Posibniki.com.ua Фінанси Фінансові інвестиції Частина 1. Розділ 14 ІНСТИТУТИ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ 14.1. Організаційні види інститутів спільного інвестування та їх інвестиційна політика


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 1. Розділ 14 ІНСТИТУТИ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ 14.1. Організаційні види інститутів спільного інвестування та їх інвестиційна політика


З усіх учасників ринку капіталу інститути спільного інвестування (ІСІ) відрізняються тим, що вони є найтиповішим прикладом суміщення діяльності емітента та інституційного інвестора, яка ґрунтується на принципі субституції (взаємозаміні) цінних паперів, що котируються на ринку, і власних цінних паперів. Ці інститути продають інвесторам свої акції та інвестиційні сертифікати, а дохід від їх про дажу інвестують у портфелі фінансових інвестицій з метою їх диверсифікації.

Як свідчить світова практика, ІСІ виникли як доповнення або альтернатива індивідуальному інвестуванню. Вони орієнтовані на роботу з дрібними некваліфікованими інвесторами. Так, наприклад, у Німеччині і Франції індивідуальні інвестори становлять майже 50% клієнтів інвестиційних компаній, у Великобританії — 75, в Іспанії —

90, в Італії — 95%.

Купуючи цінні папери у ІСІ, а не на ринку, індивідуальний інвестор одержує певні переваги.

1. Облік і управління коштами. ІСІ періодично випускають звіти про своє фінансове становище, ведуть облік розподілу приросту капіталу, дивідендів, інвестицій і виплат за цінними паперами; крім того, вони можуть реі нвестувати дивіденди і відсотковий дохід своїх інвесторів.

2. Диверсифікованість і подільність. Об’єднуючи грошові кошти своїх інвесторів, ІСІ надають їм можливість володіти частками різних активів, а за рахунок поєднання цих часток ІСІ можуть діяти як великі інвестори, що дрібному інвестору не під силу.

3. Професійне управління. Більшість ІСІ володіють постій ним штатом фінансових аналітиків і управляючих портфелями, які намагаються досягти максимальної ефективності для своїх інвесторів.

4. Зменшення витрат на проведення трансакцій. Оскільки ІСІ торгують великими пакетами цінних паперів, це дає змогу їм до

Найрізноманітніше за формами організації та масштабністю спільне інвестування представлене в Сполучених Штатах Америки. Як російські, так і українські законодавці, створюючи систему законодавчого регулювання діяльності інститутів спільного інвестування, орієнтувались саме на американський досвід. В історичному аспекті для економіки США характерні традиції, пов’язані із забороною або жорстким обмеженням банківських операцій з цінними паперами. У зв’язку з цим тривалий час спільне інвестування було відокремлене від банківської діяльності, але в той же час досягло значних масштабів.

Так, на сьогоднішній день кількість акцій, випущених американськими ІСІ вдвічі перевищує кількість усіх цінних паперів, що обертаються на Нью-Йоркській фондовій біржі. На кінець минулого сторіччя у США діяло близько 6 800 взаємних фондів і понад 500 інвестиційних компаній. Вони володіли активами на загальну су му понад $ 4,5 трлн дол., що значно перевищує розмір активів, які належать будь-якому іншому виду фінансових інститутів, за винятком комерційних банків (табл. 14.1).

Сучасне законодавство США дозволяє банкам створювати трастові відділи, які займаються управлінням коштів клієнтів на підставі договорів доручення. Ними можуть бути як великі індивідуальні, так і інституційні інвестори — пенсійні, благодійні, сімейні фонди, фонди страхових компаній та громадських органі

зацій тощо. Отже, сьогодні банки Америки (в тому числі інвестиційні) можна вважати суб’єктами системи спільного інвестування. Цікава практика запроваджена банками США — це відкриття двох груп рахунків — ризикових та безризикових. Перші формують сукупний капітал, який використовується для фінансування ризикових операцій. Відсоток на такі рахунки нараховується пропорційно отриманому доходу.

1997 Частка окремих інституті в, % 31, 4 2, 2 6, 2 15, 6 16, 5 0, 9 27, 2 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 51 79, 2 35 4, 9 10 25, 4 25 81, 4 27 20, 6 14 9, 0 44 89, 7 16 50 0, 2
1996 Частка окремих інститутів, % 32, 0 2, 2 7, 0 15, 4 18, 3 1, 0 24, 1 8 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 47 05, 3 33 0, 1 10 31, 7 22 71, 7 26 84, 5 14 2, 3 35 39, 2 14 70 4,
1995 Частка окремих інститутів, % 34, 8 2, 4 7, 9 16, 2 15, 8 1, 0 21, 9 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 44 87, 6 31 0, 7 10 12, 8 20 86, 8 20 43, 2 13 5, 7 28 20, 4 12 89 7, 2
1994 Частка окремих інститутів, % 35, 6 2, 5 8, 6 16, 3 17, 5 1, 0 18, 5 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 41 50, 1 29 3, 6 10 08, 6 18 84, 1 20 43, 2 11 3, 3 21 61, 5 11 65 4, 4
1993 Частка окремих інститутів, % 34, 6 2, 5 9, 1 15, 9 18, 3 1, 1 18, 5 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 38 75, 9 28 1, 7 10 20, 2 17 80, 2 20 50, 1 11 8, 8 20 75, 4 1 1 2 0 2 , 3
1992 Частка окремих інститутів, % 36, 0 2, 6 10, 5 16, 0 17, 7 0, 9 16, 3 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 36 29, 5 26 4, 7 10 60, 4 16 09, 6 17 91, 5 92, 6 16 46, 3 10 09 4, 6
1991 Частка окремих інститутів, % 36, 9 2, 6 12, 3 16, 2 17, 1 0, 8 14, 1 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 34 14, 4 24 0, 0 11 44, 9 14 99, 5 15 85, 4 72, 4 13 05, 5 92 62, 1
1990 Частка окремих інститутів, % 37, 9 2, 8 15, 2 15, 6 15, 7 0, 6 12, 2 10 0, 0
Обсяг, млрд дол. США 3 31 5, 5 24 7, 2 13 23, 0 13 67, 4 13 68, 7 52, 4 10 66, 9 87 41, 1
Інстит у т и Комерційні ба нки Кредитні спі л ки Ощад ні інс т и ту ти Ко мпані ї зі с т ра ху ва ння ж и ття Тр аст и під управлінням коме рційни х ба нків Інвестиційні компа н ії зак р ит о г о типу Взає м ні фонди Всьо го ак т и ві в

могтись істотної економії на брокерських гонорарах і комісійних витратах. ІСІ мають різні ознаки визначення, види діяльності, навіть різні назви, закріплені законодавством окремої країни. У Великобританії — це інвестиційні трести, в Іспанії — фонди інвестицій у цінні папери, у Франції — інвестиційні компанії з незмінним чи змінним капіталом, в Німеччині — інвестиційні фонди. Наприклад, тільки в США в рі зні періоди ХХ ст. такі інститути називалися інвестиційними трастами, інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами, взаємними фондами. Коштами з цих рахунків можуть фінансуватися і угоди щодо торгівлі цінними паперами. Кошти безризикових рахунків інвестуються в державні зобов’язання і забезпечені заставою кредити. Безризикові рахунки страхуються державою і є надійною формою розміщення коштів дрібних інвесторів. Хоча доходи, одержувані за безризиковими рахунками, нижчі від тих, що одержують власники ризикових рахунків, — вони цілком задовольняють поміркованих інвесторів.

Отже, американські банки можуть виступати як управляючі коштами компаній спільного інвестування, так і як суб’єкти, що акумулюють ці кошти. Але обсяги такої діяльності банків є значно меншими, ніж у небанківських установах — ІСІ. ІСІ поділяються на три основні групи: компанії сертифікатів з готівковою вартістю (Fасе Атоиnt Сотрапіеs); об’єднані інвестиційні трасти (Unit Іпvеstmепt Тrust Сотрапіеs), М-компанії (Мапаgетепt Сотрапіеs).

Компанії сертифікатів з готівковою вартістю (-компанії) емітують сертифікати, що мають визначену номінальну вартість. Ці сертифікати за сутністю — форма контракту між інвестором і компанією. У них визначається номінал, еквівалентний сумі коштів інвестора, термін дії контракту щодо управління таким капіталом, умови управління, сплати базової інвестиційної суми і доходу, які здійснюються після завершення терміну дії контракту. Таким чином, -компанії виступають боржником інвесторів і приймають на себе ризики інвестування у фінансові активи.

Термін погашення сертифікатів компанією становить у середньому вісім років, а середній розмір номіналу — приблизно 3 тис. дол. Зазвичай номінальна вартість таких сертифікатів сплачується інвестором частками протягом обумовленого контрактом часу. Об’єкти інвестування таких компаній — іпотека, кредитування будівництва, цінні папери тощо. Ці компанії були значно поширені в 30-ті рр. ХХ ст., але з середини 1960-х рр. на ринку залишилося лише п’ять компаній сертифікатів з готівковою вартістю, найбільшою з яких є «Інвесторз Синдикат оф Америка».

Об’єднані інвестиційні трасти (UIT-компанії) формуються на підставі трастового договору, тобто контракту на управління інвестиційним портфелем за дорученням власника. Під час створення компанії такого типу визначається структура портфеля, який надалі залишається незмінним. Акумулювання грошового еквівалента майбутнього портфеля здійснюється за рахунок продажу інвесторам сертифікатів пайової участі.

Завдяки статичності структури активів такого фонду немає необхідності в оперативному управлінні фондом, створенні ради

директорів. Функції з технічного обслуговування фонду виконує так званий «депозитор». Його статус визначається як статус першого принципала. Саме він під час створення трасту вносить початковий капітал (не менше 100 тис. дол.), в обмін на який отримує відповідний пакет сертифікатів, що розповсюджуються між дрібними інвесторами. Дані сертифікати

це такі цінні папери, що погашаються і підлягають безумовному викупу трастом за ціною, пропорційною вартості відповідної частки портфеля компанії.

Позитивні риси UIT-компанії:

1) портфель цінних паперів є чітко визначеним на момент початку продажу паїв, тому інвестор може обрати ту компанію, активи якої його більше влаштовують;

2) досить простий і зрозумілий спосіб розрахунків з інвестором. Наприкінці обумовленого періоду інвестор отримує частку ринко вої вартості портфеля цінних паперів, яка припадає на його пай, а протягом цього періоду одержує пропорційну цьому паю частку у відсотках та дивідендах, що нараховуються емітентом.

Разом з тим інвестор має знати, що ліквідність паїв UIT-компанії невисока, вони можуть бути викуплені раніше обумовленого терміну, але такий викуп не гарант ується. UIT-компанії виникли в 30-х рр. ХХ ст. як альтернатива діяльності професійних менеджерів через брак довіри до останніх. Статична структура активів UIT-компаній позбавляла інвесторів можливості реагувати на зміни кон’юнктури ринку, але в той же час захищала їх від зловживань осіб, що здійснюють управління активами. На 1993 р. кількість UIT-компаній становила 15 тис. з сукупною вартістю активів 107 млрд дол., що становить приблизно п’яту частину сукупних активів інвестиційних фондів США.

М-компанії є найбільш поширеними ІСІ. Їх кількість постійно зростає — протягом останніх двох десятиріч розвиток ІСІ спостерігався за рахунок поширення М-компаній відкритого типу.

Так, на початку 1997 р. їх кількість дорівнювала шести тисячам, а їх активи становили більше 3 трлн дол., (10 % усіх фінансових

активів країни). Вартість активів закритих М-компаній становить

5% від вартості активів компаній відкритого типу. Майже 40% американців — інвестори М-компаній. Діяльність цих ІСІ регулюється законом про інвестиційні компанії 1940 р. як компаній, відмінних від інвестиційних трастів та компаній сертифікатів з готівковою вартістю. Критерії організації М-компаній дозволяють виділити їх в окрему групу ІСІ. Принципи організації цих компаній передбачають формування їх як самостійних юридичних осіб у формі корпорацій, товариств з обмеженою відповіда

льністю або партнерств за участю спонсора або довіреної особи, які гарантують капітал компанії. Функціонування цієї структури забезпечується за рахунок взаємодії самої М-компанії, інвести

ційного менеджера (консалтингової фірми) і фірми — торговця цінними паперами. Взаємодію М-компанії з іншими учасниками ринку цінних паперів зображено на рис. 14.1.

Продаж цінних паперів

Торговець цінними паперами

Придбання цінних паперів Інвестори

Придбання цінних паперів

Доходи від портфеля

Цінні папери, емітовані

М-компанією

Консультації з ведення портфеля Інвестиційний менеджер

М-компанія

Портфель цінних паперів

Капітал

Гроші

Рис. 14.1. Схема взаємодії М-компанії з іншими учасниками ринку цінних паперів

Компанії поділяються на фонди закритого та відкритого типу.

Перші емітують акції або пайові сертифікати, які не викуповуються ними у інвесторів і підлягають обігу на фондовому ринку з погашенням після закінчення терміну діяльності фонду. Другі викуповують акції й сертифікати у інвесторів протягом всього часу існування. Інвестори купують ці цінні папери, і частк а власності окремого інвестора в об’єднаних активах пропорційна кількості куплених ним паперів. Вартість кожного такого цінного папера є вартістю чистих активів (Net Asset Value — NAV). Вона дорівнює різниці активів інвестиційного фонду і його зобов’язань у розрахунку на один випущений ним цінний папір. Інша назва відкритих фондів — взаємні фонди. Це най більш поширений тип інститутів спільного інвестування як в Америці, так і в усьому світі. Історично склалось так, що у США відкриті фонди завжди були більш популярні, ніж закриті. Як показує табл. 14.1, загальна сума інвестицій у перші у 30 разів вища, ніж у другі. Однак активи закритих фондів з року в рік збільш уються через те, що індивідуальні інвестори все більшу увагу приділя

ють швидко зростаючим інвестиціям на міжнародних ринках, де працюють закриті фонди. Існують кілька видів взаємних фондів: траст, партнерство, обмежене партнерство, окремий рахунок.

Трастова форма взаємного фонду аналогічна до будь-якого трасту, тобто інституту, який здійснює управління інвестиційним портфелем або іншим майном на підставі доручення клієнта. Взаємний фонд, створений у такій формі, управляється радою попечителів, яка захищає інтереси клієнтів взаємного фонду.

Окремий рахунок передбачає, що взаємний фонд створюється як певний самостійний рахунок спонсора компанії, на який перераховуються суми, закумульовані під час продажу акцій або пайових сертифікатів взаємного фонду, а також кошти, які вносить спонсор під час заснування компанії. Коли розмір початкового капіталу досягнутий, окремий рахунок відповідно до закону отримує права юридичної особи. В деяких випадках окремий рахунок може управлятися самостійною радою попечителів чи радою директорів. Спонсор у цьому разі діє як консультант з інвестицій і бере на себе функції з продажу сертифікатів та акцій дрібним інвесторам.

Закони більшості країн не обмежують перелік інституцій, які можуть виступати в ролі спонсора. Ними може бути (за формою власності) будь-яка юридична чи фізична особа. У більшості випадків спонсори — це особи, які мають право на проведення операцій з цінними паперами — інвестиційні банки, консультаційні компанії тощо. Разом з тим, у США існують обмеження на участь комерційних банків в організації інвестиційних фондів, які не можуть безпосередньо виступати в ролі спонсорів інвестиційного фонду. Звичайно цю функцію виконують дочірні підприємства холдингів, а комерційні банки згідно з Правилом 5 Федеральної Резервної системи США від 1972 р. можуть виступати в ролі менеджера деяких інвестиційних компаній, і в першу чергу тих, які інвестують у державні цінні папери. Інститути спільного інвестування можуть існувати як у формі юридичних осіб, так і у формі, що не передбачає створення юри

дичної особи. Інвестиційні фонди можуть створюватись як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Використання для ІСІ організаційних форм з підвищеною майновою відповідальністю (повних або командитних товариств) не виключається, але не відповідає досить ризиковій специфіці діяльності інвестиційних фондів. Використання форми товариства з обмеженою відповідальністю передбачає необхідність введення додаткових умов, які б забезпечували рівні права засновників та широкого кола учасників. Крім того, в цьому разі необхідні додаткові

інструменти акумуляції капіталу, в той час, коли такі функції виконують акції відкритих акціонерних товариств. Отже, відкрите акціонерне товариство є найбільш дієвою формою організації ІСІ.

Під час створення фонду для потенційних інвесторів випускається проспект, який містить опис інвестиційних цілей та інвестиційної політики, якої дотримується інвестиційний менеджер. Інвестиційні цілі можна змінювати тільки у разі підтримки більшості акціонерів фонду. Принципи інвестиційної політики втілюються у конкретних інвестиційних стратегіях, зокрема у виборі класів активів, в як і інвестуються кошти фонду.

За своїми інвестиційними цілями взаємні фонди поділяють на ті, що інвестують у будь-які види цінних паперах на будь-яких ринках, і на ті, що обмежені конкретною метою (наприклад, зосереджені на ринках, що швидко розвиваються). Перед інвестором у су часних умовах постає питання, який саме взаємний фонд обрати серед їх великої кількості і різноманітності. Існують взаємні фонди кількох типів.

Фонди, що інвестують у компанії високої, середньої та малої капіталізації. Перші здійснюють інвестування в компанії, ринкова вартість яких перевищує 8 млрд дол. Другі — у компанії, ринкова вартість яких перебуває в межах ві д 1 млрд до 8 млрд дол. І нарешті, треті — зосереджують свою увагу на акціях компаній із ринковою вартістю до 1 млрд дол. Стратегія цих фондів здебільшого залежить від «агресивності» їх менеджерів, які прагнуть купувати «гарячі» акції компаній, що швидко розвиваються (особливо в технологічному секторі). Більш консервативні менеджери обирають акції, що тимч асово є недооціненими порівняно з акціями компанійконкурентів. Можуть існувати також фонди мікрокапіталізації в разі інвестування в акції компаній, чия вартість становить менше 250 млн дол. Вкладання в ці акції є дуже ризиковим, однак очікується більш висока дохідність. Таку стратегію обирають менеджери з достатньою кількістю коштів і схильністю до ризи ку. Інвестиційний менеджер може слідувати певному стилю вибору акцій. При цьому виділяють фонди «вартості» і фонди «зростання». «Вартісний» підхід передбачає намагання наповнити портфель акціями, що є недооціненими порівняно з акціями інших компаній даної групи. Інший підхід спрямований на акції, вартість яких в майбутньому зростатиме. Фонди можуть використовувати «змішани й» підхід, тобто включати в портфель наведені вище акції.

Якщо розглядати ці підходи з позиції дохідність — ризик, то, звичайно, більш серйозно ризикують менеджери фонду «зростання», оскільки поки прибутки швидко збільшується, акції ко

ристуються високим попитом. Однак тільки-но зростання прибутків компанії сповільнюється, акції втрачають в ціні, причому чим швидше було зростання, тим більш різким стає падіння. Тому цей тип фондів підходить тільки агресивним інвесторам. Індексні фонди надають інвесторам можливість користуватися перевагами взаємного фонду, уникаючи при цьому багатьох ризиків, пов’язаних із цим т ипом інвестування. Фонд включає у свій портфель усі акції, що входять у базу індексу, і таким чином відстежує результати або окремого сегмента ринку, або ринку в цілому. Інвестування в індексні фонди можна вважати пасивним інвестуванням, оскільки менеджерам цих фондів не потрібно піклуватися про вибір акцій — він просто купує всі акції, які входять до бази обраного індексу. Крім того, таке інвесту вання порівняно з активним управлінням зменшує витрати капіталу.

Галузеві фонди обмежують сферу інвестиційної діяльності акціями певної галузі економіки, переважно тієї, що розвивається.

Така стратегія не йде врозріз з диверсифікацією портфеля, оскільки інвестор має можливість диверсифікації в са мій галузі. Однак зазначена стратегія є більш ризикованою, ніж коли фонди відстежують ринок у цілому.

За геополітичним напрямом вирізняють чотири основні типи фондів: глобальні, міжнародні, фонди ринків, що розвиваються, та фонди, орієнтовані на конкретні країни. Потрібно зазначити, що чим ширшу географію охоплює діяльність фонду, тим менше він ризикує. Як прав ило, цикли економічного розвитку різних країн не збігаються, тому цінні папери іноземних емітентів надають великі можливості для диверсифікації портфеля. Тут потрібно враховувати, що крім ризику, пов’язаного з можливістю економічного спаду в окремих регіонах світу, іноземні акції постійно підпадають під ризик коливання валютних курсів. Разом з тим, за сп риятливої економічної ситуації та гарного курсу валют фонд може одержати значні доходи.

Облігаційні фонди дають змогу інвесторам поповнювати свої портфелі паперами з фіксованим доходом. Ці фінансові інструменти можуть бути короткостроковими корпоративними і казначейськими зобов’язаннями (термін погашення від 1 до 3,5 років), середньостроковими (термін погашення від 3,5 до 10 років) і довгостроковими (зобов’яза ння з терміном погашення понад 10 років). Як відомо, через коливання відсоткових ставок зі збільшенням строку володіння цінними паперами з фіксованим доходом призводить як до зростання їх ризику, так і до зростання потенційного доходу. Тому якщо компанія або уряд мають намір випустити цінні папери з тривалим строком обігу, вони п овинні пропонувати інвесторам більш високу дохідність.

Фонди грошового ринку вважаються найменш ризиковими, але і найменш дохідними. Інвестори цих фондів практично застраховані від втрати основної суми інвестицій. Причиною цього є те, що фонди грошового ринку інвестують кошти в ультракороткострокові (з ліквідністю готівки) фінансові інструменти, що випускаються банками, урядом або великими компаніями з кредитним рейтингом класу А. Пер евага зазначених фондів полягає також і в тому, що вони є цілком ліквідними: на відміну від банківських депозитних сертифікатів, які не можна реалізувати протягом щонайменше шести місяців.

Таблиця 14.2

АКТИВИ ВЗАЄМНИХ ФОНДІВ США ЗА ІНВЕСТИЦІЯМИ У ФІНАНСОВІ ІН

СТРУМЕНТИ, %

Якщо взяти сукупну вартість активів взаємних фондів наприкінці минулого сторіччя, то частка фондів, що спеціалізуються на інвестиціях в акції, становила 54% усіх активів, облігаційних і дохідних фондів — 22%, фондів грошового ринку — приблизно 24%. Як показує табл. 14.2, значна диверсифікація активів взаємних фондів (крім фондів грошового ринку) почала впроваджуватись з 1965 р.,

Якщо взяти сукупну вартість активів взаємних фондів наприкінці минулого сторіччя, то частка фондів, що спеціалізуються на інвестиціях в акції, становила 54% усіх активів, облігаційних і дохідних фондів — 22%, фондів грошового ринку — приблизно 24%. Як показує табл. 14.2, значна диверсифікація активів взаємних фондів (крім фондів грошового ринку) почала впроваджуватись з 1965 р.,

коли інвестори припинили вкладати кошти тільки в акції, які становили тоді левову частку активів. Це свідчить про те, що після падіння інтересу інвесторів до акцій, фонди почали інвестувати кошти в облігації. Однак як тільки західний фондовий ринок став засобом забезпечення пенсійних заощаджень у другій половині 1990-х рр., вкладення в акції знову зб ільшились.

За інвестиційною політикою фонди поділяються на: фонди зростання, які інвестують в акції зростання; фонди зростання/доходу, які розподіляють свої активи таким чином, щоб досягти значних показників зростання вартості активів та дохідності; збалансовані, які створюються на підставі розміщення коштів у цінні папери різних видів; дохідні фонди, які орієнту ються на дохідні акції; фонди надійного розміщення активів, які інвестують в абсолютно надійні цінні папери держави або стабільні акції підприємств. У табл. 14.3 наведено класифікацію взаємних фондів за їх інвестиційною орієнтацією.

Таблиця 14.3

КЛАСИФІКАЦІЯ АМЕРИКАНСЬКИХ ВЗАЄМНИХ ФОНДІВ (СТАНОМ НА

01.01.99)

Тип фонду Кількість фондів Активи, млн дол. У % від загальної суми
Прості акції Агресивне зростання Зростання, акції дрібних компаній Зарубіжні акції Зростання, американські акції Індексний Акції ринків, що розвиваються Зростання і поточний дохід Акціонерний дохід Всього 178 642 1152 4526 104 179 663 211 4655 74 886 139 830 332 730 922 773 167 281 12 661 619 594 180 678 2 450 433 2,1 3,9 9,3 25,8 4,7 0,4 17,4 5,1 68,6
Облігації Зарубіжні Корпоративні Корпоративні високодохідні Багатосекторні Держава і агентства Муніципальні (окремих штатів) Муніципальні (універсальні) Інші Всього 306 703 260 131 578 1188 638 99 3903 30 912 173 167 101 904 43 384 122 415 121 008 174 604 26 796 794 190 0,9 4,9 2,9 1,2 3,4 3,4 4,9 0,8 22,2

< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
14.3. Діяльність інститутів спільного інвестування в Україні
14.4. Венчурний бізнес і венчурні фонди
Частина 3. 13.2. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні
Частина 2. 13.2. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні
Частина 1. 13.2. Система недержавного пенсійного забезпечення в Україні
Розділ 13 ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ 13.1. Організаційна структура і діяльність пенсійних фондів на розвинутих ринках
Контрольні запитання
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)