Posibniki.com.ua Економіка Соціальна економіка 1.3. Соціальні виклики розвитку людства


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.3. Соціальні виклики розвитку людства


Метою соціального розвитку є створення в Україні умов для ефективного розвитку людського потенціалу, зростання добробуту населення та формування потужного середнього класу. Соціальний розвиток має бути спрямований передусім на вирішення нагальних соціально-економічних проблем, пов’язаних переважно з підтримкою гідного рівня життя населення і його доходів, забезпеченням зайнятості, розвитком галузей соціальної сфери, регулюванням трудових відносин, соціальним захистом, зм’якшенням «провалів» ринку, запобіганням соціальним конфліктам. Головною стратегічною метою соціального розвитку є вихід країни на траєкторію стійкого розвитку зі зростанням рівня та якості життя усіх верств населення України. Підґрунтям для досягнення цієї мети є: досягнення макроекономічної стабільності та створення сприятливих рамкових умов для розвитку підприємництва; зняття інфраструктурних обмежень; кардинальна модернізація економіки, передусім щодо зменшення розриву у конкурентоспроможності українських підприємств з їх основними промисловими конкурентами; підвищення якості трудового потенціалу із досягненням максимального балансу між попитом і пропозицією трудових ресурсів; створення ефективнї системи створення та використання інновацій для посилення інноваційної складової соціальноекономічного розвитку та досягнення високого технологічного рівня реального сектора економіки тощо.

щоб людина могла збільшувати свій трудовий внесок, реалізувати свої спроможності, переходити до групи населення з більшими доходами. Соціальна база такої економіки

Відповідно головним вектором соціально-економічної політики України має стати забезпечення розвитку людського потенціалу країни. За рейтингом конкурентоспроможності, у 2012 році Україна посіла 73-є місце й остаточно перейшла з групи країн з «факторною орієнтованістю» до групи країн, економіки яких «орієнтовані на ефективність» (за методологією Всесвітнього економічного форуму). Це означає, що на даному етапі економічне зростання більшою мірою залежить від складових посилювачів ефективності економіки (ефективного ринку товарів і послуг, ринку праці, що добре функціонує, розвинутості фінансового ринку, здатності впроваджувати існуючі технології, розміру внутрішнього та зовнішнього ринків). Одначе з переходом на цей новий рівень чимало проблем України за складовими базового рівня залишилося невирішеними, що в перспективі заважатиме реалізації наявного потенціалу і гальмуватиме соціально-економічний розвиток.

Слід зазначити, що індекс конкурентоспроможності розраховується за 12 групами показників, які характеризують діяльність державних інституцій, стан інфраструктури, макроекономічну ситуацію, стан здоров’я населення та початкову освіту, вищу освіту та підготовку кадрів, ефективність ринку товарів, стан ринку праці, фінансовий ринок, рівень розвитку і використання технологій, обсяг внутрішнього ринку, розвиток бізнесового середовища та інноваційний рівень. Серед макрохарактеристик, що безпосередньо відображають ситуацію у соціальній сфері, Україна посідає такі позиції у світі: у сфері охорони здоров’я та початкової освіти

— 62; вищої освіти і навчання

— 47; ефективності ринку праці

— 62. Щодо ефективності ринку праці, то Україна значно поступається іншим країнам у питаннях соціально-трудових відносин, регулювання та відтоку кваліфікованих фахівців.

На соціальний розвиток в Україні впливають певні світові тенденції та глобальні зміни. Розглянемо основні з них, щоб проаналізувати їхній вплив на національну соціально-трудову сферу.

Посилення гнучкості використання робочої сили. Останнім часом у розвинутих країнах дедалі активніше проявляються тенденції флексібілізації ринку робочої сили. Об’єктивною основою цього явища є нові надбання науково-технічного прогресу, індивідуалізація трудового процесу. Важливий чинник активних і ефективних адаптаційних стратегій суспільства перехідного періоду

— опора на гнучкі моделі зайнятості на підтримку або заміну основної, стандартної зайнятості.

У найзагальнішому вигляді переваги та недоліки нестандартної зайнятості пов’язані з тим, що, з одного боку, вона є фактором, який забезпечує гнучкість ринку праці, але з іншого

— робить позиції працівників на цьому ринку більш слабкими. Тому, з одного боку, зростають соціальні витрати, породжувані нестандартною зайнятістю, з іншого

— вона є інструментом адаптації фірм і працівників до змін, що відбуваються в умовах постіндустріального розвитку.

Поширення трудової глобалізації через мережу Інтернет. Глобалізація висуває нові вимоги до робочої сили з погляду її кваліфікації, загальноосвітнього рівня, оскільки «людський фактор» є центральним елементом нової моделі постіндустріального розвитку. Інформаційна революція, яка включає і революцію комунікацій, створює матеріальну основу для розвитку дистанційних форм спілкування, навчання та зайнятості. Відбуваються зрушення в бік дедалі більшого використання інформації, інтелектуальних факторів. Поступальний розвиток ІКТ, мережі Інтернет і, як наслідок, електронного бізнесу та електронної торгівлі призвів до значних змін у діловому навколишньому середовищі і, зокрема, у засобах і технологіях ведення бізнесу, до появи та функціонування сучасних форм зайнятості.

За розвитком інформатизації суспільства Україна відстала від багатьох західних країн (табл. 1.2). Це можна відзначити на прикладі загального індексу зрілості інформаційного суспільства (Information Imperative Index), який складається з 20 чітко сформульованих показників за трьома напрямами: соціальним, інформаційним і комп’ютерним. Показники соціального напряму, який характеризується усталеністю, складаються із законодавчої бази, регуляторних норм і політичних чинників. Інформаційні показники представлені в основному сектором інформатики й інформаційного бізнесу (програмне забезпечення, мультимедіа тощо). Комп’ютерні показники відображають обсяг і насиченість ринку відповідним устаткуванням, таким як мобільні телефони, Інтернет-мережі, комунікаційні засоби.

Розвиток нових форм зайнятості. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) стають життєво важливим стимулом розвитку світової економіки, у зв’язку з чим посилюється роль освіти, оскільки для управління інформаційною інфраструктурою потрібні висококваліфіковані фахівці, що у свою чергу призводить до певних змін у сфері зайнятості, зумовлює розвиток нових нестандартних форм зайнятості. Відзначається значне зростання

На зайнятість у сфері ІКТ припадає до 5 % від загальної зайнятості в країнах ОЕСР (рис. 1.1), а на частку ІКТ-фахівців, не пов’язаних із сектором ІКТ, припадає понад 20 % усіх працівників.

Таблиця 1.2 ІНДЕКС ЗРІЛОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА (Information Imperative Index)

Ранг 2010 (з 70)

Ранг 2009Країна Індекс 2010 (з 10) Індекс 2009

12Швеція8,498,67

21Данія8,418,87

35Сполучені Штати8,418,60

410Фінляндія8,368,30

53Нідерланди8,368,64

64Норвегія8,248,62

1319Південна Корея7,947,81

1413Британія7,898,14

1622Японія7,857,69

1817Німеччина7,807,85

2425Іспанія7,317,24

2524Естонія7,067,28

3131Чеська республіка6,296,46

3535Угорщина6,066,04

3939Польща5,705,80

4547Болгарія5,055,11

5959Росія3,973,98

6161Нігерія3,883,89

6462Україна3,663,85

7070Азербайджан3,002,97

Джерело: Digital economy rankings 2010 Beyond e-readiness.

— A report from the Economist Intelligence Unit.

— [Електронний ресурс]

— Режим доступу: http://www935.ibm.com/services/us/gbs/bus/pdf/eiu_digital-economy-rankings-2010_final_web.pdf

6

зайнятості у сфері ІКТ в результаті поширення ІКТ в усіх галузях економіки.

6

5

4

3

2

1

0

5

1

С

Ч е х і я

Р о с і я

Ш т а т и

Л и т в а

Ш в е ц і я

Л а т в і я

Е с т о н і я

Ф р а н ц і я

П о л ь щ а

Н о р в е г і я

Б р и т а н і я

Б о л г а р і я

У к р а ї н а *

Ш в е й ц а р і я

У г о р щ и н а

Т у р е ч ч и н а

Н і м е ч ч и н а І с л а н д і я Є

В е л и к а

С п о л у ч е н і

Рис. 1.1. Частка ІКТ-спеціалістів, зайнятих в економіці деяких країн, 2010 р. * Дані 2011 року.

В економіці України у 2011 р. загальне число зайнятих в ІТ-сфері становило 1,42 % усіх працівників, що є вкрай низьким значенням. Для порівняння: у Швеції в 2010 році цей показник становив 5,43 %, у Швейцарії

— 5,04 %, у Чехії

— 4,74 %, в Росії

— 1,47 %. ІКТ дедалі частіше розглядаються як життєво важлива інфраструктура для всіх видів економічної діяльності. Відзначається значне зростання зайнятості у сфері ІКТ в результаті поширення ІКТ у всіх галузях економіки. ІКТ-зайнятість включає в себе роботу безпосередньо у секторі ІКТ, а також й опосередковано, як ІКТ-користувачів у всіх секторах економіки, які покладаються на навички у сфері ІКТ для виконання своєї роботи, тобто ІКТфахівців, не пов’язаних з ІКТ-сектором.

Досвід розвинутих країн показує, що для забезпечення ефективності сучасної економіки в Україні необхідним є збільшення числа як зайнятих у сфері ІТ, так і проникнення ІТ-компетенцій у професійну діяльність працівників інших секторів економіки. Оскільки поширення зайнятості в цьому сегменті ринку праці неминуче призведе до поширення використання нестандартних форм зайнятості (віддалене робоче місце, фріланс, неповний ро-

%з а й н я т о г он а с е л е н н я

Достатньо широкого розповсюдження набуло використання в Україні «позиченої» праці (у рамках схем лізингу персоналу, аутстаффінгу та аутсорсингу). Проте законодавча неврегульованість цих питань призводить до поширення прихованих трудових відносин, що послаблює трудовий захист працівників. Доволі часто умови тимчасової зайнятості (строкові трудові договори) застосовуються до працівників, які зайняті на постійній основі чи виконують роботи, що не є тимчасовими.

Дерегулювання ринку праці, яке відбувається через перехід від централізованого регулювання трудових відносин до індивідуальних трудових угод, від галузевих колективних угод до укладення угоди на підприємстві на контрактній основі, застосування неповного робочого тижня (дня) або тимчасової роботи, дроблення тарифів, скорочення прав працівників, перетворення колективної угоди про найм робочої сили на так звану відкриту угоду, яка за певних обставин створює окремим працівникам менш сприятливі умови. У тих випадках, коли неповна зайнятість є результатом вибору самих працівників, її можна розглядати як добровільну. Одначе коли це відбувається всупереч їхнім бажанням, вона виступає як вимушена. В Україні рівень вимушеної неповної зайнятості досить високий, в 2011 р. він становив 11,6 %, вищий рівень вимушеної неповної зайнятості спостерігається тільки в тих європейських країнах, які найбільше постраждали від фінансовоекономічної кризи: в Іспанії

— 7,5 % і в Італії

— 6,8 % (рис. 1.2).

Зміни галузевої структури зайнятості. Відбувається зниження рівня зайнятості у сфері виробництва та її збільшення в інформаційній сфері та царині послуг, оскільки саме інформаційні технології призвели до значної зміни й ускладнення структури економіки. На провідне місце виходить блок наукомістких послуг

— інформаційних, фінансових, науково-технічних, без яких неможливий інноваційний розвиток. Більшість із цих послуг вирізняються високою трудомісткістю, і в цьому

— одна з головних причин швидкого збільшення зайнятості у цих галузях у розвинутих країнах у докризовий період (див. табл. 1.3).

Тенденція збільшення питомої ваги осіб, зайнятих у сфері послуг, у розвинутих країнах супроводжувалася зміною професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, пов’язаною в основному з розширенням використання інформаційних технологій. Але в Україні, як свідчать статистичні дані, структура зайнятості не відповідає вимогам інформаційного суспільства, й відповідно

бочий день, гнучкий графік роботи), це вимагає адекватної реакції, передусім з боку законодавців.

Для успіху структурної перебудови, здійснення радикальних трансформацій та інноваційного розвитку потрібна гнучка система трудових відносин. Необхідні відповідні заходи, які стосувалися б усіх складових цієї системи

— організації заробітної плати, форм соціального захисту, тривалості робочого дня і т. ін.

14

12

10

8

6

4

2

0

20072008200920102011 %з а й н я т и х

Чеська республіка

Сполучені Штати

Франція

Росія ЄС-15 країни ОЕСР

Німеччина Італія

Польща Іспанія

Україна

Рис. 1.2. Динаміка рівня вимушеної неповної зайнятості

Таблиця 1.3

реакція на кризу була інакшою. Дотепер у структурі зайнятого населення України значною залишається частка представників найпростіших професій (23,9 % у 2011 р.). Натомість частка професіоналів і фахівців залишається невисокою (відповідно 14,5 % та 11,2 %). Збереження індустріальної структури зайнятості в Україні на противагу інноваційній, характерній для економічно розвинутих економік, ускладнює можливості переходу до інноваційної моделі розвитку.

Таблиця 1.3

ДИНАМІКА ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ ЗАЙНЯТОСТІ % від чисельності працівників у всій економіці

Наука, освіта, охорона здоров’я

Фінанси та бізнеспослуги

Транспорт і зв’язок

Держапарат

19952007199520071995200719952007

США2126,714,71929,127,29,18,7

Канада22,222,613,617,730,631,66,15,2

Велика

23,826,116,82131,928,27,15,5

Британія

Німеччина1823,511,417,224,8258,16,7

Франція21,525,114,918,622,123,39,59,3 Італія16,422,91014,726,524,36,65,5

Швеція32,432,810,414,822,421,47,96

Україна17,314,62,37,15,96,935

Україна,

14,87,56,85,2

2011 р.

Джерело: OECD in Figures, 2009. Р. 31

—32.

— [Електронний ресурс]

— Режим доступу: http://www.oecd-ilibrary.org/docserver/download/fulltext/0109061ec004.pdf

Зростання ролі освіти. Ця тенденція зумовлена економічними та соціальними перетвореннями: зміни в усіх сферах суспільної діяльності вимагають якісно нової системи підготовки і перепідготовки кадрів, яка здатна забезпечити їх оперативну адаптацію до нових соціальних і виробничих умов. Чисельність студентів вищої школи 203 країн світу зросла з 70-х років ХХ ст. до середини 2000-х років з 13 млн до 111 млн осіб унаслідок усвідомлення людьми зв’язку освіти з добробутом, який у найбільш розвинутих країнах є соціально-економічною закономірністю: краща освіта зумовлює більшу конкурентоспроможність на ринку праці і відповідно

— кращі дохід, соціальний статус, можливості збереження і зміцнення здоров’я, свободи життєвого вибору.

Демографічна проблема старіння населення та низької народжуваності, депопуляція населення. У країнах Західної і Південної Європи, які досягли значних успіхів у зниженні смертності, рівень народжуваності є також настільки низьким, що чисельність їх населення або вже скоротилась, або очікується її

В Україні такі тенденції ще не стали визначальними, але їх вплив уже виявляється у втраті адекватності багатьох теоретичних положень і прогнозних моделей реальній ситуації, зростанні невизначеності соціально-економічних процесів.

Природний приріст населення в Україні, як і раніше, залишається негативним. Тобто демографічний виклик полягає у тому, що на ринку праці очікується дефіцит кадрів, через що Україні доведеться використовувати потенціал трудових мігрантів.

При цьому слід з обережністю впроваджувати заходи щодо міграційної політики: активна міграційна політика у напрямі інтеграції іммігрантів в українське суспільство може призвести до значних утрат українського суспільства та його деформації. У формуванні міграційної політики доцільно ширше застосовувати механізм державно-приватного партнерства, що успішно зарекомендував себе в різних країнах. Як учасники та зацікавлені сторони тут можуть виступати урядові структури, громадські організації (діаспори, релігійні об’єднання), бізнесові структури (зокрема транснаціональні корпорації), агенції з міжнародної співпраці та розвитку, організації-донори, у т.ч. міжнародні.

Отже, необхідність урахування глобальних трендів людського розвитку, проблеми зайнятості та функціонування вітчизняного ринку праці крізь призму побудови інформаційного суспільства та знаннєво-орієнтованої економіки вимагають уваги до реалізації таких напрямів: формування інституційного підґрунтя соціального розвитку; підвищення якості і віддачі людського потенціалу; забезпечення збалансованості й ефективності ринку праці; реформування системи оплати і стимулювання праці; створення умов для розвитку соціального капіталу.

При цьому наскрізним завданням є сприяння зростанню чисельності зайнятих у «інформаційній сфері» та підвищенню їхнього професійного статусу, формування комфортних умов для розвитку середнього класу і становлення креативного класу в Україні.

скорочення у середньостроковій перспективі. Прогнозується, що серед тих європейських країн, чисельність населення яких є стабільною або дещо збільшується, якнайшвидше процес скорочення розпочнеться в Австрії, Бельгії, Греції, Італії. У зв’язку з наявними та очікуваними тенденціями демографічних процесів основний наголос у соціально-демографічній політиці розвинутих країн Європи робиться не так на стимулюванні дітонародження (хоча цьому приділяється значна увага), як на мінімізації соціально-економічних наслідків старіння населення сьогодні на перспективу.

Оскільки в сучасній українській практиці діяльність із оцінки ефективності соціальної політики лише зароджується і відповідні методики оцінки тільки-но почали розроблятися, ми запропонували на даному етапі визначати результативність за напрямами соціальної політики на основі системи індикаторів якості життя населення, підвищення якого є основним її результатом. Надалі система індикаторів має бути доповнена аналізом ефективності бюджетних витрат.

Запропонована концепція має базуватися на таких основних принципах:

1. Стратегічної цілеспрямованості. Соціальна політика в державі повинна мати прогресивний вектор і чіткі цільові орієнтири.

2. Системності і комплексності. Рішення і заходи концепції мають бути скоординовані з економічною, фінансовою, освітньою та іншими сферами державної політики, а також включати усі складові, необхідні для досягнення цільових орієнтирів.

3. Соціальної справедливості. Держава повинна гарантувати рівність прав і можливостей у соціально-трудовій сфері.

4. Соціальної відповідальності. Орієнтація на підвищення рівня та якості життя населення, створення умов для розвитку і примноження людського капіталу.

5. Поєднання соціальної свободи, відповідальності і гарантій. У суспільстві має існувати пріоритет особистої соціальної свободи разом з відповідальністю і державними соціальними стандартами.

6. Демократичності. Кожен дієздатний громадянин повинен мати можливість брати участь у формуванні соціальної політики і суспільному контролі над її виконанням.

7. Гуманітарності. Конституційні права людини мають найвищий пріоритет. Неможливим є прийняття політичних рішень, спрямованих на зниження соціальних гарантій.

8. Екологічного імперативу. Оцінка будь-яких господарських рішень з погляду їх наслідків для навколишнього середовища і здоров’я населення.

9. Послідовності. Обов’язкове врахування положень концепції в розробці регіональних програм зайнятості на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу.

10. Партнерства. Влада, бізнес-структури і громадянське суспільство мають об’єднати зусилля для реалізації цілей стійкого соціально-економічного розвитку.

План реалізації концепції соціального розвитку повинен мати форму узгодженої оперативної програми, в якій будуть об’єднані

Для успішного виконання Стратегії доречно провести SWOTаналіз із визначенням сильних та слабких сторін соціального розвитку, можливостей і загроз реалізації його пріоритетів (додаток А). При цьому основними завданням SWOT-аналізу є:

— визначення можливостей забезпечення державної політики у сфері соціально-трудових відносин, які відповідають ресурсам і можливостям держави;

— виявлення сильних сторін соціального розвитку та їх зіставлення з наявними можливостями;

— передбачення потенційних загроз і ризиків

— як внутрішніх, так і зовнішніх, що перешкоджають (унеможливлюють) виконанню концепції;

— виявлення конкурентних переваг у сфері соціального розвитку та коригування його стратегічних пріоритетів.

Зрозуміло, що SWOT-аналіз визначає сильні та слабкі сторони як внутрішні риси соціального розвитку в країні, на які є можливість впливати. Водночас виявлені можливості й загрози пов’язані з характеристикою навколишнього соціального середовища, на які держава впливати не може. Необхідно також визначити головні сильні та слабкі сторони, можливості та загрози у виконанні Стратегії, які слід розглядати винятково крізь призму кінцевого результату, тобто реалізації напрямів на практиці та їх ефективності.

1.4. Моделі соціалізації економіки Із розвитком соціалізації ринкової економіки державне регулювання доповнилося механізмом саморегулювання суспільства, елементами якого стали співробітництво профспілок та організацій підприємців, зокрема, у 20-х рр. ХХ ст. у Голландії, причому

основні компоненти окремих напрямів державної політики у соціально-трудовій сфері. Процес опрацювання концепції та її подальша деталізація у вигляді плану заходів та окремих державних цільових програм має базуватися на ґрунтовному стратегічному аналізі, який охоплюватиме як зовнішні, так і внутрішні елементи з наступним виокремленням пріоритетів. Досягнення поставленої мети державної політики у сфері соціально-трудових відносин залежить не лише від того, наскільки будуть виконані визначені заходи, а й від ступеня впливу результатів цих заходів на цільову сферу.

— Фонду праці, який об’єднав усіх підприємців включно із фермерами та всі профспілки, а держава визнала цей орган головним у сфері трудових відносин та провідним щодо визначення державної політики у сфері заробітної плати (1945

—1962 рр.). Досягнутий консенсус підприємців та профспілок мав надзвичайно позитивні результати і заклав основи суспільного діалогу та політики узгодження взаємних інтересів соціальних партнерів, праці та капіталу на основі тристороннього підходу: держава, підприємці, профспілки, у якому держава мала домінантну роль, оскільки взяла на себе право встановлювати всі види заробітної плати, профспілки та організації підприємців мали важливе і все ж більше консультативне значення. Функціонування цієї системи здійснювалося відповідно до очікувань її творців: у Голландії на базі харчової, хімічної, нафтової, суднобудівної галузей економіки була створена конкурентоспроможна на світовому ринку обробна промисловість, уже в 50-х рр. була досягнута повна зайнятість, створене новою галуззю національне багатство було розподілене і забезпечило підвищення реальної заробітної плати населення.

Проте з часом, зокрема після вступу країни до Спільного ринку, на тлі вільно встановлюваної заробітної плати Німеччини, Франції, Бельгії політика централізованого регулювання заробітної плати в Голландії була скасована, хоча тристоронні дискусії з питань національних можливостей країни, бажаних змін економічної політики та рівня заробітної плати продовжувалися і стали прикметним явищем суспільного життя країни для досягнення консенсусу. Можна визнати, що створені у свій час у Голландії Фонд праці та Рада із соціально-економічних проблем діють як активні політичні органи, які здійснюють політичний діалог між соціальними партнерами

— профспілками і підприємцями, інтереси яких узгоджує держава.

держава часто допомагала соціальним партнерам самоорганізовуватися і створювала для них необхідні законодавчі структури, а за часів Другої світової війни там виникла та зміцнилася нова форма співробітництва праці та капіталу, коли лідери двох сторін перебували в одних тюрмах і концтаборах, тобто по один бік боротьби з нацизмом, а після війни саме вони обговорювали напрями розвитку країни у відбудовний період після розпаду голландської колоніальної імперії, коли у країні виявилося необхідним створити нову економічну структуру з міцною обробною промисловістю. Трудові конфлікти і вимоги збільшення платні у цей час, що несли загрозу зірвати вихід на промислові ринки, вгамовувалися зусиллями приватної організації

Отже, притаманні ринковій економіці вади змушують запроваджувати на державному рівні певні політичні, економічні і соціальні обмеження, які відповідають у кожній країні поглядам більшості населення або найважливіших його груп, що за домінування національної своєрідності створює багатоманіття форм організації підприємств та національних економічних моделей.

Після Другої світової війни економічний розвиток Німеччини настільки вражав, що одержав назву «німецького дива», і ґрунтувався він не в останню чергу на соціальному партнерстві, яке виникло у країні напочатку 1920-х рр. З часом розвинулися такі форми участі в управлінні підприємствами, як ради фірм, що мали широкі повноваження заслуховувати скарги працівників, обговорювати соціальні питання (оплату праці, тривалість робочого дня, умови праці, здоров’я тощо), економічну діяльність компанії, спрямування інвестицій, можливості злиття з іншими фірмами, модернізацію виробництва тощо. Нині у країні працюють схеми участі трудівників в управлінні підприємствами, що доповнюються численним представництвом працівників у наглядових радах компаній, яке іноді досягає половини їх складу, тобто наймані працівники постають як співвласники компаній і поділяють соціальну та виробничу відповідальність перед своєю фірмою. Цю систему можна вважати народною з погляду прав власності (переважно сімейна форма), ринок акцій відіграє в ній порівняно невелику роль, скуповування акцій з метою здійснення контролю над фірмою нормативно обмежено, держава здійснює посередницькі функції щодо координації та досягнення згуртованості суспільства та соціальної справедливості, підвищення ефективності ринкової системи. Особливістю цієї моделі є те, що за певних умов прибуток німецької фірми може виявитися нульовим, а частина витрат на заробітну плату та соціальні виплати

— вищою, ніж в інших моделях економіки. Це спонукає менеджмент фірми (підприємства) раціоналізувати процес виробництва для поліпшення загальних економічних показників. Отже, компромісні рішення щодо розвитку фірм приймаються з урахуванням балансу інтересів найманих працівників, профспілок, банків, окремих регіонів країни, уряду і не завжди на користь ефективності, проте спільними зусиллями сторін досягається баланс інтересів у процесі здійснення виробничого циклу.

Народною моделлю економіки можна вважати і англосаксонський тип ринкової економіки, підприємства якої створені власниками на акціонерній основі. На таких підприємствах розподіле-

— у наглядових радах, що слідкують за дотриманням відповідних інтересів. Банки не беруть участі у керівництві сталих підприємств, хоча надають їм різні послуги. Вони й страхові компанії володіють більшими чи меншими пакетами акцій, приймають на депонування пакети акцій співвласників підприємств разом з правом голосу, мають представництво у наглядових радах, іноді їх очолюють, здійснюють кредитування дочірніх компаній.

Особливе місце серед розвинутих країн із соціалізованою моделлю ринкової економіки належить Швеції, де створили можливість забезпечувати високий рівень життя і соціальної захищеності населення, що стало можливим завдяки налагодженню коопераційного характеру відносин між різними соціальними прошарками суспільства, політичними партіями, що спирався на високий рівень політичної культури, взаєморозуміння, визнання законності інтересів різних груп населення, готовності вирішувати найгостріші проблеми на основі соціально прийнятних компромісів та наукової експертизи. Духовно (на основі досягнутої злагоди) та політично були забезпечені успіхи в економічній сфері завдяки створенню промисловості, що базується на поєднанні зусиль державних інститутів і приватного бізнесу та інтеграції науки, освіти і виробництва за напрямом від створення нових знань до їх засвоєння інноваційним підприємництвом і подальшого масового тиражування розроблених зразків виробів.

Шведський тип організації життя суспільства забезпечив високий рівень економічної ефективності та зростання якісних параметрів соціальної сфери за концепцією «людського капіталу». Це було досягнуто завдяки проведенню наполегливої політики 1) вирівнювання доходів; 2) високої частини перерозподілу національного продукту через державний бюджет; 3) відпрацювання курсу на створення суспільства загального добробуту; 4) організації соціального діалогу; 5) заперечення політики споживацького ставлення до природи за рахунок удосконалення стандартів щодо збереження довкілля, заборони спорудження АЕС і здійснення екологічно ощадливої політики.

Економічне регулювання у Швеції має широкий характер, оскільки держава контролює не тільки доходи та прибутки, а й використання капіталу, робочої сили, ціни через антимонопольне

ні права власності та управління, здійснювані найманими менеджерами, працівники підприємства теж наймані і не мають права голосу з питань прийняття рішень керівництвом компанії. Акціонери мають своїх представників у радах директорів, наймані працівники

Економічна система Швеції орієнтована на досягнення соціальних цілей

— забезпечення:

1) відносної рівності у суспільстві за рахунок податків, які запобігають різкому диференціюванню доходів;

2) повної зайнятості, оскільки держава у Швеції є найбільшим наймачем робочої сили і забезпечує робочі місця приблизно для третини економічно активного населення;

3) розгалуженої соціальної інфраструктури.

Більше половини ВВП країни проходить перерозподіл через державний бюджет, і більше ніж 2/3 цієї частини ВВП витрачається на безоплатні охорону здоров’я, освіту тощо. Майже 65 % населення Швеції отримують усі свої доходи із суспільних фондів як наймані працівники урядових і муніципальних установ або як одержувачі соціальних допомог і пенсій з державних пенсійних фондів, тобто у приватному секторі економіки працює 35 % населення. Соціальна політики держави доповнюється тим, що працедавці відраховують у фонди пенсійного страхування 43 % фонду заробітної плати.

Система державного регулювання економіки країни ґрунтується на ідеях раціональної централізованої економіки та соціального планування Г. Мюрдаля з використанням системи соціального партнерства, що дало змогу досягти у країні компромісу глобального характеру між економічною й політичною елітою та трудівниками без війн і революцій: шведські підприємці визнали за соціал-демократами право на проведення реформ з трансформації Швеції на державу загального добробуту, робітничий рух відмовився від тотальної націоналізації.

Створення узгоджувальної економіки, яка забезпечує випередження гострих соціальних конфліктів, супроводжувалося формуванням політичної культури на основі консенсусу, що виключав підпорядкування однієї сторони іншою.

Специфікою шведської моделі є максимальний ступінь державного регулювання основних макроекономічних показників економіки, який продовжує зберігатися тривалий час упродовж останніх 50 років, коли у владі майже незмінно перебували соціал-демократи.

законодавство та спеціальні відомства: Відомство у справах цін і картелів, Суд у справах антикартельного регулювання, спеціальний юридичний інститут, що здійснює контроль за дотриманням правил вільної конкуренції. Щоправда, із вступом до ЄС контроль над цінами став зайвим з огляду на контроль, введений правилами ЄС.

Основою високої економічної ефективності та високого рівня добробуту населення є інноваційний напрям розвитку економіки з виробництва наукомісткої продукції. У країні існує майже 500 тис. малих підприємств, які роблять найбільший внесок у науково-технічні розробки та впровадження, створюють нові види товарів, послуг і технологій. Крім того, державні інвестиції доповнюють приватні вкладення капіталу, іноземні інвестиції, венчурний капітал.

Ефективність ринкової системи господарювання збільшується здатністю приватних господарських одиниць утворювати такі системи та мережі, що практично діють як суспільний капітал і спираються на пряму державну допомогу й підтримку, завдяки чому Швеція перетворилася на лідера ЄС за кількістю науковотехнологічних та інноваційних зв’язків. За концепцією національної інноваційної системи Б. Лундвала, потенціал економічного зростання постіндустріального суспільства стає функцією від здатності інституційної системи країни створювати, виробляти та широко застосовувати науково-технологічні досягнення та від рівня фінансування науково-технологічної та інноваційної сфери економіки, яка стає головним джерелом економічного зростання постіндустріального суспільства.

Концепція Б. Лундвала наголошує також на нових функціях національних освітніх систем, які сприяють підвищенню цінності національного «людського капіталу», здійснювані вкладення у який за рахунок удосконалення освіти та охорони здоров’я стають не менш важливим фактором виробництва, ніж технологічний та фінансовий капітал. І хоча Швеція першою із західних країн розпочала реформи щодо соціалізації ринкового господарства, проте в ній не відбулося формування якоїсь унікальної соціально-економічної моделі. Її варто розглядати лише як шведську модель суспільства загального добробуту, що за соціальними стандартами, як і інші скандинавські країни, перевершує країни Євросоюзу.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ЗАСАДИ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.2. Модель соціальної ринкової економіки
2.3. Соціальна проблематика в теорії економічного добробуту
2.4. Роль громадянського суспільства у розбудові правової держави
2.5. Благодійна діяльність та її розвиток в Україні
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki