У першій половині XIX ст. формується російська бухгалтерська школа, засновником якої вважається Карл Арнольд, німець за походженням, який запропоновував: відкриття рахунків здійснювати з використанням рахунку капіталу; впровадження синтетичного рахунку товарів тощо. Завдяки тому, що в Росії переважна кількість бухгалтерів були німцями за походженням, методи обліку німецької школи стали підґрунтям розвитку російської облікової школи. Також існували спроби у кінці XIX ст. використати вчення Ф.В. Єзерського, який намагався трактувати облік з позиції потрійної бухгалтерії, що виявилося досить близьким до ідей французької школи. Історія російської облікової школи органічно продовжила традиції старої дореволюційної Росії. Зародження нових традицій обліку простежується з перших тижнів Жовтневої революції, яка призвела до величезних соціально-економічних змін у суспільстві та у веденні бухгалтерського обліку. Внаслідок Великої жовтневої соціалістичної революції покладено край глобальному пануванню капіталізму, що сприяло виникненню двох систем: соціалістичної і капіталістичної.
БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК НА УКРАЇНІ ПІСЛЯ ЖОВТНЕВОГО ПЕРЕВОРОТУ (1917—1920 РР.)
В історії України початок XX ст. був позначений процесом політичного відродження, який відбувався спочатку у руслі російської Лютневої революції. Період 1917—1920 рр. в історії України являє історичний інтерес тому, що з одного боку, в жодному із регіонів колишньої Російської імперії не було такої чисельності та різноманітності політичних режимів, що змінювали один одного. А з іншого — всі аспекти діяльності урядів Української народної республіки (УНР), у тому числі питання грошового обігу та їх обліку, за радянських часів розглядалися виключно з заідеологізованих позицій.
Внаслідок Лютневої революції (17 березня 1917 р. — за старим стилем) було створено Центральну Раду, яка стала представницьким органом українців різних політичних переконань і пройшла відповідну еволюцію формування національної держави. Тимчасовий уряд у Петрограді визнав Раду як представницький орган України та наполягав на тому, щоб кордони України і повноваження її уряду були визнані Всеросійськими Установчими зборами. Тимчасовий уряд не поспішав задовольнити вимогу українців щодо політичної автономії та вважав українськими лише Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільську і Волинську губернії. На політичну арену в Україні вийшла Центральна рада, яка 10 червня 1917 р. видала Перший Універсал, у якому проголошувалася автономія України в складі Росії [12, с. 106]. У той час Україна не мала власних грошей, податкової системи та банків. Центральна рада виступила з ініціативою створення своєї власної скарбниці. Однак ніяких практичних дій у напряму реалізації цього заклику Центральна рада не здійснила. Україна продовжувала залежати від поставок грошових знаків із Росії. Після припинення Росією відправки грошових знаків у райони, контрольовані Центральною радою, в Україні почався гострий грошовий дефіцит.
У результаті Великої жовтневої соціалістичної революції, яка відбулася в Петрограді, 25 жовтня (7 листопада) 1917 року відкрився II Всеросійський з’їзд Ради, на якому було проголошено про перехід влади до Ради. Жовтнева революція, пролетарська за своїм змістом, була в той же час глибоко народною революцією. Головним змістом її народного характеру став союз робочого класу і селянства.
19 грудня 1917 р. (за старим стилем) Центральна Рада ухвалила тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів УНР. Законом визначалося, що випуск кредитних білетів здійснюється Державним банком УНР у кількості, необхідної для нормального грошового обігу. Кредитні білети мали випускатися у карбованцях та оголошувалися законним платіжним засобом. Разом з тим обіг російських кредитних білетів не змінився [13, с. 14]. Згідно із тимчасовим законом українською монетарною одиницею став карбованець, який мав 0,766656 г золота, тобто саме ту кількість, що й царський рубль [14, с. 36]. Таким чином, в Україні були випущені власні грошові знаки, хоча самостійної грошової одиниці затверджено не було. Російські рублі як і раніше знаходилися в українському обігу та користувалися у населення більшою довірою, ніж українські карбованці. Встановити контроль над банками у Центральної ради не було можливості внаслідок воєнних дій, що відбувалися на території України.
Наприкінці січня 1918 року радянські війська взяли Київ, після чого Україна опинилася під сферою впливу Росії. Розпочався процес відродження обліку в Україні із виданням ЦВК основних положень з обліку майна. У цей час з’явилися різні новаторські пропозиції. Протягом 20-х років XX ст. продовжувався розвиток концептуальних засад бухгалтерського обліку та ідеології облікової професії, тривали дослідження та наукові розробки з питань покращення фінансового контролю. На Україну почали поширюватися фінансові заходи, які діяли в Росії.
Після підписання Брестської мирної угоди, за сприяння німецьких і австрійських військ, Центральна рада знову повернулася в Україну. Юридично влада в Україні перейшла до Центральної ради, але фактично вона належала німцям в особі головного командування групи військ. І за цих умов уряд Центральної ради знову зіткнувся зі старою проблемою — браком грошей. Унаслідок нестачі грошей було зачинено багато банків і фінансових закладів. У зв’язку з цим вживаються термінові заходи щодо нормалізації грошового обігу в республіці. Так, законом Центральної ради від 1 березня 1918 р. в УНР встановлювалася нова грошова одиниця — гривня. В обіг уводилися державні кредитні білети вартістю по 2 гривні (дорівнювали 1 карбованцю), 5 гривень, 10, 20, 50, 100 і 1000 гривень. Одна гривня містила 8,712 долі чистого золота (0,383328). На виконання цього закону міністр фінансів УНР замовив у Берліні друкування гривень у знаках по 2, 10, 100 і 500 гривень [15, с. 29].
Політична ситуація в Україні стрімко змінювалася. Між українським урядом, з одного боку, і німецьким та австрійським керівництвом, з іншого, виник конфлікт. Українська Центральна рада відмовлялася поставляти зерно та продукти харчування у ці країни. У результаті вона була позбавлена влади і замінена режимом, який краще співпрацював із німцями. Так, 29 квітня 1918 р. на зміну Центральній раді прийшов уряд гетьмана Павла Скоропадського, який проіснував до 14 грудня 1918 р. Гетьманський уряд також не спромігся на рішучий крок — відокремлення української валюти від російської. При гетьманському уряді під головуванням міністра фінансів А. Ржепецького було організовано фінансовий комітет, який займався проблемою створення власної грошової системи. Уперше в Україні було розроблено державний бюджет (з дефіцитом у 2,057 млрд крб.) [12, с. 112].
Після визнання Німеччиною та Австрією поразки в першій світовій війні, проти уряду гетьмана в Україні піднялося народне повстання. Гетьман Павло Скоропадський утік до Німеччини, а владу в Києві перебрав новий уряд УНР на чолі з Директорією, який діяв з 14 грудня 1918 по 20 листопада 1920 р. Директорія стала проводити більш радикальну (ніж її попередники) грошову політику і почала її з підготовки грошової реформи. При міністерстві фінансів була створена комісія з підготовки цієї реформи. До її складу увійшли В. Мазуренко, С. Остапенко, М. І. Туган-Барановський та ін.
Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919) був міністром фінансів в уряді Центральної ради. Як учений, він багато допоміг бухгалтерам у визнанні чистого прибутку, вилучених коштів. Привертають увагу дослідження вченого в галузі обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Заслуговують на увагу розробка ним класифікації основних і накладних витрат, дослідження величини валового прибутку, яку вчений визначав не як грошовий виторг за реалізовані цінності, а як величину вироблених цінностей. Комісія провела з 30 грудня 1918 р. чотири засідання. Позиція членів комісії була однозначною: введення власної української валюти і встановлення в Україні власної грошової системи.
У 1918 р. ЦВК видав «Основні положення з обліку майна». З’являються різні новаторські пропозиції. Наприклад, ідея централізації всього обліку в Петрограді (надзвичайний облік), яку О.П. Рудановський сприйме негативно як «самоуправство державних чиновників». Проти ринкової системи капіталізму, яка користується «маржинальними» оцінками для того, щоб гарантувати рентабельність комерційних підприємств виступили радикали. Вони підкреслювали, що більшість громадян не спроможні брати участь у процесі ринкового обміну, оскільки не мають ані майна, ані доходу.
Унаслідок постійних бойових дій на території України уряд Директорії не встиг завершити грошову реформу. На альтернативу Центральній Раді та за підтримки російських більшовиків у Харкові 24—25 грудня 1917 р. було проголошено Українську Радянську Республіку, влада якої з часом і за підтримки Червоної армії зміцнилася в Україні.
Змінився й геополітичний статус України, яка з 1922 р. стала однією з формально автономних республік СРСР, з окремою адміністрацією, територією, державними і громадськими структурами.
Таким чином, за часів існування трьох урядів у силу політичних обставин в Україні не вдалося створити самостійну грошову систему та валюту, а також стабілізувати грошовий обіг. Крім того, в результаті подій 1917—1920 рр. Україна втратила незалежність.
На розвиток вітчизняного бухгалтерського обліку впливали держави, до складу яких у різні історичні періоди входили українські землі. Зі встановленням Радянської влади, Україна набуває статусу автономної республіки у складі Союзу Радянських соціалістичних республік (СРСР). Це забезпечує формування принципово нового типу державності, механізму грошового обігу та систему ведення бухгалтерського обліку в Україні.
