Наявність на ринку банківських послуг значних обсягів коштів, які мають незаконне або сумнівне походження, утворює для банків ризик втягування їх у незаконну фінансову діяльність. Мова йде не тільки про легалізацію (відмивання) незаконно отриманих коштів, а й про ризик формування банком свого фінансового ресурсу за рахунок таких коштів, створення і використання банком позаба лансових фінансових інструментів, формування взаємовідних відносин з фіктивними організаціями і підприємствами. Усі ці дії так чи інакше створюють для банку загрозу протизаконної діяльності з очевидними для нього наслідками. Як правило, в операціях з легалізацією коштів злочинці відводять банкам провідне місце, тому одним із найважливіших завдань економічної безпеки банків є боротьба з так зв аним відмиванням грошей. Сьогодні цій проблемі приділяється досить велика увага як безпосередньо у нашій державі, так і на міжнародному банківському ринку. У контексті даного питання, з метою єдиного розуміння і вжиття необхідних заходів щодо протидії відмиванню грошей міжнародними та вітчизняними організаціями і установами прийнято ряд рішень і документів (Закон Укр аїни «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», Закон України «Про банки та банківську діяльність», Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 серпня 01 р. №1124 «Про сорок рекомендацій групи з розроблення фінансових захо дів боротьби з відмиванням брудних грошей (FATF), Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 травня 2003 р. №189).
Виконуючи вимоги міжнародних організацій та реалізуючи власні програми з боротьби з легалізацією незаконно отриманих коштів, Україна сформувала певну систему із запобігання і протидії прове денню сумнівних та незвичних фінансових операцій, спрямовану на здійснення контролю за операціями, які проводять суб’єкти господарювання і фізичні особи (рис.9.7).
Координацію заходів з протидії незаконно отриманих коштів здійснює Державний комітет фінансового моніторингу. До участі в проведенні контролю фінансових операцій юридичних і
фізичних осіб залучено досить багато суб’єктів, провідне місце серед яких займають банки.
Згідно з чинним законодавством контроль операцій проводиться у формі фінансового моніторингу, який має два рівні: первинний і державний.
У першому випадку — це сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог чинного законодавства, що включают ь проведення обов’язкового та внутрішнього фінансового моніторингу.
Рис. 9.7. Алгоритм дій з виявлення, перетинанню та припиненню діяльності з відмивання незаконно отриманих доходів
У другому випадку контроль має передбачати сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами державного фінансового моніторингу, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
Банки якраз є суб’єктами первинного фінансового моніторингу. Відповідно до чинного законодавства на них, як суб’єктів первинного фінансового моніторингу, покладаються такі завдання:
1) стати на облік у Спеціально уповноваженому органі як суб’єкт первинного фінансового моніторингу та в разі припинення своєї діяльності повідомити про це Спеціально уповноважений орган у визначеному Національним банко м України порядку;
2) здійснювати ідентифікацію та вивчення клієнта у випадках, установлених законом;
3) забезпечувати виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, до початку, у процесі, у день виникнення підозр, після їх проведення або при спробі їх проведення чи після відмови клієнта від їх проведення;
4) забезпечувати у своїй діяльності управління ризиками щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним способом, або фінансування тероризму та розробляти критерії ризиків;
5) забезпечувати реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, не пізніше наступного робочого дня з дати їх виявлення;
6) повідомляти Спеціально уповноважений орган про: а) фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, — протягом трьох робочих днів з дня їх реєстрації або спроби їх проведення; б) фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо є достатні підстави підозрювати, що вони пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним способом, — у день виникнення підозр, але не пізніше, ніж через десять робочих днів з дня реєстрації таких операцій або спроби їх проведення; в) виявлені фінансові операції, стосовно яких є достатні підстави підозрювати, що вони пов’язані, стосуються або призначені для фінансування тероризму, — у день їх виявлення або спроби їх проведення, а також інформувати про це визначені законом правоохоронні органи;
7) у разі отримання від Спеціально у повноваженого органу повідомлення про некоректне (неправильне) заповнення полів у повідомленні про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, подати протягом трьох робочих днів до Спеціально уповноваженого органу належно оформлене повідомлення про
цю фінансову операцію;
8) сприяти в межах чинного законодавства працівникам Спеціально уповноваженого органу в проведенні аналізу фінансових операцій;
9) надавати на запит Спеціально уповноваженого органу додаткову інформацію з приводу фінансових операцій, які стали об’єктом фінансового моніторингу, копії первинних документів, на підставі яких були проведені такі операції та пов’язані з ними фінансові операції, відомості про їх учасників, а також іншу інформацію, зокрема ту, що становить банківську або комерційну таємницю, таємницю страхування, копії документів, необхідні для виконання покладених на Спеціально уповноважений орган завдань, протягом п’яти робочих днів з дати надходження запиту;
10) надавати на запит Спеціально уповноваженого органу інформацію (у тому числі копії документів), необхідну для виконання ним запиту, що надійшов від уповноваженого органу іноземної держави, зокрема ту, що становить банківську або комерційну таємницю, протягом п’яти робочих днів з дати надходження запиту;
11) надавати на запит Спеціально уповноваженого органу інформацію щодо відстеження (моніторингу) фінансових операцій клієнта, операції якого стали об’єктом фінансового моніторингу. Порядок надання такої інформації встановлюється Спеціально уповноваженим органом за погодженням з відповідними суб’єктами державного фінансового моніторингу;
12) у разі неможливості забезпечити дотримання строків, установлених пунктами 9, 10, з об’єктивних причин, з урахуванням обсягу інформації, що запитується (форми її подання
— електронної або письмової, копіювання або сканування, одержання даних з архівів тощо), погодити зі Спеціально уповноваженим органом протягом робочого дня в день одержання запиту, але не пізніше наступного робочого дня термін подання запитуваної інформації. Порядок погодження
встановлюється Спеціально уповноваженим органом за погодженням з відповідними суб’єктами державного фінансового моніторингу;
13) надавати на запит відповідного суб’єкта державного фінансового моніторингу інформацію, необхідну для перевірки фактів порушення вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним способом, або фінансуванню тероризму;
14) вживати заходів щодо запобігання розголошенню (зокрема особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, що подається Спеціально уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу (у тому числі про факт подання такої інформації або отримання запиту від Спеціально уповноваженого органу);
15) зберігати документи щодо ідентифікації осіб, які провели фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, а також усі документи, що стосуються ділових відносин з клієнтом, не менше п’яти років після завершення ділових відносин, а всі необхідні дані про операції — не менше п’яти років після завершення операції (при цьому строки зберігання документів можуть бути продовжені відповідним суб’єктом державного фінансового моніторингу у порядку, встановленому законодавством);
16) забезпечувати на документальний запит безперешкодний доступ суб’єктів державного фінансового моніторингу та правоохоронних органів до документів або інформації, що міститься в них, відповідно до вимог закону;
17) за дорученням Спеціально уповноваженого органу, наданим з метою виконання запиту уповноваженого органу іноземної держави про зупинення відповідної фінансової операції як такої, що може бути пов’язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, зупиняти проведення або забезпечити моніторинг фінансової операції від повідної особи у порядку, установленому Спеціально уповноваженим органом за погодженням з відповідними суб’єктами державного фінансового моніторингу;
18) забезпечувати розроблення та постійне оновлення правил, програм проведення фінансового моніторингу з урахуванням вимог законодавства;
19) щорічно проводити внутрішні перевірки своєї діяльності щодо дотримання законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним способом, або фінансуванню тероризму;
20) забезпечувати підвищення кваліфікації працівників, відповідальних за проведення фінансового моніторингу, способом проходження навчання не рідше одного разу на три роки;
21) вживати на постійній основі заходів з підготовки персоналу до виявлення фінансових операцій, що підлягають
фінансовому моніторингу відповідно до чинного законодавства, шляхом проведення освітньої та практичної роботи;
22) виявляти фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу відповідно до чинного законодавства;
23) проводити аналіз фінансових операцій, спрямований на виявлення тих, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу відповідно до чинного законодавства;
24) з’ясовувати мету та характер майбутніх ділових відносин з клієнтами;
25) постійно оновлювати відповідно до законодавства та внутрішніх процедур інформацію про зміст діяльності клієнта та його фінансовий стан;
26) проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан;
27) вживати належних заходів для обмеження ризику зловживань, пов’язаних з послугами, що надаються з використанням новітніх технологій, зокрема забезпечують проведення операцій без безпосереднього контакту з клієнтом.
Банк як суб’єкт первинного фінансового моніторингу зобов’язаний самостійно здійснювати класифікацію своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених Спеціально уповноваженим органом та органами, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю, під час проведення ними фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним способом, або фінансуванням тероризму, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, діяльність яких свідчить про підвищений ризик проведення ними таких операцій.
Для виконання поставлених завдань банки мають розробляти Правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначити особу (працівника банку), відповідальну за його проведення. Цей працівник має бути незалежним у своїй діяльності і підзвітним тільки керівникові банку, призначатися за посадою на рівні керівництва банку після узгодження його кандидатури з Національним банк ом України.
Основними вимогами до такого працівника мають бути: наявність вищої економічної або юридичної освіти, досвіду роботи в банку не менше трьох років або досвіду роботи на посаді керівника підрозділу у банках не менше одного року чи такого ж терміну роботи у сфері запобігання та протидії фінансовій злочинності, відсутність судимості за корисливі
злочини і бездоганна ділова репутація. Крім того, коли банк виконує функції професійного учасника ринку цінних паперів зазначений працівник повинен мати сертифікат Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Таким чином, зазначена посадова особа є основним і єдиним працівником установи банку, до компетенції якої належать практично всі питання пов’язані з діяльності банку щодо протидії легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним способом.
Основу роботи банку щодо протидії легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним способом, становить контроль фінансових операцій клієнтів з точки зор у виявлення тих із них, що підлягають обов’язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу. Перелік таких операцій установлено ст. 15 та ст. 16 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму». Так, обов’язковому фінансовому моніторингу підлягають операції на суму, що дорівнює чи перевищу є 150 000 грн, у тому числі і її еквівалент в іноземній валюті та має одну або більше таких ознак:
1) переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що ві днесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;
2) купівля-продаж чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;
3) зарахування або переказ коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення інших фінансових операцій у разі, якщо хоча б одна із сторін — учасників фінансової операції є фізичною або юридичною о собою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місцезнаходження в країні (на території), що не виконують чи неналежним чином виконують рекомендації міжнародних, міжурядових організацій, які здійснюють діяльність у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, або однією із сторін є особа, яка має рахунок у банку, зареєстрова ному у вищезазначеній країні (території);
4) зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;
5) зарахування коштів на поточний рахунок юридичної або фізичної особи — підприємця чи списання коштів з поточного рахунка юридичної або фізичної особи — підприємця, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня реєстрації, або зарахування коштів на поточний рахунок чи списання готівки з поточного рахунка юридичної або фізичної особи — підприємця у разі, якщо операції на зазначе ному рахунку не здійснювалися з дня його відкриття;
6) переказ особою коштів за кордон за відсутності зовнішньоекономічного договору (контракту);
7) обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;
8) проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред’явника, не депонованими в депозитарних установах;
9) проведення фінансових операцій з векселями з бланко вим індосаментом або індосаментом на пред’явника;
10) одержання (сплата, переказ) страхового (перестрахового) платежу (страхового внеску, страхової премії);
11) проведення страхової виплати або страхового відшкодування;
12) виплата (передання) особі виграшу в лотерею, придбання фішок, жетонів, внесення в інший спосіб плати за право участі в азартній грі, виплата (передання) виграшу су б’єктом господарювання, який проводить азартні ігри;
13) здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, що не передбачає фактичного постачання на митну територію України товарів, робіт і послуг.
Водночас до операцій, що мають підлягати внутрішньому фінансовому моніторингу, законодавець відносить такі:
1. Заплутаний або незвичний характер фінансової операції чи сукупності пов’язаних між собою фінансови х операцій, що не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети.
2. Невідповідність фінансової операції характеру та змісту діяльності клієнта.
3. Виявлення фактів неодноразового проведення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов’язкового фінансового моніторингу або ідентифікації (зокрема дві чи більше фінансові операції, що про водяться клієнтом протягом одного робочого дня з однією особою та можуть бути пов’язані між собою, за умови, що їх загальна сума дорівнює чи перевищує 150 000 гривень, у
тому числі і її еквівалент в іноземній валюті.
Крім того, внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватись і щодо інших фінансових операцій у разі коли у банку виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації коштів або фінансування тероризму.
Виявлення операцій, що підлягають обов’язковому або внутрішньому фінансовому моніторингу здійснюється перед або після вико нання такої операції клієнтом. Виявлені операції вивчаються з точки зору необхідності їх реєстрації. Як правило, у процесі вивчення здійснюється ідентифікація клієнта, якщо таке не було зроблено раніше (при відкритті рахунків у банку). Ідентифікація клієнтів банку є обов’язковою для тих з них, які відкривають у банку рахунки, здійснюють операції, що підлягают ь фінансовому моніторингу, або здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує еквівалент 50 000 грн, а також осіб, які уповноважені діяти від імені зазначених клієнтів. Для проведення ідентифікації банки на підставі наданих клієнтами документів формують відповідні анкети. З метою ідентифікації та вивчення клієнтів банк з’ясовує таку інформацію: а) для фізичних осіб — резидентів ? пріз вище, ім’я, по батькові, дату народження, серію, номер документа, що посвідчує особу, дату його видачі та орган, який видав документ, місце проживання або місце перебування, ідентифікаційний номер або серію та номер паспорта, в якому проставлено відмітку органів державної податкової служби про відмову від о держання ідентифікаційного номера; б) для фізичних осіб — нерезидентів — прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дату народження, серію і номер паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав, громадянство, про місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи в Україні; в) для фізичних осіб — підприє мців — прізвище, ім’я та по батькові, дату народження, серію і номер паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу), дату видачі та орган, що його видав, місце проживання або місце перебування фізичної особи
— підприємця, реквізити свідоцтва про державну реєстрацію та орган, що його видав, реквізити банку, в якому відкрито р ахунок, і номер банківського рахунку (за наявності); г) для юридичних осіб ? резидентів — повне найменування, місцезнаходження, реквізити свідоцтва про державну реєстрацію
та орган, що його видав; відомості про органи управління та їх склад; дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками і майном; відомості про власників істотної участі в юридичній особі; відомості про контролерів юридичної особи; ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; реквізити банку, в якому відкри то рахунок, і номер банківського рахунку; ґ) для юридичних осіб — нерезидентів — повне найменування, місцезнаходження та реквізити банку, в якому відкрито рахунок, номер банківського рахунку, відомості про органи управління та їх склад; дані, що ідентифікують осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та майном; відомості про власників істотної участі в юридичній особі; відомості про контроле рів юридичної особи, копія легалізованого витягу з торгового, банківського чи судового реєстру або нотаріально засвідчене реєстраційне посвідчення уповноваженого органу іноземної держави про реєстрацію відповідної юридичної особи.
Згідно з рекомендаціями FATF ідентифікації мають підлягати не тільки клієнти, а й беніфіціари. З метою ідентифікації беніфіціара необхідно встановити, кому у власність перейдуть кошти чи май но в результаті операції, що пропонується до проведення клієнтом банку. Якщо беніфіціаром є юридична особа, необхідно встановити, хто є її засновником і чи не є сторони такої угоди взаємозалежними особами. Особливій увазі мають підлягати разові угоди.
Значні кошти можуть відмиватися під виглядом прибутку від операцій з цінними паперами. Основними ознаками такого способу відми вання коштів можуть бути:
• операції неодноразово проводяться з одним чи кількома контрагентами і приносять постійно дохід або постійний збиток;
• регулювання проведення операцій щодо придбання і наступного перепродажу цінних паперів, які не мають котирування, не мають обігу на організованому ринку цінних паперів з використанням доходу для придбання високоліквідних цінних паперів;
• неодноразовий продаж і придбання і тих самих цінних паперів в угодах з одним і тим же суб’єктом.
У таких випадках банки можуть вдаватися до ідентифікації осіб, що проводять операції з вказаними ознаками, проводити реєстрацію операцій та приймати відповідні рішення по них.
Окремо рекомендації FATF звертають увагу на роботу банків з клієнтами ? політичними діячами. Крім звичайних процедур перевірки стосовно таких клієнтів рекомендується більш ретельно підходити до питань установлення джерел коштів і порядку накопичення ними капіталу. Банкам рекомендується здійснювати постійний моніторинг ділових відносин таких осіб.
Незалежно від того, проведена ідентифікація клієнта чи ні, якщо ризик проведе ння клієнтом операції з легалізації коштів оцінюється банком як великий і така операція відповідає умовам проведення фінансового моніторингу вона підлягає обов’язковій реєстрації. У такому разі банк має також забезпечити перевірку наданої клієнтом інформації.
Реєстрація інформації здійснюється у відповідному електронному реєстрі банку. Рішення про внесення даних про ту чи ту опе рацію до реєстру приймає працівник відповідальний за проведення фінансового моніторингу в банку. Особливістю даного реєстру є те, що внесені до нього дані не підлягають коригуванню. У разі необхідності внесення якихось виправлень до реєстру (щодо певної операції) вноситься інформація про анулювання попередніх даних і заміну їх новими. Інформація з реєстру в уста новлений термін має бути надана Спеціально уповноваженому органу. За даними, отриманими банком про особу клієнта та про саму фінансову операцію, працівник, відповідальний за проведення фінансового моніторингу в банку, після внесення даних до реєстру приймає рішення щодо проведення чи відмови у проведенні операції (якщо інформація про операцію отримана до її проведення) та щод о надання або ненадання Спеціально уповноваженому органу інформації про таку операцію. На підставі прийнятого рішення інформація про операцію та ідентифікацію клієнта в конфіденційному порядку передається Спеціально уповноваженому органу. Слід звернути увагу, що про факт передавання зазначеному державному органу такої інформації забороняється повідомляти осіб, які здійснюють зазначену операцію або будь-яких трет іх осіб.
Необхідно також звернути увагу на те, що основною фігурою в банку при проведенні ним контролю фінансових операцій клієнтів є працівники банку, які виконують відповідні функції щодо проведення операцій у банку. Саме працівники банку мають розпізнати ознаки сумнівної операції і прийняти миттєво рішення про подальші дії, які однозначно вплинуть на взаємо відносини банку з клієнтом. Тому працівники мають чітко знати як ознаки сумнівних операцій, так і особливості своєї
поведінки з клієнтами у таких випадках, для чого мають розроблятися відповідні нормативні документи, програми протидії легалізації коштів, отриманих злочинним способом. У загальних рисах схема роботи банку щодо протидії відмиванню незаконно отриманих коштів може мати вигяд такий, як це показано на рис.9.8.
Водночас ефективність роботи банків щодо виявлення операцій, які мають ознаки відмиван ня незаконно отриманих коштів, залежатиме від якості організації такої роботи, нормативного її регулювання, професійної компетентності фахівців, задіяних у цій роботі, знань способів відмивання коштів, які використовуються злочинцями, та української їх специфіки.
Особливістю українського «відмивання» коштів є те, що на відміну від інших економічно розвинутих країн, де здебільшого відмиваються кошти, отримані від торг івлі наркотиками, зброєю ? в Україні, має місце відмивання прибутків, отриманих унаслідок вчинення фінансових злочинів, і передусім ? приховування прибутків від оподаткування.
Рис. 9.8. Схема роботи банку щодо протидії відмиванню незаконно отриманих коштів
Необхідно також звернути увагу і на те, що вітчизняне відмивання найбільше відбувається у секторах так званих швидких грошей ? у паливно-енергетичному й агропромисловому комплексах, на ринку підакцизних товарів, у кредитно-фінансовій системі, на фондовому ринку, у шоу бізнесі, зовнішньоекономічній діяльності.
Отже, боротьба з легалізацією (відмиванням) незаконно отриманих коштів має багатогранний хар актер, залучаючи значну кількість суб’єктів, важливе місце серед яких відводиться банкам. Саме через банки здійснюється понад 70% спроб легалізації
(відмивання) злочинних коштів. Тому від успіху діяльності банків у цьому напрямі буде суттєвим чином залежати не тільки рівень економічної безпеки банків, а й загальний успіх забезпечення економічної безпеки країни, принаймні у сфері боротьби з тіньовим сектором економіки.
Важливу роль у схемах «відмивання» грошей відіграють компанії розміщені в так званих офшорних зонах. Тому банки повинні зве ртати особливу увагу на діяльність таких компаній, і насамперед на їхні фінансові операції. Характерними особливостями існування компаній, заснованих в офшорних зонах є: засновниками компаній можуть бути особи — не громадяни даної країни, більше того, таким засновникам не обов’язково проживати в цій країні, крім того такі компанії можуть мати анонімних засновників; компанії мають право без обмежень відкривати і вести рахунки не тільки в країні, де вони зареєстровані, а й в інших країнах; компанії офшорних зон не платять податків за місцем реєстрації, сплачується тільки щорічний збір, необхідний для підтримки юридичного статусу компаній; за місцем реєстрації компанії надають фінансову звітність у спрощеній формі, що значно скорочує обсяг публічної інформації про них; компанії можуть мати номінальних директорів, які виконують тільки функції підтримки взаємовідносин компанії з державними органами країни. Керівництво господарською діяльністю компаній вони можуть і не здійснювати.
Такі умови досить привабливі і є практично закритими для здійснення різного роду шахрайських операцій, у тому числі таких, що стосуються відмивання грошей. Перелік офшорних зон періодично подаєт ься в Постановах Кабінету Міністрів України. Такі зони розташовані на Британських острівних регіонах, на близькому сході, у Центральній та південній Америці, Європі, Карибському регіоні, Африці та Тихоокеанському регіоні.
Боротьба з легалізацією незаконно отриманих коштів має зачіпати інтереси банку і з боку захисту власних фінансових ресурсів від наявності в них незаконних коштів. За таких ум ов при проведенні депозитних операцій і зарахуванні коштів на депозитні рахунки клієнтів банки мають перевіряти не тільки клієнтів, а й цікавитися походженням їх коштів. Нерідко результати фінансово-господарської діяльності суб’єктів
господарювання не створюють умов для формування значних коштів на їхніх депозитних рахунках. Однозначно можуть виникнути підозри стосовно джерел формування таких коштів. Інколи банки в прагненні формування фінансових ресурсів «закривають очі» на явно підозрілу поведінку рахунків своїх клієнтів. Наприклад, на значне, таке, що не відповідає обсягам обігу легального бізнесу клієнта, перевищення середніх показн иків залишків у касі над залишками коштів на розрахункових і поточних рахунках, або на накопичення на рахунках значних коштів і одноразове їх перерахування на рахунки різних підприємств, у тому числі і за кордон, тощо.
Покриваючи таку поведінку клієнтів, банки самі втягуються в незаконну фінансову діяльність.
Відомі випадки використання банками так званих конверта ційних центрів, підставних фірм, суб’єктів, які надають сумнівні послуги.
Задля попередження такої поведінки вищі керівні органи банків мають створити певні правові документи, прямо забороняючи подібні дії, вести постійний контроль дій керівників поточною діяльністю банку, а також періодично проводити об’єктивні (а не формальні) ревізії та аудит результатів діяльності банківських ус танов, у тому числі і центральних офісів.
Тут слід зазначити, що в умовах ринкової економіки взагалі значно підвищується роль внутрішньобанківського контролю, так як звужуються функції зовнішніх суб’єктів контролю. Якщо організація внутрішньобанківського контролю згідно з чинним законодавством має бути покладена на керівника банку, то за певних обставин акціонери банку можуть хо ча б частково взяти зазначені функції на себе, підпорядкувавши собі службу аудиту та ревізійну службу. Річний контроль діяльності банку міг би здійснюватись якраз під патронатом Ради акціонерів банку.
