Вищою характеристикою суспільних якостей людини є поняття «особистість», яке використовується для позначення індивіда в межах його соціальних характерис тик. Засадничими чинниками, які сприяють перетворенню людини на особистість, є саме життя, діяльність та процес виховання. При цьому домінантного значення для перетворення біологічного індивіда на соціальноінформативну особистість набуває діяльність (практика і праця).
Тільки в діяльності, яка відповідає потребам та інтересам людини (суспільства), можна дістати оцінку своїй соціальній значущості, розкрити всі грані осо бистості .
Кожна особистість має велику кількість взаємозв’язаних суспільно значущих рис, до яких належать вроджені або набуті звички, спосіб мислення та поведінки. Серед них такі позитивні моральні якості, як гуманізм, людяність, чесність, совість, скромність, великодушність тощо. До суспільно корисних якостей належать вольові
1
У такому контексті діяльність стає сутністю людського існування. Діяльність — це цілісні, системні, послідовні дії, спрямовані на здобуття конкретного результату. Основним різновидом діяльності є праця. Особливостями праці в сучасному світі є те, що вона стає однією з найвищих соціальних цінностей. Праця в умовах відчуженості людини від засобів і результатів праці стає тягарем для людини і негативно впливає на особистість, і навпаки, праця, яка дає користь людині й суспільству, сприяє розвитку кращих людських якостей. Праця стала основою формування і розвитку людської свідомості, зробила людину особистістю. Завдяки активній праці людина виокремила себе з тваринного світу і створила високоорганізоване суспільство.
94
характеристики, рішучість, мужність, патріотизм тощо. Безперечно, окремим особам властиві і негативні (аморальні) якості, що засуджуються суспільством. До таких належать егоїзм, нігілізм, грубість, користолюбство тощо. Зазначені якості є продуктом впливу суспільства та окремих людей на окрему особистість, а також результатом самовиховання. Суспільно значущі позитивні риси сприяють прогресивному розвитку су спільства й особистості.
Особистість має певну структуру, головними елементами якої є потреби та інтереси.
Потреби — це основа діяльності людей, певний мотив до здійснення тих чи тих дій або вчинків. Відомо, що задоволення від реалізації матеріальних або духовних потреб є важливим компонентом людського щастя. У кожному суспільстві є певний перелік і рі вень потреб з об’єктивною можливістю їх реалізації в суспільній практиці. Що більше суспільство може створювати умови для їх реалізації, то більше воно може називатися цивілізованим. Потреби є рушійною силою як розвитку суспільства, так і самої людини. До того ж заради реалізації потреб здійснюється людська діяльність.
Потреби поділяють ся на біологічні та суспільні (формуються суспільством). Біологічні (природні) потреби орієнтують на збереження життя, харчування, розмноження тощо. До потреб, які формуються суспільством, належать духовні (прагнення збагатити і розвинути свій внутрішній світ, залучитися до цінностей культури), матеріальні (сприяють можливості досягти високого рівня матеріальних благ у житті), суспільні (дозволяють реа лізувати професійні здібності та дістати адекватну оцінку з боку суспільства).
У процесі розвитку суспільства відбуваються як якісні, так і кількісні зміни у системі потреб. Наприклад, виникають нові потреби — в інформації, освіті тощо. Задоволення конкретних потреб породжує нові потреби, що є імпульсом для розвитку матеріального та духовного виробництва, в межах я кого є можливість задовольнити нові потреби. Інтереси є конкретним виявом потреб, зацікавленість особистості в певній дії або вчинку. Поняття «потреби» охоплює більш широке коло явищ, ніж категорія «інтереси». Категорія «інтереси» притаманна тільки людині. Інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності, поведінки і вчинків людей. Інтереси розділяються за суб’єктом — на ос обисті (індивідуальні), групові, класові, суспільні, державні та інтереси всього людства, а також за сферами суспільного життя, за значенням тощо. Поділяються на матеріальні та духовні, нормальні і ненормальні, довгострокові і короткострокові, спільні й антагоністичні та ін.
95Співіснування ієрархій різноманітних потреб та інтересів має форму конфліктів, розв’язуючи які, суспільство розвивається.
Суперечність між інтересами і потребами сприяє прогресу лише тоді, коли вона не антагоністична, своєчасно й адекватно вирішується на рівні загальнолюдських цінностей. Цінність відображає соціальне і культурне значення матеріальних чи духовних явищ, предметів для задоволення потреб та інтересів людини (докладніше про цінності йт иметься далі). Цінності та ціннісні орієнтації суспільства формують систему норм поведінки особистості.
Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати. Вони потрібні будь-якому суспільству, щоб підтримувати рівновагу, порядок, витісняти наявні в людини однобічні біологі чні інстинкти способом залучення особистості до життя суспільства і соціалізації як особистості. Існує кілька видів соціальних норм, кожна з яких має специфічний вплив на особу: норми моралі, що формують найзагальніші варіанти діяльності й охоплюють велике коло суспільних відносин, визнаються всіма (більшою частиною суспільства). Головним механізмом забезпечення моральних но рм є сама людина (її совість) та суспільство, які можуть засудити порушника норм моралі. Групові норми регулюють поведінку людини у вузьких колективах, наприклад, товариських, релігійних тощо. Спеціальні (професійні) норми формують поведінку представників тих чи тих професій, наприклад, поведінку лікарів, учителів, правоохоронців тощо. І, нарешті, важливою соціальною нормою стають норми права, що віддзеркалюють право ву свідомість суспільства як сукупність ідей, поглядів, уявлень; ставлення людей до правової системи, законності, правопорядку та їх оцінки з погляду інтересів тієї чи тієї соціальної групи або суспільства загалом з метою стимулювання окремих дій або вчинків. Особливостями функціонування норм права є те, що во ни формулюються і встановлюються спеціальними державними інститутами, є обов’язковими для виконання всіма членами суспільства, чітко формалізовані в письмових текстах, регулюють конкретне коло суспільних відносин, гарантуються з боку силових структур держави.
Потреби, інтереси, цінності, соціальні норми сприяють формуванню та існуванню життєвої позиції особистості. Життєва позиція особистості — це с тавлення людини до навколишнього світу, ціннісна орієнтація, установка і готовність до здійснення певних дій і вчинків, форма і спосіб їх реалізації. У вузькому ро
96зумінні життєва позиція — це ставлення людини до навколишнього світу в її думках та вчинках.
Умовно виокремлюють активну і пасивну позиції. Пасивна життєва позиція виявляється у підкоренні довколишньому світу, об’єктивним обставинам. Таку форму часто називають конформізмом. Є кілька різновидів конформізму: авторитарний конформізм — людина у своїй поведінці орієнтується на по ведінку і погляди окремої впливової й авторитетної особи. Груповий конформізм існує тоді, коли окрема людина, як і інші члени групи, міцно тримається тих норм, які прийняті групою. Суспільний конформізм існує в тому разі, коли окрема особа підкоряється нормам суспільства — «живе як усі». Останній різновид конформізму існує зазвичай у т оталітарних державах.
Протилежним конформізму поняттям є поняття нонконформізму. Якщо перше поняття фіксує пасивну життєву позицію особистості, то друге — активну. Активна життєва позиція полягає в перетворенні довколишнього світу і контролі над ситуацією. Специфічними характеристиками активної життєвої позиції є активна самостійна поведінка стосовно до інших членів групи, але підкорення лідер у групи; підкорення нормам суспільства з прагненням керувати групою, колективом, бути лідером; ігнорування суспільних норм і активне прагнення знайти себе поза суспільством, наприклад, в асоціальних групах тощо; несприйняття норм суспільства, прагнення самостійно або за допомогою інших змінювати довколишню дійсність. Наприклад, діяльність революціонерів, терористів тощо.
Суспільство активно впливає на процеси виховання і ро звитку особистості. Виховання — це залучення індивіда до соціальних норм, духовної культури, підготовка його до праці і майбутнього життя. Виховання необхідно для того, щоб людина могла нормально виконувати необхідну і корисну діяльність. Крім того, виховання особи зменшує проблеми включення індивіда в суперечливе суспільство, оптимізу є його адаптацію, гармонізує суперечливі суб’єктно-суб’єктні процеси в самому суспільстві. Виховання здійснюють найрізноманітніші суб’єкти: родина, школа, армія, колектив, вищий навчальний заклад, суспільство загалом. Окремим вихователем може стати окрема людина — викладач у школі, авторитетний товариш, керівник, харизматичний лідер релігійної організації тощо. Величезну роль у вихованні особистості виконують засоби масової інфо рмації, а також досягнення масової культури (Інтернет, книги, виставки тощо).
97Окрім загальної мети виховання є більш вузькі конкретні цілі, які ставляться як суспільством загалом, так і соціальними групами й окремими індивідами. Усі цілі так чи так взаємодіють між собою. До таких цілей належать: підготовка людини до самостійного життя (передати людині матеріальну та духовну культуру, конкретний досвід); активізувати і розвинути су спільно значущі якості особистості; нейтралізувати або знищити антисоціальні якості особи; навчити людину толерантної взаємодії з іншими людьми; навчити людину працювати на найвищому професійному рівні.
Усвідомлюючи себе як особистість, виокремлюючи себе з навколишнього середовища, людина замислюється над тим, для чого вона живе? Чи смертна вона? (проблема життя та смерті)
У чо му сенс її життя? Кожна людина виокремлює свій індивідуальний сенс життя, але при цьому важливе значення мають цілі індивіда, що визначають характер його діяльності. Як уже зазначалося, цілі життя пов’язані насамперед з бажанням найповнішого задоволення матеріальних і духовних потреб, закладених природою в людині. Ці потреби є численними і баг атогранними.
Кожна людина вибирає лише ті потреби, які відповідають її індивідуальним особливостям, і спрямовує свою діяльність на вирішення тих проблем, які вона сама визначає для себе як сенс життя. Отже, немає єдиного сенсу життя для всіх людей. Кожна людина завдяки своїм індивідуальним схильностям може мати кілька індивідуа льних цілей, які визначають сенс її життя.
i
Отже, філософське вчення про природу і сутність людини називається антропологія. Воно має місце майже в усіх сучасних філософських напрямах.
Людина є найвищим щаблем у розвитку живих організмів на
Землі; як жива істота, має певні потреби та інтереси, що задовольняються у процесі матеріального і духовного виробництва на основі спілкування й активного перетворення навколишнього світу і самої себе.
Вищою характеристикою суспільних якостей людини є поняття «особистість», яке використовується для позначення індивіда в межах його соціальних властивостей. До фундаментальних рис особистості належать потреби та інтереси.
Головними соціальними нормами, як вимоги до особистості, є норми моралі, права, групові, спеціальні (професійні) норми.
Ставлення людини до навколишнього світу віддзеркалюється в понятті «життєва позиція особистості». Головними її різновидами сучасна філософія називає конформізм (пасивну життєву позицію) та нонконформізм (активну життєву позицію).
Людина не може саморозвиватись, самовдосконалюватися без знання сенсу свого життя. Кожна людина вибирає лише
98ті цілі, які відповідають її індивідуальності, які вона має можливість самостійно досягнути і яких вона сама визначає для себе як сенс життя. Тому немає єдиного сенсу життя для всіх людей, кожна особистість може мати кілька індивідуальних цілей, які визначають сенс її життя. ?
Питання для самоперевірки
1.Охарактеризуйте співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність» та «особистість».
2.У чому полягає відмінність ролі потреб та інтересів особистості для її діяльності?
3.У чому полягає значення соціальних норм у житті особистості?
4.Що таке життєва позиція особистості?
5.Назвіть головні чинники виховання особистості.
6.У чому полягає сутність людини?
7.Що таке сенс життя люди ни?
8.Охарактеризуйте співвідношення необхідності та свободи людини.
9.Охарактеризуйте співвідношення свободи та відповідальності людини.
Теми рефератів
1.Людина, індивід, індивідуальність, особа — чим різняться ці поняття?
2.Людина: проблема співвідношення біологічного і соціального.
3.Соціальна сутність людини та її соціальна гідність.
4.Гуманізм, індивідуальність, колективізм.
5.Еволюція уявлень про людину у філософії.
6.Характеристика матеріальних і духовних потреб людини.
7.Необхідність, свобода та відповідальність у житті людини.
8.Людина та суспільство; пробл еми виживання у сучасному світі. Людина — найвища цінність гуманного демократичного суспільства.
Cписок рекомендованої літератури
1.Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода // Вопр. философии. — 1992.
— № 8.
2.Арсеньев А. С. Философские основы понимания личности. — М., 2001.
3.Бердяев Н. А. О назначении человека. — М., 1993.
4.Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества. — М., 1989.
99
6.Бубер М. Я и Ты. — М., 1991.
7.Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд. — М., 1994.
8.Ильенков Э. В. Философия и культура. — М., 1991.
9.Ильенков Э. В. Что такое личность? — М., 1991.
10.Казначеев В. П., Спирин Е. А. Космопланетарный феномен человека. — М.
11.Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство. — М.,
1990.
12.Касирер Э. Опыт о человеке // Проблематик а человека в Западной философии. — М., 1988.
13.Маркузе Г. Одномерный человек. — М., 1994.
14.Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. — М., 1999.
15.Мунье Э. Персонализм. — М., 1997.
16.Сегеда С. Основи антропології: Навч. посіб. — К., 1995.
17.Соловьев В. С. Личность и общество // Соловьев В. С. Оправдание добра: Соч. в 2 т. — М., 1988. — Т.1.
18.Т ейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1987.
19.Франк С. Л. Духовные основы общества. — М., 1992.
20.Хабермас Ю. Понятие индивидуальности // Вопр. философии. —
1989. — № 2.
21.Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. — СПб., 2000.
22.Человек как философская проблема. — М., 1991.
23.Человек: мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. ХХI век. — М., 1995.
24.Шаронов В. В. Вопросы социал ьной антропологии. — СПб., 1997.
25.Это человек: Антология. — М., 1995.
Розділ V
