Розвинута економіка Древнього Риму базувалась на ресурсах завойованих ним країн. Але до епохи своїх завоювань Рим не мав державного апарату управління таким великим господарством, тому управляти такою величезною імперією було важко. Етапи розвитку Римської імперії: царської влади (VII — VI ст. до н.е.), республіки (з VI ст. до н.е. до I ст. н.е.), імперії (з I ст. н.е.).
Наука, література, мистецтво, ремесла завойованої Римом Греції зробили великий вплив на римську цивілізацію. Знання грецької мови і грецька вченість вважалися ознакою хорошого тону.
Рим запозичував і адаптував не лише грецьку культуру, але й східну.
Абстрактні науки мало цікавили практичних римлян, проте фінансовою сферою і її юридичним регулюванням вони займалися серйозно.
Римське право це одне з найбільших досягнень античного світу.
У Римі були розроблені гнучкі, узаконені і цивілізовані норми правовідносин. Із дійшовших до нашого часу уривків зрозуміло, що римські закони засновані на принципі талона, тобто рівної відплати.
Економічні угоди придбали юридичне обгрунтування і захист. Бухгалтерські книги в якості доказів представлялися до суду, що описано, наприклад, Цицероном.
Римські юридичні норми були в VI ст. систематизовані у Зведення цивільного права, яке перейшло в європейське право, так звані Кодекси Юстиніана. Найбільший інтерес для дослідників історії обліку представляє його частина, відома як Дигести, у якій містяться окремі тексти з питань приватного і фінансового права.
Римське право впливало і на бухгалтерський облік. Давньоримські юристи дуже серйозно підходили до бухгалтерії і розбиралися в її особливостях.
Навіть техніка обліку регулювалась на рівні юридичних норм. Взаємодія права і обліку виявилася настільки плідною, що триває досі. Розвиток юриспруденції прискорив еволюцію обліку в Древньому Римі.
Щодо зовнішнього виду первинних документів, то офіційна звітність наносилася на бронзові, мідні, свинцеві, мармурові і дерев’яні дощечки. А тексти писали на полотні, камені, дощечках, деревному листі і внутрішній стороні деревної кори, льняних сувоях. Поточні записи велися на дерев’яних табличках, скріплених разом з одного краю. Цей прообраз бухгалтерської книги, що дістала згодом назву гросбуха, в римський час відомий як кодекс від латинського code «стовбур». Із завоюванням Єгипту для записів почав використовуватись папірус. Його сувої намотували на дерев’яні ролики з гудзиками на кінцях, іноді золотими.
Ще один вид матеріалу для записів називався пергамент і виготовлявся з телячої шкіри, був досить дорогий. Його використовували багаторазово: записи зіскоблювали і на очищене таким чином місце вписували новий текст упоперек старого складали вчетверо і зшивали. «Обкладинка» складалася з дощок, обтягнутих шкірою або пергаментом. Подібного роду тексти дістали грецьку назву палимпсестів. справа, ліворуч і навіть згори.
Римська система підрахунку бере початок у первісній і має загальні риси із шумерською та єгипетською і. Обчислювальний інструмент — абак, запозичений греками з Єгипту, — отримав поширення і в Римі. Але він мав іншу назву — mensa. Існував і інший різновид абака — металева дошка з прорізами і рухливими гудзиками — це зовсім схоже на сучасну рахівницю.
Виводити принципи управління, узагальнювати господарську практику господарської діяльності і регламентувати облік допомагало прискіпливе відношення римлян до управління маєтком. До нас дійшли твори з питань управління приватними маєтками Катона Старшого, Сазерни, Колумели, Варрона. Їх об’єднує те, що вони використали особистий господарський досвід і результати практичних спостережень. Згадані автори писали лише про землеробство, хоча торгівля і банківська справа в Римі процвітали пояснюючи це «благопристойністю» справи.
Кожен з економістів шукав свій шлях, що пов’язаний з особистими спостереженнями і тому не є універсальним, на відміну від Сходу, де використовувалися таблиці норм і різного роду стандарти. При розрахунках брали до уваги різні чинники: тип землі, розміри маєтку, особливості вирощуваних культур.
Багато уваги древні автори приділяли доходам господарства у взаємозв’язку з витратами. Головна мета — зменшення витрат. Тогочасні автори ще не усвідомлювали важливості ви-вчення попиту і пропозиції та кон’юнктури ринку. Основна увага акцентувалась на лімітуючій функції ціни. Ні в Греції, ні в Римі монополії цін не було. Виходячи з цього пропонувалось знижувати витрати та економити на усьому.
Римські економісти розробили класифікацію витрат, оскільки вони неминучі, як їх не знижуй. Наприклад, Варрон пропонував ділити витрати на виробничі і управлінські, змінні і постійні звичайно, назви він давав інші, але визначення підходить під сучасні терміни. Досягнення вчених греко-римського часу вже дозволяв досліджувати поведінку витрат за допомогою математичних методів.
Пишучи про управління господарством філософ Катон вказує: «Підвести рахунок грошам, хлібу, тому, що приготовано на корм худобині, вину, олії; підрахувати, що він продав, що стягнуто, що залишається, що є на продаж». Інший автор, Колумела найважливішою функцією обліку вказує уміння передбачати результат господарювання: «Як хороший рахівник, він, провівши підрахунок, бачить, що ця галузь сільського господарства особливо вигідна».
Взагалі, вивчаючи праці древніх філософів, робимо висновок, що римляни любили міркувати про економіку. Навіть вірші вигадували на тему доходів і відношення до них.
Перепис населення та його майна був введений Сервием Тулієм у 550 році до н.е. у цілях оподаткування. Він був урочистою подією і супроводжувався релігійним церемоніями. Правда, в перепис потрапляли тільки вільні громадяни. Останній перепис був проведений у 72 році н.е. Населення ділилося на стани по майновому положенню. В оцінку входило майно по видах:земля, інвентар, коштовності, нерухомість, одяг. Ці види визначалися по домашніх облікових книгах. Спочатку результати цензу вимірювалися в натуральних одиницях, але 312 року до н.е. стали вартісними за ініціативою цензора Аппія Клавдія. Що свідчить про розвиток грошового обігу і про перехід до загальних облікових вимірників.
Левову частку державного бюджету Древнього Риму в частині доходів складали натуральні податі. Цицерон називав казенні збори артеріями держави. Із розвитком грошового обігу до казни поступають нові види надходжень.
Причому податки стягувалися не лише з майна, але і з державних пасовищ, копалень, з відпустки рабів на свободу. На дорогах, біля мостів, у портах теж збиралися торгові і транспортні мита. Періодично запроваджувався податок на холостяків. Іншу статтю доходів складали штрафи, відсотки по державних позиках, суми від конфіскацій майна. Отже, у Римській імперії виникла жорстка система зборів, велика і постійна фінансова організація оподаткування за східним зразком. Необхідною частиною системи оподаткування був облік доходів, землі і населення. Тому землеробів прикріпили до ділянок, а ремісників об’єднали в колегії.
Напрямки витрачання державного бюджету були такими: утримання чиновників, будівництво та утримання публічних будівель, релігійні церемонії. «Фонд» на утримування дітей формувався і за рахунок приватних внесків. Ідея виплати аліментів збереглася до нашого часу.
Організація обліку доходів і витрат регламентувалася офіційно, але для кожного випадку окремо. Просто в таблиці, що містить проект і виставляється на Форумі, була спеціальна вказівка про порядок обліку. Ця практика була загальною, і колегії також стали на таблицях описувати порядок фінансування, використання засобів, їх обліку і затверджували цей порядок: «І щоб так було без жодної суперечки, оскільки це вирізане на мідній дошці і встановлено усіма як загальне правило» [216, с. 460].
Прадавнім загальним еквівалентом у римлян при обміні була худоба бики і вівці. Але це було незручно, і ввели металевий еквівалент — мідь і бронзу в зливках, які вимірювали по вазі. Вважається, що цар Сервий Тулій першим запропонував робити знаки на вагових грошах. На таких прадавніх грошах зустрічаються зображення тварин. У середині IV ст. до н.е. в Римі започали чеканити монети. Разом з римськими в обігу використовувалися грецькі драхми. А у 268 році до н.е. з’являються римські срібні монети — динарії. На римських монетах більш пізнього періоду поміщали найчастіше портрети державних діячів і богів. Карбування монет було державною справою. При республіці нею відали сенат і спеціальна колегія. При Юлії Цезарю монетне виробництво перетворилося на самостійну галузь господарства. Із появою грошового обігу з’являються банки, що відіграють в історії римської бухгалтерії провідну роль. За зразок був узятий досвід грецьких трапез — з міняльних контор почали інтенсивно розвиватись банківські установи. Потужний вплив на банківський облік зробили приватна самостійність банків і її правове регулювання. називалися аргентариями. Оскільки вони походили з вершників, їх статус був вищий, ніж у грецьких банкірів, які, як ми знаємо, були в основному з отпущенников, тобто деяким чи-ном соціально ущемлені. Цікаво, що тривалий час банківською справою в Римі займалися особи грецького походження. Потім на цьому терені стали з’являтися люди з інших країн і самі римляни. Вони довго зберігали стару назву трапезитів. Ця назва існувала і при Цицеронові. Римські міняйла іменувалися нуммуляріями.
Складні фінансові операції у банках здійснювали римські банкіри (аргентарії), хоча працювали і банкіри-греки. Банківська діяльність, що брала свій початок з обміну грошей, поступово ускладнювалася. З’явилися операції прийому вкладів, їх зберігання, перекладів і використання в кредитуванні.
Латинський словник обліку та економіки банківських розрахунків досить великий і поєднаний з юридичним лексиконом. Ця термінологія увійшла до італійської мови і через неї в західноєвропейську бухгалтерію. Один із дослідників фінансів та обліку М. Фойгт зробив висновок про спорідненість давньоримських категорій дебету і кредиту з поняттям сучасного подвійного запису. Вивчивши його роботу, можна зробити висновок про існування в Римі подвійної бухгалтерії, якщо і не в сучасній формі, то в дуже близькій до неї.
На основі творів давньоримських філософів, зокрема Цицерона робимо висновки про методику тогочасного обліку. Отже, у банку облік надходження і витрат грошей здійснювався у прибутково-видатковій книзі — «codex accepti et expensi», що була регістром поточного обліку. За неї була передбачена юридичну відповідальність банкіра. Операції враховувалися також в адверсарії (adversaria). Адверсарія замінювала первинну документа-цію, але не повністю — у ній реєстрували господарські операції.
У банкірів окрім описаної була ще одна бухгалтерська книга під назвою codex rationum, що зазвичай переводиться як «книга рахунків». Вклад називався депозитом (depositum), а рахунок — раціо (ratio). Винахід книги рахунків клієнтів можна з повним правом назвати видатним відкриттям бухгалтерів. У кодексі операції враховувалися по окремих клієнтах, і тим самим вони відокремилися від прибутково-видаткових рахунків.
Запорукою при видачі кредиту виступало майно боржника або поручителя. Вклади могли видавати у присутності свідків. Сенека говорить про те, що вкладник пред’являв своєму кредиторові рахунок на столі у банкіра і той платив при свідках. Але це не було обов’язковим правилом. Знатні римляни не платили готівкою. Вони просто давали банкірові документальне розпорядження.
На поточних рахунках клієнтів мали місце як вклади і видачі готівкою, а й безготівкові перерахування з рахунку на рахунок, і взаємні заліки платежів. У Римі була загальноприйнятою практика грошових переказів. Інформацію про це ми черпаємо знову ж таки із древніх записів, зокрема: у листі Аттіку Цицерон просить його відкрити рахунок в афінському банку для свого сина, який навчається в Афінах.
Прибутково-видаткова книга банкіра (codex accepti et expensi) і книга особових рахунків клієнтів і дебіторів (codex rationum) були взаємозв’язані, що проявлялося в прийомі і видачі депозитів, кредитів, їх погашенні дебіторами і звірянню оборотів і залишків. Підтверджують це припущення тексти Сенеки про перевірку рахунків прибутку і витрат. Звіряння пов’язувало два ряди паралельних рахунків. Один ряд рахунків призначався для банкіра а інший — по позиках і боргах дебіторів, операціях по депозитах, переказах. Інформацію про процедуру звіряння ми знаходимо навіть у Луки Пачолі: «Звичай цей не заслуговує осуду, хоча і вимагає більше праці». У його час прибутково-видаткова книга вже доживала останні дні, але по ній видно, що архаїчна форма взаємозв’язку рахунків банкіра й особових рахунків клієнтів зберігалася навіть у XV ст. «Нового часу».
З точки зору банку дебетовий запис означав виплату клієнтові грошей, тобто дійсна витрата, кредитовий же запис означав отримання від клієнта, тобто прихід грошей.
Був римський рахунок сформований у вигляді двосторонньої таблиці або дебет і кредит розмішалися послідовно, особливого значення не має. Згадаємо структуру рахунку у Булак 18, шумеро-вавилонских табличках, греко-єгипетских ефемеридах. Скрізь писальний матеріал робив вплив на технологію обліку, і практично в усіх випадках прихід і витрата розділялися.
Методологія приватної бухгалтерії залежала від методології державної бухгалтерії, затвердженої юридично. приватна ініціатива досягла великого розмаху і регулювалася фіском через оподаткування і юридичні норми.
Домашні книги рахунків пред’являлися при цензі. Оподатковувалося усе: сільськогосподарський інвентар, домашнє начиння, золотий і срібний посуд, коштовності, одяг, грошові доходи. До речі, цей факт може теж послужити аргументом на користь роздільного обліку приходу і витрати. У зв’язку з пред’явленням кодексів при цензі деякі статті могли не врахо-вуватися. Про Юлія Цезаря відомий такий факт, що він посоромився внести у свою облікову книгу купівлю раба за величезні гроші.
Окремо від книги рахунків складалися список боржників і розпис платежів по днях отримання боргів або сплати. Борги платилися по перших числах кожного місяця (ці числа мали назву календ). Календарій використовували і в обліку державних боргів. Разом з кодексом і календарієм і домашньому обліку велися описи різного роду, як про це повідомляє Петроній.
До калькуляції римляни відносилися дуже серйозно. Вони розуміли необхідність калькуляції, вибіркової або системної, по видах засобів і в грошовій оцінці. Читаємо у Петронія: «…Крім того, він зобов’язаний був день у день корпіти над рахунками і трохи не щодня переробляти заповіт» і тільки учора ще уважно розбирався в рахунках свого майна..».
