Posibniki.com.ua Інформатика Системи моніторингу 3.2. УПРАВЛІНСЬКИЙ МОНІТОРИНГ


< Попередня  Змiст  Наступна >

3.2. УПРАВЛІНСЬКИЙ МОНІТОРИНГ


Динамічний розвиток суспільства внеобхіднює раціоналізацію рішень всіх рівнів управління. Однією зі складних проблем в управлінні є розроблення раціональних управлінських рішень на підставі достатньої та достовірної інформації. Ця обставина визначає необхідність розвитку теорії та практичного застосування моніторингу в системі підтримки прийняття управлінських рішень, або управлінського моніторингу, що дозволяє оптимізувати прийняття управлінських рішень органами різних рівнів, знизити рівень соціально-економічних ризиків, раціоналізувати використання інноваційних технологій у розв’язанні та регулюванні соціально-економічних проблем.

Увага до проблеми управлінського моніторингу пояснюється, з одного боку, початком його застосуванням в управлінні соціально-економічними системами, а з іншого — новими проблемами, пов’язаними з формуванням його як цілісної системи, визначенням методів його проведення та визначенням його ефективності. Усе це викликає підвищений інтерес до розроблення різних аспектів застосування управлінського моніторингу на різних ієрархічних рівнях економіки й у різних її сферах.

Значущість завдань з формування управлінського моніторингу визначається прикладними інтересами і потребами суспільства та держави, які впливають на вирішення проблеми становлення та розвитку моніторингу як загальної функції управління.

При характеристиці системи управління можна виходити із двох взаємопов’язаних підходів: з одного боку — це управління спеціальним органом, який утворює особливу підсистему в організаційній системі (керівну, що взаємодіє з керованою підсистемою), а з іншого — наявність самоорганізації як специфічної властивості, характерної для відкритих систем.

Своєю чергою, система управління є однією з основних підсистем складної соціально-економічної організації. Упорядкова-

Як досить складні утворення системи мають сукупність властивостей, знання яких уможливлює роботу з поняттям «система» і вивчення системних об’єктів Під властивостями розуміють такі особливі ознаки, які відображають загальні, характерні і специфічні риси, що відрізняють одну систему від іншої.

Визначення властивостей системи є важливим і необхідним для застосування системного підходу в практичній діяльності й у дослідженнях. При вивченні системи велику увагу приділяють розгляду властивостей, що характеризують її, з метою визначення можливостей даного об’єкта.

До найважливіших і суттєвіших властивостей системи належать: взаємозалежність і взаємодія системи із зовнішнім середовищем; структурованість й ієрархічність; цілеспрямованість; самоорганізація; альтернативність шляхів функціонування і розвитку систем; пріоритет якості, тобто виживають ті системи, які з усіх чинників функціонування та розвитку віддають пріоритет якості в усіх аспектах; пріоритет інтересів системи вищого (глобального) рівня перед інтересами її компонентів.

Ці властивості необхідно розглядати у взаємозв’язку, адже вони не суперечать, а доповнюють одна одну. Перелічені властивості не вичерпують усього їх розмаїття, але є вельми суттєвими; в них можна виокремити різні нюанси. Крім того, вони можуть бути реалізовані в сучасному управлінні.

Для визначення якісних і кількісних характеристик (показників) системи управління необхідно вирізнити її складові. У кожній із виокремлених груп необхідно розглядати параметри зовнішнього і внутрішнього середовища, зв’язків та управлінського впливу.

Необхідність виокремлення зовнішнього середовища зумовлена важливістю визначення тих його об’єктів, які не входять до системи управління, що розглядається, але справляють вплив на процес функціонування і розвитку об’єкта моніторингу. Якщо системою є організація, то визначення чинників її зовнішнього

ність елементів у соціально-економічній системі, інтеграція і взаємодія їх із зовнішнім середовищем забезпечуються внутрішніми органами та механізмами управління.

Під зовнішнім середовищем розуміють все те, що оточує дану систему, взаємодіє з нею, впливає на неї і, своєю чергою, змінюється під впливом системи. Зовнішнє середовище систематично змінюється. Це пов’язано з тими змінами, що відбувалися в минулому, періодичністю їх виникнення і тим часовим періодом, який вони охоплюють за тривалістю.

Зовнішнє середовище можна розглядати як два різною мірою взаємопов’язані із системою середовища. Одне, яке більшою мірою впливає на систему, називають середовищем прямого впливу. У маркетингу воно дістало назву мікросередовища. Саме це середовище більшою мірою впливає на об’єкт. Разом із тим саме ця складова зовнішнього середовища може змінюватися під впливом самої системи управління. Інша складова зовнішнього середовища також називається порізному: або загальним середовищем, або середовищем непрямого впливу, абомакрооточенням, або макросередовищем.

Для характеристики системи управлінського моніторингу вирізнено сім ознак, в основі яких лежить поелементний підхід до формування та функціонування розглядуваної системи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

СИСТЕМОТВІРНІ ОЗНАКИ ТА ПРОЯВ ЇХ У СИСТЕМІ МОНІТОРИНГУ

Системотвірна ознака Наявність у системі управлінського моніторингу
1 Конкретна загальна мета всієї сукупності елементів Забезпечення управління для його ефективного функціонування якісною, своєчасною, надійною, доступною інформацією
2 Підпорядкування завдань кожного елемента загальній меті системи Робота зі створення умов досягнення головної мети і контроль за її виконанням кожним елементом
3 Усвідомлення кожним елементом своїх функцій, що випливають з поставленого завдання Кожен елемент діє відповідно до загальної мети і своїх завдань, спрямованих на збирання достовірної інформації
4 Виконання кожним елементом своїх функцій, що випливають з поставлених задач Функціональний розподіл обов’язків побудовано на тому, щоби кожен працівник надавав найповнішу якісну інформацію про всі параметри об’єкта

середовища дає змогу обґрунтованіше вирішувати питання стратегічного управління, маркетингу, роботи з керівними органами, спонсорами тощо.

Закінчення табл. 3.1

Системотвірна ознака Наявність у системі управлінського моніторингу
5 Конкретні відносини між елементами системи Формуються відповідно до функціональних обов’язків і наявності структури управління
6 Наявність органу управління Для системи характерна наявність управління процесом формування, впровадження та реалізації управлінського моніторингу, що входить до складової керівної підсистеми
7 Обов’язковий зворотний зв’язок Вивчення результатів діяльності та запитів зовнішнього середовища здійснюють в процесі управлінського моніторингу

На основі даного підходу визначають характеристики основних системотвірних ознак, необхідних при формуванні та функціонуванні управлінського моніторингу: цілей і завдань, усвідомлення та виконання елементами своїх функцій, взаємодії елементів, наявності органу управління та зворотного зв’язку.

У кожному випадку можна формулювати ширші цілі управлінського моніторингу, звідси — ширше розуміння завдань кожним елементом. Проте, вибудовуючи головну мету, необхідно спиратися на те, що для всіх елементів системи отримання якісної інформації є головним, вирішальним для всіх видів діяльності всіх її елементів.

Наявні різновиди систем найяскравіше виявляються у відносинах між конкретними елементами системи, що підтверджується наявністю різних структур управління, специфікою функціональних обов’язків як адміністрації, так і кожного працівника.

Зворотний зв’язок до теперішнього часу традиційно здійснюється у формі контролю, але сучасний рівень розвитку теорії систем та інформаційного менеджменту дає змогу розробити методи його здійснення у формі управлінського моніторингу.

Відповідно до загальної теорії систем цілі системи є основною системотвірною ознакою організаційної системи, яка цементує систему, бо об’єднує всі її складові. Своєю чергою, кожен елемент системи має свої цілі. Важливо, щоб цілі елементів і системи загалом збігалися. Виходячи з цього, керівництво формує дерево цілей об’єкта. Для системи управлінського моніторингу нижнього рівня ієрархії цілей може бути спільна мета відстежен-

Ефективність досягнення цілей можлива при розширенні самоврядування. Орган управління має вміло поєднувати можливості самоврядування системи з методами ефективного управління. Для цього слід використовувати не так контроль, як управлінський моніторинг для якіснішого та швидшого виявлення тенденцій, що намітилися, обґрунтування управлінських рішень, організації аналізу діяльності, прогнозування і планування, що будуються на системному дослідженні.

Таким чином, теорія систем є підґрунтям системного підходу до вивчення об’єктів та управлінням ними, головними особливостями якого є динамічність, взаємодія і взаємозв’язок, комплексність, цілісність, співпідпорядкованість, вирізнення провідної ланки. При застосуванні системного підходу створюються умови для розроблення науково обґрунтованих варіантів виконання поставлених перед управлінням завдань, визначення ефективності цих варіантів і прийняття найдоцільніших із них.

Щоб моніторинг по-справжньому був дієвим, необхідне формування його системи на основі науково розробленої методології та практико-орієнтованих методик. Актуальність створення такої системи пов’язана з тим, що, по-перше, за сучасних умов розвитку суспільство висуває великі вимоги до управління, зобов’язуючи до внесення істотних змін в управлінський процес. По-друге, посилення уваги до моніторингу випливає з необхідності врахування темпів трансформації зовнішнього середовища, в тому числі положення про суперечливий, але взаємопов’язаний характер цих змін. Усе перелічене висуває вимогу системного підходу як до управління в загалом, так і до моніторингу зокрема. По-третє, наявність системи моніторингу в організації управління дозволяє уникати невиправданого дублювання збирання моні-

ня параметрів конкретного об’єкта. Щоб головні цілі, обрані керівником об’єкта для системи управлінського моніторингу, реалізовувалися, потрібне чітке підпорядкування їм кожного елементу системи управління, усвідомлення своїх функцій, прийняття та реалізація їх. Для досягнення максимальної ефективності при формуванні цілей використовують різні методи. Серед них можна назвати делегування повноважень, методи експертних оцінок (метод Дельфі, мозкового штурму тощо), ділових ігор, активних семінарів, творчих майстерень тощо. Активізація діяльності співробітників у розробленні та прийнятті як загальних, так і особистих цілей дозволить їм активніше їх вирішувати, спираючись на принципи програмно-цільового управління.

Вирішення наявних проблем застосування управлінського моніторингу слід розпочинати з формування його концепції.

За загальносистемною концепцією формування управлінського моніторингу має включати такі складові: цілі і задачі моніторингу; види моніторингу; принципи проведення; використовувані ресурси; періодичність збирання моніторингової інформації та терміни її подання; методи збирання моніторингових даних; вид подання отриманих моніторингових даних; шляхи розповсюдження моніторингової інформації.

При створенні концепції системи управлінського моніторингу необхідно вирішувати питання, пов’язані з визначенням його можливостей, об’єкта спостереження, побудовою теоретичної моделі моніторингу, виявленням предмета моніторингу, пов’язаного з урахуванням трансформацій на різних рівнях, розробленням інструментарію проведення моніторингу та визначення вибірки, пошук найбільш економічного й адекватного джерела отримання інформації. Далі треба виявити можливі проблеми розроблення управлінського моніторингу та шляхи їх подолання.

Створення системи управлінського моніторингу дає керівникам об’єктів такі можливості: визначати, які з підрозділів потребують пильної уваги для поліпшення їхньої діяльності; забезпечувати отримання керівниками кожного підрозділу регулярної інформації про показники діяльності; сприяти мотивації підрозділів, що мають високі результати; забезпечувати оперативне розроблення заходів для відсталих підрозділів; формувати й реалізовувати у практичній діяльності системний підхід до управління об’єктом, вести регулярну звітність за всіма сферами діяльності.

торингових даних різними підрозділами та організаціями. Вивільнені час і кошти дають змогу використовувати їх для вирішення нагальних проблем розвитку, приділяти увагу іншим аспектам і підсистемам управління. З огляду на динамічність змін у соціально-економічній системі такий резерв часу особливо потрібен. І, по-четверте, як показує практика, створення системи моніторингу само по собі не веде до передбачуваних результатів.

Для характеристики сутності поняття управлінського моніторингу слід сформувати систему принципів і способів організації та засади його діяльності, тобто методологію його формування та реалізації.

Методологічним підґрунтям створення управлінського моніторингу та його проведення є сукупність системного, діалектичного, структурно-функціонального та процесного наукових підходів. Кожен із перелічених підходів доповнює одне одного і сприяє формуванню методологічної бази управлінського моніторингу.

Створення методології управлінського моніторингу суттєво впливає на процес його проведення та результативність, оскільки від цього суттєво залежить спрямованість його функціонування.

Системний підхід передбачає розглядати об’єкт як цілісну сукупність складових його підсистем й елементів з урахуванням усього різноманіття наявних властивостей явища або процесу і зв’язків як усередині нього, так і у взаємодії із зовнішнім середовищем.

Діалектичний підхід ґрунтується на вченні про загальний зв’язок і закономірності розвитку. Використання цього підходу вимагає розгляду об’єкта в розвитку, з урахуванням змін, що відбуваються в ньому, розглядаючи об’єкти всебічно, постійно враховуючи протиріччя, що з’явилися, і нагромадження кількісних характеристик, а також необхідність заміни застарілого новим, найпрогресивнішим. Це конче важливо для об’єктів, які перебувають у трансформації, активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, чий стан залежить від впливу складових підсистем і елементів.

Підстави процесного підходу вимагають розглядати об’єкт управлінського моніторингу як безперервну послідовність зміни його станів. В основі цього підходу лежить розгляд управління як процесу з реалізації серії послідовних, безперервних, взаємопов’язаних дій. Моніторинг у цьому разі розглядається як збирання інформації на кожному етапі функціонування об’єкта.

Наукові підходи створюють передумови для формування принципів управління і виступають в якості детермінантами їх розроблення. Вони мають універсальний характер і є застосовними для будь-якого об’єкта.

Сукупність методологічних засад управлінського моніторингу можна унаочнити як схему, наведену на рис.3.2.

Рис. 3.2. Методологічні засади управлінського моніторингу

Рис. 3.2. Методологічні засади управлінського моніторингу

Поняття управлінського моніторингу включає дві складові: спостереження за об’єктом і сприяння формуванню управлінських рішень Загальні підходи до управління і моніторингу було розглянуто раніше. Відштовхуючись від них, сформулюємо поняття «управлінський моніторинг».

У всіх наявних визначеннях моніторингу чітко не сформульовано сутнісне розуміння управлінського моніторингу. Іноді визначення управлінського моніторингу пов’язують лише з відстеженням результатів управлінських рішень, їх вторинних ефектів. При цьому мета управлінського моніторингу вбачається в тому, щоб відстежувати і оцінювати ефективність, наслідки та вторинні ефекти прийнятих рішень, хоча наголошується значимість взаємозв’язку моніторингу й управління з огляду на те, що ефективність неспрямованого на управління моніторингу вельми низька і призводить до низки недоліків, основними з яких є надмірність, недостатність чи незатребуваність моніторингової інформації. Отже, типові визначення моніторингу не подають його з точки зору управлінської функції як цілісної системи.

Системний підхід забезпечує аналіз об’єкта не тільки в єдності всіх його складових, а й урахування його взаємозв’язків і взаємозалежностей. Його слід використовувати для зворотного зв’язку й отримання інформації, необхідної для ефективного функціонування системи управління. Важливою характеристикою моніторингу слугує його безперервність і наявність стабільних індикаторів.

Моніторинг є підґрунтям прийняття рішення, а рішення приймає орган управління. Тому не можна підміняти поняття «моніторинг» поняттям «управління». Але для виконання завдань управління потрібне забезпечення його ефективним і надійним способом отримання об’єктивної, достовірної, оперативної та структурованої інформації про всі сфери діяльності об’єкта. Головна функція моніторингу полягає і забезпеченні подолання сукупності проблем управління.

Аналіз визначень моніторингу дає підстави для висновку про те, що він є важливим складовим елементом управлінської діяльності, необхідним для ефективного керівництва. Дані моніторингу слугують підставою для прийняття управлінських рішень, реалізації загальних функцій управління.

Отже, під управлінським моніторингом розуміють процес систематичного відстеження та збирання даних про об’єкт управлінської діяльності як системи і зовнішні чинники, що впливають на нього, оброблення, збереження, використання і розповсюдження отриманих результатів з метою ефективного впливу суб’єкта управління на об’єкт управління.

У цьому визначенні увиразнюються такі характерні риси управлінського моніторингу: управлінський моніторинг — це тривалий, постійний у часі процес; він включає систематичне відстеження певних постійних параметрів соціально-економічної системи, тобто передбачає періодичне збирання даних про найважливіші характеристики досліджуваних підсистем і елементів системи; системний характер управлінського моніторингу є важливою умовою його ефективності, що передбачає вивчення параметрів як внутрішнього, так і зовнішнього середовища, а також взаємозв’язку всіх його складових; важливою сутнісною характеристикою управлінського моніторингу є те, що його треба не тільки систематично проводити, а й сам він має бути систему, що включає дані всіх підсистем, що входять у велику систему. Саме системність моніторингової дія-

Треба зазначити, що збирання даних включає не тільки ті показники, що є у соціально-економічній системі і формуються в процесі її функціонування, а й такі, котрі можна отримати тільки в процесі проведення конкретних досліджень. Саме через цю обставину моніторинг можна вважати сукупністю регулярних досліджень.

На підставі розглянутих підходів і наведеного визначення управлінський моніторинг можна розглядати як певний порядок діяльності, що зображений у вигляді схеми на рис. 3.3.

Ця ілюстрація допомагає зрозуміти, що моніторинг виступає важливою складовою управлінської діяльності, сприяє реалізації її, слугує підставою для прийняття управлінських рішень при виконанні основних функцій управління. При цьому моніторинг виступає об’єктом управління й потребує ретельного аналізу, і перебігу якого система управління здійснює структуризацію та впорядковує його з метою ефективного використання для прийняття управлінських рішень і управлінського впливу.

Щоб система моніторингу працювала, керівництво об’єкта має розглядати питання збирання й аналізу інформації з метою систематизації його функціонування. Високої ефективності управління можна досягти лише тоді, коли керівник добре орієн-

Рис. 3.3. Порядок здійснення управлінського моніторингу

льності сприяє забезпеченню його максимальної ефективності і отриманню системою управління необхідної інформації про стан соціально-економічної системи в динаміці, виявленню і прогнозуванню можливих напрямів її трансформації; збирання моніторингових даних здійснюють різноманітними методами залежно від того, які складові системи вивчають. В основу вибору треба покласти загальнонаукові і часткові методи дослідження; отримані дані мають піддаватися обробленню за допомогою різних методів, передусім порівняння та аналізу; при проведенні управлінського моніторингу слід створювати умови для впорядкованого зберігання отриманих даних, їх систематизації, застосування сучасних інформаційних технологій; отримані моніторингові дані мають бути затребуваними системою управління для прогнозування та прийняття на цій підставі управлінських рішень, а також розповсюджуватися з метою їх використання на різних рівнях організаційної системи; ефективність управлінського моніторингу пов’язана з правильною постановкою мети його проведення, її ув’язки з цілями соціально-економічної системи і використання його результатів для досягнення поставлених цілей.

Рис. 3.3. Порядок здійснення управлінського моніторингу

Таким чином, управлінський моніторинг має виконувати такі основні функції: спостереження за станом організації на основі встановлених системою індикаторів (показників); визначення рівня відхилення фактично отриманих даних про діяльність об’єкта від передбачених; проведення діагностики з метою виявлення стану об’єкта та визначення на підставі отриманих даних про відхилення або серйозні погіршення щодо його стану або процесу розвитку можливих шляхів усунення їх; пропозиція оперативних, своєчасних управлінських рішень щодо нормалізації діяльності об’єкта відповідно до поставлених стратегічних цілей і планових показників; здійснення регулярного поточного коригування цілей і показників розвитку об’єкта. Із основної мети управлінського моніторингу, яка полягає у визначенні змін, що намітилися, та управлінського впливу для спрямування їх у необхідне для системи управління русло, випливають такі його завдання: оцінювання наявного потенціалу об’єкта; створення даних для цілісного бачення стану об’єкта; виявлення наявних резервів для забезпечення розвитку об’єкта, визначення нових напрямів діяльності;

тується в ситуації, що склалася, компетентний у прийнятті управлінських рішень.

Підставами управлінського моніторингу є вимогами зовнішнього середовища, а також цілями і завданнями, що стоять перед об’єктом. На їх основі формуються цілі і задачі управлінського моніторингу, які, своєю чергою, визначаються науковими принципами.

При організації системи управлінського моніторингу необхідно дотримуватися таких принципів, які мають бути важливою складовою діяльності керівників об’єктів: системності, тобто охоплення всіх видів діяльності об’єкта, його зовнішнього і внутрішнього середовища, параметрів входу і виходу; науковості, тобто моніторинг повинен має бути організований на останніх досягненнях сучасних наук, будуватися з урахуванням об’єктивних законів і закономірностей; вмотивованості, тобто необхідності розуміння мети збирання моніторингових даних усіма учасниками цього процесу. Реалізація цього принципу відіграє особливо важливу роль у період формування і становлення системи моніторингу; відповідальності, тобто кожен має відповідати за якість зібраних ним моніторингових даних та подання їх в установлені терміни; розповсюдження моніторингових даних і забезпечення зворотного зв’язку, тобто ознайомлення з підсумками моніторингової діяльності осіб відповідно до займаної посади, застосування даних моніторингу при обґрунтуванні управлінських рішень, отримання інформації про результати впливу даних моніторингу на результати всіх видів діяльності об’єкта; розвитку, тобто постійного вдосконалення системи моніторингу, яке має бути еволюційним позаяк революційні її зміни призведуть до втрати нагромаджених за попередні періоди даних; демократизму і делегування повноважень, тобто залучення до вироблення управлінських рішень на підставі моніторингових даних рядових працівників і фахівців відповідно до їхнього рівня компетенції і зацікавленості; ієрархічності, тобто підхід до створення та розвитку системи моніторингу на всіх рівнях організаційної системи; єдиноначальності, тобто підпорядкування діяльності зі збирання моніторингових даних керівнику об’єкта та звітність перед

формування бази даних для створення ретроспективи розвитку об’єкта; удосконалення інформаційної бази для аналізу діяльності всіх напрямів діяльності об’єкта; визначення тенденцій розвитку об’єкта; формування бази даних для прогнозування розвитку об’єкта; удосконалення системи управління.

Методологічні принципи сприяють пошуку ефективного і цілеспрямованого варіанта дії з формування та проведення моніторингової діяльності.

Управлінський моніторинг розрізняють за трьома його видами: стратегічний, тактичний та оперативний, кожен з яких потрібен для вирішення специфічних задач для періодів різної тривалості і різних рівнів ієрархії управління (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

РІВНІ ЗАСТОСУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОГО МОНІТОРИНГУ

Вид моніторингу Рівень використання Склад моніторингу Мета використання
Стратегічний Вища ланка управління Показники результатів діяльності об’єкта загалом Для визначення загальних цілей та розроблення стратегій
Тактичний Середня ланка управління Показники моніторингу за підсистемами управління Для тактичного планування, контролю виконання планів, організації та мотивації персоналу
Оперативний Нижня ланка управління та виконавці Техніко-економічні показники діяльності об’єкта Для оперативного управління виконавцями й реалізації функціональних обов’язків

Стратегічний рівень управлінського моніторингу призначений для вищої ланки управління об’єктом з метою вироблення перспективних напрямів його розвитку. З іншого боку, саме цілі об’єкта визначають підстави для системи управлінського моніторингу. Тому можна говорити про взаємозв’язок і взаємодію стратегічних цілей розвитку організації, які являють собою цілісну систему.

На стратегічному рівні здійснюється узагальнене оцінювання ефективності функціонування організації, фіксується кінцевий

ним, визначення керівником процедури (плану) моніторингових заходів для підтримання цілісності системи моніторингу; репрезентативності, тобто відстежування тільки важливих для управління даних; економічності, тобто отримання моніторингових даних з мінімальними витратами фінансових, матеріальних і людських ресурсів.

Тактичний моніторинг застосовується керівниками середньої ланки для постійного відстежування і контролю з метою визначення поточного стану об’єкта порівняно з попередніми періодами. Він слугує для складання звітів про діяльність об’єкта з аналізом моніторингових даних і на їх підставі — формування оперативних планів.

За оперативного моніторингу відстежують дані, які використовує нижня управлінська ланка. На відміну від стратегічного і тактичного моніторингу оперативний моніторинг охоплює дані, що характеризують діяльність кожного з підрозділів об’єкта і задаються вищими рівнями.

Застосування моніторингу в управлінні — взаємопов’язаний процес управлінської діяльності, в якому моніторинг виступає єднальною ланкою між суб’єктом і об’єктом управління. Послідовність цих дій і єднальну роль управлінського моніторингу відображено на рис.3.4.

Суб’єкт управління

Управлінський моніторинг

Збір Інформація

Збирання

Оброблення

Збереження

Використання

Розповсюдження

СистемністьПеріодичність

П

Р

О

Ц

Е

С

У

П

Р

А

В

Л І

Н

Н

Я

М

О

Н І

Т

О

Р

И

Н

Г

О

В І

Д

А

Н І

Об’єкт управління

Рис. 3.4. Управлінський моніторинг у процесі управління об’єктом

результат її діяльності, в якому дістають відображення всі управлінські дії, що залежать як від потенціалу самого об’єкта, так і від чинників зовнішнього середовища, що впливають на нього.

При дослідженні системи управління об’єктом на перше місце варто поставити створення мережі інформаційного забезпечення. З цією метою необхідно визначити потребу в інформації, з’ясувати шляхи її збирання, оброблення, зберігання та передання. Інформаційні дані слід пристосувати для цілей управління організацією.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОНІТОРИНГУ
3.4. ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ МОНІТОРИНГУ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ
4.2. МОНІТОРИНГ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ
4.3. МОНІТОРИНГ СТРУКТУРИ ЕКОНОМІКИ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)