Схема 9
Таблиця 9
ГОЛОВНІ КАТЕГОРІЇ ТА ПОНЯТТЯ ДО ТЕМИ
Географічне середовище середовище, що містить як природне місце перебування людини, так і штучну, тобто вторинну, природу (результат трансформації природного середовища в процесі людської життєдіяльності)
Екологічна криза неконтрольована деструктивна зміна біосфери, що загрожує існуванню людини на Землі
Коеволюція термін, який використовується для позначення процесу сумісного взаємопогодженого розвитку біосфери та людського співтовариства
Ноосфера сфера розуму; цілеспрямований розумний розвиток біосфери, що здійснюється в інтересах людини (В. І.
Вернадський)
Природа
1) у широкому значенні — це весь світ у різноманітті його форм; 2) у вузькому — природа є об’єктом науки (природознавства)
Соціальна екологія наука, що вивчає суперечливі взаємовідносини суспільства (людини) із середовищем (природою)
Проблема взаємодії суспільства і природи у філософії
Поряд із проблемами збереження миру й захисту людської цивілізації суспільство дедалі більше й більше хвилюють суперечливі взаємовідносини суспільства та природи, збереження природного середовища існування. Всебічна оцінка глобальних проблем сучасності та теоретичне обґрунтування заходів, необхідних для підтримки природи в здоровому стані (який сприятиме розвитку життя), — одне з головних завдань соціальної філософії (соціальної екології, яка в розв’язанні власних завдань спирається на теорію взаємодії суспільства й природи).
Як уже зазначалось у попередніх темах, суспільство — це сукупність форм організації життя та діяльності людей, цілісна система спільного життя індивідів (взаємовідносини, взаємодія, порядок, традиції, культура). Головними складовими суспільства є: 1) антропосфера — сфера життя лю дей як біологічних організмів; 2) соціосфера — сфера складних відносин між
людьми; 3) біотехносфера (техносфера) — галузь поширеного технічного впливу людини й людської цивілізації.
Категорія «природа» має три основних аспекти визначення: по-перше, використовується для позначення походження предмета, його першопричини, сутності; по-друге, використовується для позначення форм існування матеріального світу, на противагу духовним явищам і феноменам культури й цивілізації; по-третє, вона є об’єктом до слідження природознавства. У контексті соціальної філософії категорія природи відіграє велику роль — вона стає основою для пояснення розвитку суспільства й цивілізації.
Назвемо головні складники природи:
1. Літосфера — верхня частина твердої оболонки Землі, в яку входить кора й верхня частина мантії. Літосфера створює тверду основу поверхні, де, власне, й виникло життя, бо, як відомо, всередині Землі життя немо жливе. Літосфера містить корисні копалини, вона має особливий органічний шар — ґрунт, який створює умови для життя рослинних організмів, котрі, своєю чергою, є їжею для людини й тварин.
2. Атмосфера — це газоподібна оболонка Землі. Вона захищає Землю від впливу відкритого космосу, перегріву й переохолодження, створює оптимальний для жит тя клімат, містить азот і кисень, необхідні для дихання. Кисень, з’єднуючись із воднем, утворює воду — обов’язковий компонент, необхідний для життя людини.
3. Гідросфера — водна оболонка між поверхнею Землі (літосферою) та атмосферою. Завдяки атмосфері та літосфері здійснюється кругообіг води в природі, що сприяє нормальному розвитку життя в рос линному та тваринному світі.
4. Біосфера — сфера існування живих організмів (оболонка
Землі, наповнена життям). Це цілісний взаємозв’язаний організм, який охоплює рослинний, підводний і надводний, тваринний світи.
Взаємодія суспільства і природи має певну історію (генезу).
Сучасна філософія вказує на єдність суспільства й природи. Як у суспільстві, так і в природі існують об’єктивні зак они, що зумовлюють фундаментальну основу їх єдності. Питання про взаємодію суспільства й природи виникло ще в давнину (в добу античності). У минулі століття до виробництва залучалися лише деякі «безпосередньо» виокремлені з природи предмети й засоби виробництва, що не порушувало на планетарному рівні рівномірного характеру взаємодії «людина — біосфера».
Для первісної людини, яка майже повністю була «розчинена» в природі, характерною рисою стало одухотворення природи.
Первісна людина не протиставляла себе природі, вважала себе її частиною, однак разом з тим природа була ворожою їй силою, і тому виникла потреба встановлення гармонійних відносин з метою уникнення зла з боку природи. Сама природа як ідеал досконалості містила Ло гос — еталон організації життя згідно зі своїми законами, сприймалась як найкраща форма життя.
Християнство вважало природу уособленням матеріального («гріховний низ», який протистоїть нематеріальному духу).
Матеріальна природа не вічна, мінлива, над нею стоїть незмінний і вічний дух. Таким чином, головною ідеєю Середньовіччя щодо природи було не злиття з нею, а пі днесення над природою.
В епоху Відродження вчені знову звернули увагу на цінність античних ідеалів тлумачення природи й усього матеріальноприродного як уособлення гармонії та досконалості.
Новий час породив феномен науки, природа стала об’єктом наукових досліджень. На зміну пізнавальному ставленню до природи прийшло діяльнісне (практичне). Була висунута теза про необхідність підкоре ння природи, панування над нею, якого можна досягти за допомогою використання наукових знань.
Сучасний світ потребував нових ціннісних настанов щодо суперечливої взаємодії суспільства й природи. Суспільство впливає на розвиток суспільної свідомості, здатне знищити результати людської діяльності, прискорити або загальмувати розвиток продуктивних сил і забезпечити людей основними засобами існування. Але во дночас воно безмежно розширює обсяги використання природи, вивчає природу з метою її використання, інтенсифікує видобуток природних ресурсів, впливає на структуру природного середовища, деструктивно діє на процеси самовідновлення природи тощо.
Природа як універсальне середовище, в якому живе людина (існує культура), вимагає відповідного ставлення до неї й гармонізації цього ставлення, адже людина є частиною прир оди й пов’язана з нею безпосереднім зв’язком, а тому органічно залежна від неї. Отже, з’явилася проблема антропогенного впливу на природу (проблема екології). Екологічна проблема — це проблема захисту довколишнього середовища, або природи, від деструктивного впливу на неї людської діяльності.
Тож під час становлення людського суспільства, зростання науково-тех нічних засобів виробництва (використання складних знарядь праці та машин) можливість природи впливати на
людину (суспільство) різко зменшилась, а вплив людини на природу (антропогенний) подвоївся. Природа стала сприйматися не як самостійна реальність, а як сировинний додаток щодо задоволення людських потреб. Науково-технічна революція в сотні разів збільшила можливості негативного антропогенного впливу, що призвело до гострої кризи в екологічній сфері. Сучасний світ науки і техніки (техносфера) пе ретворився на самостійну відчужену реальність без урахування інтересів природи. У ХХ ст., коли науково-технічний прогрес у всесвітньому масштабі значно прискорився і переріс у науково-технічну революцію, антропогенний вплив викликав економічну катастрофу із сумно відомими наслідками (наприклад, Чорнобильська катастрофа тощо).
Назвемо напрями впливу на природу, що є для неї згубними.
1. Виснаженн я земних надр (упродовж всієї історії людства й особливо у ХХ ст. людина в необмежених кількостях видобувала корисні копалини з надр землі, що спричинило майже повне виснаження внутрішніх ресурсів нашої планети, наприклад, запасів нафти, вугілля, природного газу).
2. Забруднення землі, особливо водоймищ, та атмосфери промисловими відходами.
3. Знищення рослинного й тваринного світу. Виникл и умови, за яких технічний розвиток (дороги, заводи, електростанції) порушує звичайний спосіб життя рослин і тварин, змінює природний баланс флори й фауни.
4. Вирубування лісів (незважаючи на те, що вони є важливим фактором очищення атмосфери).
5. Використання атомної енергії як у воєнних, так і мирних цілях (наземні та підзе мні ядерні вибухи).
Людина, створюючи нові засоби оволодіння силами природи, втратила не тільки цілі й зміст цього процесу, але й у багатьох випадках інстинкт самозбереження. Неймовірним фактом може стати повна ліквідація біосфери планети, а разом з тим і природного середовища існування людини як виду.
Усвідомлення цих негативних процесів викликало занепокоєння в ба гатьох країнах. Так, у 1960-х роках виникла громадська організація під назвою «Римський клуб», метою якої стало створення та вивчення глобальних моделей розвитку людства, в тому числі подолання екологічної кризи. Подібною проблемою займається соціальна екологія.
Соціальна екологія — це охорона людини, її здоров’я, а також суспільства від негативних наслідків науково-те хнічного
прогресу. Проблемам соціальної екології відведено значне місце в науковій діяльності екзистенціоналістів («філософія життя» людини) — К. Ясперса, М. Гайдеґґера, Ж.-П. Сартра та інших.
Згадані філософи вважали, що сучасна людина живе в інформаційно перевантаженому суспільстві і є об’єктом деструктивного впливу з боку засобів масової інформації (газет, телебачення та ін.). Людина стає де далі більш залежною від комп’ютерних технологій тощо.
Зростаюча урбанізація спричиняє те, що більшість людей проживає у мегаполісах, населення яких становить 10
— 20 млн осіб (Мехіко, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Людина повністю підкоряється ритму мегаполіса, втрачає свою індивідуальність, почувається дрібною порошинкою в середовищі, що оточує її.
Крім того, вона зазнає надмірного тиску розвинутого су спільства й держави через мораль, традиції, закони, митну систему, правоохоронні органи, політичні інститути тощо. Тому перед соціальною екологією постає завдання захистити людину від негативного впливу науково-технічного прогресу.
Особливо гостро стоїть проблема народонаселення, що в майбутньому може перерости в некеровану кризу. Річ у тім, що зростання населення спричиняє кількісне з більшення людського суспільства та його потреб і ще більше виснаження природи в її можливостях. Крім того, збільшення населення призводить до загострення соціальних суперечностей всередині суспільства, позаяк прогрес не встигає за зростанням населення, отже, частина людей позбавлена деяких благ. У цій ситуації вчені розвивають ідею «критичної маси» на Землі, аналізують питання про щона йбільшу кількість населення, перевищення якої може стати небезпечним для всіх. До того ж стоїть проблема якості населення, тобто питання про те, чи вистачить суспільству матеріальних можливостей для забезпечення повноцінного функціонування сім’ї, організації якісного виховання дітей та молоді тощо.
У багатьох країнах третього світу (Азія та Африка) спостерігається тенденція зростання населення у відр иві від якісного потенціалу. Це викликано відсутністю контролю за народжуваністю з боку держави (за винятком Китаю) або його неможливістю через існуючі традиції. Подібне зростання народжуваності зумовлює різке зниження якості життя, призводить до неосвіченості, фізичної неповноцінності молоді, створює для окремих родин і держави загалом непереборні труднощі.
Водночас у розвинутих капіталістичних країнах Заходу відбувається зниження народжуваності. Головними причинами цього є: 1) високоорганізоване техногенне суспільство вимагає від людини чималих зусиль (здобуття освіти, отримання роботи) і не залишає часу на родину, дітей. У багатьох сім’ях традиційно є одна дитина або щонайбільше дві; 2) громадяни держав, що перебувають у процесі становлення й рефор м, через бідність, соціальну незахищеність, важкі умови життя мають мінімум дітей (або взагалі їх не мають).
Отже, антропогенна діяльність викликала деструктивний вплив на природу, саме тому екологічна проблема набула глобального характеру. З огляду на це виникло поняття екологічного імперативу, сутність якого полягає в тому, що порушення рівноваги природи зумовлює неконтрольовані зміни хар актеристик біосфери й може зробити неможливим дальше існування людини на Землі. Суспільство має виробити нове екологічне мислення, у якому головною цінністю стануть екологічні пріоритети, тобто виживання людського суспільства.
Гармонізація відносин із природою — це кардинальна зміна глобальної стратегії розвитку людської цивілізації. Нова стратегія виходить з того, що окремі перспективні цілі, що стоять перед людс твом, загалом не будуть досягнуті, якщо одночасно буде порушено середовище існування людини. Гармонізація відносин природи й суспільства стає найвищою моральною цінністю сучасної цивілізації. Існує загальна перспективна ідея досягнення цієї гармонії — це ідея ноосфери й коеволюції. Поняття «ноосфера» було запропоновано у 20-ті роки ХХ ст. французькими ученими Леруа і
Тейя ром де Шарденом і розвинута В.І. Вернадським у його концепції ноосфери. Останній уважав, що думка (мислення) перетворилася на явище планетарного масштабу.
Трансформаційний потенціал думки (мислення) повинен зумовити радикальну зміну статусу Землі. Так само, як виникнення біосфери привело до появи ноосфери, з біосфери має сформуватися нообіосфера. Сьогодні можливий лише один шлях ро звитку — коеволюція (докладніше у темі 13).
Назвемо заходи, що сприятимуть запобіганню глобальній екологічній кризі.
1. Зменшення або взагалі припинення загрозливого техногенного впливу на природу.
2. Розв’язання екологічних проблем.
3. Надання особливого статусу соціальній екології, без перетворення людини на заручника інформаційно-техногенного суспільства.
4. Пошук нових засобів і ресурсів для свого існування, не пов’язаних з виснаженням надр землі.
5. Контроль народжуваності, вирішення проблеми народонаселення, оберігання суспільства від порушення балансу між кількістю та якістю населення. ідей екологічної етики, в осно ві якої лежить усння коеволюції людського «Я» і природи.
6. Розвитоквідомлеi
Отже, для соціальної філософії важливим є той факт, що суспільство і культура виникають на ґрунті закономірностей природи.
Уявлення про природу як простір для реалізації сутності людини перетворило її на об’єкт задоволення потреб людини з метою виживання і забезпечення себе умовами виживання.
Використовуючи речовину, енергію природи, людина завжди боролася з природою, відстоюючи своє право на життя. Із розвитком цивілізації людина все більшою мірою впливала на біосферу (природу), порушувала баланс природних процесів, викликала незворотні зміни в природі, що призвело до глобальної екологічної кризи (руйнація біосфери планети, знищення природного середовища існування людини).
Головною умовою подолання негативного антропогенного впливу є розвиток ідеї екологічної етики, в основі якої лежить усвідомлена коеволюція людського «Я» і природи. ?
Питання для самоперевірки
1.Дайте коротку характеристику категорії «природа».
2.У чому єдність природи й суспільства?
3.Як суспільство впливає на розвиток природи?
4.Що таке екологічна криза?
5.Проблеми народонаселення.
6.Способи подолання негативного антропогенного впливу на природу.
Теми рефератів
1.Відмінність історії суспільства від історії природи.
2.Об’єктивне та суб’єктивне в історії суспільства.
3.Що таке людство?
4.Пошуки стратегії екологічного розвитку світової цивілізації.
5. Взаємодія суспільства і природи в умовах глобальних проблем.
6.Проблеми коеволюції, екологічної та політичної свідомості в сучасному світі.
7.Ідеї В. І. Вернадського і цивілізаційний вибір України.
Cписок рекомендованої літератури
1.Амосов Н. М. Разум, человек, общество, будущее. — К., 1994.
2.Волков Г. Эра роботов и эра человека. — М., 1991.
3.Гаджиев К. С. Введение в геополитику. — М., 1998.
4.Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. — М., 1990.
5.Горохов В. Г., Розин В. М. Введение в философию техники. — М.,
1998.
6.Канке В. А. Этика. Техника. Символ. — Обнинск, 1990 .
7.Князев В. Н. Человек и технологии. — К., 1990.
8. Виннер Н. Кибернетика и общество. — М., 1958.
9.Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере // Русский космизм:
Антология философской мысли. — М., 1993.
10.Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988.
11.Злобін Ю. А. Основи екології. — К., 1998.
12.Красаченко В. С. Людина і біосфе ра: основи екологічної антропології. — К., 1999.
13.Межжерін В. О. Учення про ноосферу: утопія чи наука // Вісник НАН
України. — 1991. — № 11.
14.Моисеев Н. Н. Человек во Вселенной и на Земле // Вопросы философии. — 1990. — № 6.
15.Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. — М., 1990.
16.Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2 т. — М., 1994.
17.Пригожин И., Стенгерс И. Поряд ок из хаоса. Новый диалог с природой. — М., 1986.
18.Проблемы экологии и основные пути их решения. — К., 1993.
19.Сахаров А. Д. Мир через полвека и вопросы философии. — М., 1989.
20.Семенов Ю. И. На заре человеческой жизни. — М., 1989.
21.Чижевский Л. А. Колыбель жизни и пульсы Вселенной // Ру сский космизм: Антология философской мысли. — М., 1993.
22. Шкловский Н. С. Вселенная. Жизнь. Разум. — М., 1978.
