Тривалість відпочинку повинна задовольняти двом вимогам: бути достатньою для відновлення працездатності і можливості повторної роботи; зберігати робочу установку.
Розрізняють три основних види перерв на відпочинок.
Мікропаузи
— короткі, тривалістю у кілька секунд, перерви між операціями, роботами, що виникають мимоволі, викликані необхідністю певної перебудови нервової системи працівника при переході від однієї дії до іншої.
Обідня перерва, призначена для прийому їжі та відпочинку. Її тривалість (зазвичай від 30 хв до 1 год, максимально
— до 2 год) не входить у тривалість зміни. Перерви на обід для всіх професій встановлюються в середині зміни або з відхиленням від неї в межах однієї години.
Регламентовані перерви на відпочинок призначені для попередження швидкого падіння працездатності. Вони включаються в робочий час; при розрахунку норм праці їх тривалість входить у розрахунок норми часу.
Сумарна тривалість цих перерв у розрахунку на зміну може визначатися двома методами:
1) на основі показника стомлюваності у відносних одиницях, визначеного за методикою фізіологічних досліджень: де Т відп
Т відп = – 0,58 У,
Т відп = – 0,58 У,
— час на відпочинок; У
— показник стомлюваності;
2) на основі показника умов праці в балах, що визначається при оцінці інтегрального показника важкості праці: де
85,741,1Твідп-=Х,
85,741,1Твідп-=Х,
Х
— показник умов праці.
інші з повним відпрацюванням тижневої норми часу; гнучкий робочий місяць, коли протягом тижня працівник може відпрацювати менше законодавчо встановленого часу, але зобов’язаний відпрацювати норму протягом місяця.
У разі неможливості або недоцільності зупинки виробничого процесу на час обідньої перерви можуть здійснюватися підміни
— або з використанням спеціально виділених підмінних працівників, або за рахунок взаємозамін (наприклад, у бригаді).
У деяких випадках, обумовлених особливостями виробничого процесу, або з міркувань скорочення сукупних витрат часу на відпочинок практикуються взаємні підміни працівників (особливо у бригадах) на час регламентованих перерв. Вибір та обґрунтування тривалості одноразових взаємозамін, їх кількості повинні задовольняти умові: де відпТ
бкпід
НTвопКTвідп?=? , бкпід
НTвопКTвідп?=? ,
— середній час одноразової підміни на відпочинок; К під
— кількість підмін за зміну; вопТ
— середній час на відпочинок і особисті потреби у бригадній комплексній нормі часу (з розрахунку на одиницю кінцевого вимірника роботи бригади); Н бк
— кількість одиниць змінного завдання бригади (змінна бригадна комплексна норма виробітку).
Ефективність впроваджуваних внутрішньо змінних режимів праці і відпочинку можна оцінити по зростанні продуктивності праці в результаті підвищення рівня працездатності, збільшення частки її стійкої фази у змінному часі, поліпшення використання внутрішньо змінного фонду робочого часу.
Наведемо приклади розрахунків. Нехай показник стомлюваності у відносних одиницях У, визначений методом фізіологічних досліджень або на основі інтегральної оцінки важкості праці, знизився з 50 до 30,8 відносних одиниць. Тоді працездатність де П пп
складе R = 100 – У. Інакше кажучи, вона зростає з 50 до 69,2 відносних одиниць. Зростання продуктивності праці визначається як складе R = 100 – У. Інакше кажучи, вона зростає з 50 до 69,2 відносних одиниць. Зростання продуктивності праці визначається як
68,72,01001
50
2,60
2,01001Ппп баз зв =?? ? ? ? ? ? ? -=?? ? ? ? ? ? ? ? ? -= R R ,
68,72,01001
50
2,60
2,01001Ппп баз зв =?? ? ? ? ? ? ? -=?? ? ? ? ? ? ? ? ? -= R R ,
— приріст продуктивності праці в результаті підвищення працездатності; R бaз , R зв
— працездатність у відносних одиницях відповідно до і після впровадження нового режиму праці та відпочинку; 0,2
— коефіцієнт-константа, визначений емпіричним шляхом, який показує, як зростання працездатності втілюється в реальному збільшенні виробітку (зниження трудомісткості).
Також, впровадження раціонального режиму праці та відпочинку може підвищити частку фази стійкої працездатності у змінному часі (за рахунок скорочення періодів наростання стом-
2,0100
УР1
УРУР
П баз баззв пп ?? + = ,
2,0100
УР1
УРУР
П баз баззв пп ?? + = , ість праці в даному випадку визначається за
2,0100
УР1
УРУР
П баз баззв пп ?? + = ,
— частка фази стійкої працездатності у змінному часі відповідно до і після впровадження режиму. Припустимо, ця частка зросла з 0,48 до 0,75 змінного часу. Тоді приріст продуктивності праці складе:
%65,32,0100
48,01
48,075,0 =?? + . %65,32,0100
48,01
48,075,0 =?? + . %65,32,0100
48,01
48,075,0 =?? + .
Отже, у сукупності підвищення рівня працездатності і частки її стійкої фази у змінному часі в результаті впровадження раціонального режиму праці та відпочинку спричинили збільшення де М вст
продуктивності праці на [(1,0768 · 1,0365) · 100] – 100 = 11,6 %.
Можлива й оцінка підвищення продуктивності праці на підставі даних про зміну виробітку за годинами зміни і про зміну сумарної тривалості регламентованих перерв.
Оцінити раціональність тижневих і річних режимів праці та відпочинку можливо по зміні коефіцієнтів внутрішньо змінного використання устаткування, використання обладнання протягом доби (змінності роботи устаткування). Можна також оцінити, як змінилося використання обладнання за потужністю. Максимальна виробнича потужність може бути розрахована як:
Т max = М вст · Ф реж · К
СМн · К
ЗСн · К
ВНн , продуктивності праці на [(1,0768 · 1,0365) · 100] – 100 = 11,6 %.
Можлива й оцінка підвищення продуктивності праці на підставі даних про зміну виробітку за годинами зміни і про зміну сумарної тривалості регламентованих перерв.
Оцінити раціональність тижневих і річних режимів праці та відпочинку можливо по зміні коефіцієнтів внутрішньо змінного використання устаткування, використання обладнання протягом доби (змінності роботи устаткування). Можна також оцінити, як змінилося використання обладнання за потужністю. Максимальна виробнича потужність може бути розрахована як:
Т max = М вст · Ф реж · К
СМн · К
ЗСн · К
ВНн ,
— середньорічна кількість встановлених одиниць обладнання; Ф реж
— режимний фонд роботи одиниці обладнання в одну зміну з розрахунку на рік, годину; К
— нормативний коефіцієнт внутрішньозмінного використання обладнання; К
СН
— нормативний коефіцієнт змінності роботи устаткування; К
ЗСн
— плановий відсоток виконання норм.
ВНн
Аналогічно на підставі фактичних даних визначається фактично використовувана потужність обладнання.
Раціональність застосовуваних режимів праці та відпочинку позначиться також на зниженні втрат робочого часу (скорочення невиходів по непрацездатності в розрахунку на одного середньооблікового працівника, питомої ваги втрат від непрацездатності в сукупному реальному фонді робочого часу), на скороченні плинності кадрів і конфліктів, викликаних незадоволеністю працівни-
лення), і продуктивнформулою: де УР баз , УР зв
Резюме
В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці. Серед факторів підвищення ефективності праці особливе місце належить раціональному режиму праці і відпочинку. Від його структури залежить динаміка втоми, відновлюваність функцій організму, працездатність і здоров’я, надійність і продуктивність праці. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу
— інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів.
Незалежно від виду праці функціональний стан працівника змінюється внаслідок втоми, що призводить до зниження рівня оперативних резервів. Оптимізація діяльності забезпечує реалізацію тих резервних можливостей, які до цього не входили в оперативні резерви. Отже, з фізіологічного погляду режим праці і відпочинку являє собою процес управління функціональним станом працівника з метою оптимізації діяльності.
Режим праці і відпочинку протягом робочої зміни визначається такими факторами, як тривалість робочого дня, час початку і закінчення роботи, час надання і тривалість обідньої перерви, кількість і тривалість регламентованих перерв на відпочинок (макропауз), наявність мікропауз у трудовому процесі.
Оптимальні режими праці забезпечуються за допомогою оптимізації навантажень, які мають тренувальний ефект.
Енергетичним фізіологічним оптимумом вважається фізична робота з потужністю, яка дорівнює половині або четвертій частині максимальної потужності. Оптимальний темп рухів при тривалій роботі і оптимальному зусиллі становить третину від максимального темпу. У виробничих умовах оптимальний темп робочих рухів не перевищує 20 % максимально доступного темпу, а в деяких умовах
— 10 % максимальної величини.
Водночас несприятливі умови праці створюють додаткове функціональне навантаження на організм працівника, що зумовлює необхідність скорочення періодів роботи і збільшення часу відпочинку, а також скорочення робочого часу. У цьому ви-
ків режимом роботи, на підвищенні задоволеності працею і це, відповідно, відіб’ється на продуктивності праці.
Раціональний внутрішньозмінний режим праці і відпочинку включає в себе перерву на обід, регламентовані перерви на відпочинок, активізацію відпочинку та інші заходи.
Терміни і поняття
— режим праці та відпочинку;
— проектування режиму праці та відпочинку;
— види відпочинку;
— робочий час;
— внутрішньо змінні перерви;
— типові режими праці та відпочинку.
Література для поглибленого вивчення матеріалу
1. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці.
— К. : КНЕУ, 2003.
2. Подоровская М. М. Организация труда.
— К. : МАУП, 2004.
3. Гупалов В. К. Управление рабочим временем на предприятии.
— М.: Финансы и статистика, 1991.
4. Мертякова Е. В. Охрана труда и экономика предприятия / НАН Украины Ин-т экономики промышленности.
— Донецк, 2000.
5. Физиологические принципы разработки режимов труда и отдыха.
— Л. : Наука, 1984.
6. Физиологические и психологические основы труда.
— М.: Профиздат, 1974.
падку розробляються так звані компенсаторні режими праці і відпочинку.
МЕТОДИ СТВОРЕННЯ НОРМАТИВНИХ МАТЕРІАЛІВ
ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ НОРМ ПРАЦІ
6.1. Призначення та класифікація нормативів з праці
6.2. Етапи розробки нормативних матеріалів
6.3. Робоча методика розробки нормативів
Резюме
Терміни і поняття
Література для поглибленого вивчення матеріалу
Вивчивши матеріали цього розділу Ви будете знати: трудові нормативи та їх класифікацію; укрупнені нормативи та їх різновиди; робочу методику розробки нормативів; ступінь диференціації елементів витрат робочого часу; вимоги до нормативних матеріалів; схему послідовного формування нормативів; графоаналітичний метод; метод найменших квадратів; чинники, що впливають на тривалість трудового процесу чи окремих його елементів; уміти: обґрунтувати застосування певних нормативів; застосовувати робочу методику розробки нормативів.
