими в фонд. Таким чином, на початок третього року комісійні за «вихід з фонду», що дорівнювали спершу 6%, знизяться до 4%. Формально ці комісійні відомі як «умовно відстрочені комісійні з продажу».

3. Операційні витрати це витрати взаємного фонду на оперативне управління портфелем, які включають адміністративні витрати і гонорари за консультації інвестиційному менеджеру. Ці витрати нараховуються у відсотках від сукупних активів і становлять 0,202%. Акціонери не сплачують дані рахунки, але ці витрати періодично вираховуються з активів фонду шляхом зменшення вартості частки кожного акціонера у від повідному портфелі.

4. Платежі згідно правила 12b-1. Комісія з цінних паперів і бірж США (SEC) дозволяє інвестиційним менеджером так званих «фондів 12b-1» використовувати активи фондів для оплати витрат на популяризацію фондів, таких як реклама, інформаційні матеріали (в тому числі річні звіти і проспекти), і, саме головне, комісійних, що виплачу ються брокерам, які продають акції цих фондів інвесторам. Ці платежі згідно з правилом 12b-1 або збір за розповсюдження (12b-1 fees) отримали свою назву від відповідного правила SEC. Фонди можуть використовувати платежі згідно з правилом 12b-1 замість попереднього збору, акумулюючи таким чином кошти для оплати послуг брокерів. За цими витратами інвестори також не отриму ють в явному вигляді рахунків ці платежі вираховуються з активів фонду. Таким чином, щоб отримати фактичне значення коефіцієнта річних витрат фонду, збір на популяризацію (якщо такий передбачений) має додаватися до операційних витрат. Сьогодні SEC вимагає, щоб усі фонди включали у свої проспекти таблицю консолідованих витрат. Цей збір обмежу ється 1% від середніх чистих активів відповідного фонду за рік.

Кожний інвестор має підібрати найбільш вигідну для себе структуру витрат. Очевидно, що найбільш прийнятний варіант — акції фондів, які не передбачають жодних зборів комісійних і розповсюджуються серед інвесторів безпосередньо відповідною групою взаємних фондів. Саме такі фонди є найбільш привабливими для добре поінформованих інвесторів. Однак бі льшість інвесторів згодні платити професійним фінансовим аналітикам комісійні, що спрощує їх діяльність як акціонерів. Іноді інвестори наймають фінансового менеджера і оплачують його послуги окремо. Ці консультанти допомагають інвесторам обирати портфелі фондів з невисокими зборами або взагалі без зборів, а також надають консультації з інших фінансових питан ь. Останнім часом все більше зростає популярність незалежних спеціалістів з фінансового планування в розповсюдженні акцій взаємних фондів.

Якщо інвестор прийняв рішення купувати у брокера акції певного фонду, збори виплачуються лише одноразово за кожне придбання, тоді як платежі згідно з правилом 12b-1 здійснюються щороку. Таким чином, за умови довгострокової участі в фонді одноразовий збір може бути більш привабливим для інвестора.

Пошук фондів з різними видами платежів (комісійних) здійснюється за насту пними літерами, що вказані після назви фонду в лістингах взаємних фондів, що публікуються у фінансових розділах газет: r — наявність заключного платежу, пов’язаного з викупом акцій (тобто платежу за вихід з фонду), p — наявність платежів згідно з правилом 12b-1, t — наявність як заключного платежу, так і платежів згідно з прав илом 12b-1. Однак такі переліки не містять інформації щодо розміру попереднього збору, що ускладнює пошук фондів з одноразовим збором

Оплата послуг взаємного фонду залежить від його дохідності.

Ставка дохідності інвестиції в акції взаємного фонду розраховується як сума приросту або, навпаки, скорочення вартості чистих активів і виплати доходів, таких як диві денди і доходи від приросту капіталу, віднесена до вартості чистих активів на початок інвестиційного періоду.

Якщо, наприклад, початкове значення вартості чистих активів фонду на початок місяця дорівнювало 20 дол., а величина доходів від відсотків і дивідендів у цьому фонді становить 0,15 дол., дохід від приросту капіталу — 0,05 дол., і якщо цей фонд завершу є місяць з NAV, рівній 20,10 дол., то його місячна ставка дохідності становитиме: %.1,5або0,015,

0,050,1520,0020,10 дохідностіСтавка= ++? =

20,00

Ставка дохідності не враховує будь-які комісійні (наприклад, попередній збір, який необхідно сплатити під час купівлі акцій фонду), але на неї впливають витрати фонду і платежі згідно з правилом 12b-1, тобто виплати, що періодично утримуються з вартості портфеля активів і які знижують вартість чистих активів. Таким чином, дохідність взаємного фонду дорі внює валовій дохідності портфеля, що є основою цього фонду за мінусом коефіцієнта сукупних витрат.

Таблиця 14.5

ВПЛИВ ВИТРАТ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

Нагромаджена виручка (всі дивіденди реінвестуються), дол.
Фонд А Фонд В Фонд С
Початкові інвестиції 10000 10000 9200
5 років 17234 16474 15225
10 років 29699 27141 25196
15 років 51183 44713 41698
20 років 88206 73662 69006

Витрати на оплату фонду можуть істотно впливати на ефективність інвестицій його акціонерів. У табл. 14.5 розглядається інвестор, який починає з суми 10 тис. дол., обираючи один з трьох фондів. Річна дохідність інвестицій кожного з цих фондів дорівнює 12% (без урахування оплати послуг цих фондів), але структура оплати послуг у кожному фонді різна. У таб лиці вказується сума, нагромаджена в кожному фонді за кілька інвестиційних горизонтів. Сукупні операційні витрати фонду А становлять 0,5% (не передбачаються збори і платежі у вигляді 12b-1), тобто маємо варіант низько витратного фонду. В фонді В збори також не передбачені, але його управлінські витрати становлять 1%, а платежі за пра вилом 12b-1 — 0,5%. Цей рівень платежів є типовим для акціонерних фондів з активним управлінням. Нарешті, витрати на управління фонду С становлять 1%, а платежі за правилом 12b-1 взагалі не передбачаються, однак за купівлю акцій і реінвестування дивідендів у цьому фонді стягується попередній збір у розмірі 8%. За умови, що дивідендна дохідність для кожног о фонду дорівнює 5%, маємо суттєву перевагу в дохідності низьковитратного фонду А. Ця перевага буде тим більшою, чим більший інвестиційний горизонт.

Не зважаючи на те, що витрати можуть істотно впливати на ефективність чистих інвестицій, інвестору взаємного фонду важко точно розрахувати фактичну величину своїх витрат. Це пояснюється по ширеною практикою оплати деяких витрат так званими «м’якими доларами» (soft dollars). Інвестиційний менеджер взаємного фонду заробляє «м’які долари» шляхом залучення відповідного брокера для всіх операцій, пов’язаних з купівлею і продажем акцій свого фонду. За це брокер сплачує деякі витрати

менеджеру, наприклад, ведення баз даних, комп’ютерну техніку і систему котирування акцій тощо. Угода про «м’які долари» означає, що біржовий брокер, по суті, повертає фонду частину комісійних за виконання торговельних операцій. Перевага для фонду в цьому разі полягає в тому, що купівля, здійснювана за допомогою «м’яких до ларів», не включається у витрати фонду, що дає можливість фонду рекламувати широкому колу інвесторів сумнівно низький коефіцієнт витрат. Резонно, що ці витрати не може передбачити інвестор, оцінюючи діяльність різних фондів.

Результативність діяльності взаємного фонду це найсуттєвіший показник для індивідуального інвестора, який дає йому можливість делегування управління портфелем активів професіонала м — інвестиційним менеджерам. Інвестор, приймаючи рішення про розподіл активів вибирає прийнятне для нього співвідношення інвестування в фонди облігацій, фонди акцій, фонди грошового ринку тощо, залишаючи проблему вибору конкретних видів цінних паперів за менеджерами відповідних фондів. Акціонери фондів сподіваються, що менеджери забезпечать більшу ефективність їх інвестицій, ніж це вдалося б їм самим.

Оціню вання результативності (ефективності) індустрії взаємного інвестування має свої суттєві особливості. Складність розрахунків полягає в тому, що для оцінювання ефективності потрібний певний еталон (стандарт) для порівняння. Було б неправильним порівнювати результативність фонду акцій з дохідністю, якою прийнято оперувати на грошовому ринку. Значні відмінності в рівнях ри зику цих двох ринків призводять до великих відхилень показників ефективності не тільки в динаміці, а й їх усереднених значень. Можна припустити, що ефективність фондів акцій перевищує (в середньому) ефективність фондів грошового ринку, що є компенсацію інвесторам за додатковий ризик, характерний для ринків акцій. Але визначити, чи дійсно управляючий портфеле м взаємного фонду професійно виконує свої обов’язки за заданого рівня ризику можливо тільки в порівнянні з певними стандартами.

Насьогодні як еталон ефективності для менеджера фонду акцій використовують в основному індекс Wilshire 5000 Index. Цей індекс охоплює близько семи тисяч акцій, що обертаються на таких фондових ринках, як NYSE, NASDAQ і AMEX. Індекс Wilshire 5000 — ціл ком придатний еталон, який дає можливість оцінити ефективність професійних менеджерів, оскільки відповідає простій пасивній інвестиційній стратегії. Ця стратегія зводиться до купівлі всіх акцій, представлених в індексі Wilshire 5000, в кіль

костях, пропорційних ринковій вартості випущених акцій певного типу. Використовуючи Wilshire 5000 Index як еталон, завдання оцінювання ефективності управляючого портфелем взаємного фонду можна сформулювати так: як співвідноситься типова ефективність взаємних фондів акцій, що управляються активно, з ефективністю портфеля, що управляється пасивно відповідно до структури Wilshire 5000 Index?

Обираючи цей індекс як еталон, можна використовувати індекс акц ій для оцінювання ефективності менеджерів диверсифікованих фондів акцій (розд. 9). Але таке порівняння буде досить недосконалим, оскільки ризик портфеля Wilshire 5000 може бути просто несумісним з ризиком будь-якого конкретного фонду.

Порівняння ефективності Wilshire 5000 Index з ефективністю портфелів взаємних фондів демонструє результати, що явно свідчать не на користь ме неджерів цих фондів. На практиці показники діяльності менеджерів взаємних фондів можуть бути нижче ефективності Wilshire 5000 Index. Наприклад, ануїлізована дохідність цього індексу може дорівнювати 13,99% (проти 12,44% у «середнього» фонду). Різниця у 1,55% є досить відчутною. Разом з тим, це порівняння є не дуже коректним. Різні фонди несуть витрати, що скорочують дохідність портфеля. Не вар то забувати і про торговельні витрати (наприклад, комісійні і спред при купівлі-продажу). Загалом операційні витрати знижують дохідність приблизно на 1%, а комісійні за трансакції — на 0,7%.

Таким чином, прийнятним еталоном для оцінювання ефективності фонду, що управляється активно, є результативність індексних фондів, а не самих індексів. Індексні фонди в умова х пасивного управління мають коефіцієнт витрат лише близько 0,2%.

Якщо зменшити дохідність індексу приблизно на 0,3%, можна отримати прийнятну оцінку ставки дохідності, що досягається за допомогою низьковитратного індексованого портфеля. Ця процедура знижує середню межу переваги індексної стратегії над «середнім» взаємним фондом з 1,55% до 1,25%, що також свідчить про те, які в оста нні десятиліття індексні фонди акцій, що управляються пасивно, переважали за своєю ефективністю типовий фонд, який управлявся активно.

Очевидно при цьому, що бувають гарні і погані інвестиційні менеджери і що перші, по суті, можуть постійно демонструвати більш високу ефективність своєї діяльності, ніж результативність ринкового індексу. В кожному випадку по трібно з’ясувати, наскільки висока ймовірності того, що менеджер, який показує гар

ні результати, зможе повторити їх наступного року, тобто висока ефективність, продемонстрована в окремому році, — це результат сприятливих обставин чи кваліфікації і професіоналізму відповідного менеджера?


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
14.4. Венчурний бізнес і венчурні фонди
Контрольні запитання
Частина 3. 13.2. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні
Частина 2. 13.2. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні
Частина 1. 13.2. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні
Розділ 13 ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ 13.1. Організаційна структура і діяльність пенсійних фондів на розвинутих ринках
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)