Як уже зазначалося, проблема діяльності у філософії має надзвичайно важливе значення й давню історію. Великий французький мислитель Поль Анрі Гольбах висловив думку про те, що сутність природи полягає в тому, щоб діяти, а Г. Фіхте додав, що діяти слід для того, щоб існувати.
Світоглядний зміст проблеми діяльності полягає в то му, що вона вирішується лише в органічній єдності з проблемою активності як універсальної здатності матерії до самоорганізації. З огляду на це діяльність є основним способом становлення і розвитку людського суспільства, цивілізації та культури; основою самоорганізації та самоуправління економічною, соціальною, політичною та духовною сферами життя суспільства; джерелом і причиною вин икнення та функціонування суспільних законів.
Головними в діяльності є також питання: про соціальну діяльність людини; формування особи як суб’єкта суспільно значимої діяльності; виникнення та розвиток якісно нової, творчо конструктивної активності; вплив космосу й чинників позаземного існування природи на діяльність людини, проникнення людини в космос, створення нею космічних об’єктів то що.
Проблема діяльності особливої актуальності набула у філософії Нового часу, коли на арену історії вийшла активна, діяльна людина, зорієнтована на пізнання й перетворення довколишнього світу. Загальний характер філософії Нового часу (XVII ст.) утверджував принцип діяльності — тільки активна, діяльна людина, тобто та, яка володіє знанням і науковим методом, може панувати над силами природи («Знання — сила»,
— стверджував Ф. Бекон).
Найближче до адекватного розуміння сутності діяльності підійшов Ґ. Геґель. Як об’єктивний ідеаліст, Ґ. Геґель уважав, що весь природний світ, людські відносини є продуктом абстрактного духу, а отже, діяльність та її продукти є також «суть духу» (тобто породження цього самого духу). Він сприймав діяльність як діалектичний процес пізнання предметного світу (опредме чене знання), як практику, пов’язану з творенням людиною життєво важливих умов свого існування, а також як історичний процес, розвиток культури.
Поняття діяльності стало основним у матеріалістичній теорії суспільного розвитку, створеної К. Марксом і Ф. Енґельсом.
Згідно з цією теорією діяльність ґрунтується на матеріальному виробництві, пояснює суттєву відмінність людини від тварин і способи її життя. Життєдіяльність людини, на відміну від життя тварин, набуває свідомого характеру. Матеріально-виробнича діяльність людей породжує нові види діял ьності — політичну, соціальну, духовну та адекватні їм сфери життя суспільства.
Діяльність лежить в основі історичного розвитку й має подвійну природу. Передусім вона спрямована на перетворення природи людьми й водночас на зміну самої людини. На основі діяльності формується ставлення людини до природи та до оточення. У діяльності людина дістає можливість пізнавати і перетворю вати предметний світ завдяки своїй свідомості й активності.
Але в марксистській теорії діяльності поза увагою залишилися проблеми вивчення механізму діяльності як вищої форми еволюційної активності. Цю проблему сьогодні досліджують такі науки, як психологія та фізіологія, теорія творчості, інформатика, теорія систем, синергетика тощо. Проблема діяльності відображується у «філософії життя», екзистенціоналізмі, неокантіанстві, феноменології тощ о, які вивчали інші, ніж марксизм, аспекти діяльності.
Незважаючи на різноманітні підходи, можна виокремити деякі головні положення, що характеризують діяльність як цілеспрямовану активність людини (де активність є система, що саморозвивається), новий рівень перетворення природи. Предметом діяльності є світ, частиною якого є людина.
Умовами діяльності є: 1) рух, розвиток, діалектика матеріального світу; 2) нерозривний зв’язок, взаємозалежність активності (еволюції світу) та її системна організація; 3) ускладнення форм і рівнів матеріальних систем, форм і способів їх активності; 4) безпосередньою умовою виникнення діяльності є також біологічна організація природи, рефлекторна поведінка тваринного світу та відображення в психіці людини навколишнього світу.
Назвемо причини виникнення та розвитку діяльності.
1. Матеріально-практи чна взаємодія людини та природи.
2. Виникнення та розвиток свідомості, пізнавальних можливостей людини, їх тісний взаємозв’язок з діяльністю.
3. Розвиток активного перетворювального (на відміну від простого пристосування) ставлення людини до природи.
4. Виникнення системи матеріального виробництва, економічних і суспільно-історичних відносин.
5. Створення матеріальної та духовної культури як якісно нових надприродних форм буття.
6. Необхідність засвоєння культурно-історичного досвіду людини.
7. Виникнення соціальних інститутів освіти й виховання, що стимулюють до творчої активної практики.
Отже, процес формування діяльності пов’язаний з виокремленням людини з прир оди та створенням людської спільності. Діяльність має подвійну природу: з одного боку, вона є найвищою формою універсальної активності, процесом, який підкоряється діалектичним принципам організації та законам матеріальної еволюції світу. З іншого боку, діяльність виникла й розвивається як специфічна соціальна активність і реалізується згідно з впливом на неї суспільно-історичних законів, які, по суті, є конкретною формо ю вияву універсальних законів. Але особливістю людської діяльності є те, що вона сама є основою виникнення та дії соціальних законів як усієї соціально організованої форми матеріального світу.
Розвиток людини як вищої форми живої організації здійснюється у системі самоорганізації світу згідно з діючими законами світу. Закони не стоять над системою як зовнішня незалежна сила, а є причиною, сутністю, стратегією розвитку самої системи. У закономірному процесі еволюції світу та його активності діяльність, як вища форма активності, стає об’єктивним закономірним процесом.
Як природний і закономірний процес, діяльність має свою структуру. Вона завжди реалізується в системі взаємодії суб’єкта та об’єкта діяльності. Суб’єкт — це особа, соціальна група, суспільство, які здійснюють практичну або пізнавальну діяльність на основі необхідності, цілей, потреб тощо. Суб’єкт є носієм діяльності. Об’єкт — це предмет, напрям людської діяльн ості, це те, на що спрямована діяльність. Об’єктом може бути світ загалом, конкретні предмети, природа, процеси, теоретичні моделі, сама людина тощо. Об’єкт є джерелом пізнавальної та практичної діяльності. Щодо об’єкта діяльність виконує репродуктивну функцію. Розвиваючись, пізнавальні можливості та форми діяльності набувають творчих
характеристик, що веде до створення нових об’єктів. Творча діяльність лежить в основі матеріального та духовного прогресу .
У системі об’єктно-суб’єктних відносин діяльність є зв’язком, взаємодією. Тут вона виявляє себе як предметно-енергетичний та інформаційний зв’язок, але, на відміну від вияву цих зв’язків на рівні живої та неживої природи, у людській діяльності ці зв’язки набувають суспільно-історичного характеру. Людина використовує природу як середовище свого життя, с творює засоби виробництва, продукт виробництва, що задовольняють її матеріальні потреби, збільшують фізіологічні можливості тощо.
Водночас людина здійснює наукові відкриття, створює художні твори, передає з покоління до покоління духовні цінності, формує інформаційне середовище, яке не тільки збагачує її культуру, а й формує її інтелектуальний потенціал, розширює горизонти її твор чих можливостей.
За типами діяльність поділяють на матеріальну та духовну.
Матеріальна діяльність — це предметно-практична діяльність, спрямована на виробництво матеріальних цінностей.
Цей вид діяльності пов’язаний з продукуванням засобів, предметів виробництва, що забезпечують життєдіяльність суспільства. У процесі матеріальної виробничої діяльності виникають суспільні (економічні, соціальні, політичні, ідеологічні) відносини, що стають основою комунікативної діяльн ості людини.
Духовна діяльність пов’язана з виробництвом духовної сфери буття, іноді її ще називають духовним виробництвом (наука, мистецтво, релігія). Причиною виникнення духовної діяльності є матеріально-виробнича діяльність, специфіка суспільноісторичної практики. Продуктом і водночас процесом духовної діяльності є духовна культура, система духовних цінностей, інтелектуальна, естетична творчість, релігійна діяльність.
Особливе місце серед різновидів ду ховної діяльності (ідеологічної, моральної, естетичної, релігійної) посідає інтелектуальна діяльність. Найвищим її рівнем є творчість.
Особливу роль у розвитку та реалізації діяльності як активного ставлення людини до світу відіграє система мотивацій: потреби, інтереси, вольові характеристики, цілі. Це
1
Під творчою діяльністю розуміють таку діяльність, у процесі якої з’являється нова якість і насамперед сам суб’єкт творчості — особистість. Творчий процес слугує збереженню та збагаченню життя, на відміну від антитворчості, яка із самого початку спрямовує діяльність на розвал, знищення життя та культури.
внутрішньопсихологічні елементи, які часто називають силами детермінації діяльності та вчинків людини (її активності).
Діяльність дає змогу людині самостійно формувати нове соціальне середовище свого існування й водночас змінювати саму себе. Біологічна програма активності людини як біологічного різновиду відступає на другий план перед ускладненою соціальною діяльністю. Людину перестає хвилювати боротьба за виживання як ви ду на біологічному рівні. Проблему виживання дедалі частіше вирішує не мускульна сила, а інтелект — властивість розумного життя (діяльність), змінюється зміст конкуренції, вона втрачає характер природного добору. Економічна, соціально-політична діяльність, духовна культура стають мірилом людського існування. У процесі діяльності людина пізнає світ, планує його перетворення, прогнозує майбутнє, створює матеріальні цінності, які, своєю чергою, сп рияють розвитку її розумових та фізичних можливостей, збільшують потенціал її творчості (звідси актуальність проблеми самоствердження в науковій, естетичній творчості, у повсякденній праці). У цілеспрямованій діяльності відбувається формування, самовдосконалення сутнісних сил людини, у філософії цей процес називають опредмечуванням і розпредмечуванням цих сил.
Своєю діяльністю людина не тільки змінює природу, а й створює «др угу природу», оптимальне середовище свого існування та розвитку. Що складнішими є форми, види й способи діяльності, то досконалішим є середовище людського існування й досконалішою стає сама людина. У процесі діяльності формується нова система організації світу (суспільство) як якісно інший спосіб формування еволюційних програм (насамперед соціальних) і новий їх зм іст. Людина в її соціально-діяльнісній сутності, духовній культурі, якісно новій творчості (активності)
— мета цих програм.
Діяльність є джерелом суспільного прогресу. Критерієм прогресу зазвичай уважають рівень розвитку виробничих сил, що є справедливим, бо від рівня розвитку продуктивних сил залежить життєвий устрій, але у своїй стратегічний спрямованості діяльність зорієнтована не сті льки на створення засобів виробництва, скільки на саму людину, її творчі здібності, здоров’я, можливість самореалізації, духовність, моральність, соціальну свободу та особисту гідність.
Тому сьогодні актуальною є проблема діяльності як засобу розвитку суспільного прогресу, найвищого рівня цивілізації.
Найбільшої актуальності набуває такий компонент діяльності, як інтелектуалізація всіх форм діяльності. Наукова, творча діяльність стає єдиним чинником матеріального та духовного виробництва, формування та розвитку вищих цінностей людського суспільства, ощадливого ставлення до природних умов життя. З огляду на це діяльність як засіб збагачення, відчуження перетворюється на засіб самореалізації людини, її вищих творчих можливосте й, морально-ціннісних принципів, гармонійно поєднаних потреб. що саморозвивається, називається соціальною філософією.
Діяльність — це процес, вища форма універсальної активності, спосіб життєдіяльності людини, її самовдосконалення, причина й спосіб установлення соціально організованої системи, основа єдності матеріального та духовного в житті людей.
Отже, розділ філософського знання, який вивчає характеристики суспільства, його закони, соціальні ідеали, розвиток і перспективи не як окремі проблеми, а як систему, i
Суспільство — це система життєдіяльності людей як результат виокремлення людини з природи, об’єднаних територією проживання, епохою, традиціями й культурою.
Суспільство є формою існування суспільного буття, що має внутрішню структуру, цілісність, закони й спрямованість розвитку.
Соціальна філософія виділяє такі сфери суспільного життя: економічну, політичну, соціальну, духовну.
Проблемі діяльності соціальна філософія надає надзвичайно важливого значення. Діяльність визначається як спосіб існування соціального, специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якої є його цілеспрямована зміна та перетворення. Діяльність має свою структуру, що реалізується в системі взаємодії суб’єкта й об’єкта діяльності.
За типами діяльність поділяють на матеріальну й духовну.
Діяльність є основою єдності матеріального та духовного в житті людей. Головною формою діяльності є праця. ?
Питання для самоперевірки
1.Дайте коротке визначення поняття «суспільство».
2.Охарактеризуйте структуру суспільства як соціальної системи.
3.Назвіть головні сфери життя суспільства.
4.Поясність зміст таких понять, як «системність», «діяльність».
5.Дайте коротку характеристику головним закономірностям розвитку сучасного суспільства.
Теми рефератів
1.Єдність природи і суспільства.
2.Сучасні концепції про сутність суспільства як системи, що саморозвивається.
3.Синергетична концепція про механізми саморозвитку суспільства.
4.Характеристика сучасних соціальних процесів у перехідному суспільстві.
Cписок рекомендованої літератури
1.Васильчук Ю. А. Эпоха НТР: новые основы массового производства и общество // Полис. — 1996. — № 2.
2.Вебер. М. Избранные сочинения: В 3 ч. — М., 1990.
3.Гоббс Т. Левиафан // Соч.: В 2 т. — М., 1991. — Т. 2.
4.Дюркгейм Э. О. Разделение общественного труда. Метод социологии. — М., 1990.
5.Зотов А. В., Шевченко В. Н. Очерки социальной философии. — М.,
1994.
6.Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. — М., 1994.
7.Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре // Антология мировой философии: В 4 т. — М., 1970. — Т. 2.
8.Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. — К.,
1992.
9.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.
10.Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и гос ударства // Маркс К., Энгельс Ф. — Соч. — Т. 21.
11.Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. — К.,
1996.
12.Бердяев Н. А. Смысл истории. — М., 1990.
13.Герасимчук А. А. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. для вузів. — К.,
1999.
А
9
