5.3.4. МОНІТОРИНГ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов’язані з переданням одним суб’єктом іншому за відповідну плату (відсотки, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (банки, інвестиційні фонди тощо). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. За участі в торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Призначення фінансового ринку — забезпечити його суб’єктам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами їх задоволення. В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

Об’єктами відносин на фінансовому ринку є цінні папери, фінансові послуги та грошово-кредитні ресурси, а суб’єктами — держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Основними функціями фінансового ринку є: мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів; розподіл акумульованих вільних коштів між чисельними кінцевими споживачами; прискорення обігу капіталу — активізація економічних процесів у державі; забезпечення умов для мінімізації ризиків, що можуть виникати в будь-якому із секторів фінансового ринку.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватися у різних формах і різними методами, що визначає розгалуженість і багатоманіття фінансового ринку. Його структуризація здійснюється за двома основними ознаками: формою ресурсів та організацією торгівлі ними.

За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов’язань, сферу, де їх можна купити. Їх придбання тут здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, ціною — відсотки за кредит. Він певною мірою виходить за межі фінансового ринку, оскільки купувати гроші можна як фінансові ресурси, так і для покриття певних витрат, наприклад державних. Звісно, чітку грань між такими фінансовими операціями провести доволі складно, тож недоречно ускладнювати питання із сутнісним наповненням ринку грошей — віднесемо до нього всі операції з їх купівлі-продажу.

Ринок капіталів, який складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності і довгострокових боргових зобов’язань, являє собою сферу торгівлі не лише грошима, а й правами власності. На ньому фінансові ресурси купують з метою постійного або тривалого використання. Як правило, ринок капіталів ототожнюється з фондовим.

За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний охоплює ту частину фінансового ринку, що функціонує на засадах укладання кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів (облігацій та акцій) являє собою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів.

Діяльність учасників фінансових ринків (банків, інвестиційних і страхових компаній тощо) великою мірою підпорядковується загальній логіці раціональної поведінки, хоч і тут є безліч проблем, пов’язаних з латентними відносинами. З цієї причини в даний час вкрай ускладнена побудова достовірних індексів та індикаторів, що відображають стан і динаміку фінансових ринків. Тому доцільно користуватися не фінансовою звітністю учасників фінансових ринків, а офіційними статистичними даними Держстатистики, Мінфіну, НБУ, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Української біржі, Першої фондової торгівельної системи, інформаційних агентств Reuters і Bloomberg та мережі Інтернет за даною тематикою. Із викладеної сутності фінансових ринків випливає, що моніторинг фінансових ринків являє собою систему збирання і систематизації ретроспективної статистичної інформації, що характеризує їхню динаміку, побудови відповідних індексів та індикаторів і здійснення на їх основі оцінювання фінансових інструментів з метою формування інформаційної бази для прогнозування наслідків тих чи інших заходів грошово-кредитної політики.

Найвідповідальнішим і найскладнішим етапом моніторингу фінансових ринків є побудова індексів та індикаторів.

При побудові індексів та індикаторів фінансових ринків необхідно дотримуватися таких принципів: транспарентність — прозорість, зрозумілість; доступність — можливість отримання користувачем від індексного провайдера обсягу інформації, достатнього для якомога повнішого використання індексу; релевантність — міра відповідності отримуваного результату бажаному; гнучкість — можливість використання за будь-яких коливань фінансового ринку; загальновизнанність — характеристика, завдяки якій використання індексу поширюється серед великої кількості портфельних менеджерів, для яких індекс виступає еталоном оцінювання ефективності вкладень і нерідко слугує порівняльною характеристикою альтернативних інвестицій; вона є наслідком дотримання передусім принципів транспарентності та доступності, а також низки інших зі сформульованих вище, але на додаток до них вимагає досягнення досить високого рівня універсальності методології розрахунку; універсальність — можливість застосування для інших ринків, іншого складу та іншої структури без проведення значних модифікацій;

Загальноприйнятим способом розрахунку індикатора процентних ставок, який за економічним змістом являє собою типову вартість запозичень одиниці обсягу на ринку РЕПО, є зважування їх за обсягами угод: ? ? = = = m i i m i ii S Ss R

1

1, де R1 — значення індикатора;

1

інтерпретованість — можливість аналізу економічного змісту індексу (індикатора); однорідність — можливість порівняння елементів, що входять в індекс (індикатор); репрезентативність — можливість поширення результатів, отриманих із використанням даного індексу (індикатора), на ринки, однорідні з індексованим; тимчасова спроможність — необхідність підтримки стійкості критеріїв формування бази даних для розрахунку індексів (індикаторів); інваріантність — характеристика, що накладає вимогу незалежності значень індексів від екзогенних щодо його складових параметрів, таких, наприклад, як прибутковість фінансових інструментів, які не входять в індекс; об’єктивність — методологія розрахунку індексу (індикатора) не має передбачати використання суб’єктивних суджень у процесі формування бази даних для його обчислення та її перегляду; відтворюваність — можливість здійснити всі необхідні розрахунки, використавши для цього надану провайдером вихідну інформацію; реплиційованість — можливість розгляду індексу (індикатора) як еталонного інструменту при розробленні торгових стратегій на фінансовому ринку. Існує безліч різноманітних індексів та індикаторів фінансових ринків, що використовуються у практиці оцінювання їх функціонування. Для прикладу розглянемо індикатори процентних ставок і фінансової напруженості на грошовому ринку. У наш час процентні ставки на ринку РЕПО є практично єдиним репрезентативним індикатором вартості короткострокових грошей.

Крім того, на сегментованому ринку, де існують «великі» угоди і значна кількість відносно «дрібних» угод, здійснюється зважування ставок за кількістю учасників: де R2 — значення індикатора; запозичень на ринку РЕПО для типового позичальника.

Некоректно з’ясовувати, який із даних індикаторів є кращим для оцінювання вартості короткострокових грошей, оскільки вони відповідають на різні питання, що й відображено в їхньому економічному змісті. ринках. Разом із тим для повноцінного розуміння ситуації на грошовому ринку крім індикатора процентних ставок потрібен показник загальної нестабільності, який називається індикатором напруженості [20; 21; 22].

= =

3, = =

3,

У загальному випадку, коли обсяги угод у кожній з груп не рівні між собою, необхідно використовувати загальну формулу: ? ? = =

3, де j V — сукупний обсяг угод, укладених учасниками j-тої групи.

Запропонований індикатор має універсальний характер і може бути використаний як на однорідному, так і на сегментованому

i s — значення ставки РЕПО в i-тій угоді; i S — сума РЕПО в i-тій угоді; m — кількість угод РЕПО.

Для побудови індикатора напруженості на фінансовому ринку використовують шість показників:

1 X — ставка Prime Offered Rate — незалежна індикативна ставка надання кредитів (депозитів) на грошовому ринку;

2 X — 5-річний CDS — вартість 5-річної страховки від суверенних ризиків (кредитний дефолтний своп);

3 X — обсяг прямого РЕПО НБУ;

4 X — індекс RGBY

— валова дохідність державних облігацій;

5 X — індекс напруженості на валютному ринку;

6 X — VIX index

— показник волатильності на фондовому ринку.

Сукупність цих показників володіє інформативністю, прозорі

Використання одночасно всіх показників ліквідності ускладнене через відсутність інформації про міру «внеску» окремих показників у загальний індикатор і їхню можливу незначущість для визначення напруженості на фінансовому ринку. З цієї причини доцільно проводити Парето-регуляризацію спостережень і за її результатами оцінювати викладені показники. Пареторегуляризація передбачає специфікацію парних відношень спостережень за окремими показниками і формування загального ряду рангів спостережень за таким алгоритмом.

Вводиться бінарне відношення переваги на безлічі пар спостережень (днів). Вважається, що k-тий день (спостереження) гірше (напруженість на ринку вище) l-тогo дня (спостереження), якщо всі включені у розгляд показники напруженості k-того спостереження (дня) ( показників l-того При цьому не всі показники напруженості даної пари спостережень рівні, тобто принаймні за одним показником k-тe спостереження гірше l-тоro. При цьому напруженість ринку визначається за рядом часткових показників — стабілізація цін, можливість залучення капіталу, рівень інфляції тощо.

654321 ,,,,, kkkkkk XXXXXX) не краще аналогічнихспостереження (дня) (

654321 ,,,,, llllll XXXXXX).

Результати порівняння всіх днів подають у вигляді матриці А розмірності nn?, де n — кількість днів, що розглядаються. Рядки матриці А відповідають номеру першого дня пари, а стовпці — номеру другого дня. Елемент k-того рядка і l-тогo стовпця ( kl a) являє собою результат порівняння k-того та l-тогo днів.

Якщо при порівнянні двох днів є підстави стверджувати, що напруженість на фінансовому ринку в один із днів (k) була вища, ніж у другий (l), то величина kl a приймається рівною 1, a lk a —

стю, змістовністю і доступністю.

Далі для кожного з n днів підраховують суму значень елементів матриці А (балів) і будують рівняння регресії числа балів від вибраних показників: за яким і визначається індикатор напруженості на фінансовому ринку для кожного із n днів статистичної вибірки.

Це рівняння дає змогу визначити внесок кожного із показників у підсумковий Парето-індикатор, а також у процесі моніторингу фінансового ринку оновлювати його значення, не перебудовуючи при цьому сам індикатор.

При побудові рівняння регресії слід звертати увагу на можливе виникнення класичних проблем множинної регресії: гетероскедастичності, серійної кореляції (автокореляції) і мультиколінеарності, через що з’явиться необхідність виключення з нього деяких змінних.

Значення розглянутих індикаторів, отриманих при оцінюванні їх у процесі моніторингу, включають поряд зі значеннями індикаторів, що характеризують інші процеси на грошовому ринку, або інші сегменти фінансового ринку, до інформаційної бази, яка формується з метою прийняття управлінських рішень щодо його стабілізації, якщо результати моніторингу засвідчують про порушення його рівноваги.