Досвід муніципальних запозичень і фінансування проектів у різних країнах має певні особливості, що зумовлені економічними, політичними, культурними, історичними чинниками, проте практика здійснення та використання їх свідчить про їхню ефективність та дієвість. Майже в усіх розвинених країнах місцеві органи влади можуть брати участь у кредитних відносинах, але з вимогою спрямування запозичених ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок позик в європейських країнах формується, як правило, до 20 % доходів місцевих бюджетів.
На зарубіжних фондових ринках муніципальні облігації посідають одне із чільних місць. Провідне місце у світі за обігом муніципальних облігацій посідають США — вони четверті за рівнем капіталізації серед усіх видів цінних паперів. Вагомим внеском цей ринку у європейських країнах, і певною мірою — в латиноамериканських та азійських країнах.
Регулювання ринку муніципальних позик у США здійснюють Комісія з цінних паперів та фондових бірж і Рада з муніципальних цінних паперів. У Німеччині позики федеральних земель розміщують згідно із п’ятирічним фінансовим планом, затвердженим федеральною адміністрацією. У Великій Британії, Іспанії, Бельгії право на здійснення місцевих запозичень суттєво обмежене з боку держави.
Досить популярним різновидом муніципальної позики є муніципальний банківський кредит. У зарубіжних країнах сформувалося кілька форм муніципального банківського кредиту. Це кредити комунальних банків, державних комунальних банків, комунальні кредити комерційних банків, взаємний комунальний кредит, а також короткострокові кредити жиробанків. Кожна країна має свої особливості і віддає перевагу тій чи іншій формі комунального банківського кредиту. Закономірним для майже всіх зарубіжних країн є право отримувати банківські кредити.
Ще один вид комунальних банків — це акціонерні комунальні банки. Їхній засновники несуть відповідальність у межах власної частки акціонерного капіталу.
Важливе місце посідають і спеціальні державні банки муніципального кредиту, що спеціалізуються у сфері кредитування місцевих органів влади. Вони, як правило, тісно пов’язані із системою ощадних кас. Такі банки є в Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Великій Британії. У Франції головним банківським інститутом комунального кредиту є Депозитно-ощадна каса, що є одним із провідних в Європі. В Італії такою державною установою муніципального кредиту є Центральнодепозитарна ощадна каса, у Великій Британії — Національний фонд позик.
Як і в вітчизняній, так і в зарубіжній економічній літературі триває дискусія щодо доцільності функціонування спеціальних фінансово-кредитних установ, заснованих органами місцевого самоврядування. Проте такі установи тривалий час успішно функціонують у багатьох країнах Західної Європи, вони також починають створюватися і в постсоціалістичних країнах.
Розглянемо досвід США, де штатами та муніципалітетами випускаються так звані генеральні облігації.
Адміністраціями штатів емітуються облігації з метою фінансування будівництва та реконструкції доріг, шосе, тунелів тощо. Ці облігації емітуються терміном на 10—20 років. Дохідність за ними становить 3,5
—5 % річних. Відсотки, як правило, виплачуються кожні півр.. Джерелами погашення є податки та платежі за використання платних доріг. Крім того, адміністраціями спеціальних цільових округів, міст і штатів емітуються облігації для рефінансування заборгованості за раніше емітованими муніципальними облігаціями. Терміни емісії такого виду цінних паперів зазвичай становлять від 3 до 8 років, а дохідність — 2—3 % річних.
Адміністраціями міст емітуються облігації для реконструкції систем каналізації; утримання служб безпеки (міська поліція); формування і підтримки систем утилізації побутових відходів; фінансування проектів створення, реконструкції та озеленення міських парків і проспектів; формування та розвитку історичних центрів і центрів розваг (цирків, зоопарків тощо). Терміни обігу таких облігацій — від 10 до 20 років, дохідність за ними
— 4—6 % річних. Погашення облігацій гарантується податковою базою бюджетів міст.
Генеральні облігації забезпечені загальною (безумовною) гарантією штатної або муніципальної влади у межах їхньої загальної суми доходів і можливостей запозичення. Для виплати основного боргу та відсотків за генеральними облігаціями місцеві органи влади можуть використовувати будь-які прибуткові джерела, що не мають цільового призначення, і в разі потреби підвищувати ставку оподаткування за цими джерелами. Існує кілька видів генеральних облігацій, які відрізняються способами їхнього забезпечення. Так звані обмежені генеральні облігації забезпечені не всіма податковими доходами муніципалітету, а лише їх частиною. При випуску таких облігацій спеціально обумовлюється, що в разі потреби збільшити податкові надходження для їх погашення муніципалітет матиме право підвищити податки лише до певної максимальної ставки. Крім того, є облігації, що погашаються лише за рахунок спеціальних податків.
Вимоги власників генеральних облігацій мають пріоритет, і емітент зобов’язаний розрахуватися з ними до того, як починає витрачати гроші на будь-
які інші потреби, тому ризик за цими облігаціями мінімальний і відповідно відсотковий дохід нижчий, ніж за облігаціями інших типів. Але місцеві органи влади мають обмеження щодо обсягів заборгованості за таким видом облігацій.
Крім генеральних, у США місцевою владою використовуються дохідні облігації для фінансування таких проектів, які після завершення будівництва матимуть власні прибуткові джерела. Їх часто використовують для фінансування будівництва житла, муніципальних стоянок для автомобілів, будівництва водогонів, каналізації, лікарень.
Дохідні житлові облігації емітуються управліннями житлового будівництва міст. Мета їх — оновлення житлових будівель, фінансування та рефінансування будівництва житла. Дохідність цих облігацій становить 4—6 % річних, а терміни обігу — до 30 років. Крім податків, джерелом погашення таких облігацій є орендні та кредитні платежі власників та орендаторів житла.
Дохідні облігації погашаються за рахунок доходів, зібраних у вигляді плати за користування побудованим об’єктом, або за рахунок виручки від продажу готового об’єкта.
У США випускаються також облігації, які мають подвійне забезпечення, — доходи від проекту, що фінансується, і податкові доходи місцевих органів влади, що істотно знижує ризик для інвестора. Вони зазвичай випускаються для фінансування таких проектів, які не лише дають дохід, а й задовольняють потреби всього населення конкретної території. Перевага таких облігацій у тому, що наявність муніципальних гарантій дає змогу призначити за ними нижчу ставку відсотка.
Урядами штатів або муніципалітетів США випускається і такий вид дохідних облігацій, як облігації промислового розвитку, або муніципальні облігації для потреб приватного сектору. Основною метою їхньої емісії є стимулювання економічного розвитку територій. Надходження від випуску облігацій промислового розвитку спрямовуються на будівництво об’єктів, експлуатація яких відповідає і приватним, і суспільним інтересам. Хоча залучені кошти від випуску облігацій промислового розвитку спрямовуються на фінансування проектів розвитку приватного сектору, емітентами таких облігацій є муніципалітети, які відповідають за промисловий розвиток.
Значний інтерес становлять структура використання коштів, залучених шляхом випуску облігацій штатами і місцевими органами влади у США. Так, провідними напрямами використання мобілізованих коштів упродовж останніх років є освіта (20 %), соціальне забезпечення (20 %), розвиток транспорту (10 %), комунальне господарство (10 %), розвиток промисловості (10 %), інші цілі (30 %).
У країнах Європи практика фінансування проектів місцевого розвитку за рахунок муніципальних запозичень менш поширена, ніж у США. Кошти, залучені місцевими органами влади від випуску муніципальних облігацій, у країнах Західної Європи спрямовуються переважно на фінансування таких проектів місцевого розвитку, як будівництво доріг, мостів, розвиток комунальної і транспортної інфраструктур, будівництво газорозподільних станцій, об’єктів соціальнокультурної сфери.Так, у Великій Британії муніципальні облігації посідають незначну частину ринку цінних паперів. Основні напрями фінансової політики муніципалітетів Великій Британії багато в чому визначаються центральними органами влади і мають сприяти збереженню стабільності у сфері державних фінансів. Особливістю в муніципальних запозиченнях у Великій Британії є практика застосування клубних угод, коли об’єднувалися дрібні адміністративні одиниці для здійснення єдиної емісії з метою покриття спільних потреб у позичених коштах. Перевага цих угод у тому, що дрібні позичальники об’єднують заплановані емісії в один інструмент і таким чином зменшують обсяги коштів, спрямованих на розміщення та обслуговування позики.
У Франції з реформуванням системи місцевого самоврядування та управління місцева влада набула значну свободу щодо здійснення запозичень. Органам місцевого самоврядування дозволено проводити політику запозичень на пільгових умовах без узгодження з центральним урядом, але центральний уряд має право обмежити відсоткові ставки, запозичення в іноземній валюті та обсяг запозичень.
Особливістю використання муніципальних позик у Німеччині є те, що отримання кредиту дозволяється лише на інвестиційні цілі, які пов’язані з будівництвом, купівлею земельних ділянок тощо. При цьому обсяг запозичень не повинен перевищувати бюджет міста, а сплата відсотків має становити не більш, як 15 % від доходів бюджету. У Німеччині діє багаторівневий контроль за організацією і здійсненням запозичень, а також визначається межа заборгованості муніципалітетів.
У багатьох країнах центральний уряд має право здійснювати прямий адміністративний контроль муніципальних запозичень. Цей контроль може набувати різних форм: встановлення річних лімітів на сукупний борг місцевих органів влади; надання дозволу на проведення конкретних операцій щодо запозичення; централізація муніципальних запозичень з подальшим переданням цих коштів місцевим органам влади. Можна стверджувати, що здійснення жорсткого контролю за муніципальними запозиченнями більш притаманне унітарним державам, ніж федеративним.
Отже, світова практика показує, що розвиток ринку муніципальних облігацій має вагоме значення для забезпечення фінансування економічних і соціальних програм органів місцевої влади, дає змогу ефективно залучати фінансові ресурси недержавного походження, зокрема фізичних осіб і нерезидентів. Використання в Україні позитивного світового досвіду застосування муніципальних позик уможливить зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування і поліпшення інвестиційного клімату в регіонах.
Резюме за змістом теми
1. Важливим елементом фінансової системи держави є державний борг, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішньому та світовому фінансових ринках. За економічною сутністю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами щодо перерозподілу ча-
стини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
2. Значні витрати на обслуговування та погашення державного боргу вимагають розбудови дієвої системи його управління. Під управлінням державним боргом розуміють сукупність заходів з оптимізації державного боргу, його погашення й обслуговування, а також умов здійснення державного запозичення.
3. Ефективне управління державним боргом передбачає розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань держави з використанням різноманітних методів. Найпоширенішими методами управління державним боргом є рефінансування державного боргу, новація, уніфікація позик, конверсія, відстрочення погашення позик, анулювання боргу тощо.
4. В управлінні державним боргом вирізняють три стадії: залучення державних запозичень, використання коштів, погашення та обслуговування боргу. Залучення коштів може здійснюватися шляхом випуску державних цінних паперів та отримання позик. Кошти від держаних запозичень можуть використовуватися на підтримку інвестиційних програм і розвиток матеріального виробництва, покриття дефіциту платіжного балансу, задоволення поточних потреб бюджету, зокрема обслуговування та погашення державного боргу.
5. Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредитором з погашення основної суми боргу, сплати відсотків за ним та оплати супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.
6. Основними чинниками економічного і, зокрема, фінансового характеру, що зумовили в Україні виникнення проблеми заборгованості та активізували запозичення, є незбалансованість державних фінансів з початку незалежності і хронічний дефіцит поточного рахунка платіжного балансу, нестабільність економічного розвитку та негативні кризові наслідки (як 1998, так і 2008
— 2010 рр.), значний відплив капіталу за межі України і відповідно брак коштів для реалізації соціально-економічних перетворень.
7. Ключовою проблемою управління державним боргом на сьогодні і в найближчі роки є пікові навантаження платежів щодо обслуговування та погашення заборгованості в окремих періодах. Для забезпечення ефективного управління державним боргом недостатньо лише боргового адміністрування. Необхідно запровадити ефективний менеджмент боргового процесу, а основні напрями управління державним боргом мають бути спрямовані: ? у короткостроковому періоді — на недопущення фінансової дестабілізації шляхом зменшення пікових виплат і пом’якшення боргового тягаря на бюджет і золотовалютні резерви та створення оптимальної схеми обслуговування державного боргу на певному часовому інтервалі; ? у довгостроковому періоді — на уникнення одновекторної фінансової залежності від окремих кредиторів та забезпечення сталого економічного зростання через мінімізацію наявної заборгованості та активізацію і оптимізацію нових валютно-фінансових потоків.
8. Перспективи формування й обслуговування ринку державних запозичень мають базуватися на науково-практичних обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на середньостроковому і більшому часовому інтервалі, щоб забезпечити збалансований бюджет, стале економічне зростання і стабільну фінансову систему держави.
9. Місцеві запозичення в Україні мають стати вагомим джерелом наповнення дохідної частини місцевих бюджетів та важливим інструментом інвестиційноінноваційного розвитку територій. Для цього необхідно впорядкувати відносини в даній сфері, що сприятиме становленню інституту місцевих запозичень як найдієвішого інструменту регулювання соціально-економічних процесів у країні.
10. Створення і ґрунтовне забезпечення національної системи місцевих емісій — це шлях до широкого залучення іноземних інвестицій, швидкої самоокупності й розвитку держави через розвиток регіонів.
11. Ринок місцевих запозичень в Україні — дуже важливий сегмент фінансового ринку, його обов’язково необхідно вдосконалювати і створювати умови для подальшого розвитку та зміцнення. Місцеві запозичення мають відігравати тільки позитивну роль в розвитку економіки. Збільшення ролі місцевих бюджетів дозволить ефективніше використовувати запозичені кошти, спрямовувати їх на підтримку вітчизняних виробників, стимулювати їх у додатковому отриманні фінансових ресурсів з метою виходу на зовнішні ринки, що зрештою сприятиме загальному економічному відродженню територій.
Висновки, які випливають з організаційних рішень і управлінських дій місцевих органів влади, переконують, що професійне становлення й функціонування важливого вузла місцевих фінансів — емісії місцевих позик — безумовно потребують державного вирішення. Воно полягає в утворенні національної системи місцевих позик із мережею необхідних за профілем незалежних установ, на які було б покладено підготовку емісій, методичний і законодавчий супровід за фінансової підтримки держави.
Оптимізація боргової політики України потребує розроблення, впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативноправового та інституціонального забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та довгострокові завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних (непозикових) інструментів фінансування бюджетних видатків.
Основні терміни та поняття до теми: ринок державних запозичень — внутрішній і зовнішній; боргові фінансові інструменти; боргове фінансування бюджету; державні облігації; євробонди; державні гарантії; форми і новації реструктуризації заборгованості, місцеві запозичення; ринок місцевих цінних паперів; облігація внутрішньої місцевої позики, боргове фінансування; перманентна і тимчасова заборгованість; інструменти бюджетного регулювання; касовий розрив; короткотермінова позика; клубна угода.олю
Запитання для самоконтр
1. Обґрунтуйте необхідність здійснення державних запозичень для соціальноекономічного розвитку країни та виконання державного бюджету.
2. Які можна виокремити особливості формування та управління державним зовнішнім і внутрішнім боргом?
3. Якими є форми та інструменти здійснення державних запозичень?
4. Наскільки достатнім є законодавчо-нормативне забезпечення ринку державних запозичень?
5. Визначте етапи становлення ринку державних запозичень України. У чому полягають проблеми управління цим ринком під час кризи?
6. Можливість застосування світового досвіду управління державними запозиченнями в Україні та реструктуризації заборгованістю.
7. Обґрунтуйте можливі напрями розвитку ринку державних запозичень.
8. Обґрунтуйте необхідність місцевих запозичень для соціально-економічного розвитку територій.
9. Визначте переваги та недоліки боргового фінансування місцевих потреб.
10. Яким чином здійснюється законодавче забезпечення здійснення місцевих запозичень?
11. За якими ознаками класифікують облігації місцевої позики?
12. Визначте етапи становлення ринку місцевих цінних паперів України.
13. Можливість застосування світового досвіду здійснення муніципальних запозичень в Україні.
Тестові завдання
1. До об’єктивних чинників формування державного боргу можна віднести: а) несприятливий інвестиційний клімат; б) спад ділової активності і звуження податкової бази; в) наявність від’ємного сальдо торговельного балансу; г) невизначеність стратегії розвитку фінансового ринку; д) правильна відповідь б) — г); е) правильна відповідь а) — в).
2. Державні боргові зобов’язання можуть існувати у формі: а) державних цінних паперів, що емітуються Урядом України; б) державних кредитних угод; в) державних гарантій за кредитами підприємств і організацій; г) пролонгованих і реструктуризованих боргових зобов’язань; д) усі відповіді правильні; е) правильних відповідей немає.3. До переваг державних запозичень для країни-позичальника належать: а) підвищення рівня оподаткування для обслуговування боргу; б) згладжування нерівномірності надходжень доходів і видатків бюджету; в) інтеграція в міжнародний кругообіг капіталу; г) уповільнення інвестиційного процесу; д) правильні відповіді — б), в); е) правильні відповіді — а), г).
4. До державних цінних паперів належать: а) облігації внутрішньої державної позики; б) казначейські зобов’язання; в) облігації зовнішньої позики; г) місцеві позики; д) акції комунальних підприємств; е) правильні відповіді а) — в); є) правильні відповіді а) — г).
5. До додаткових форм розміщення державних цінних паперів належать: а) приватне розміщення; б) розміщення серед тих, що попередньо підписалися на пропозицію держави; в) до розміщення на вторинному ринку; г) портфельне розміщення; д) усі відповіді правильні; е) правильних відповідей немає.
6. Цілі управління державним запозиченнями: а) своєчасне та в повному обсязі виконання зобов’язань за державним боргом; б) здійснення державних запозичень на основі відповідних планів і обґрунтованих прогнозів потреби держави у фінансових ресурсах; в) забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку державних цінних паперів; г) розширення доступу до міжнародного ринку капіталу; д) удосконалення нормативно-правової бази з питань управління державним боргом; е) усі відповіді правильні; є) правильних відповідей немає.
7. Варіанти реструктуризації заборгованості між кредиторами і позичальниками: а) списання боргу; б) викуп боргу; в) сек’юритизація боргу; г) свопи; д) окремі програми управління державною заборгованістю; е) відмова в оплаті; є) правильні відповіді а) — в), д); ж) правильні відповіді а) — д).8. Сек’юритизація боргу — це: а) продаж боргових зобов’язань з дисконтом, які спеціально емітуються позичальником; б) обмін старих боргів на нові облігації; в) перевищення обсягом заборгованості критичного рівня, встановленого законодавством; г) обмін (своп) боргу на акції чи інші ліквідні активи.
9. Конверсія боргу включає такі схеми обміну боргу: а) прямий обмін на активи; б) обмін на проведення законодавчих, економічних та інших реформ. в) на виконання проектів розвитку; г) на проведення заходів з охорони довкілля; д) прямий обмін на товари; е) усі відповіді правильні; є) правильних відповідей немає.
10. Випуск місцевих позик дає можливість виконати такі завдання: а) збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів; б) фінансування поточного дефіциту місцевих бюджетів; в) залучення фінансових ресурсів для потреб регіону; г) зменшення залежності місцевих бюджетів від трансфертів з вищих бюджетів; д) зменшення навантаження на державний бюджет; е) усі відповіді правильні; є) правильних відповідей немає.
11. Які обмеження застосовують до місцевих запозичень: а) обсяг та умови здійснення місцевих запозичень погоджуються з Міністерством фінансів України; б) Міністерство фінансів України здійснює реєстрацію місцевих запозичень та місцевих гарантій; в) залежно від умов погашення боргу за облігаціями в бюджеті на наступний період обов’язково має бути заплановано формування ресурсів на обслуговування боргу; г) запозичення до відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку, а видатки на обслуговування боргу не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету впродовж будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу; д) якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів за його обслуговуванням, обумовленого договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п’яти наступних років; е) усі відповіді правильні; є) правильних відповідей немає.
12. За цілями використання залучених коштів місцеві облігації поділяють на: а) загальні;б) прибуткові; в) проектні; г) документарні; д) бездокументарні; е) правильні відповіді а) — в); є) правильні відповіді а) — г).
13. За терміном дії місцеві позики бувають: а) незабезпечені; б) забезпечені заставою; в) гарантовані; г) короткострокові першого рівня; д) короткострокові другого рівня; е) середньострокові; є) довгострокові; ж) безстрокові або рентні; з) правильні відповіді г) — ж); і) правильні відповіді а) — д).
Тематика рефератів
1. Форми здійснення державних запозичень.
2. Класифікація державних боргових інструментів.
3. Боргове фінансування бюджету і потреб економічного розвитку.
4. Сучасна практика здійснення державних запозичень в Україні.
5. Зарубіжний досвід реструктуризації заборгованості.
6. Етапи розвитку ринку державних запозичень в Україні.
7. Необхідність місцевих запозичень у ринкових умовах.
8. Законодавче забезпечення здійснення місцевих запозичень.
9. Форми здійснення державних запозичень.
10. Боргове фінансування місцевих потреб.
11. Історія муніципальних запозичень в Україні.
12. Сучасна практика здійснення місцевих запозичень в Україні.
13. Зарубіжний досвід випуску муніципальних цінних паперів. матеріалу
Література для поглибленого вивчення
1. Бюджетний кодекс України вiд 08.07.2010 № 2456-VI.
2. Про затвердження Положення про управління ризиками, пов’язаними з державним боргом: Міністерство фінансів України / Наказ від 16.06.2010 № 461.
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про запровадження інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів» від 14 квітня 2009 № 363.
4. Сорос Дж. Новая парадигма финансовых рынков / Дж. Сорос — М. : «Манн, Иванов и Фербер», 2008. — 192 с.
5. Коландер Д. и др. Финансовый кризис и провалы современной экономической науки // Вопросы экономики.
— 2010. — № 6.
— С. 10
—25.
6. Кобилецька О. Ф. Розширення можливостей місцевих запозичень в Україні при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6.
— С. 222—225.
7. Муніципальні позики: світова практика та український досвід / за ред. І. Бураковського.
— К. : К.І.С., 2000. — 72 с.
8. Петкова Л., Проскурін В. Муніципальні інвестиції та кредити : навч. посіб. / К., 2006. — 158 c.
9. Буряченко А. Є. Світовий досвід випуску муніципальних позик // Економіка і підприємництво : зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. — Вип. 8.
— К. : КНЕУ, 2002. — С. 128—134.
10. Глущенко С. В. Муніципальні облігації в системі фінансових ринків: практика зарубіжних країн : наук.-довід. посіб. для студ. ф-ту екон. наук. спец. «Фінанси». — К. : Б.в., 2005. — 44 с.П
РЕДМЕТНО ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
Акт Додда-Франка про реформу Уолл Стріт та захист споживачів (The Dodd-Frank Wall Street Reform and Consumer Protection Act) Адміністративне регулювання Аксіоми технічного аналізу Акціонерне товариство Акція Акція привілейована Акція проста Алгоритм SPAN Арбітраж Арбітражер Асоціація «Українські фондові торговці (АУФТ)» Базель I Базель III Базель III Базельський комітет з банківського нагляду Базисний актив Банківське регулювання Банківський нагляд Бездокументарна форма Беквордація Біржова торгівля цінними паперами Біржові накази Бланковий індосамент Боргові цінні папери Валютнi операції Валютна політика Валютне регулювання Валютний курс Валютний ринок Варіаційна маржа Вартість акції:
— балансова;
— інвестиційна (справедлива, внутрішня) Види інформації на фінансовому ринку Внутрішня вартість процентної облігації Вторинний ринок цінних паперів
Глобальний сертифікат Грехем (Грем) Бенджамін Група 30-ти (Group of Thirty, G30) Дей-трейдер Державне регулювання фінансового ринку Державні облігації України Дериватив Директива Європарламенту та Ради ЄС 2003/71/ЕС «Про проспект, що підлягає опублікуванню при публічній пропозиції цінних паперів або їх допуску до торгів» Директива Європарламенту та Ради ЄС 2004/39/EC «Про ринки фінансових інструментів» Дод Девід Документарна форма Доу Чарльз Дохідність до погашення облігації Дохідність до моменту продажу Дюрація облігації Елліот Ральф Емісія Емітенти Європейська організація зі страхування та пенсійного забезпечення (European Insurance and Occupational Pensions Authority, EIOPA) Європейська рада з фінансових ризиків (European Systemic Risk Board, ESRB) Європейська система фінансового нагляду Європейська система центральних банків (ESCB) Європейське банківське управління (European Banking Authority, EBA) Європейське управління з цінних паперів та ринків (European Securities and Markets Authority, ESMA) Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) Закон Гласса
—Стігала (Glass-Steagall Act) Закон Грема
—Ліча
—Блайлі (Gramm-Leach-Bliley Financial Services Modernization Act) Закрите (приватне) розміщення Заставна Звичайні іпотечні облігації Іменний цінний папір Інвестиційні сертифікати Інвестори Індикативне регулювання Індосамент
Інформація про емітента цінних паперів:
— регулярна;
— особлива;
— канали надходження Іпотека Іпотечні облігації Іпотечні сертифікати із фіксованою дохідністю Іпотечні сертифікати участі Іпотечні цінні папери Казначейські зобов’язання Касові угоди Кліринг Ковзні середні Коефіцієнтний аналіз Колбі Роберт Комбінаційні, або пролонговані, угоди Комісія з цінних паперів і бірж (Securities and Exchange Commission, SEC) Контанго Макроекономічні показники (чинники) кон’юнктурного впливу Макроекономічні показники (чинники) монетарного впливу Маржинальна вимога Маржинальні касові угоди Меєрс Томас Мерфі Джон Метод капіталізації доходу Методи технічного аналізу:
— графічні;
— трендові індикатори Методи фундаментального аналізу:
— «згори донизу»;
— «знизу догори» Міжнародна асоціація з обслуговування цінних паперів (International Securities Services Association, ISSA) Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organization of Securities Commission, IOSCO) Моделі регулювання фінансового ринку:
— секторна
— функціональна
— модель мегарегулятора Моделі саморегулювання Модель Блека
—Шоулза Модель дисконтування дивідендів Модель Дюпона
Наказ на термін Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України (Нацкомфінпослуг) Національний банк України (НБУ) Неемісійні цінні папери Неорганізований ринок цінних паперів Непряме (опосередковане) регулювання Нісон Стів Номінальні відсоткові ставки Об’єднаний форум (The Joint Forum) Обіг цінного папера Облігації Облігації місцевих позик Облігації підприємств Облікова відсоткова ставка Опціон Організований ринок цінних паперів Ордерний цінний папір Основні принципи ефективного банківського нагляду (Базельські основні принципи) Особлива інформація Осцилятори:
— момент;
— індекс відносної сили Ощадний (депозитний) сертифікат Пайовий інвестиційний фонд Пайові цінні папери Первинний ринок цінних паперів Повна реалізована дохідність облігації Позабіржовий ринок цінних паперів Позиція відкрита Позиція довга Позиція коротка Порядок розкриття інформації Поточна (дивідендна) дохідність Поточна дохідність облігації Похідний фінансовий інструмент Початкова маржа Правило Волкера Приватизаційні цінні папери Привілейовані акції
Принципи міжнаціональної співпраці у сфері регулювання (Principles Regarding Cross-Border Supervisory Cooperation) Прості акції Прості касові угоди Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв Професійні учасники РЦП Пряме регулювання Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів Рада керівників державних органів з регулювання ринків цінних паперів держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав Реальні відсоткові ставки Регулювання фінансового ринку:
— сутність
— цілі
— завдання
— принципи Регулярна інформація Рейтинг цінних паперів Ринок капіталів Ринок цінних паперів Саморегулівна організація (СРО) Саморегулівні організації Саморегулювання фінансового ринку Своп Сертифікат ФОН Система розкриття інформації Скальпер Спекулянт Спеціалізована іпотечна установа Спред Ставка рефінансування Стредл Стренгл Стреп Стріп Строкові угоди Структуровані іпотечних облігацій Теорія руху фондових цін:
— традиційна;
— нетрадиційна Технічний аналіз Тимчасовий глобальний сертифікат
Типи графіків у технічному аналізі:
— лінійні;
— гістограми;
— «хрестики-нулики»;
— «японські свічки» Товаророзпорядні цінні папери Трендові лінії:
— лінії опору;
— лінії підтримки Трендові фігури:
— фігури розвороту;
— фігури продовження Трехтер Роберт Угода офсетна Угоди з цінними паперами Українська Асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) Управління з фінансових послуг (Financial Service Authorities, FSA) Управління інформаторів (The Office of the Whistleblower) Управління пруденційного нагляду (PRA) Управління фінансового контролю (FCA) Ф’ючерс Ф’ючерсна ціна Фондові індекси на ринку Форвард Франкофонічний інститут фінансового регулювання (IFREFI) Фундаментальний аналіз:
— загальноекономічний аналіз;
— галузевий аналіз;
— аналіз компанії;
