6. Метод дослідження, що полягає в обробці, зіставленні та аналізі показників і статистичних даних підприємств, галузей, регіонів і вимірюванні пропорцій в економіці у вартісній і натуральній формах — це метод: а) системного аналізу; б) картографічний; в) балансовий; г) статистичний.
Економічний регіон — це локалізована система виробництва та споживання продукції (послуг), ареал специфічних соціальних та екологічних процесів, особливих умов співпраці та взаємодії в різних сферах діяльності, тобто інтегральна господарська система, що має певні межі.
Елементарна соціально-економічна регіонально-просторова система — поєднання суб’єктів господарювання регіону — підприємств, організацій, установ, взаємозв’язок яких зумовлюється єдністю виробничої та соціальної інфраструктури регіону, підготовкою й використанням робочих кадрів, взаємодією з навколишнім природним середовищем, системою адміністративного управління тощо. Єдність такої системи зумовлена ринком товарів і послуг, а також використанням місцевих мінерально-сировинних ресурсів, інфраструктури та інших компонентів території їх зосередження, що й формує єдиний економічний простір.
Концепція регіонально-просторового планування Ради Європи є водночас науковою дисципліною, адміністративним методом і політикою, розробленою в якості міждисциплінарного та глобального підходу, спрямованого на збалансований регіональний розвиток і фізичну організацію простору відповідно до єдиної стратегії. Характерною рисою просторового розвитку є вирішення проблем, які виходять за рамки політики окремих держав і регіонів і стосуються загальних взаємовідносин.
Регіонально-просторова організація економіки
— науково обґрунтоване впорядкування в просторі діяльності різних суб’єктів господарювання для досягнення певних цілей, завдяки чому формується просторова виробнича та соціально-економічна система з певним характером взаємодії продуктивних сил.
Література для поглибленого вивчення
1. Бакланов П. Я. Территориальные структуры хозяйства в региональном управлении / П. Я. Бакланов; Отв. ред. П. А. Минакир; Тихоокеанский ин-т географии ДВО РАН. — М.: Наука, 2007. — 239 с.
2. Гаврилишин Б. Д. До ефективних суспільств: дороговкази в майбутнє: доп. Римському Клубові / Б. Гаврилишин і упоряд. В. Рубцов. — 3-є вид., допов. — К.: Унів. вид-во Пульсари, 2009. — 248 с.
3. Гранберг А. Г. Основы региональной экономики. — М.: ГУ-ВШЭ, 2000. — 495 с.
4. Данилишин Б. М., Чернюк Л. Г., Фащевський М. І. та ін. Просторова організація продуктивних сил України: мезо- та макрорегіональний рівень. — Вінниця: Книга-Вега, 2007. — 495 с.
5. Изард У. Методы регионального анализа: введение в науку о регионах. — М., 1966.
6. Нова державна регіональна політика в Україні / За ред. В. С. Куйбіди. — К.: Крамар, 2009. — 232 с.
7. Регіонально-просторові економічні системи України: методологія і сучасна практика формування: монографія / Л. Г. Чернюк, М. І. Фащевський, Т. В. Пепа та ін. — Черкаси: ЧДТУ, 2011. — 423 с.
8. Чужиков В. І. Глобальна регіоналістика: історія та сучасна методологія: Монографія.
— К.: КНЕУ, 2008. — 272 с.
Тема 2
