В статті розглядаються необхідність та ефективність контролю, його дієвість в еколого-економічних системах. Детально обґрунтовуються норми контролю, пропонується концептуальне бачення контролю, вказаних систем щодо концепції глобальної безпеки.
Ключові слова: контролююча система, еколого-економічні системи, суб’єкт контролю, об’єкт контролю, контрольні дії.
Актуальними проблемами, що перебувають у центрі суспільної уваги в Україні та інших країнах, є проблеми екологоекономічних «ножиць». Їх загострення зумовлюється зростанням обсягів економічної діяльності міжнародного співтовариства, а водночас — скороченням обсягів і видів природних ресурсів у результаті господарювання, яке забруднює і нищить довкілля.
Серед глобальних загроз існуванню сучасних майбутніх поколінь домінуючими cтають екологічні загрози, обумовлені хибним економічним мисленням та руйнівним господарюванням. Вони
знаходять прояв у неспроможності забезпечити мінімальний рівень якості життя для кожного третього мешканця планети, котрий не отримує навіть 1-доларового добового доходу, залишаючись приреченим на напівголодне існування. Нищення довкілля, зумовлене руйнівним господарюванням, вступає в антагоністичну суперечність з інтересами прийдешніх поколінь.
Ці проблеми набули глобальних масштабів, у зв’язку з чим їх вирішення стало непосильним навіть для найрозвиненіших світових держав. Потрібне об’єднання зусиль, що мають вживатися країнами світу з метою спільного розв’язання проблем, які не можуть бути вирішені ними поодинці.
Необхідність узгоджених заходів протидії глобальним загрозам покладає на сучасний менеджмент та його функції, зокрема, функцію контролю, завдання подвійної складності. Нагальним стає стеження, по-перше, за дотриманням еколого-економічних вимог, а, подруге, за ефективністю заходів, що мають вживатися Україною разом з іншими країнами для спільного відвернення існуючих загроз.
Необхідність заміни існуючої парадигми економічного мислення та господарювання з метою розв’язання еколого-економічних проблем потребує концептуалізації контролю на новітніх засадах та зміни його функціональної ролі. Контроль слід розглядати як підсистему менеджменту, що об’єднує три складові — суб’єкт контролю, його об’єкт та контрольні дії.
Середовище контролю пропонується описувати за допомогою відповідей на десять ключових питань, якими (на додаток до вказаних вище) є питання про те, що являє собою контроль, які чинники його зумовлюють, для чого, за допомогою чого, де, коли і з якими результатами він здійснюється. Ефективність контролюючої системи та середовища контролю забезпечується за умов, коли кожна із їх складових є пристосованою до розв’язання досліджуваних проблем. Інтерпретуючи контроль як функцію інтересів фізичних, юридичних осіб та їх угруповань, пропонується ідентифікувати контролюючих суб’єктів (економічних агентів, органів державної влади і місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства тощо), зацікавлених у спільному розв’язанні вказаної проблеми еколого-економічних «ножиць». З’ясуванню зацікавленості має сприяти поділ суб’єктів на дві групи: суб’єкти, задоволення інтересів яких зумовлює ентропію і руйнування довкілля, та суб’єкти, інтереси яких перебувають у сфері антиентропійної діяльності.
На глобальному рівні йдеться, відповідно, про так званий «золотий мільярд» та «решту» людства, що підлягає відкритому чи прихованому винищенню внаслідок втілення стратегій «золотогомільярда». Відтак обумовлені вадами існуючої парадигми господарювання екологічні загрози потребують надання другій групі суб’єктів, яка уособлює 5-мільярдну більшість людства, пріоритетів у компетенціях, правах, функціях і повноваженнях.
Пропонований поділ контролюючих суб’єктів потребує відповідної інтерпретації об’єктів контролю на новітніх онтологічних засадах. Ці засади принципово відрізняються від існуючих, застосування яких провокує виникнення загроз життєдіяльності сучасних та прийдешніх поколінь.
Критичний аналіз існуючих моделей виробництва і споживання свідчить про безперспективність використання для розв’язання еколого-економічних проблем новацій, що концептуально спираються на засади політичної економії. Потрібна нова економічна парадигма.
Господарювання відповідатиме вимогам сталого розвитку, не загрозливого для існування нащадків, якщо спиратиметься на засади фізичної економії, сутнісний зміст якої полягає у відкритті природних законів економічного буття. В анналах світової економічної думки існує лише дві наукові школи фізичної економії
— класична французька (фізіократичне вчення Ф. Кене та його послідовників) і новітня українська (доробок С. Подолинського, В. Вернадського та М. Руденка).
Економіка ставатиме екологічно прийнятнішою, а контроль — ефективнішим, завдяки, по-перше, уподібненню господарських систем природним системам, а, по-друге, їх «вписуванню» у природне середовище.
Уподібнення передбачає доповнення традиційно виокремлюваних підрозділів суспільно-господарського відтворення новими сферами та їх структуризацією на засадах екології. Так, виробництво слід уподібнювати продуцентам, видобуток, виготовлення, обмін, розподіл та споживання — консументам, а рисайклінг — редуцентам. Пропонований підхід узгоджується з моделлю ентропійного потоку Н. Георгеску-Роугена, забезпечуючи її декомпозицію на засадах фізичної економії.
Для «вписування» економічних систем у природне середовище пропонується модель екологічно та соціально орієнтованої ринкової економіки (ЕСОРЕ). Таке «вписування» господарювання у довкілля узгоджується з моделлю екологічної економіки Г. Дейлі, також забезпечуючи декомпозицію цієї моделі на засадах фізичної економії.
Концептуально воно стає можливим завдяки фізикоекономічній інтерпретації відповідей на канонічні питання класичної економікс. Осердям моделі ЕСОРЕ є власне економіка, структуризована та інтерпретована за викладеною схемою подібно до екології.
Ринкова економіка, як складова пропонованої моделі, уособлює свободу підприємництва, межі якої вичерпуються вирішенням проблеми ефективності розміщення виробництва. У цих межах доцільно шукати відповіді на питання про припустимі рамки конкуренції.
Що стосується екологічної та соціальної складових моделі, то вони встановлюють обмежуючі параметри господарювання. Відповідно це передбачає необхідність дотримання справедливості розподілу та оптимальності масштабу обсягів господарювання, не загрозливих для самовідтворення довкілля.
Запровадження моделі ЕСОРЕ започатковує нові підходи до контролю економічних проблем, що вважаються важливими в сучасній світогосподарській практиці, а водночас визначає роль ринкових важелів і суспільних інститутів у їх вирішенні. Зокрема, економічні проблеми ефективності розміщення («що виробляти?») слід контролювати, покладаючись на автоматизм ринку. Натомість вирішення соціальних проблем справедливості розподілу («для кого виробляти?») та екологічних проблем масштабу («скільки виробляти?») потребує втручання контролюючих суб’єктів, які репрезентують державну владу, місцеве самоврядування, громадянське суспільство чи міжнародне співтовариство.
Контрольні дії базуються на принципові компаративності, дотримання якого перетворює контроль на важливий гносеологічний інструмент менеджменту. Дотримання принципу компаративності є умовою релевантності інформаційного забезпечення контролю, охоплюючи дані, одні з яких мають нормативне, а інші — фактичне значення, що дозволяє порівнювати їх. Відтак ефективність контрольних дій дедалі більшою мірою залежить від змісту і складу релевантних для контролю даних, які утворюють основу локального чи глобального інформаційного простору і мають змінюватися відповідно до динаміки еколого-економічних вимог.
Роль норм контролю в сучасних умовах покликані відігравати світові константи, що випливають із природних законів економічного буття. Виснаження природних ресурсів та забруднення довкілля обумовлюють структурну зміну норм контролю: пріоритет надається обмежуючим параметрам, яким підпорядковуються цільові орієнтири господарюючих суб’єктів. Відповідно до зміни норм контролю все актуальнішою є модифікація змісту і структури бухгалтерських і статистичних даних та системи національних рахунків.
Контрольованість еколого-економічних проблем стає засобом їх керованого розв’язання, яке має узгоджено здійснюватися Україною разом з іншими країнами світового співтовариства. Викладені поло-
ження покликані дати новітню інтерпретацію елементів, які формують каркас контролюючої системи та середовища контролю.
Ці положення створюють адекватну глобальним викликам основу конструювання ефективних контролюючих систем, спроможних протидіяти локальним і глобальним загрозам. Концептуально таке конструювання має ґрунтуватися на фізикоекономічній онтології еколого-економічних систем, якій мають підпорядковуватися гносеологічний апарат контролюючих суб’єктів та методологічний інструментарій здійснюваних ними контрольних дій.
Пропоноване концептуальне бачення контролю екологоекономічних проблем відкриває можливості висунення низки нових ініціатив, найважливіші з яких полягають у запровадженні української моделі сталого розвитку, підготовці національної доповіді ООН, розробленні української версії концепції глобальної безпеки, проведенні у Києві чергового Всесвітнього самміту з питань довкілля й розвитку тощо. Стаття надійшла до редакції 10.02.2006 р. УДК 657.1 В. Г. Лінник, д-р екон. наук, М. М. Коцупатрий, канд. екон. наук Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
