• повідомлення страховиків (гарантів, поручителів) про невиконання позичальником своїх зобов’язань;
• модифікація кредитної угоди, санація кредитної угоди (сек’юритизація ? продаж повністю або частково виданого кредиту, факторингові операції, капіталізація банком боргу позичальника і т. п.); реструктуризація кредитного боргу і терміну його повернення;
• реалізація забезпечення;
• надання позову до господарського суду;
• виконання судового рішення;
• банкрутство позичальника.
На даному етапі крім зазначеного вище особливе значення, як показує досвід роботи сил безпеки банків, має забезпечення додаткового впливу на боржників з метою стимулювання їхніх дій до повернення кредитних коштів. Насамперед слід вжити заходів щодо правового впливу, зокрема, використовуючи цивільно-правові або кримінально-правові засади.
У першому випадку виходячи з ситу ації, яка складається з неповерненням коштів і необхідності обмежити діяльність боржника, особливо його дій щодо витрат коштів та реалізації майна, доцільно провести відповідні цивільно-правові процедури щодо накладання арешту на активи боржника та отримання законного права на управління його майном. Найбільш ефективним у цьому разі може бути використання інституту банкрутства без бу дь-яких попередніх заходів цивільноправового характеру. У процесі процедури банкрутства право управління активами боржника переходить до арбітражного керуючого, основним завданням якого є формування сум коштів для повернення кредиторам боржника, у тому числі і за рахунок його майна.
За інших умов дійовим може бути прагнення банку до здійснення виконавчого нап ису на договорі застави та ініціювання роботи виконавчої служби. Є приклади, коли вже на цьому етапі боржники змінюють свою позицію та вдаються до дій щодо вирішення питання з погашенням боргу.
Для застосування кримінально-правових засад характерним є наявність у діях позичальника ознак порушень законодавчих норм кримінального спрямування. Такими порушеннями можуть бути: неціл ьове використання позичальником кредитних коштів, продаж або передання без відома банку предмета застави, розтрата будь-яким чином отриманих коштів, привласнення (або придбання незаконним способом) майна придбаного за кредитні кошти, обман кредитора та ін. У практичному плані дії банку щодо збору таких фактів будуть направлені на створення відповідної системи розмежування правомірного підпр иємницького ризику від неправомірного діяння, яке карається у кримінальному порядку. Маючи докази про зловживання позичальника, банк має підстави звернутися до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи щодо такого позичальника, що саме по собі може спонукати останнього до повернення кредиту. Крім того, у разі порушення кримінальної справи з’являється можливість
обмежити позичальника у пересуванні і позбавити його можливості переховуватись або оголосити його розшук, накласти арешт на наявне у нього майно, предмети застави і т. п. До того ж у рамках кримінальної справи банк може заявити себе цивільним позивачем на суму непогашеного боргу.
У процесі роботи з повернення кредитних боргів концентруються зусилля всіх підро зділів банку, які беруть участь у кредитній роботі. Водночас усі вони розмежовують свою діяльність за такими напрямками: а) кредитні підрозділи ? проводять розрахунок суми заборгованості та надають його до юридичних підрозділів для проведення претензійної роботи, складають довідку про прострочений кредит і розробляють план заходів щодо його повернення, розробляють заходи санації кредитної уго ди або такі, що пов’язані з погашенням боргу іншими способами економічного характеру (продажем боргу, його капіталізацією, уступкою права вимоги, процедурою банкрутства або ліквідації боржника); б) підрозділи банківських ризиків ? повідомляють страховиків, гарантів, поручителів про невиконання позичальником своїх зобов’язань та ведуть роботу з ними, здійснюють перевірку наявності предметів заста ви, визначають їх ліквідність та забезпечують виконання виконавчого напису на договорах застави, крім того, здійснюють взаємодію з органами виконавчої служби щодо погашення боргу через реалізацію предметів застави та майна боржників; в) юридичні підрозділи ? забезпечують претензійно-позовну роботу щодо боржників, представляють банки у судах у справах щодо погашення боргів, ведуть облік проведеної ро боти та оскарження судових рішень, у яких порушено права банків у судах вищої інстанції; г) підрозділи маркетингу ? здійснюють аналіз кон’юнктури ринку продажу предметів застави та майна боржників, визначають інтереси конкурентів боржників банків щодо їх активів, забезпечують рекламне супроводження реалізації предметів застави та майна боржників із прилюдних торгів; д) підрозд іли безпеки ? забезпечують пошук прихованих коштів, майна та інших джерел для погашення кредитної заборгованості позичальників, фактів кримінальних дій посадових осіб підприємств-позичальників, їхніх дебіторів та визначення можливостей відшкодування завданих банку збитків за рахунок дебіторської заборгованості позичальників, беруть
участь у роботі з повернення боргів іншими способами.
Таким чином, забезпечення безпеки кредитної діяльності банків — досить складний і трудомісткий процес, необхідної ефективності він може досягти тільки завдяки активним спільним діям усіх підрозділів банку, які тим чи іншим чином задіяні в кредитних операціях. До того ж заходи безпеки повинні проводитися цілеспрямовано і наполегливо, з необхідним сту пенем активності протягом усієї кредитної операції, а не тільки на якомусь одному її етапі.
Розглядаючи питання забезпечення безпеки кредитних операцій, слід звернути увагу на те, що банки здебільшого здійснюють кредитну роботу досить шаблонно і традиційно. Елементи захисту кредитних операцій проводяться не як протидія можливим загрозам, а як традиція кредит ної діяльності. Робота банківських підрозділів недостатньо сконцентрована навколо кожної кредитної операції та проблем, які виникають щодо неї, кожен підрозділ працює відокремлено. Результат такого підходу виявив себе під час фінансової кризи 2008
—2009 рр. Банки не здатні були протистояти загрозам і кредити в масовому порядку ставали для банків проблемними.
Аналіз такої ситуації дає підстави вважати, що голов ною причиною тут була відсутність концентрації роботи з попередження виникнення та забезпечення повернення проблемних кредитних боргів. За таких умов з погляду безпеки доцільно було б організувати кредитну роботу банків у порядку, вказаному на рис. 9.4.
Рис. 9.4. Робота банку з організації безпеки кредитної діяльності
Водночас особливості кредитної діяльності банків у сьогоднішніх умовах вказують на виникнення нового напряму кредитної роботи ? управління проблемними кредитами, що обумовлено наявністю постійного сегмента проблемної заборгованості у структурі кредитного портфеля банків, який за своїми обсягами створює суттєву загрозу їхній діяльності.
Під проблемними кредитами розуміють заборгованість за банківськими кредитами, за якою своєчасно не прове дено один чи більше платежів та внаслідок інших обставин виникають підстави щодо сумніву стосовно повернення кредиту взагалі. Основними ознаками проблемного кредиту є: порушення терміну повернення чергового платежу за кредитом; зниження ринкової вартості предметів забезпечення; фінансові проблеми гарантів, поручителів, страховиків; призупинення робіт з виконання проектів, що фінансуються за кредитні кошти; непорозуміння п озичальника зі своїми постачальниками, партнерами та
контрагентами; реорганізація суб’єкта господарювання позичальника; звернення позичальника за додатковими кредитами, припинення контактів із працівниками банку; безпричинне порушення графіка звітності про використання кредитних коштів; наявність збитків у діяльності позичальника; зниження ділової активності його діяльності і т. п. Якраз ці та інші ознаки вказують на виникнення фінансових труднощів у позичальника, непорозумінь у взаємові дносинах з партнерами по бізнесу, виробництву чи збуту, порушень стабільності в його роботі, особливо тієї її частини, що фінансується за банківські кошти. Така сукупність умов, що складається в діяльності позичальника, однозначно негативно впливатиме як на його стан і можливості, так і на формування перспектив подальшого функціонування. Тобто при визначенні проблемних кредитів необхідно ро зглядати сукупність негативних умов, обставин, що складаються навколо діяльності позичальника, пов’язаної з використанням кредитних коштів. Саме такі умови, обставини, дії і будуть тими ознаками, що мають вказувати на формування певних проблем у позичальника, пов’язаних із поверненням кредиту.
Питання управління проблемним кредитом слід розглядати саме з моменту його поя ви, тобто наявності в його характеристиках таких ознак, як, наприклад, прострочений термін повернення, відсутність можливості (бажання) у позичальника повернути кредит, зниження ринкової вартості предмета застави (відсутність предмета застави), неадекватна поведінка страховиків, гарантів, поручителів та ін. Національний банк України за визначеними ним показниками відносить такі кредити до прострочених і сумнівних.
Управління проблемними кредитами має поч инатися з їх ідентифікації у структурі кредитного портфеля. Ідентифікація якраз і спрямована на виявлення зазначених ознак у характеристиках кредитної заборгованості позичальників банків. Вона має проводитися час від часу в банках відповідно до встановленого графіка. У разі ж виявлення таких кредитів, як непоодинокі випадки, але в той же час за умо в, що такі кредити не перевищують 10% структури кредитного портфеля (за іноземним досвідом питома вага нестандартних кредитів у структурі кредитного портфеля в 10% має вказувати на кризове становище банку [104]), управління проблемними кредитами може здійснюватися методами реабілітації чи ліквідації.
Під реабілітацією розуміється спільна з позичальником робота банку, спрямована на зміну умов кредитної угоди, за яких можливе створення ситуації коли позичальник матиме можливість розрахуватися з банком. До таких умов можна віднести пролонгацію кредитної угоди, реструктуризацію кредитного боргу, санацію кредитної угоди банком або іншими особами, проведення заходів, спрямованих на підвищення ліквідності позичальника, реорганізацію су б’єкта господарювання, тимчасове передання управління діяльністю суб’єкта господарювання особам, що залучені (запропоновані) банком, капіталізацію боргу та ін. Звичайно, метод реабілітації буде характерним лише для тих умов, коли і банк, і його боржник знаходять необхідне порозуміння стосовно вирішення проблем повернення кредитних коштів. Очевидним є і те, що для реалізації та кого методу банки у своїй діяльності повинні виділити спеціальний напрям роботи з формуванням для цього спеціальних сил та засобів. Фахівці, залучені до такої роботи, повинні мати досвід кризового управління діяльністю суб’єкта господарювання. Вважається, що застосування цього методу може бути доцільним за умов, коли ймовірність повернення кредитного боргу від заходів реабіл ітації становить 90% і більше. Враховуючи, що подібні розрахунки провести досить складно, а методик, за допомогою яких можна було б ефективно їх скласти, практично не існує, фахівці банків при обранні методу реабілітації покладаються здебільшого на свою інтуїцію. Хоча тут слід зауважити, що даний метод може застосовуватись у тих випадках, коли у боржника є необхідні активи, збере жено виробничу і комерційну діяльність та є добра воля до порозуміння з банком.
Основу застосування зазначеного методу управління кредитним боргом становить план реабілітації кредитної угоди (повернення кредиту). Цей план спрямований на виконання заходів, пов’язаних з усуненням причин, що унеможливлюють або утруднюють повернення кредиту та формування умов що до повного його повернення.
Розробленню зазначеного плану передує ретельне вивчення та аналіз умов, що склалися навколо кредитної угоди та діяльності позичальника. За результатами вивчення та аналізу зазначених умов формується рішення про відповідні спільні дії позичальника та банку, серед яких:
• пролонгація кредитної угоди: здійснюється тоді, коли у позичальника виникли тимчасові труднощі, не пов’язані з
• реструктуризація кредитного боргу, тобто зміна графіка платежів і терміну повного повернення боргу: здійснюється, коли у позичальника немає можливостей на даний час повернути кредитний борг у повному обсязі, але його діяльність забезпечує можливість здійснити необхідні платежі банку протягом певного терміну;
• санація кредитної угоди: може проводитися банком або за його згодою іншою особою, коли діяльність позичальника є перспективною та здійснюється з позитивними тенденціями, але для завершення економічного проекту, фінансування якого проводиться за рахунок кредиту, бракує коштів. У цьому разі банк може докредитувати зазначений проект, взяти участь у фінансуванні проекту або ж зробити це, залучивш и третіх осіб, диверсифікувавши у такий спосіб власні ризики;
• проведення заходів з підвищення ліквідності позичальника: здійснюється тільки на підставі істинних і чесних намірів повернути кредитний борг з боку керівництва позичальника.
Серед зазначених заходів будуть такі, як скорочення витрат, пов’язаних з діяльністю позичальника (скорочення персоналу, відмова від оренди, певних послуг, обмеження чи припинення низькорентабельних, ризикових чи збиткових для позичальника операцій, рестру ктуризація інших боргових зобов’язань позичальника та ін.), повернення дебіторської заборгованості, повернення депозитів, продаж цінних паперів, які мають активний ринок, повернення коштів, укладених позичальником для формування статутного капіталу інших суб’єктів господарювання, продаж активів позичальника або ж деяких його філій і т. п.;
• реорганізація суб’єкта господарювання ? позичальника банку: здійснюється за згодою його власників. Реорганізація проводиться без процедури банкрутства та ліквідації боржника як юридичної особи. Якщо в результаті реорганізації (злиття, приєднання, перетворення) буде змінено назва та організаційноправова форма суб’єкта господарювання необхідно передбачити, щоб новий суб’єкт став правонаступником боргових зобов’язань п озичальника за неповернутим кредитом;
• тимчасове передання управління діяльністю суб’єкта господарювання ? боржника банку особам, залученим
• капіталізація боргу: передбачає отримання банком частки корпоративних прав на володіння підприємством боржника на суму, що дорівнює сумі боргу. Такі дії можливі тоді, коли причинами неповернення боргу є тимчасові негаразди позичальника, але його бізнес є перспективним і здійснюється в одній із бізнес-привабливих сфер. Надалі борг може бути погашеній коштами від прибутку, що його отримає ба нк як співвласник підприємства-боржника, або від продажу своєї частки корпоративних прав.
Метод реабілітації, як уже зазначалося вище, досить трудомісткий і складний, потребує наполегливої роботи не одного підрозділу банку протягом тривалого терміну. Тому розраховувати на те, що управління проблемним кредитом через його реабілітацію обов’язково принесе позитивні результати, можна тільки у разі цілеспрямованої, активно ї та тривалої роботи значного колективу.
Якщо ж коли реабілітація кредиту не дає позитивних результатів або зразу після аналізу кредитної заборгованості очевидно, що борг таким способом повернути не можна, банк удається до другого методу ? ліквідація боржника. У процесі цього методу забезпечення повернення боргу банк здій снює через кредиторські вимоги до підприємства банкрута. Зауважимо, що банкрутство та ліквідація боржника — це останній шанс банку повернути хоч би які кошти від проблемного кредиту. Ініціювання банкрутства може здійснюватись як самим банком, так і іншими суб’єктами, перед якими позичальник
також має борги. У разі ініціювання банком процедури банкрутства боржника банк має пропонувати суду кандидатуру свого арбітражного керуючого, з тим щоб забезпечити контроль за процедурою банкрутства та ліквідації. Коли ж ініціатива банкрутства не належить банку і йому не вдається лобіювати призначення свого кандидата арбітражним керуючим боржника, банк має ініціювати формування відповідного орга ну від кредиторів для нагляду за процедурою банкрутства та ліквідації, наприклад Комітету кредиторів, і по можливості очолити його. За всіх умов необхідно створити ситуацію, за якої арбітражний керуючий повинен періодично інформувати кредиторів про хід процедури банкрутства (ліквідації) та розрахунків із кредиторами.
У процесі банкрутства чи ліквідації арбітражним керуючим може бути прийняте рішення пр о реорганізацію боржника, у цьому разі необхідно забезпечити контроль за тим, щоб усі обов’язки боржника (у тому числі і за кредитом банку) перейшли до його правонаступника.
У деяких випадках боржники, намагаючись уникнути сплати кредитних боргів удаються до так званого фіктивного банкрутства, ініціюючи власне банкрутство в судах. Тут слід пам’ятати, що ознаки фіктивног о банкрутства можуть бути виявлені в тому разі, якщо на дату подання заяви в суд у боржника були можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі. Ці можливості розраховуються у такий спосіб: якщо ступінь платоспроможності боржника за поточними зобов’язаннями мала значення менше чи рівне трьом місяцям, то у бо ржника були всі умови та підстави для розрахунків з кредиторами в повному обсязі. У разі коли ж ступінь платоспроможності боржника за поточними зобов’язаннями перевищував ці значення, для таких підприємств має перевірятися значення коефіцієнта поточної ліквідності [104].
За всіх умов коли ж банк вдається до погашення боргу через ліквідацію боржника, можна говор ити, що він уже зазнав збитків і не тільки у фінансовому плані, а й у плані свого іміджу, оскільки доведення ситуації до ліквідації власних клієнтів вказуватиме на недостатній рівень управління кредитною діяльністю (кредитними ризиками) банку.
Певні особливості управління проблемними кредитами виникають, коли їх частка в кредитному портфелі банку перевищує 10%. Така ситу ація виникає, коли до банків застосовуються заходи фінансового оздоровлення або ж
призначається тимчасова адміністрація. У цих випадках управління проблемними кредитами починається з інвентаризації кредитного портфеля з метою об’єктивного визначення частки проблемних кредитів та їх класифікації відповідно до методів роботи з ними.
Насамперед визначається частка проблемних кредитів, повернення яких може бути забезпечене проведенням заходів правової роботи. Це передусім кредити, за якими не закі нчений термін позовної давності, кредити, боржники яких мають відповідні активи, але повністю чи в частині не погоджуються з вимогами банку, кредити при використанні яких посадові особи боржників допустили порушення чинного законодавства, кредити повернення яких може бути забезпечене через проведення виконавчого провадження.
До другої категорії належать проблемні кредити, повернення яких може бути за безпечене різного роду економічними заходами.
Ще одну категорію становитиме частка проблемних кредитів, які доцільно передати колекторним підприємствам для роботи щодо їх повернення. Сюди ж можуть належати проблемні борги, які будуть пропонуватися до реалізації або уступки права вимоги на них.
Ще одна категорія проблемних боргів — це борги безнадійні до повернення, тобто ті, які не мають ніяких пер спектив повернення і підлягають списанню на витрати банку або за рахунок сформованих ним страхових резервів. Визначення безнадійної заборгованості має здійснюватися відповідно до Податкового кодексу України [63].
3окрема до безнадійної заборгованості належить: ? заборгованість за зобов’язаннями, за якою минув строк позовної давності; ? прострочена заборго ваність, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії банку, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; ? заборговані сть, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна:
• суб’єктів господарювання, оголошених банкрутами у встановленому законом порядку або знятих з реєстрації як суб’єктів господарювання у зв’язку з їх ліквідністю; ? заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) та в інший спосіб, передба чений умовами договору застави, майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що
інші юридичні дії банку щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості; ? заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; ? прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку без вісно відсутніми, оголошені померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Ураховуючи специфіку формування проблемного боргу та особливості роботи щодо його повернення, можна запропонувати алгоритм управління проблемними кредитами в банку, наведений на рис. 9.5.
Класифікація проблемних кредитів відповідно до форм та методів роботи з ними надання претензій борж; подання позовів до судів до повернення боргів; подання апеляційних скарг разі прийняття судових рінь не на користь банку; касаційне оскарження рінь апеляційних судів, приятих не на користь банків; подання позовів до судів а новими обставинами форування боргу; ініціювання кримінально провадження по боргах, у рмуванні яких є ознаки лочинів, участь банків як ивільних позивачів у кринальних справах; відкриття виконавчого
Економічні форми роботи
— пролонгація кредитного боргу;
— реструктуризація кредитного боргу;
— капіталізація кредитного боргу;
— проведення взаємозаліків однорідних боргових вимог;
— санація кредитної угоди;
— погашення боргів за рахунок предметів застави, страховиків, поручителів, гарантів;
— погашення боргу майном боржника;
— перетворення кредитного боргу у вексельний з наступним розрахунком Інші форми роботи
— продаж кредитного боргу;
— уступка права вимоги боргу;
— переказ боргу;
— передання боргу в роботу колекторних підприємств;
— сек’юритизація боргу;
— робота з дебіторами боржника
Правові форми роботи Інвентаризація кредитного портфеля (діагностика кредитного портфеля) з метою виявлення проблемних кредитів
Вибір форм роботи з проблемними кредитами
—никам
—що
—уше
—шейн
—зм
—гофозцмі
—провадження для забезпечення виконання рішень судів, прийнятих на користь банків;
— проведення розрахунків за допомогою деміціляції векселів
— ініціювання банкрутства та ліквідації боржника і задоволення вимог банку як кредитора векселем боржника за зобов’язаннями банку;
Рис. 9.5. Алгоритм управління проблемними кредитами в банку
Слід звернути увагу, що в управлінні проблемними кредитами важливе місце займають переговори з боржниками. Переговори
— це перший і головний крок до порозуміння кредитора і боржника, саме під час переговорів знаходяться спільні інтереси сторін і способи вирішення проблемних питань.
З практики роботи банків можна дати деякі рекомендації з організації та методики проведення таких перег оворів. Насамперед:
1. При проведенні переговорів слід прагнути, щоб у них брали участь тільки перші особи боржника або особи, які наділені правом приймати остаточні рішення.
2. До початку переговорів необхідно мати всю інформацію, що об’єктивно висвітлює історію утворення боргу, його обсяги, структуру, поведінку дебітора і т. п., а також слід виробити чітку пози цію банку у справі про повернення боргу.
3. З боку банку в переговорах повинні брати участь не менше двох осіб.
4. Перед проведенням переговорів слід упевнитись у повноваженнях представників дебітора.
5. Наполягати на своїй позиції до максимально можливих меж, але мати компромісні варіанти рішень. Заперечувати щодо всіх питань, які обмежують права банк у або в якимось інший спосіб суттєво зачіпають їх.
6. Не допускати проведення переговорів у кафе, ресторанах, лазнях із вживанням спиртних напоїв.
7. Вести протокол переговорів, усі досягнуті домовленості фіксувати в ньому або інших документах за підписом усіх учасників переговорів.
У разі, якщо переговори ведуться не по суті, неточно, затягуються, представники бор жника не можуть погодитися з пропозиціями банку, а їх пропозиції не мають компромісного характеру, надалі їх проводити недоцільно.
Ураховуючи складність роботи з боржниками, особливо фізичними особами, банк має зробити все можливе, щоб зберегти взаємовідносини зі своїми клієнтами. Для цього він може розробляти та надавати своїм клієнтам відповідні рекомендації та пам’ятки стосовно поведінки в ситу ації заборгованості перед банком. Прикладом тут є Пам’ятка позичальника, який має заборгованість перед банком за споживчим кредитом і потрапив у скрутне фінансове становище, розроблена Національним банком України (Додаток 13).
Важливою складовою управління проблемними кредитами є визначення сил і засобів для проведення роботи з такими кредитами. Насамперед, коли роботу з проб лемними кредитами виділено в окремий напрям діяльності банку, для координації дій та керівництва такою роботою у банках, як правило, створюється відповідний дорадчий орган ? Комітет, Комісія і т. п. Основними функціями зазначеного органу є організація діагностики (інвентаризації) кредитного портфеля
та класифікації проблемних кредитів, визначення конкретних завдань щодо роботи з кожним із кредитів, формування завдань відповідним підрозділам чи особам, контроль та координація виконання зазначених завдань, аналіз результатів роботи, вироблення нових підходів в управлінні (поверненні) проблемними кредитами.
Завдання з повернення кредитних боргів можуть бути покладені на відповідні підрозділи (кредитний, юридичний, безпеки, маркетингу, банківс ьких ризиків). В окремих випадках із фахівців зазначених підрозділів, а також залучених фахівців можуть утворюватися відповідні тимчасові колективи (робочі групи) для безпосередньої роботи із проблемною категорією кредитних боргів. При цьому юристи займаються правовим напрямом роботи, кредитні фахівці — здійснюють роботу з економічного напряму, підрозділи (фахівці) банківських ризиків проводять роботу щодо повернення боргів за рах унок забезпечення кредитних угод (застава, страхування, гарантії, поручительство). Сили безпеки банку забезпечують взаємодію з колекторними підприємствами, правоохоронними органами, ведуть пошук прихованих боржниками активів, проводять роботу з їх дебіторами. Фахівці маркетингу вивчають кон’юнктуру ринку продажу боргів та майна боржників, контролюють вплив ситуації, що склалася в банку з проблемними боргами на йог о імідж.
Загалом же схема організації роботи з повернення проблемної заборгованості в банку має вигляд, показаний на рис. 9.6.
Таким чином, ефективність управління проблемними кредитами банку великою мірою залежить від якості організації роботи з ними, наполегливості й активності роботи всіх структур банку, формування сприятливих умов роботи залучених до цього сил, а тако ж цілеспрямованої діяльності в цьому напрямі органів управління банку.
Рис. 9.6. Організація роботи банку з повернення проблемної кредитної заборгованості
Операції банку з цінними паперами. Оскільки банки ведуть свою діяльність у різних сферах фінансового ринку, забезпечення їх безпеки має здійснюватися незалежно від виду банківських операцій і перекривати всі можливі шляхи реалізації загроз. Більше того, чим складнішою є ситуація, тим активніше повинні діяти сили безпеки. Виходячи з цього підрозділи безпеки банків розробляють відповідні заходи щодо захисту всіх без винятку операцій, які проводять банки. При цьому значна увага приділяється забезпеченню безпеки роботи банків на фондовому ринку, особливо операціям з цінними паперами.
Операції з цінними паперами займають друге (після кредитних) місце за ступенем ризику. Якраз за цими операціями значна частина клієнтів банків і самі банки зазнають зб итків,
втрачають можливості ефективного вкладання своїх коштів та отримання корпоративних прав перспективних підприємств. Саме діями шахраїв фондового ринку клієнти банків можуть отримати цінні папери безперспективних або неіснуючих емітентів, а в деяких випадках, вклавши кошти, і зовсім не отримати ніяких прав. Тому заходи безпеки банків насамперед спрямовуються на перевірку достовірності угод та відповідності стану емітенті в заявленим умовам. Так, під час операцій банків з купівліпродажу акцій велику увагу слід приділити перевірці прав власності їх держателя на ці акції. Тут слід керуватися положеннями Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [62], згідно з якими іменні цінні папери, випущені в док ументарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передаванню), передаються новому власникові у порядку, установленому для відступлення права вимоги (цесії). У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.
