Статья посвящена раскрытию сущности форфейтинга и определению преимуществ договоров форфейтинга. На основании анализа понятия «форфейтинг» сделана попытка оценить cтандарты его эффективности в Украине. Дебатируются наиболее дискуссионные положения договоров форфейтинга. Особое внимание уделено актуальности форфейтинговых услуг для экспортеров. The article is devoted to the shoving of essences of forfaiting, determine of advantages forfaiting polices. On the basis of the analysis of the notion «forfaiting» the authors make an attempt to consider the standards of his effi-ciency in Ukraine. Debatable clauses of forfaiting polices have been analyzed. Particular attention was drawn to the problems of the actuality of forfaiting for the exporters.
Ключові слова: форфейтинг, форфейтор, солідарна відповідальність, індосамент, аваль, хеджування ризиків, форвардний ринок, опціон
Форфейтинг є одним з нових для України видів банківських послуг. Форфейтинг (від франц. а forfait
— повністю) — це специфічна форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком (форфейтором) в експортера боргових зобов’язань, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупців. Основна вимога форфейтингу полягає у тому, що всі ризики за борговим зобов’язанням переходять до форфейтора без права повернення зобов’язання до продавця і тому форфейтор вимагає гарантій банку країни-експортера.
Проведений аналіз наукових публікацій свідчить, що питанням створення передумов, організації та особливостей проведення форфейтингових послуг не приділено достатньої уваги науковцями і практиками. Існують поодинокі дослідження форфейтингу [1, 2], методичні розробки механізму форфейтингових послуг [3], але загального розуміння проблеми становлення форфейтингу в масштабах банківської системи України вони не дають. Тому метою статті є дослідження умов формування середовища для здійснення форфейтингових послуг банків, розгляд основних складових форфейтингових контрактів, оцінка переваг форфейтингу для експортерів.
Передумовами виникнення форфейтингу були операції «а-форте» (переуступка прав), що з’явилися в світовій практиці в 50-х роках, у період значного збільшення обсягів міжнародної торгівлі в зв’язку з обмеженістю коштів експортерів для надання середньострокових комерційних кредитів імпортерам [1, с. 297]. Поява форфейтингу була обумовлена певною недосконалістю угод «а-форте». Угоди «а-форте» також використовувалися з метою надання кредитів експортерам, але на принципах солідарної відповідальності під вексельні зобов’язання і поручительства банків чи фінансових товариств. Відповідно до умов угод «а-форте» векселедавець не мав права порушити умови трати про солідарну гарантію платежу, пов’язані з його підписом, але міг не гарантувати акцепту. Індосант також міг ухилитися від гарантії платежу й акцепту. Крім того, у зв’язку із солідарністю значно більшими були суми комісійних і дисконту, виплачуваних банку за цей кредит. Із середини 80-х рр. ХХ ст. з лібералізацією фінансових законодавств багатьох країн умови кредитування були спрощені, завдяки чому в практику введені нові види угод, що ґрунтуються на загальному договірному праві, зокрема і форфейтинг. Форфейтинг — це двостороння угода, учасниками якої виступають продавець і покупець фінансових (платіжних) зобов’язань. Продавцем форфейтингових платіжних зобов’язань виступає експортер, що приймає векселі в оплату вартості поставлених товарів. Покупець (форфейтор), у ролі якого виступає банк, купуючи платіжні зобов’язання, відмовляється від свого права висувати зворотні вимоги до попередніх власників зобов’язань, а тому бере на себе всі ризики, пов’язані з їх оплатою.
З урахуванням безумовного відмовлення форфейтора від свого права зворотної вимоги (регресу) до продавця або до попередніх бенефіціарів, заборгованість супроводжується забезпеченням у формі авалю, чи окремим документом, рідше — індосаментом банку. Використання форфейтинга дозволяє покрити ризик непередачі зобов’язань і валютний ризик експортера.
Предметом форфейтингу є дебіторська заборгованість покупців товарів (імпортерів), що оформляється борговими зобов’язаннями. Такими борговими зобов’язаннями, зазвичай, виступають прості або переказні векселі, випущені або акцептовані покупцем продукції, з банківським авалем; безвідзивні акредитиви з відстроченням платежу, а також інші фінансові інструменти на безповоротній основі. Тобто у випадку, якщо імпортер не розрахується з форфейтором за поставку, боргові зобов’язання не будуть знову повернуті експортеру.
Боргові інструменти виписуються експортером (продавцем), приймаються імпортером (покупцем) і авалюються (або безумовно гарантуються) банком імпортера. Аваль буде прийнятий, якщоавалюючий банк відомий на світовому фінансовому ринку. Аваль повинен бути розміщений на лицьовому боці цінного папера. В обмін на платіж до форфейтора переходить право отримання боргів з імпортера. Відносини між форфейтором, клієнтом та боржником, включаючи питання відповідальності, визначаються згідно з нормами вексельного права.
Форфетовані боргові зобов’язання купуються на дисконтній основі, тобто шляхом їхнього обліку. Дисконтування відбувається по фіксованій дисконтній ставці шляхом авансового стягування відсотків за весь період використання кредиту. Отже, внаслідок цієї угоди експортер негайно отримує на свій рахунок суму, що дорівнює номіналу виписаних векселів за винятком розміру дисконту.
З погляду експортера контракт буде завершено тоді, коли він отримає повне відшкодування вартості поставлених їм товарів. Форфейтор, у свою чергу, зберігає враховані зобов’язання і пред’являє їх до оплати в зазначені терміни.
Форфейтингові операції звичайно здійснюються в тих валютах, рефінансування платіжних зобов’язань у яких має високу ліквідність: долари США та євро. Використання вільно конвертованої валюти як валюти платежу дозволяє форфейтору уникнути труднощів під час рефінансування контракту, а також зменшити ризики втрат, пов’язані з коливаннями валютних курсів.
Терміни оплати форфейтингових боргових зобов’язань — від одного до 5 років. Платник (імпортер) бажає рівномірно розподілити платежі за векселем протягом усього терміну. Це дещо скорочує середній термін кредиту, наданого імпортеру, а також дозволяє форфейтору знизити пов’язані з кредитуванням ризики.
Для досягнення рівномірності платежів, що здійснюються, як правило, раз у 6 місяців, виписується партія векселів з різними термінами платежу. Наприклад, при терміні погашення форфейтингового контракту протягом 3 років виписуються 6 простих векселів на рівні суми з термінами погашення через 6 місяців. Термін погашення першого векселя настає через 6 місяців від дати відвантаження продукції, а останнього — через 3 роки.
Оформлення форфейтингового контракту складається з кількох етапів. На першому етапі експортер, не маючи можливості надання імпортеру відстрочки платежу, звертається до форфейтора. Останній збирає й аналізує інформацію про учасників контракту, його характер, фінансовий стан імпортера і т. д. Зокрема, форфейтор бажає отримати таку інформацію: 1) про розмір кредитування; 2) про валюту, у якій буде наданий кредит; 3) про учасників контракту — імпортера й експортера (найменування іюридичний статус фірм, країна реєстрації, за законами якої діє фірма і т. д.); 4) про характер платіжних зобов’язань, якими буде оформлено форфейтингову заборгованість; 5) про терміни платежів по форфейтинговій заборгованості; 6) про форми фінансового забезпечення операції; 7) про характер експортованої за контрактом продукції; 8) про терміни постачання товарів і терміни надання імпортеру товарних документів і документів про відвантаження; 9) про торгові і валютні обмеження в країнах походження імпортера й експортера і форми дозволів; 10) про місце платежу по форфетованим зобов’язаннях тощо.
Експортер, отримавши від форфейтора дані про розміри винагороди, може скорегувати остаточну суму контракту для того, щоб цілком покрити свої витрати за форфейтинговою угодою [2, с. 103].
На другому етапі експортер, одержавши від форфейтора пропозицію про кредитування, має якийсь час, звичайно 24 години, щоб винести рішення про укладення контракту. Після укладення контракту набирають сили взаємні зобов’язання учасників контракту: зобов’язання форфейтора придбати векселі за фіксованою відсотковою ставкою і зобов’язання експортера надати такі векселі.
Між укладенням договору на купівлю векселів і фактичним здійсненням контракту може проминути досить тривалий час (6 і більше місяців), оскільки контракт укладається задовго до фактичного відвантаження товару. У цей період експортер виплачує форфейтору комісійні за зобов’язання, що визначаються як певний відсоток від суми контракту, найчастіше 0,125
—0,75 % щомісячних. Комісія виплачується щомісяця авансом. Виплата комісійних пов’язана з тим, що в цей період форфейтор повинен бути готовий будь-коли виконати зобов’язання за контрактом і не може використовувати кошти для інших інвестицій.
Як своєрідна форма хеджування валютних ризиків експортерів, останнім часом почали з’являтися опціони на певні види фінансових операцій, у тому числі і платежі по форфейтинговим контрактам, що, на нашу думку, є логічним і справедливим кроком. Однак у такому випадку вартість хеджування підвищується, оскільки форфейтор установлює додаткову суму комісійних за право здійснення форфейтинга, що фактично є платою за придбання опціону.
Під час використання форфейтингу можуть виникати додаткові ризики:
1. Ризик «дефолту» з боку уряду країни походження імпортера.
2. Ризик оголошення мораторію на платежі за кордон, пов’язаний з політичними чи іншими обставинами.
3. Ризик здійснення платежів, пов’язаний з особливостями валютного законодавства країни походження імпортера.
Облік цих ризиків передбачає здійснення аналізу платіжного балансу, обсягів і структури зовнішнього боргу, золотовалютних резервів і т. д. країни походження імпортера, перерахунки ціни контракту у валюту експортера, установлення відсоткових ставок на основі ставок форвардного ринку і т. д.
Слід зазначити, що у світовій практиці сума дисконту, стягувана на користь форфейтора для запобігання комерційного і валютного ризиків, знаходить відображення у відсоткових ставках євроринку за середньостроковим форвардним покриттям, а завдяки йому — у відсоткових ставках по євровалютних депозитах і кредитах у тих же валютах, що й комерційні контракти.
У практиці діяльності вітчизняних експортерів і банків форфейтинг тільки починає впроваджуватися, а тому деякі питання правового забезпечення ще не досить урегульовані. Специфікою форфейтинга є неоднозначний його характер. Це кредитно-вексельний контракт, пов’язаний з розрахунками в іноземній валюті, а тому необхідно одночасне врегулювання правових аспектів як кредитних відносин, так і вексельного обігу і валютного регулювання.
Підсумовуючи викладене можна засвідчити, що механізм форфейтингової угоди не дуже складний, чого не можна сказати про процес переговорів із приводу форфейтингового фінансування. На старті угоди експортер одночасно з початком переговорів з покупцем веде попередні переговори з форфейтором. На цьому етапі всі суми визначаються приблизно, але форфейтор починає вивчати інформацію про покупця, його банк, його можливого гаранта, його країну. Покупець і продавець продовжують свої переговори, а форфейтор зв’язується з банками в країні імпортера, щоб зрозуміти ситуацію з відкриттям акредитива. Після цього форфейтор висуває точніші пропозиції щодо умов фінансування й ціни дисконту. Цей етап зазвичай триває від 3—4 тижнів до 3— 4 місяців. Згодом підписується контракт продавця з покупцем, а форфейтор направляє остаточну оферту експортеру.
Після того як договір з форфейтором підписаний, сторони чекають фактичного виконання контракту й видачі боргового зобов’язання — зазвичай цей період займає від 3 до 6 місяців, іноді до одного року, залежно від виробничо-комерційного циклу експортера. Потім вексель ураховується форфейтором (виконується акредитив) і засоби надходять на рахунок експортера.
Платіжне зобов’язання імпортера, яке форфейтор викуповує у продавця за зниженою ціною, тобто з дисконтом, є безумовним і
безрегресним — тобто: 1) воно перестає бути пов’язаним з фактом поставки або якістю поставленого товару; 2) безрегресність означає неможливість для форфейтора звернутися до експортера з вимогою про погашення заборгованості покупця. У цьому полягає принципова відмінність форфейтингу від факторингу.
На підставі проведеного дослідження ми дійшли висновку, що форфейтинг може бути вигідний експортерам з дуже багатьох причин. По-перше, ця послуга дозволяє підвищувати продаж. Адже навіть більше дорогий товар з відстрочкою платежу буде куплений скоріше, ніж дешевий під аванс або з оплатою за фактом поставки. По-друге, в момент передачі векселя (розкриття акредитива) на рахунок надходить грошовий виторг і закривається дебіторська заборгованість, що поліпшує балансові показники. По-третє, експортер знімає із себе абсолютно всі ризики та проблеми з адмініструванням й обліком заборгованості. По-четверте, можливість кредитування покупця поліпшує конкурентні позиції експортера. Імпортери, на нашу думку, також одержують свої вигоди. Поперше, часто форфейтори надають імпортерам різні «бонуси» у вигляді пільгового періоду. По-друге, графік платежів (зазвичай — раз у півроку) дозволяє не відволікати одноразово великі кошти й планувати платежі заздалегідь. Крім того, ставки фіксуються в момент підписання контракту, що вигідно в умовах швидкого розвитку економіки.
Форфейтинг в Україні розвивається досить повільно. При цьому багато банків декларують його в переліку своїх послуг, але дефакто форфейтингом не займаються. Форфейтингова схема всетаки складніша за організацією, ніж факторингова. Якщо в підприємства є можливість скористатися і факторингом, і форфейтингом, то вибір завжди робиться на користь факторингу.
Важлива умова для розвитку форфейтингу — довгий горизонт планування. В умовах постійних політико-економічних та законодавчих змін експортерам не вигідні довгострокові плани. З іншого боку, можна стверджувати, що суттєво стримує розвиток форфейтингу законодавство України, яке вкрай повільно акцептує світову ділову практику. Нормалізація податкового законодавства могла б значно збільшити можливості форфейторів та їхніх клієнтів, що сприяло б росту технологічного експорту і позитивно вплинуло на економіку в цілому. Тому слід оцінити наукові розвідки проблем організації форфейтингових послуг в Україні як перспективні і продовжувати їх. Це допоможе банкам на практиці опанувати ці послуги і широко пропонувати їх клієнтам.
Література
1. Ющенко В. А. Управління валютними ризиками: Навч. посібник. — К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. — 444 с.
2. Васюренко О. В. Механизм осуществления банковских операций с иностранной валютой. — Харьков: Гриф, 1997. — 176 с.
3. Боровская М. А. Банковские услуги предприятиям: Учебное пособие. Таганрог: ТРТУ, 2004. — 169 с.
4. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська та ін. — 3-тє вид. К.: Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. — 500 с.
Дата подання статті до редакції 17 травня 2006 р. УДК 336.02Л. Д. Буряк, канд. екон. наук, проф. кафедри фінансів підприємств
КНЕУ імені Вадима Гетьмана
