Систематичний аналіз економічної динаміки на всіх рівнях управління став невіддільним напрямом функціональної діяльності центральних банків більшості країн. Реалізуючи основні напрями грошово-кредитної політики, стимулюючи розвиток і вдосконалення банківської системи, центральні банки, як правило, поряд із даними офіційної статистики використовують власні оцінки ситуації національної економіки, чим створюють систему раннього виявлення диспропорцій в економіці. Через управління потоками фінансово-економічної інформації вони виконують функції інформаційного процесингу. Інформаційний процесинг конче важливий за умов інформаційної асиметрії, яка присутня за будь-яких ринкових відносин.
Одним із видів інформаційного процесингу є моніторинг стану суб’єктів господарювання, які належать не тільки до банківсь-
— індустріального, аграрного, будівельного, послуг та інших видів діяльності. В основному для моніторингу використовують три основні компоненти, що забезпечують комплексний підхід до оцінювання суб’єкта господарської діяльності: кон’юнктурні опитування, опитування з фінансових аспектів діяльності, аналіз звітних балансів.
База даних, що формується в межах моніторингу, незалежна від проведення будь-яких операцій, пов’язаних з основними функціями банківської діяльності, що усуває ризик скорочення обсягів інформації в разі зміни форм і методів проведення ним окремих операцій.
Специфічна роль НБУ випливає з його завдань: підтримання стійкості національної валюти, грошового обігу, платежів і розрахунків. Отже, фінансове становище суб’єктів господарської діяльності необхідно контролювати не тільки уряду, а й НБУ для чіткого уявлення про обсяги й тенденції зміни ресурсної бази банківської системи, регулювання умов надання позик, обігу корпоративних цінних паперів, задоволення попиту на готівкові грошові ресурси.
Банківський моніторинг суб’єктів господарської діяльності спрямований на комплексне оцінювання параметрів, пов’язаних з фінансовими результатами їхньої діяльності, напрямами і можливостями здійснення ними стратегії у фінансовій сфері: динаміки основних складових капіталу; структури капіталу та змін, що в ній відбуваються; стратегії в управлінні активами і пасивами, в тому числі: політики щодо самофінансування, формування обігових активів, запозичення коштів, стану розрахунків, руху засобів у процесі управління активами та пасивами, що дозволяє виявити наявність або недостатність коштів для забезпечення основних видів діяльності; ефективності управління капіталом, яка визначається змінами показників ліквідності та рентабельності.
Моніторинг усіх секторів економіки має сприяти розвитку економіки, поліпшенню керованості процесів як у регіонах, так і в країні загалом. Актуальність моніторингу продиктована не тільки потребою у відстежуванні змін у реальному секторі економіки, а в куди складнішому, комплексному, систематичному вивченні процесів, що включає аналіз, оцінювання і діагностику можливих соціально-економічних катаклізмів.
Результати моніторингу суб’єктів господарської діяльності необхідні для створення інформаційно-аналітичного забезпечен-
кої та фінансової сфери, а й до нефінансових секторів економіки
По-перше, це аналіз НБУ поточних тенденцій розвитку економічних процесів загалом по країні і за окремими регіонами. Система моніторингу суб’єктів господарювання вможливлює комплексний аналіз ситуації нефінансових підприємств. НБУ отримує не лише характеристику їхнього фінансового стану, а й можливість оцінити основні чинники, що визначають результати їхньої господарської діяльності.
По-друге, це здійснення банківського нагляду і регулювання. Результати аналізу фінансового стану суб’єктів господарювання можна регулярно використовувати для оцінювання показників діяльності позичальників та кредитних організацій. При цьому оцінювання слід проводити як за окремими показниками платоспроможності та фінансової стійкості позичальників, так і за провідними видами економічної діяльності.
По-третє, це використання результатів моніторингу при проведенні операцій на відкритому ринку з метою вдосконалення системи процентних ставок за окремими операціями. Зокрема, результати опитувань слід використовувати при виявленні чинників розвитку інфляційних процесів та оцінювання міри їхнього зв’язку з діями НБУ на грошовому ринку.
По-четверте, підвищення ефективності роботи з використання результатів моніторингу значною мірою пов’язане із завданнями вдосконалення банківського нагляду та регулювання діяльності кредитних організацій, оцінюванням рівня збалансованості розвитку ринку банківських послуг, розвитком і вдосконаленням системи управління ризиками. Це досягається шляхом інформаційно-аналітичного сприяння членам банківського сектору в поліпшенні їхньої взаємодії із суб’єктами нефінансового сектору.
Побудова глобального моніторингу, спрямованого на створення інформаційно-аналітичного забезпечення описаних напрямів функціональної діяльності банківського сектору, є принципово можливою, проте вона не є доцільною за таких причин: моніторинг буде складатися із багатьох підсистем, не завжди пов’язаних між собою; задачі моніторингу вирізнятимуться за своїм призначенням, методичним, математичним, програмним та інформаційним забезпеченням; інформаційна база моніторингу буде дуже громіздкою і незручною для її систематизації.
ня основних напрямів функціональної діяльності банківського сектору.
У зв’язку з цим доцільною є побудова локальних систем банківського моніторингу суб’єктів господарської діяльності за окремими напрямами, групами задач або окремими задачами.
До таких систем передусім належить банківський моніторинг фінансового стану суб’єктів господарювання, що пов’язано зі специфікою банківських кредитних операцій, яка полягає в необхідності ретельного аналізу фінансового стану позичальника з метою визначення доцільності видачі кредиту, його розміру і процентної ставки, оскільки показники надійності та прибутковості при подібних операціях нерозривно пов’язані, а підвищення процентних ставок за кредитом збільшує ризик неповернення коштів.
Моніторинг фінансового стану суб’єктів господарювання здійснюють за такими етапами: формування інформаційної бази; первинне оброблення та систематизація даних; експрес-аналіз фінансового стану суб’єктів; деталізоване оцінювання фінансового стану суб’єктів; формування інформаційно-аналітичної бази для обґрунтування прийняття рішень щодо надання суб’єктам кредитів.
Для підвищення надійності одержуваних оцінок й обґрунтованості прийнятих рішень потрібно проводити якомога повніший і детальніший аналіз. Але якщо в процесі його проведення будьякий отриманий результат або додаткова інформація дозволяє достовірно й однозначно схарактеризувати фінансовий стан, то подальший аналіз можна не проводити, а одразу переходити до процесу прийняття рішень. В інших випадках виконання конкретних процедур, порядок їх проведення і точність отриманих результатів залежать від поставлених цілей, якості та обсягу інформації, методичного та математичного забезпечення, кваліфікації фахівців.
Необхідну для проведення аналізу інформацію можна класифікувати таким чином:
1. Фінансова звітність: бухгалтерський баланс, загальна фінансова звітність, інші форми фінансової звітності.
2. Реєстраційні документи: установчий договір, статут, список акціонерів, ліцензія тощо.
3. Інформація у ЗМІ: рейтинги, аналітичні та ділові статті, котирування векселів, боргів.
4. Інформація, що отримується у третіх сторін: висновки спеціалізованих агентств, думка компетентних фахівців, відгуки клієнтів тощо.
Зміст аналітичної інформації банків про фінансовий стан клієнтів не є однорідним. Ця інформація стосується конкретних операцій і запитується іноді при видачі кредиту та обліку векселів, іноді при розширенні кола акціонерів й укладанні угод з інвесторами, а також при участі в управлінні дочірніми підприємствами та організаціями. Але річ не тільки у відмінності методик оцінювання фінансового стану контрагентів, що використовуються банками. Найчастіше таке оцінювання взагалі не проводять. У банків є важливе джерело інформації про фінансовий стан клієнтів — відомості про рух коштів за рахунками, що використовуються в банківській статистиці. Зведена оцінка цих параметрів лежить в основі банківського моніторингу фінансового стану суб’єктів господарювання.
З точки зору статистичних досліджень вибірковий характер інформації банків про фінансовий стан суб’єктів господарювання в межах моніторингу не є перешкодою для створення загальної картини становища в реальному секторі. Найповніша інформація органів державної статистики також являє собою вибіркові обстеження великих і середніх підприємств. До вибірки банківського моніторингу реального сектору зазвичай потрапляють суб’єкти, які проводять активну фінансову політику, беруть участь в розробленні і здійсненні інвестиційних проектів на різних рівнях, взаємодіють із законодавчою і виконавчою владою і, крім того, найтісніше пов’язані з банками. Саме на такі підприємства першою чергою спрямована державна економічна політика та грошово-кредитна політика, зокрема. Вибірку здійснюють, виходячи із завдання якомога повнішого відображення структури генеральної сукупності суб’єктів за параметрами галузевої та регіональної приналежності, специфіки діяльності, чисельності персоналу, обсягів продажу тощо. Іншим чинником є адекватне відображення фінансової діяльності суб’єктів господарювання. Спільним для них є оцінювання за такими параметрами, як платоспроможність, ліквідність, фінансова стійкість, рентабельність. Ці параметри можуть бути зіставлені з даними про майновий стан суб’єктів господарювання, зміни їхніх виробничих потенціалів і використання своїх коштів, доповнені іншими відомостями. Із числа широкого кола показників, що їх використовують для визначення поточного фінансового стану і тенденцій розвитку окремого суб’єкта господарювання, а також порівняльного аналізу з іншими суб’єктами галузі, відбирають ключові показники, що характеризують ефективність виробничої діяльності, фінан-
Метою галузевого зіставлення показників суб’єкта господарювання є визначення його місця серед показників підприємств аналогічної галузевої належності і категорій активів на підставі ключових показників, що характеризують рівень його самофінансування, міру забезпеченості його зобов’язань, швидкість повернення коштів з обігу, рентабельність (збитковість).
Сукупність показників, яку використовують при галузевому зіставленні, ускладнює процес інтерпретації результатів. Тому, щоб віднести суб’єкт господарювання до того чи іншого класу рівня надійності, необхідне інтегроване оцінювання його фінансового становища. Під надійністю суб’єкта господарювання слід розуміти відносну незалежність його від зовнішніх джерел фінансування, здатність ефективно управляти капіталом (як власним, так і позиковими) і створювати необхідні умови для подальшого розвитку виробництва, а також забезпеченість його зобов’язань і здатність негайного здійснення платежів.
Найпрогресивнішою системою отримання інформації про кредитну історію позичальників слід вважати використання централізованих картотек. Саме така система діє в країнах зі сталою ринковою економікою.
Метою первинного оброблення даних є вибір методу аналізу (деталізований або експрес-аналіз) на підставі зібраної інформації та підготовка звітності до аналізу (проводять її сортування й визначають правильність оформлення документів). Якщо зібрана інформація є однозначною і достовірно характеризує фінансовий стан позичальника, слід розглянути питання доцільності проведення подальшого аналізу.
Метою експрес-аналізу є наочне і спрощене оцінювання фінансового стану позичальника і динаміки його розвитку. Його проводять у три етапи: підготовчий, що слугує для підготовки фінансової звітності до розрахунків системи коефіцієнтів; розрахунковий, на якому за наявною фінансовою звітністю проводять обґрунтування угруповань рахунків і розрахунок аналітичних коефіцієнтів; аналітичний, на якому здійснюється аналіз отриманих результатів розрахунків і оцінювання фінансового стану позичальника банком.
Схему експрес-аналізу зображено на рис. 5.12.
сову стійкість і платоспроможність. Ці показники застосовують як при галузевому зіставленні, так і в дискримінантному аналізі.
Рис. 5.12. Експрес-аналіз фінансового стану суб’єкта
Підготовчий етап значною мірою має технічний характер. Тут проводиться візуальна і найпростіша рахункова перевірка за формальними ознаками і по суті. Визначається наявність всіх необхідних форм і додатків, реквізитів та підписів, вивіряється правильність заповнення звітних форм, перевіряються валюта балансу, взаємна ув’язка показників звітних форм і контрольні співвідношення, відбирається система коефіцієнтів, що найповніше відображають цілі аналізу, проводиться підготовка розрахункових форм.
Основним видом перевірки правильності складання звітності є перевірка контрольних співвідношень між окремими статтями чи групами рахунків у балансі позичальника.
Аналітичний етап є найбільш відповідальним. Оскільки сутність експрес-аналізу полягає у відборі мінімально допустимої кількості найістотніших і порівняно нескладних в обчисленні показників, то в результаті його проведення досить точно можна визначити або абсолютно надійні, або проблемні підприємства. Для оцінювання надійності позичальників, кредитоспроможність яких викликає сумнів, слід додатково проводити детальніший аналіз їхнього фінансового стану.
У міжнародній практиці найпоширенішою є система оцінювання фінансового стану фірми-позичальника, що була розроблена у США і дістала назву «правило п’яти сі» [15; 118; 119]. У ній використовують п’ять критеріїв:
1) характер позичальника (сhагасtег);
2) фінансові можливості (сарасitу);
3) капітал (capital);
4) забезпечення (соllеtегаl);
5) загальні економічні умови (conditions).
Характер позичальника зазвичай визначається шляхом переговорів, під час яких пропонують низку питань, за відповідями на які можна судити про порядність, чесність, професійні якості й матеріальну забезпеченість клієнта.
Для оцінювання фінансових можливостей і капіталу ретельно вивчають балансові звіти фірми, кошториси, дані про прибутки та збитки. На їх основі оцінюють п’ять основних сальдових показників:
1) ліквідність фірми;
2) заборгованість фірми;
3) погашення боргу;
4) показники ділової активності;
5) рентабельність фірми.
Для оцінювання інших критеріїв вивчають співвідношення окремих статей активів і пасивів балансу. В контексті забезпечення позики розглядають співвідношення її достатності якості та забезпеченню застави в разі непогашення позики. Під загальними умовами розуміють сукупність екзогенних чинників, пов’язаних з кон’юнктурою, що впливають як на стан економічного середовища, так і на самого позичальника. Хоча у більшості країн з розвиненою ринковою економікою не існує загально-
Показники ліквідності, котрі, як уже зазначалося, характеризують здатність підприємства виконувати свої короткострокові (поточні) зобов’язання зі своїх поточних активів. Загалом підприємство вважається ліквідним, якщо його активи перевищують поточні зобов’язання. Однак саме по собі таке перевищення не дає загальної картини ліквідності, адже підприємство може бути ліквідним більшою чи меншою мірою. Тому для ефективного вимірювання ліквідності використовують систему коефіцієнтів.
1. Коефіцієнт загальної ліквідності: п
п з
З
А L=, п з
З
А L=, з L < 1 означає наявність високого фінансового ризику, можна також говорити про труднощі у збуті продукції або низький рівень організації матеріально-технічного постачання.
Випадок з L > 3 означає, що підприємство має у своєму розпорядженні більше коштів, ніж воно може ефективно використовувати, що зайві фінанси перетворилися на непотрібні обігові кошти. Аналізу в цьому разі потрібно піддавати й фінансову структуру підприємства. Наприклад, підприємство може мати забагато дорогих фінансів (довгострокових активів і акціонерного капіталу) і недостатню кількість дешевих (короткострокових позик і кредитів).
Співвідношення
З L = 2 вважається теоретично нормальним, однак, як правило, для різних сфер бізнесу воно може коливатися від 1,2 до 2,5. На практиці можна говорити про міцний фінансовий стан навіть при невеликому значенні
З L, якщо в активах переважає готівка, короткострокові фінансові вкладення, інші ліквідні статті.
2. Цю залежність відбиває коефіцієнт миттєвої ліквідності:
Випадок з L > 3 означає, що підприємство має у своєму розпорядженні більше коштів, ніж воно може ефективно використовувати, що зайві фінанси перетворилися на непотрібні обігові кошти. Аналізу в цьому разі потрібно піддавати й фінансову структуру підприємства. Наприклад, підприємство може мати забагато дорогих фінансів (довгострокових активів і акціонерного капіталу) і недостатню кількість дешевих (короткострокових позик і кредитів).
Співвідношення
З L = 2 вважається теоретично нормальним, однак, як правило, для різних сфер бізнесу воно може коливатися від 1,2 до 2,5. На практиці можна говорити про міцний фінансовий стан навіть при невеликому значенні
З L, якщо в активах переважає готівка, короткострокові фінансові вкладення, інші ліквідні статті.
2. Цю залежність відбиває коефіцієнт миттєвої ліквідності:
Співвідношення
З L = 2 вважається теоретично нормальним, однак, як правило, для різних сфер бізнесу воно може коливатися від 1,2 до 2,5. На практиці можна говорити про міцний фінансовий стан навіть при невеликому значенні
З L, якщо в активах переважає готівка, короткострокові фінансові вкладення, інші ліквідні статті.
2. Цю залежність відбиває коефіцієнт миттєвої ліквідності:де п
А — поточні активи; п
З — поточні зобов’язання. з L < 1 означає наявність високого фінансового ризику, можна також говорити про труднощі у збуті продукції або низький рівень організації матеріально-технічного постачання.
Випадок з L > 3 означає, що підприємство має у своєму розпорядженні більше коштів, ніж воно може ефективно використовувати, що зайві фінанси перетворилися на непотрібні обігові кошти. Аналізу в цьому разі потрібно піддавати й фінансову структуру підприємства. Наприклад, підприємство може мати забагато дорогих фінансів (довгострокових активів і акціонерного капіталу) і недостатню кількість дешевих (короткострокових позик і кредитів).
Співвідношення
З L = 2 вважається теоретично нормальним, однак, як правило, для різних сфер бізнесу воно може коливатися від 1,2 до 2,5. На практиці можна говорити про міцний фінансовий стан навіть при невеликому значенні
З L, якщо в активах переважає готівка, короткострокові фінансові вкладення, інші ліквідні статті.
2. Цю залежність відбиває коефіцієнт миттєвої ліквідності:
прийнятих вимог до форм бухгалтерської та фінансової звітності, відмінності в їх змісті, як правило, незначні. Зараз більшість великих і дрібних підприємств не тільки у США, а й приблизно у 80 інших країнах світу дотримуються вимог IASC (International Accounting Standarts Commitee) щодо змісту, структури і принципів побудови фінансових звітів [62]. На підставі змісту інформації в цих документах обчислюють коефіцієнти кредитного аналізу, найважливіші з яких наведено далі.
тп м
ЗА L
З ? =, тп м
ЗА L
З ? =,
При м L > 1 забезпечується низький фінансовий ризик. Цей показник слід порівнювати з галузевими нормами.
3. У кредитній практиці також застосовують показник, що називається «кислотним тестом» (asid test): де т
З — запаси товарні.
При м L > 1 забезпечується низький фінансовий ризик. Цей показник слід порівнювати з галузевими нормами.
3. У кредитній практиці також застосовують показник, що називається «кислотним тестом» (asid test): кт
ФК
АТ ++ =, кт
З
ФКДР
АТ ++ =, кт
З
ФКДР
АТ ++ =,
Ф — вкладенняфінансовіміновікороткотер;
ДР — дебіторські рахунки; кс
З — язаннязобовоковікороткостр.
У процесі аналізу AT особливу увагу необхідно приділяти перевірці якості дебіторських рахунків, що становлять основну частину чисельника формули.
Показники заборгованості, які показують, як розподіляється ризик між власником підприємства і його кредиторами.
1. Коефіцієнт покриття основних засобів: де ОЗ — основні засоби;
ВК — власний капітал.
Цей коефіцієнт показує, яка частина основних засобів профінансована за рахунок власного капіталу. Зазвичай вважається нопоказує, що чим більше відношення позикових коштів до власності акціонерів, тим вище ризик кредиторів.
рмальним 0,75 < поз
К < 1.
2. Коефіцієнт короткострокової заборгованості: рмальним 0,75 < поз
К < 1.
2. Коефіцієнт короткострокової заборгованості:
ВК
Зкс
К ксз =,
ВК
Зкс
К ксз =,
3. Коефіцієнт покриття загальної заборгованості:
п кс де К — каса; кт
З — загальна сума зобов’язань.
Цей коефіцієнт показує, яка частина активів підприємства покрита за рахунок власних коштів кредиторів, а яка — за рахунок акціонерів. При цьому цілком нормальним вважається співвідде П — прибуток;
ношення 1 < з
З< 2
Показники погашення боргу, які показують здатність виплатити відсотки і основний борг за кредитами шляхом отримання грошових коштів у процесі своєї діяльності.
1. Коефіцієнт грошового потоку:
ДАмП
К ++ =,
З
ДАмП гп
К ++ =, ношення 1 < з
З< 2
Показники погашення боргу, які показують здатність виплатити відсотки і основний борг за кредитами шляхом отримання грошових коштів у процесі своєї діяльності.
1. Коефіцієнт грошового потоку:
З
ДАмП гп
К ++ =,
Ам — амортизація;
Д — дивіденди;
З — запозичення в межах року.
Цей коефіцієнт показує, яка частина грошових надходжень де сп
знадобиться для покриття основного боргу. При гп
К = 1 забезпечується фінансова стабільність підприємства.
2. Коефіцієнт відсоткових виплат: знадобиться для покриття основного боргу. При гп
К = 1 забезпечується фінансова стабільність підприємства.
2. Коефіцієнт відсоткових виплат:
К
ВПП сп вв + =,
ВП
К сп вв + =,
ВП
К
ВПП сп вв + =,
П — прибуток до сплати податків;
ВП — відсоткові платежі.
Цей коефіцієнт показує, у скільки разів прибутки фірми переде ДР — середня сума дебіторських рахунків;
вищують суму відсоткових платежів за позиками. При
ВВ
К > 1 фірма не зможе погашати свої борги. Високий коефіцієнт означає надійні можливості повернення кредитів і низьку можливість неплатоспроможності.
Показники ділової активності, які дозволяють оцінити швидкість обігової заборгованості та запасів, а також ефективність використання активів фірми.
1. Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості:
СПК
ДР одз
К365=, вищують суму відсоткових платежів за позиками. При
ВВ
К > 1 фірма не зможе погашати свої борги. Високий коефіцієнт означає надійні можливості повернення кредитів і низьку можливість неплатоспроможності.
Показники ділової активності, які дозволяють оцінити швидкість обігової заборгованості та запасів, а також ефективність використання активів фірми.
1. Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості:
СПК
ДР одз
К365=,
СПК — сума продажу в кредит.
де з
Цей коефіцієнт показує, скільки в середньому днів потрібно на оплату рахунків покупцями. Якщо коефіцієнт вищий за аналогічні показники по галузі, то це може бути або внаслідок затримки в отриманні грошей у покупців, або внаслідок занадто пільгових умов кредитування.
2. Коефіцієнт обіговості запасів: пт де Z — запаси; пт
С — собівартість проданих товарів.
Якщо запаси обертаються за малу кількість днів, можна говорити про ефективне використання ресурсів.
3. Коефіцієнт обіговості кредиторської заборгованості: де РС — рахунки до сплати;
СП — сума покупок.
За величиною окз
К можна судити, наскільки швидко оплачуються рахунки постачальників.
Показники рентабельності показують рівень ефективності діяльності фірми.
1. Коефіцієнт відношення прибутку до суми продажу або рентабельність продажу: де ЧП — чистий прибуток;
СПр — сума продажу.
Величина цього показника значною мірою залежить від виду виробничої діяльності фірми, тому чітких меж значення у коефіцієнта не існує.
2. Прибуток на одиницю активів: де А — активи.
Коефіцієнт показує прибутковість виробництва з позиції найповнішого використання активів фірми.
3. Показник доходу на одиницю акціонерного капіталу або рентабельність власного капіталу: де АК — акціонерний капітал. вк
Р показує, наскільки ефективно і прибутково використовуються кошти акціонерів.
Наведені показники (коефіцієнти) є базовими не тільки в зарубіжній, а й у вітчизняній практиці. На їх основі система показників або розширюється, або звужується залежно від конкретних цілей і завдань кредитного аналізу. Частина цих коефіцієнтів може модифікуватися, що пов’язано з прийнятою в країні формою звітності, але суть залишається незмінною.
При отриманні заявки на кредит у банківському моніторингу суб’єктів господарської діяльності здійснюється аналіз фінансового стану позичальника розрахунком розглянутих коефіцієнтів і його оцінюванням шляхом порівняння значень коефіцієнтів з їх галузевими нормами, на підставі чого оцінюють перспективи розвитку позичальника і його здатність виплатити заборгованість за кредитом. Іншим джерелом інформації можуть слугувати архіви банку та звіти кредитних агентств, що містять інформацію про фірми, відомості про фінансове становище за низку років, історію їх діяльності.
Якщо в процесі оцінювання фінансового становища суб’єкта господарювання виникає потреба в його інтегрованій оцінці, вона може бути розрахована за одним із методів багатовимірної класифікації даних — дискримінантного аналізу [30], процедура якого виглядає таким чином: відбір показників, найбільш значущих для оцінювання надійності суб’єкта господарювання; включення відібраних показників до складу дискримінантної функції; формування вибірок суб’єктів, для яких вже відома належність до однієї з груп (попередньо відібраних умовно надійних і умовно ненадійних суб’єктів); розрахунок значення дискримінантної функції для кожного із суб’єктів.
Значення дискримінантної функції являє собою інтегровану оцінку фінансового стану суб’єкта господарювання, яка дозволяє класифікувати суб’єкти за рівнем платоспроможності.
Побудова інтегрованої оцінки фінансового стану суб’єкта господарювання здійснюється у два етапи. На першому етапі будують інтегровані оцінки кожної із групп розглянутих вище коефіцієнтів, зокрема: інтегрована оцінка показників ліквідності I , інтегрована оцінка показників заборгованості інтегрована оцінка показників погашення боргу , інтегрована оцінка показників ділової активності , інтегрована оцінка показників рентабельності де коефіцієнти iiiii , які характеризують значущість відповідних показників, що входять до складу наведених інтегрованих оцінок, визначаються експертами банківського моніторингу суб’єктів господарської діяльності з урахуванням впливу кожного із показників на їхню платоспроможність.
На другому етапі будують загальну інтегровану оцінку платоспроможності кожного із суб’єктів господарської діяльності: , де коефіцієнти i µ, які характеризують значущість відповідних груп показників, що входять до складу загальної інтегрованої оцінки, визначаються експертним шляхом з урахуванням впливу кожної з груп показників на платоспроможність суб’єктів господарської діяльності.
