Posibniki.com.ua Мікроекономіка Стратегія підприємства 4.2. СУЧАСНЕ БАЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРОЕКТНОГО ПІДХОДУ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

4.2. СУЧАСНЕ БАЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРОЕКТНОГО ПІДХОДУ В ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ


ПІДПРИЄМСТВА (Марченко М. М.)

Управління розвитком економічної організації (компанії, підприємства, фірми тощо) є нині надзвичайно актуальним напрямом дослідження як для академічних кіл, так і для представників бізнес-середовища. Як об’єкт дослідження управління розвитком компанії визнається перспективним передусім через трансдисциплінарну природу. Для його інтерпретації потрібен синтез підходів і концепцій різних управлінських дисциплін — від теорії фірми й проектного управління до організаційної поведінки та управління людськими ресурсами.

Концептуальні засади теорії управління розвитком соціальноекономічних систем заклали видатні зарубіжні й вітчизняні науковці — М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, І. Пригожин, Й. Шумпетер, І. Адізес, В. Герасимчук, Л. Грейнер, О. Єрьохіна, А. Наливайко О. Тридід та інші. Теоретико-прикладні аспекти проектного управління набули подальшого розвитку в дослідженнях Р. Арчібальда, О. Баженова, В. Воропаєва, З. Гальперіна, І. Мазура, Д. Клеланда, В. Рача, Л. Стакенбрука, А. Товби, Г. Ціпеса, В. Шапіра та ін. Водночас дослідження використання проектних методів у процесі розвитку підприємств носять фрагментарний характер. Визначені обставини аргументують актуальність теми дослідження та необхідність подальшого наукового розвитку концептуальних положень поширення проектного підходу в управлінні розвитком підприємства.

Об’єкти предметної сфери дослідження — підприємство (або ширше — економічна організація), розвиток, управління — залишаються поліаспектними категоріями, наукове «становлення» яких не припинилось, а емпіричні дані підтверджують їх складну, неоднозначну природу (особливо за сучасних умов формування нової економічної й управлінської парадигми). Виявлення спектра проблем управління розвитком організації зумовлює також необхідність застосування трансдисциплінарного підходу, що відбивається в залученні теоретичних, методологічних, методичних засад і прикладних інструментів багатьох наукових дисциплін: філософії, соціології, економіки, наукового менеджменту.

Таким чином, розвиток підприємства як об’єкт управління доцільно здійснювати на основі декомпозиції предметної сфери за трьома семантичними зонами: 1) висвітлення природи сучасного підприємства та його середовища; 2) уточнення вихідних засад розвитку підприємства; 3) розкриття змісту та способів здійснення управління розвитком підприємства.

Логічно розпочинати розгляд проблем нашого дослідження з уточнення поглядів на природу підприємства як економічної організації, виявлення вихідних умов його функціонування та розвитку в сучасній економічній системі.

Підприємство відіграє особливу роль у життєдіяльності сучасного суспільства. Воно є основним структуроутворюючим елементом економіки, який поєднує для виробництва продукції трудові, матеріальні й фінансові ресурси та є джерелом задоволення потреби суспільства в товарах і послугах. Тривалий час цілеполягання визначалось основною властивістю для кожного підприємства. Проте нині сформувалося нове, більш універсальне розуміння основної властивості організації — стабільність, здатність до самопідтримки й саморегуляції, які зумовлені розвитком й удосконалюванням соціальних функцій [192, с. 133].

Підприємство — це система, у функціонування якої залучені як фізичні особи та матеріальні активи (основні фонди, капітал), так і суб’єкти, що перебувають поза підприємством: постачальники, покупці продукції. Саме тому одним з перших завдань, які доводиться вирішувати кожному підприємству, є питання про самоідентифікацію, уточнення його меж у господарському, адміністративному, технологічному та інших видах середовища. При цьому механізмом, що управляє підприємством та визначає його

192

Иванова Т. Ю. Теория организации / Т. Ю. Иванова, В. И. Приходько. — СПб.: Питер, 2004. — 269 с.

діяльність є складна взаємодія внутрішнього й зовнішнього середовища, сутність якої полягає в забезпеченні стабільності економічного зростання.

В економічній теорії склалося кілька основних концепцій підприємства, які описують його виникнення, діяльність і ліквідацію. У кожній з них воно розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті чи інші особливості досліджуваного об’єкта. На нашу думку, для використання проектного підходу в процесі розвитку підприємство доцільно розглядати з погляду концепції системного інтегратора — цілісного економічного суб’єкта, що поєднує в часі та просторі різноманітні соціально-економічні процеси та отримує дохід шляхом використання системних мультиплікативних ефектів. При цьому підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна й відмежована від навколишнього середовища самостійна соціально-економічна система, що інтегрує в часі та просторі процеси виробництва (реалізації) продукції й відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами слугує потенціал — сукупність ресурсів і можливостей, що визначають характеристики розвитку підприємства в разі зміни навколишнього середовища.

Під час вивчення проблеми управління розвитком підприємства в поле зору дослідника потрапляє не так економічна організація, як процеси, що віддзеркалюють її якісні незворотні зміни в просторі та часі. Отже, на особливу увагу заслуговують питання сутності розвитку як філософської категорії, його форм, видів і закономірностей, джерел, рушійних сил і моделей розвитку компанії як складної техніко-технологічної та соціально-економічної системи.

В умовах постійного збільшення динамічності й складності ринкового середовища особливої актуальності для вітчизняного підприємства набувають питання забезпечення його розвитку, що найчастіше асоціюється з удосконалюванням технології виробництва, збільшенням виробничих потужностей, упровадженням інновацій, зростанням обсягів реалізації або підвищенням якості продукції. Проте розвиток підприємства не обмежується зазначеним переліком проявів. До того ж у науковій літературі тривають дискусії навколо сутності такого неоднозначного поняття, як «розвиток підприємства». Нами запропоновано визначення «розвитку підприємства», у якому розвиток — це закономірні, якісні, незворотні зміни в економічних системах, які відбуваються під впливом сукупності прогресивних і регресивних, керованих і некерованих процесів в економіці на мікро- та макрорівнях.

Усе більше уваги дослідники управління розвитком компанії приділяють виявленню можливостей і розвитку технологій цілеспрямованого управлінського впливу з боку менеджменту на окремі елементи та систему компанії загалом задля впровадження незворотних якісних зрушень, що зумовлюють довгостроковий успіх підприємства на ринку. У такому контексті особливої уваги вимагають дві групи питань: 1) проблеми методологічного підґрунтя управління розвитком підприємства, що складається з концепцій, методів та управлінських технологій управління розвитком, способів оцінювання результативності розвитку підприємства як концентрованого відображення якості управлінської діяльності; 2) питання практичного забезпечення управління розвитком через формування, розвиток і вдосконалення в загальній системі управління компанії спеціальної підсистеми управління її розвитком, створення механізму її функціонування, зокрема шляхом інформаційної та консультаційної підтримки управлінських дій, а також вивчення й опанування передового досвіду в сфері управління розвитку підприємства.

Дослідивши сутність категорії «розвиток», можна стверджувати, що розвиток — це процес змін, відповідно процес управління розвитком — це управління змінами. Будь-який тип управління ґрунтується на відповідній концепції. Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також визначають необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства [193, с. 21].

За умов високої непередбачуваності змін та постійного прискорення різноманітних процесів, що спостерігаються в сучасному ринковому середовищі, перед керівниками та власниками підприємств постає проблема пошуку адекватних способів набуття та зміцнення конкурентних переваг. Доволі ефективною концепцією забезпечення вдалого розв’язання цього завдання є проектне управління, за допомогою якого підприємства різних форм власності, розмірів і бізнес-профілів досягають цілей розвитку шляхом розроблення та реалізації різноманітних проектів розвитку.

Запорукою довготривалого успіху та прибутковості підприємницької діяльності є постійний пошук і створення конкурентних

193

Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Підручник / З. Є. Шершньова. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 699 с.

переваг, об’єктами для яких стають різноманітні напрями діяльності як сукупності ціленаправлених дій. При цьому способи виконання дій через їх багатоваріантність і різноефективність відіграють не меншу роль у забезпеченні цілі. Сьогодні багато уваги приділяється ключовим факторам успіху, які дають змогу підприємству відрізнятись від інших підприємств і займати вигідну для нього стратегічну позицію.

Таким чином, маємо визнати, що стратегія підприємства — це встановлений і переглядуванний набір напрямів діяльності (цілей і способів їх досягнення) для забезпечення поновлюваної відмітності та прибутковості [194, с. 23].

Непередбачувані умови функціонування суб’єктів господарювання характеризуються високим рівнем невизначеності й динамічності та зумовлюють необхідність пошуку нових, відповідних сучасним реаліям методичних підходів до забезпечення успішного довгострокового розвитку підприємства. Як визначають дослідники, передумовами такого розвитку є: 1) розроблення та прийняття внутрішнього несуперечливого набору завдань і функціональних політик; 2) виявлення сильних і слабких сторін у діяльності підприємства шляхом зіставлення його можливостей з умовами зовнішнього середовища та врахування відповідних результатів під час формування своєї ринкової поведінки; 3) створення, нарощування й ефективне використання так званих відмітних компетенцій підприємства або його ключових чинників успіху [195, с. 11].

Нині чимало вчених схиляються до того, що справжні джерела конкурентної переваги полягають не стільки у вдалих інвестиціях у привабливий бізнес, скільки в умінні менеджменту консолідувати розосереджені в компанії технології та виробничі навики в компетенції (наприклад, управління якістю, мініатюризація, системна інтеграція), що наділяють окремий бізнес потенціалом швидкої адаптації до змінюваних ринкових умов.

Якщо раніше (у рамках, наприклад, шкіл планування І. Ансоффа і позиціювання М. Портера) сутність стратегічної діяльності була орієнтована на оптимальну адаптацію підприємства до його специфічного зовнішнього середовища й концепція стратегії була, таким чином, реактивною, то в ресурсному підході вона стала проактивною: тепер від компанії вимагається випереджаюче ство

194

Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія / А. П. Наливайко. — К.: КНЕУ, 2001.

— 227 с.

195

Там само.рення, утримання та розвиток специфічних для неї ресурсів і компетенцій. Іншими словами, згідно з ресурсним підходом ключем до стійких високих прибутків є не повторення моделі поведінки інших підприємств (які треба, звичайно, вивчати), а всебічний розвиток унікальності компанії як основи пропозиції нею споживачам неповторних товарів і послуг. Фактично вмістом успішних стратегій стало вважатися не придушення за будь-яку ціну суперника в ринковій конкуренції, а створення власних, важко копійованих іншими компаніями організаційних компетенцій як основи лідерства в бізнесі.

Таким чином, діяльність з розвитку має свої специфічні ознаки:

• носить інноваційний характер, використовує нові підходи, ресурси, технології;

• має надзвичайно ризикований характер, пов’язаний з вкладенням коштів і можливим неотриманням очікуваного результату розвитку взагалі або зі зміненими характеристиками;

• ця діяльність приводить до результатів з неочевидним або невидимим економічним ефектом;

• розвиток приймається далеко не всіма керівниками компанії, що призводить до затримання або «саботажу» цієї діяльності.

Усе це свідчить про очевидну потребу у формалізації та впорядкуванні цієї діяльності. Для цього доцільно застосовувати проектні методи управління, оскільки саме вони дають змогу управляти в умовах постійної зміни ресурсів, технологій, підходів, знижують ризики, створюють економію та скорочують терміни реалізації.

У сучасному бізнесі існує низка глобальних тенденцій, що дають можливість говорити про його «проективізацію», тобто зростання частки й значення діяльності, пов’язаної зі здійсненням проектів. Найважливішими серед них є:

• перехід від регулювання та концентрації до координації й розподілу;

• скорочення життєвого циклу виробів і послуг, особливо термінів розробки та запуску;

• персоналізація попиту та пропозиції, продуктів і послуг.

Загалом можна говорити про існування процесу зміни парадигми (основної моделі) бізнесу: його починають розглядати як сукупність взаємозалежних проектів. Подібний підхід дає змогу адекватно відобразити й іншу особливість сучасного бізнесу, коли основною стратегічною конкурентною перевагою стає гнучке поводження в мінливому зовнішньому середовищі. У подібних умовах неминучий відхід від твердих організаційних структур та управлінських технологій.

У сучасному діловому середовищі значно зросла актуальність проектного управління як методу організації та управління виробництвом. Це зумовлено об’єктивними тенденціями в глобальній реструктуризації бізнесу. Принцип концентрації виробничо-економічного потенціалу поступився місцем принципу зосередження на розвитку власного потенціалу організації. Великі виробничогосподарські комплекси конгломератного типу швидко заміщуються гнучкими мережевими структурами, серед учасників яких домінує принцип переваги використання зовнішніх ресурсів над внутрішніми (аутсорсинг). Тому виробнича діяльність усе більше перетворюється на комплекс робіт зі складною структурою використовуваних ресурсів, складною організаційною типологією, сильною функціональною залежністю від часу та величезною вартістю.

Нині існує певна криза традиційних систем (моделей) управління та розвитку бізнесу. Стосовно проектного бізнесу проблема набуває особливо гострого характеру через деякі його особливості.

Особливості проектного бізнесу:

• інтелектуальноємний характер предметної сфері більшості проектів;

• мала частка в проектах господарської діяльності, пов’язаної з матеріальними активами;

• сильна залежність успіху проектів від зовнішніх умов, насамперед поводження замовника;

• підвищені ризики, зокрема й ризик порушення термінів і бюджету, припинення або призупинення проекту, невдалого впровадження;

• підвищені вимоги до якості, що мають конструктивний характер, тобто характер, що об’єктивно перевіряється;

• високий ступінь індивідуалізації «під клієнта» й важливе значення постійного контакту організації з клієнтом;

• висока ймовірність появи нових робіт, що раніше не виконувалися, для яких методологія, технологія та система управління повинна заново розроблюватись або вдосконалюватись;

• високі вимоги до кваліфікації менеджерів і виконавців, їхня висока вартість;

• критична важливість корпоративної офісної системи, що підтримує комунікації та базу знань;

• особливий характер планування, управління, контролю й обліку;

• велика нерівномірність надходження замовлень, що ускладнює управління людськими ресурсами;

• географічна віддаленість клієнта;

• наявність кількох виконавців та їхнє географічне розмежування.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що сутність проекту полягає в «зусиллях, призначених для вирішення нового, єдиного завдання, від якого очікується вигода» [196]. До того ж ці зусилля мають бути цілеспрямованими, унікальними, з визначеними ресурсами та обмеженими в часі. Для з’ясування напряму підприємницьких зусиль В. І. Воропаєв пропонує спрямувати проект на проведення змін окремої системи [197]. Саме така позиція щодо сутності проектів призвела до вільного застосування категорії «проекти розвитку».

Уважаємо за потрібне звернути увагу на такі важливі моменти розвитку системи, як набуття (створення) відмітних характеристик організації або підвищення рівня її компетентності серед інших підприємств (конкурентів). Отже, ураховуючи зазначене, пропонуємо розуміти під проектом розвитку підприємства разовий комплекс взаємопов’язаних заходів з розроблення та впровадження стратегічних змін на підприємстві задля створення відмітних характеристик організації або підвищення рівня її компетентності в спільноті подібних суб’єктів певної діяльності, що реалізується в разі встановленого матеріального (ресурсного) забезпечення з чітко визначеними цілями (завданнями розвитку) упродовж заданого періоду часу.

Використання проектного підходу в процесі розвитку підприємства передбачає визначення типу ринкової поведінки компанії, який розглядається в межах ресурсно-компетенційного напрямку та в межах ринково-позиційного. Позиційний напрямок передбачає, що конкурентна перевага досягається за рахунок вигідної позиції компанії в галузі. Такий підхід має низку переваг і недоліків. До основних переваг належать: ретельно розроблені аналітичні схеми прийняття рішень; можливість зменшити складність середовища підприємства, виявити та чітко оцінити здобутки та загрози. Водночас він має деякі недоліки: ігнорується важливість ресурсозабезпечення; надмірна формалізація логічних схем стратегічного вибору; фокусування на факторах конкурентного середовища. Характеристиками компе

196

Тернер Д. Родни. Руководство по проектно-ориентированному управлению / Д. Родни Тернер: Пер. с англ. / Под общ ред. В. И. Воропаева

— М.: Изд. дом Гребенникова, 2007. — 552 с.

197

Воропаев В. И. Управление проектами в России / В. И. Воропаев — М.: Атланс, 1995. — 225 с.

тенційного підходу є те, що конкурентна перевага досягається за рахунок визначення або створення ключових компетенцій. Перевагами підходу є: фокусування на визначальній ролі окремої компанії в досягненні конкурентної позиції; акцентування уваги на значущості інтелектуальних і когнітивних складових бізнес-профілю. Недоліками підходу є: недостатня розробленість аналітичних схем і процедур; недооцінка важливості впливу зовнішнього середовища.

В умовах гіпердинамічних змін середовища господарювання сучасних компаній різних типів і бізнес-профілів успіх у конкурентній боротьбі залежить передусім від проактивного або адаптивного характеру поведінки компанії в ринковому оточенні. За визначенням В. А. Лапідуса, проактивною можна вважати компанію, яка здатна вивчати зовнішнє оточення з метою забезпечення розвитку, що упереджує динаміку розвитку попиту споживачів і загрози з боку конкурентів на основі балансу інтересів зацікавлених груп [198].

Отже, принцип проактивної поведінки полягає у формуванні та дотриманні активної ринкової позиції, що виявляється в постійній орієнтації на досягнення та/або утримання положення лідера у відповідному ринковому сегменті, упровадження активних методів ведення конкурентної боротьби, клієнтоорієнтований характер діяльності тощо. Дотримання цього принципу створює необхідні передумови для можливості розвитку підприємства та утворює певні перепони (бар’єри) на шляху розвитку інших фірм, що є запорукою зміцнення конкурентної позиції.

Компанії, які дотримуються принципу проактивної поведінки, розробляють проекти проактивного розвитку та намагаються їх впроваджувати в свою діяльність. Для таких проектів характерним є залучення до їх розробляння та реалізації креативних людей з нестандартним ринковим мисленням, які здатні генерувати «революційні» ідеї, готові ризикувати та брати відповідальність за їх впровадження. Такі проекти не завжди є високобюджетними, але результати їх реалізації є неочікуваними для інших учасників ринку, а у разі успішної їх реалізації — для компанії забезпечується стратегічний розрив між її конкурентною позицією та позиціями її конкурентів, який важко подолати.

198

Лапидус В. А. Проактивная компания. Модели менеджмента. / В. А. Лапидус // Сервер «Центр «Приоритет» в Интернете [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://centr-prioritet.ru/ct/txt/168/99999999

В іншому випадку компанії адаптуються до ринкових умов, що відповідним чином позначається на характері проектів розвитку. У процесі реалізації адаптивних проектів розвитку на перший план висуваються фахівці-аналітики, які здатні виявляти стійкі ринкові тенденції та розробляти сценарії розвитку подій. Орієнтація компанії на реалізацію проектів адаптивного розвитку нерідко зумовлює створення в структурі компанії відповідних аналітичних служб і підрозділів, які на засадах поточної діяльності постійно відстежують ринкові процеси, що призводить до збільшення накладних витрат. Результати впровадження адаптивних проектів, навіть за умови їх успішної реалізації, зазвичай не приводять до набуття лідируючих позицій, але здатні забезпечити ефективну реалізацію стратегії слідування за лідером.

Таким чином, узагальнюючи розглянуті теоретичні погляди на природу розвитку економічних систем і можливість управління досягненням установлених цілей і завдань їх розвитку, можна стверджувати про наявність взаємозумовленості процесів стратегічного управління підприємством, управління змінами та проектного менеджменту в управлінні розвитком підприємства як складної, соціально-економічної мікросистеми. Такий підхід до розкриття змісту управлінських процесів у забезпеченні розвитку підприємств має забезпечити гармонізацію елементів системи стратегічного та операційного управління підприємством, сфокусувати зусилля керівництва підприємства на визначених завданнях розвитку.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.4. КОНЦЕПЦІЯ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ
БІЗНЕС-АНАЛІТИКА ЯК ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
5.2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ НА ОСНОВІ ФІНАНСОВОЇ
5.3. ВНУТРІШНІЙ АУДИТ У СТРАТЕГІЧНОМУ РОЗВИТКУ
5.4. ІНФОРМАЦІЙНА ПІДТРИМКА БІЗНЕС-АНАЛІЗУ ПІДПРИЄМСТВА ЗАСОБАМИ МОДЕЛЮВАННЯ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)